Газета «Новости медицины и фармации» 5(311) 2010

Погляд на проблему, порушену проф. Г.А. Апанасенко
(Новости медицины и фармации. — 2009. — № 18. — С. 22)

Кожна людина хоче жити, бути здоровою якомога довше й не відчувати тягар старості. Проте, як відмічає А.А. Микулин (1977), людина в боротьбі зі старістю йде в глухий захист: споруджує заслони з ліків, накладає на себе багато заборон (не бігати, швидко не ходити, не піднімати важкого, не працювати), але перемоги над недугами виявляються уявними, все це не відсуває, а наближує старість. У той же час до літніх людей у нас нікому немає діла. Постійне перебування в чотирьох стінах, одноманітність, нудьга, втрата потягу до життя. Людина стає дряхлою.

Як повідомляє Державний комітет статистики, за останні роки чисельність населення України знизилась із 46 мільйонів і на 1 листопада 2009 року складала 45 мільйонів 999 тисяч 934 чоловіки (із них міське населення — 31 536 444, а сільське — 14 463 490). За жовтень чисельність населення України скоротилася на 11 411 чоловік — це найвищий показник порівняно з попередніми місяцями. На січень 2009 року населення України складало 46 мільйонів 143,7 ти­сячі. Отже, з січня по жовтень 2009 року воно скоротилося на 127,5 тисячі (за 2008 рік чисельність зменшилась на 229 тисяч).

Тривалість життя в Україні дорівнює за останніми даними 73,4 року в жінок і 61,7 року — в чоловіків. У той же час за даними Всесвітньої організації охорони здоров''я, середня тривалість життя в Японії досягає 86 років у жінок і 79 — у чоловіків, але до 75 років чоловіки та жінки в Японії зберігають практично ідеальне здоров''я, а в нас — до 55 років. У чому ж секрет? На думку вчених із японського дослідницького центру, це пов''язано зі здоровим способом життя (заняття фізкультурою, правильне харчування, невживання наркотичних речовин і тютюнових виробів та ін.) Отже, вся сукупність цих параметрів, що віддзеркалюють плин життя, створює якість життя кожної людини.

Якість життя — це динамічний стан, функція, що змінюється в часі. Через це й оцінюватися вона повинна на певному протязі як змінний параметр, що залежить від виду й течії захворювання, процесу лікування, системи надання медичної допомоги та здорового способу життя. Задача стандартної і об''єктивної оцінки якості життя в першу чергу ставиться під час проведення багатофункціональних досліджень. Оцінка його включає різні форми діяльності людини: функціональну, фізіологічну, психологічну, соціальну, духовну, сексуальну. Для оцінки якості життя створено безліч анкет, що часом створюються відповідно певним задачам і умовам (Б.Г. Веденко й співавт., 2004). Кожна людина в своєму житті переживає цілий ряд важливих перехідних періодів (Главный врач. — 2003. — № 10. — С. 35):
1. Народження.
2. Перехід із початкової школи до середньої.
3. Закінчення середньої школи.
4. Залишення батьківського дому.
5. Початок трудового життя.
6. Створення власної сім''ї і житла.
7. Народження першої дитини.
8. Нестабільність працевлаштування, зміна місця або втрата роботи.
9. Розвиток хронічного захворювання.
10. Залишення ринку праці.
11. Утрата дружини (чоловіка, близьких родичів, друзів).

Якщо керуватись з позиції життєвих періодів у розвитку політики охорони здоров''я, то необхідно брати до уваги складні взаємозв''язки, що виникають між вищеперерахованими життєвими періодами, біологічними факторами розвитку та детермінантами здоров''я. Характер взаємодії цих періодів має певний наслідок для здоров''я людей із моменту їх народження й до смерті. Безумовно, ресурс здоров''я може бути вичерпаний на будь-якому етапі життєвого періоду як результат випадковості або збігу обставин та ін. У той же час підхід із позиції життєвих періодів вважається більш ефективним із точки зору охоплення всіх контингентів населення принципами розробки політики, направленої на здоровий спосіб життя, і програм, націлених на рішення тієї чи іншої проблеми охорони здоров''я. Підхід із позиції життєвого періоду гарантує проведення більш ефективних заходів охорони здоров''я відносно всього населення.

Не можна не погодитися з Г.А. Апанасенко (2009), що існуюча в Україні система медичних закладів і посад не пристосована до проведення досліджень і заходів, в основі яких лежить оцінка рівня здоров''я та його укріплення, подібно до створених програм у Росії: центрів здоров''я і спеціальностей — «Відновна медицина, лікувальна фізкультура і спортивна медицина, курортологія і фізіотерапія». Ця комплексна програма займається вивченням механізмів дії і розробленням методів застосування природних та штучних фізичних факторів, фізичних вправ, факторів традиційної терапії для лікування хворих, профілактики захворювань, відновлення функціональних резервів організму людини та підвищення рівня його здоров''я й якості життя. Це все, як стверджує Г.А. Апанасенко (2009), дає можливість контролювати й управляти станом функціональних резервів людини на всіх етапах лікування, профілактики та медичної реабілітації.

Г.А. Апанасенко (2009) справедливо відмічає, що найбільший парадокс сучасної медицини полягає в тому, що вона ставить своїм завданням досягнення здоров''я, а займається хворобами. Але цей шлях ніколи не приведе до поставленої цілі — досягнення здоров''я, тому що здоров''я населення характеризується народжуваністю, рівнем фізичного розвитку, захворюваністю, загальною й дитячою смертністю, середньою тривалістю життя і спеціальними соціально-біологічними дослідженнями (оточуючого середовища, умов праці, рівня життя, стану розвитку охорони здоров''я та ін.). За ви­значенням ВООЗ: здоров''я окремої людини — це стан повного фізичного, духовного та соціального благополуччя, а не тільки відсутності хвороб або фізичних дефектів (ВМЕ. — Вид. 3. — Т. 4. — 1976).

Не можна не погодитись і з тим, що прогресуюча нестача коштів і засобів для забезпечення необхідного об''єму й якості медичної допомоги залежить від постійно зростаючого потоку хворих та інвалідів. При цьому декларування пріоритетів профілактичної медицини дійсно залишається простим базіканням, а існуючі правові, економічні та соціальні інститути направлені тільки на лікування пацієнтів і реабілітацію інвалідів, але не на попередження хвороб. Немає і цілісної інфраструктури оздоровчих і профілактичних медичних організацій, системи підготовки відповідних спеціалістів (Г.А. Апанасенко, 2009).

У той же час є ще багато людей, які недооцінюють вирішальну роль фізичної культури, правил харчування та ін. Це пов''язано з тим, що значна частина з них не має глибоких знань щодо значення фізичної культури в оздоровленні організму і профілактиці захворювань, не звертає уваги на надмірну вагу, паління та інші погані звички.

На жаль, в останній час фізичній культурі взагалі приділяється недостатня увага, особливо після смертей під час занять фізкультурою в школах і армії. Протягом 2009 року зафіксовані масові звільнення від занять фізкультурою.

А може потрібно було б звернути увагу на те, що ці смерті пов''язані з недостатньою підготовкою юнаків і дівчат у дитячому віці? Очевидно, потрібно пам''ятати, що раптове (на тлі нетренованості ) перенапруження сил небезпечне для організму. Напроти — поступове оволодіння якоюсь вправою веде до зміцнення всього організму, робить людину здоровою, витривалою, несе довголіття.

Деякі медичні працівники також недооцінюють роль фізичної культури і здорового способу життя (А.А. Микулин, 1977). Для прикладу, інститут геронтології також знаходиться в цьому «підпіллі» — важко знайти в громадській пресі його повідомлення та побажання з питань профілактики ранньої старості. А для того щоб була здорова старість, потрібно, щоб була здорова молодість. Потрібно, щоб найбільш важливою задачею, що стоїть перед державою і спеціальними науково-дослідними інститутами, було забезпечення «здорового старту» в житті людини.

Мало приділяється уваги молоді з питань здорового способу життя. Державні діячі в молодіжне середовище намагаються без приводу не заглядати, а до літніх людей — тим більше. Один із авторів статті багато років жив і працював лікарем у Германії. Там літні люди живуть не менш повноцінним життям, ніж у молодості: подорожують, займаються спортом, часто сім''ями, зустрічаються з друзями в басейнах, кафетеріях, відпочивають у санаторіях. Створені ідеальні умови для самотніх людей.

І насамкінець, безумовно, в кожній області необхідно створити справжні центри здоров''я, що стали б провідниками фізичної культури, правильного харчування, здорового способу життя. Завдання цих центрів повинно бути визначено Міністерством охорони здоров''я та фахівцями з цього профілю. По-друге, людина повинна розібратися сама й допомогти іншим розібратися, чи потрібен їм здоровий спосіб життя. Кожна людина має право та повинна прагнути, щоб довголіття було активним, але для цього їй хоча б раз у житті потрібно дати шанс.