Журнал «Здоровье ребенка» 6(21) 2009

Вступ

Сучасна стратегія лікування бронхіальної астми (БА), що має на меті контроль захворювання, попередження розвитку тяжких, загрозливих життю загострень та профілактику ускладнень [1], спрямована на зменшення запальної відповіді бронхів [2]. Донедавна єдиними ефекторними клітинами запалення дихальних шляхів при БА вважалися еозинофільні лейкоцити [3], а золотим стандартом лікування хвороби — інгаляційні глюкокортикостероїди (ІГКС) [4], дія яких полягає в зменшенні бронхіального пулу цих гранулоцитів [5]. Упровадження в практику неінвазивного методу верифікації типу запалення дихальних шляхів (ДШ) — цитологічного дослідження індукованої гіпертонічними розчинами натрію хлориду мокроти [6] — дозволило виявити, що в 30–50 % хворих хронічне запалення бронхів асоціює з нейтрофільними лейкоцитами [7]. Водночас показано неефективність інгаляційних глюкокортикостероїдів у лікуванні нейтрофільного (неалергійного) типу БА [8].

Мета дослідження — оцінити ефективність базисної терапії інгаляційними глюкокортикостероїдами бронхіальної астми в дітей шкільного віку при еозинофільному та нейтрофільному типах запалення дихальних шляхів для оптимізації індивідуалізованого диференційованого лікування захворювання.

Матеріал і методи

На базі пульмонологічного відділення ОДКЛ № 1 м. Чернівці обстежені 64 дитини шкільного віку, хворі на бронхіальну астму.

Усім хворим у післянападному періоді БА проводився цитологічний аналіз мокроти, отриманої методом індукції з використанням серійного розведення натрію хлориду за методом I.D. Pavord et al. [9].

На підставі результатів зазначеного дослідження мокроти сформовано дві клінічні групи спостереження. До першої групи (І) увійшов 41 пацієнт (60,0 %) з еозинофільним типом запалення ДШ, що асоціює з алергійним (еозинофільним) типом БА [7, 8]. Другу групу (ІІ) порівняння склали 23 (40,0 %) дитини з нееозинофільним (нейтрофільним) типом запалення бронхів, що асоціює з неалергійним (нееозинофільним, нейтрофільним) типом захворювання [7, 10]. За загальноклінічними показниками вірогідних відмінностей між групами не виявлено.

Нами оцінена клінічна ефективність монотерапії інгаляційними глюкокортикостероїдами, що тривала щонайменше три місяці. Ефективність контролю над перебігом БА оцінювали шляхом анкетування та бальної оцінки [11] симптомів до та після призначеного курсу протизапальної терапії. При цьому вважали, що зниження суми балів у процесі лікування свідчило про ефективність останнього, а підвищення — про погіршення контролю захворювання [11, 12].

Отримані дані аналізували методами біостатистики та клінічної епідеміології з визначенням зростання абсолютного (ЗАР) та відносного (ЗВР) ризику досягнення ефективного контролю БА з урахуванням мінімальної кількості хворих (МКХ), яких слід пролікувати для отримання хоча б одного позитивного результату.

Результати дослідження та їх обговорення

Слід зазначити, що вихідний рівень клінічного контролю БА до призначення наведених вище варіантів базисного лікування в осіб груп порівняння вірогідно не відрізнявся.

У табл. 1 наведені показники контролю бронхіальної астми в дітей з еозинофільним типом запалення ДШ, які свідчать, що тривале застосування ІГКС справляло значний вплив на клінічні прояви алергічної БА.

Частка хворих з умовно задовільним рівнем клінічного контролю захворювання, що визначався сумою балів (1) < 12, становила в І групі до курсу лікування ІГКС 25,0 %, а після проведеного лікування — 81,3 % (Р < 0,01).

Зростання на 69,3 % відносного ризику та на 56,3 % абсолютного ризику контролю БА, що пояснювали збільшенням завдяки проведеному лікуванню частки хворих із кількістю балів загальної клінічної оцінки < 12, свідчило про більш виражений контролюю­чий ефект ІГКС при еозинофільному типі запалення ДШ. Мінімальна кількість хворих, яких слід пролікувати для отримання хоча б одного позитивного результату, — 2.

У табл. 2 наведені показники контролю БА на початку й наприкінці курсу ІГКС у дітей із нейтрофільним типом запалення бронхіального дерева.

Аналіз наведених даних свідчив про певний позитивний ефект тривалої терапії неалергійної БА за допомогою ІГКС у ІІ клінічній групі, проте в даних пацієнтів зберігалися денні та непоодинокі нічні симптоми захворювання, що обмежувало фізичну активність, спричинювало часті загострення та додаткове застосування бронходилататорів. Про недостатній терапевтичний вплив ІГКС на нейтрофільну БА свідчило незначне зростання кількості хворих із задовільним рівнем контролю. Так, у ІІ групі частка пацієнтів з умовно задовільним рівнем клінічного контролю захворювання (сума балів (1) < 12) становила до призначення курсу лікування ІКГС 30,8 %, а після проведеного лікування — 50 % (РТМФ > 0,05). Таке персистування клінічних проявів захворювання свідчило про недостатній рівень контролю нееозинофільної БА при лікуванні ІГКС і ставило під сумнів доцільність монотерапії нейтрофільного запалення бронхів цією групою препаратів. Про недостатній ефект протизапальної терапії ІГКС свідчило і те, що ЗВР задовільного рівня клінічного контролю (сума балів (1) < 12) становила 38,4 %, ЗАР — 19,2 %, а МКХ — 6 хворих.

Висновки

Отримані дані підвереджували більш виражений клінічний ефект ІГКС при алергійній БА та недостатній контроль нейтрофільного варіанта захворювання монотерапією інгаляційними стероїдами.

Перспективи подальших досліджень. Вивчити ефективність базисної терапії бронхіальної астми у дітей інгаляційними глюкокортикостероїдами у комбінації з пролонгованими b2-агоністами при різних типах запалення дихальних шляхів.