Інформація призначена тільки для фахівців сфери охорони здоров'я, осіб,
які мають вищу або середню спеціальну медичну освіту.

Підтвердіть, що Ви є фахівцем у сфері охорони здоров'я.

Газета «Новости медицины и фармации» Неврология (316) 2010 (тематический номер)

Вернуться к номеру

Традиційний східний масаж у програмах медичної реабілітації

Авторы: Н.О. Федоренко, Кафедра лікувальної фізкультури, спортивної медицини та реабілітації. Харківська медична академія післядипломної освіти; О.В. Малахов, Харківська державна академія фізичної культури

Версия для печати

Східний масаж — це традиційний метод немедикаментозного лікування, який є одним із давніх методів дії разом із голкотерапією й припіканням (прогріванням). У I–II столітті н.е. масаж набув широкого застосування як народний метод лікування, а з VIII століття офіційно визнаний східною медициною [1].

Масаж — надзвичайно ефективний метод лікування багатьох захворювань, він давно використовується в традиційній медицині не тільки на Сході, але й у Європі та Америці. Термін «масаж» (massage) прийшов до нас із французької мови, але за походженням це слово арабське («масс» — торкатися) [2].

Східний масаж може бути точковим і лінійним. Якщо точковий масаж використовується достатньо часто й описується у багатьох літературних джерелах, то лінійний масаж мало кому знайомий, і його опис зустрічається в рідкісних виданнях, незважаючи на очевидну ефективність.

Точковий масаж — це дія на акупунктурні («біологічно активні», «життєві») точки. У країнах Сходу його називають по-різному: у Китаї — пальцевим чжень, в Японії — шиацу або сиацу («ши», «си» — пальці, «ацу» — натискання).

У багатьох точках при пальцевому чжень можна отримати такі ж відчуття, як при уколах і цзю, наприклад, у точках ділянок скроні, вуха, обличчя, шиї, плеча, внутрішнього краю лопатки, грудей (від нижнього краю ключиці до III ребра), сідничній ділянці, в точках кінцівок [3].

Точковий масаж (акупресура) може здійснюватися не тільки пальцями, але і спеціальними пристосуваннями, на­приклад голкою з кулястим наконечником або сталевою кулькою діаметром до одного міліметра (японський метод — цуботерапія).

В Японії метод точкового масажу дуже поширений. У минулому столітті Токуїро Намікоши заснував школу шиацу, в якій підготовлено тисячі кваліфікованих спеціалістів. Точковий масаж не тільки використовується для лікування хвороб, але й може допомогти кожній людині зробити своє життя здоровішим і повноціннішим.

Якщо точковий масаж здійснюється в ділянці акупунктурних точок і зон, то лінійний масаж — відповідно до основних і м''язово-сухожильних меридіанів.

Східний масаж на відміну від європейського не має вікових обмежень. Механізм дії масажу подібний до дії голкотерапії: внаслідок механічного подразнення шкіри і тканин, що лежать глибше, при виконанні різноманітних спеціальних прийомів будь-якої сили виникає збудження механорецепторів, призначених для перетворення енергії механічних подразнень у специфічну активність нервової системи — у сигнали, що несуть нервовим центрам інформацію. При механічному подразненні під час масажу піддаються дії не тільки чутливі закінчення, закладені у шкірі, але і баро-, хемо- і ангіорецептори, закладені в підшкірній клітковині, м''язах, зв''язках, периневральних і периваскулярних сплетеннях. Поліпшуються трофіка й функція шкіри, м''язів, зв''язок, а також секреція синовіальної рідини, лімфовідтік і кровопостачання відповідних органів і систем.

Згідно з теоріями традиційної китайської медицини, масаж сприяє відновленню порушеної рівноваги між системами інь і ян, що призвели до того або іншого захворювання.

Масаж може також «зміцнити» життєву енергію, яка нібито убуває не тільки під час захворювання, але й при старінні організму, коли зростають дисгармонія між енергією чи, кров''ю та дисфункцією п''яти органів чжан. Само по собі «убування» енергії, що виникає при різних обставинах, зокрема при надмірних стресових ситуаціях, може спричинити серйозні захворювання, тому одного масажу буває недостатньо. Іноді необхідно поєднувати голкотерапію, фітотерапію і лікувальну гімнастику [4].

Протипоказань щодо східного масажу практично немає. Звичайно, не можна робити масаж у ділянці гнійників, відкритих ран, що кровоточать, пухлин, поблизу великих судин. Протипоказаний масаж при гарячкових станах, особливо невідомої етіології, інфекційних захворюваннях, остеомієліті, хворобах крові, артеріальному й венозному тромбозі, захворюваннях шкіри, нігтів і волосся інфекційної й нез''ясованої етіології, гострих психічних захворюваннях.

Східний масаж при вмілому застосуванні, правильному виборі методу дії й дозування побічних ефектів не викликає.

 

Прийоми традиційного східного масажу

На Сході у кожній країні є свої школи масажу, а в кожній школі практикуються свої прийоми. Проте за їх основу взято лише вісім прийомів, що використовувалися в давньосхідній школі масажу. Посилаючись на А.С. Менд (1981), Г. Лувсан (1980, 1986) наводить їх у своїх монографіях [6]. Згідно з теоріями давньосхідної медицини, всі прийоми масажу ділять на інь- і ян-прийоми. Інь-прийоми використовуються при лікуванні «синдрому порожнечі» для посилення і відновлення функції, тобто з метою тонізації; ян-прийоми — при лікуванні «синдрому повноти» для нормалізації підвищеної функції, тобто з метою седації.

Залежно від сили й тривалості дії деякі прийоми можуть мати седативний або тонізуючий ефект.

Виділяють також нейтральні прийоми, що «гармонізують» інь і ян організму. Для гармонізуючого масажу можуть використовуватися як інь-, так і ян-прийоми, але з середньою силою і глибиною натискання, з середньою тривалістю дії.

Лінійне погладжування — це коротка легка поверхнева дія на шкіру, під­шкірну клітковину й м''язи. Впливають I пальцем (подушечкою або тильною стороною), проводячи 50–150 рухів у хвилину вздовж меридіану або від однієї точки до іншої. Зазвичай працюють одночасно обома руками, при цьому впливають першими пальцями, а інші чотири тримають у висячому положенні або фіксують на шкірі. Лінійне погла­джування з натисканням може здійснюватися також долонями. Цей прийом використовується на спині, голові й передпліччях. Залежно від швидкості й інтенсивності чинить тонізуючу або гармонізуючу дію.

Защипування. Прийом характеризується сильною дією на точку (зону) унаслідок защипування шкіри з тканинами й м''язів, що підлягають, I і II або п''ятьма пальцями. Спочатку цей рух виконується легко й м''яко, потім сила дії збільшується до отримання інтенсивної гіперемії. Так, наприклад, при головному болі в лобовій ділянці защипують позамеридіанну точку РС-3 між бровами двома пальцями або обидві точки V-10 у ділянці шиї. Паравертебрально розташовані точки (зони) масажують (защипують) п''ятьма пальцями симетрично з обох боків. Дія повинна бути сильною, але не дуже хворобливою («на межі з хворобливою»). Це седативний метод.

Переривчасте натискання. Цей прийом виконується одним пальцем (частіше подушечкою великого пальця, вказівним, середнім або кількома пальцями відразу). Іноді двома руками одночасно. Зазвичай для посилення ефекту один великий палець розташовується поверх іншого. Переривчасте натискання може здійснюватися долонею і навіть ліктем (наприклад, у сідничній ділянці) до отримання передбаченого відчуття значного тепла. Натискання сильне. Метод відповідає седативному.

Погладжування і тертя точки. По­гладжування з поступовим переходом у тертя точки меридіану або зони здійснюється одним або кількома пальцями, всією долонею, її ребром, часто симетрично обома руками. Якщо розтирання (часто кругове) проводиться з достатньою силою, до відчуття значного тепла — метод седативний. Якщо тертя легке, майже торкання зі слабкими передбаченими відчуттями — тонізуючий. Якщо тертя проводиться з середньою силою й частотою — гармонізуючий.

Обертання. Дія обертальними рухами пальців, усією долонею, ребром долоні на точку меридіану або навколо хворобливої ділянки. Часто обертальне розтирання проводять зведеними разом вказівним, середнім, безіменним пальцями й мізинцем. Обертання проводять із частотою 50–60 кругових рухів в одну хвилину. Прийом використовується для тонізації, іноді при обертанні з середньою силою натискання — для гармонізації.

Постукування й поплескування. Постукування можна проводити кінчиками всіх п''яти пальців, кулаком, долонею, можна одночасно обома, а також складеними кистями. Особливо необхідний цей прийом під час масажу при зниженому тонусі м''язів. Сила постукування повинна бути однаковою, рухи ритмічні, 150–200 ударів у хвилину. Метод тонізуючий.

Натягнення й обертання. Прийом використовується для відновлення рухливості суглобів. Крім того, він є завершальною частиною будь-якого східного масажу. Здійснюється двома руками: одна фіксує проксимальну частину суглоба, друга — проводить натягнення і пасивні рухи в суглобі, поступово збільшуючи об''єм рухів. Метод тонізуючий.

Вібрація. Виконується пальцем, частіше середнім, а вказівний його підтримує. Вібрація точки або хворобливої зони може також здійснюватися долонею. Це коротке сильне натискання з вібрацією 150–200 коливань у хвилину. Метод седативний.

Лінійний масаж здійснюється рухом рук масажиста чітко по ходу меридіану, якщо масаж тонізуючий при «синдромі порожнечі», і проти ходу меридіану при «синдромі повноти» (масаж седативний). Шлях масажу повинен бути максимально точним і не зачіпати меридіанів, не залучених у патологічний процес.

При масажуванні «активних» точок можна користуватися не тільки пальцями, долонями, але й спеціальними пристроями, наприклад паличками з дерева, металу або слонячої кістки із закругленим кінцем: тупішим — для седатування і більш тонким — для тонізації. Користуються також циліндричними стержнями й голками з кулястими наконечниками діаметром 5–6 мм для седатування або 1–2 мм для тонізації. Тривалість тонізуючого масажу — 3–5 хв, седативного — 15–25 хв. Зазвичай проводиться 10–15 сеансів. Клінічний ефект може настати дещо раніше, проте для його закріплення проводять ще кілька процедур.

При «синдромі повноти», особливо при захворюванні, що недавно виникло, застосовують коротший курс лікування, ніж при «синдромі порожнечі», коли необхідний тонізуючий масаж і більш тривалий курс лікування — до 15–20 сеансів. Потім — повторення лікування.

Японський масаж шиацу описаний Токуїро Намікоши в книзі «Японська терапія натисканням пальцями», що переведена й опублікована в 1986 році. З тих пір з''явилося чимало посібників із шиацу-терапії, зокрема великий розділ «Японський масаж шиацу», виконаний П.П. Соколовим для енциклопедії масажу С.М. Мартинова (2001) [5]. Автор стверджує: масаж шиацу, що з''явився в XX столітті, — це сучасна інтерпретація традиційного для Японії масажу амма, який багато сторіч існує в східній медицині. Шиацу зазвичай проводиться одним сильно витягнутим пальцем, частіше лише великим. Достатньо жорстке натискання здійснюється «подушечкою» пальця чітко перпендикулярно до поверхні шкіри. П.П. Соколов порівнює натискання при шиацу-терапії з натисканням на кнопки: палець затримується на кожній декілька секунд. Натискання достатньо інтенсивне. Сила натискання змінюється від максимально можливого до легкого дотику. Частота — 5–10 разів у секунду. Масаж може проводитися обома руками симетрично або двома-трьома пальцями, накладеними один на одного.

Масаж ділянки голови використовується при головному болі неврогенного і судинного характеру, при наслідках черепно-мозкової травми, деяких видах порушення сну, при неврозах, запамороченні, зниженні пам''яті та ін.

У ділянці лоба найчастіше використовують позамеридіанну точку РС-3. Застосовують обертання, погладжування і тертя подушечками правого й лівого перших пальців, які переміщаються до точок Т-24, РС-9, Е-8, на точках затримуються довше, натискаючи на них. Прийом повторюють 3–5 разів.

Лінійне погладжування і тертя частіше виконують на тімені в точках Т-20, VВ-8. Погладжування проводять по задньосерединному меридіану або паралельно йому спереду назад і ззаду наперед від центру, яким є точка Т-20. Тривалість — 2–3 хв, повторюваність прийомів — 3–5 разів.

Защипування проводять на потилиці в точках VВ-10 і VB-20 упродовж 1–2 хв двома або п''ятьма пальцями. Поплескування проводять чотирма пальцями обох рук від лоба через тім''я до потилиці, в ділянці точок Т-24 і Т-20, ритмічно поплескуючи основою V пальця. При цьому кисть злегка стиснута в кулак.

Переривчасте натискання може здійснюватися по всій голові. На точки РС-3, потім Т-24, 20, 16, далі по потилиці, але вже не I, а III пальцем із меншою силою. Переривчасте натискання можна виконувати і по точках меридіану жовчного міхура від VB-1 до VB-20, зменшуючи силу натискання. Вібрацію в ділянці голови проводять у точках Т-24 і Т-20 протягом 10–15 хв, ураховуючи індивідуальну чутливість хворих до вібрації.

Масаж у ділянці спини використовують не тільки при больових синдромах, але і при захворюваннях внутрішніх органів, частіше по «співчутливих» точках, розташованих на першій гілці меридіану сечового міхура (V-13, 14, 15, 18, 19, 20, 21, 22, 23, 25 27, 28). Використовують також точки другої гілки меридіану сечового міхура, відповідно до розташованих на першій [7, 8].

Постукування, поплескування й вібрацію проводять на спині, починаючи від голови, протягом 5 хв до відчуття тепла, особливо у хворобливій ділянці. Прийом виконують однією або двома долонями, іноді кулаком.

Переривчасте натискання й обертання здійснюють у поперековій ділянці зазвичай I пальцем. Починають високо від точки V-12 і рухаються до точки V-34. У грудному відділі натискання може бути менш інтенсивне і проводиться III пальцем. Обертання проводять у точках, хворобливих при натисканні. Переривчасте натискання проводять і в точках V-37, 40, 57, 60, VB-30.

Масаж у ділянці живота застосовується часто при хронічних порушеннях процесів травлення, особливо при запорах, опущенні внутрішніх органів, одночасно зі статичною гімнастикою. Використовуються зазвичай погладжування, лінійне погладжування, переривчасте натискання, вібрація, защипування. Дія відбувається на точки J-12, 8, 6, 5, 4; F-13, 14; Е-25, 36; RP-15, 16.

Прийом погладжування передньої черевної стінки виконують долонею круговими рухами за годинниковою стрілкою навколо пупка 5–10 разів, захоплюючи кожного разу зону точки Е-25 з обох боків. Точки передньо-серединного меридіану масажують I пальцем. За один сеанс впливають на 1–2 точки упродовж не більше 2–3 хв. Переривчасте натискання на точки чергують із прийомом погладжування. Вібрацію в ділянці живота проводять у точках J-12, 8, 6, 5; Е-25 протягом 1–2 хв. Переривчасте натискання й обертання застосовують при захворюваннях органів травлення в точках, розташованих на спині: J-20, 21, 22, 23; хворий лежить на животі. Прийом защипування використовують для впливу на точки, розташовані на нижніх кінцівках: Е-36, RР-6.

Масаж суглобів здійснюється по точках меридіанів, що проходять у ділянці хворих суглобів. Для зручності виконання масажних прийомів кожен суглоб умовно розподіляють на внутрішній, зовнішній передній і задній квадранти. Масаж починають із прийому обертання. При цьому починають із проксимальної частини суглоба, проводячи м''якими, легкими круговими рухами 6–7 разів до появи відчуття легкого тепла. Потім проводять вібрацію із сильним натисканням.

При масажі колінного суглоба, який може проводитися одночасно обома руками, особливу увагу приділяють ділянкам, де розташовані точки VB-34 і RP-9, а також позамеридіанні точки: РС-144, РС-145 (з обох боків), РС-165 (з обох боків). Потім масажують суглоб прийомом тертя (під час руху до центру) і погладжування, рухаючись від центру до периферії. Кожен квадрант масажують протягом 1–2 хв. Далі всю поверхню суглоба поплескують 1–2 хв до появи гіперемії. Обов''язково використовують прийом сильного натискання на точки, впливаючи на кожну протягом 25–30 с 2–3 рази. Потім починають пасивні рухи в ділянці суглоба, тримаючи однією рукою суглоб в дистальній частині, а іншою — у проксимальній, прагнучи кожного разу збільшити об''єм рухів. Наприкінці сеансу, який продовжується 10–15 хв, знову повторюють обертання з натисканням.

У деяких випадках для масажу використовують не тільки великий палець, але й інші (вказівний, середній і без­іменний) або долоню. Не рекомендують проводити поштовхоподібні натискання. Ступінь натискання залежить від симптомів захворювання і стану хворого, його індивідуальних особливостей [9–12].

Тривалість натискання на точку — від 5 до 7 с, виняток становлять точки шиї, дія на які не перевищує 3 с. Сила натискання повинна бути такою, щоб викликати відчуття, середнє між болісним і приємним. Сеанс масажу продовжується від 30 хв до 1 години. Використовуються точки як близько розташовані до хворого місця, так і віддалені.

При японському масажі шиацу деякі пункти (точки впливу) вимагають особливої уваги (це залежить від основного захворювання). Найбільший ефект може бути отриманий при обробці всіх пунктів за один сеанс. У японському масажі шиацу велике значення надається пальцям рук і ніг. Японські дослідники, як і багато інших, абсолютно справедливо стверджують, що через пальці, пов''язані з нервовою системою, дія передається до внутрішніх органів і тканин. Ось чому кожен сеанс масажу обов''язково включає не тільки стимуляцію долонь і стоп, але і дрібних суглобів рук і ніг.

Впливати на кінчики пальців надзвичайно корисно. Недаремно у деяких народів існує традиція перебирати чотки або стимулювати долоні, потираючи їх або подразнюючи різними предметами, зокрема волоськими горіхами. Таким чином, незалежно від того, з якою метою проводиться масаж шиацу, завжди використовуються одні й ті ж пункти в кожній частині тіла, тому що один з основних механізмів шиацу — це стимуляція захисних сил організму, збільшення його потенційних можливостей.

Шиацу, як будь-який вид масажу, має не тільки показання, але і протипоказання: інфекційні хвороби, хвороби крові, онкологічні захворювання, остеомієліт, захворювання невідомої етіології, переломи кісток, гострі болі в животі, захворювання, що вимагають реанімації й інтенсивної терапії.

Найчастіше масаж шиацу застосовується при втомі, деяких видах порушення сну, а також на додаток до основного лікування при цілому ряді захворювань: бронхітах і бронхіальній астмі, порушенні функцій шлунка й кишечника, особливо запорах, захворюваннях суглобів і хребта (остеохондроз), судорогах литкових м''язів, неврозах, головному болі. Особливе значення цей вид масажу має у відновному періоді і може проводитись достатньо тривалий час з невеликими перервами. Багато японців, особливо жінки, оволодівають цим методом масажу, щоб допомогти собі і своїм близьким під час занепаду сил, утоми, при деяких захворюваннях. Проте це не означає, що немає необхідності звертатися до лікаря, оскільки деякі захворювання починаються поволі, поступово, і можна, покладаючись тільки на масаж, пропустити час для інтенсивнішого лікування. 


Список литературы

1. Табеева Д.М. Руководство по иглорефлексотерапии. — М.: Медицина, 1980. — 560 с.

2. Селиванов В.С. Все о восточном массаже. — М.: Астрель, 2003. — 254 с.

3. Чжу-Лянь. Руководство по современной чжень-цзю терапии. — М.: Госмедиздат, 1959. — 270 с.

4. Малахов В.А., Ахмедов Т.И., Шутов В.В., Гаевая М.А., Балабуха О.С., Важенина Г.В., Завгородняя А.Н. Немедикаментозные методы лечения (электронное пособие) / Под общей ред. проф. А.Н. Хвисюка. — Харьков, 2007.

5. Лувсан Г. Традиционные и современные аспекты рефлексотерапии. — М., 1990. — 572 с.

6. Мартынов С.М. Иллюстрированная энциклопедия массажа. — М.: Астрель, 2001. — 352 с.

7. Токуиро Намикоши. Шиацу (Японская терапия надавливанием пальцами). — К.: Вища школа, 1986. — 72 с.

8. Федоренко Н.А. Иглотерапия, прижигание (прогревание), точечный массаж в медицинской реабилитации. — Харьков: Прапор, 2003. — 238 с.

9. Федоренко Н.А. Немедикаментозное лечение. — М.: ЭКСМО, 2005. — 640 с.

10. Хоанг Бао Тяу, Ла Куанг Ниен. Иглоукалывание (перевод с вьетнамского). — М.: Медицина, 1988. — 671 с.

11. Хвисюк О.М., Хвисюк М.І., Марченко В. Г. та ін. Керівництво з немедикаментозного лікування у клінічній і спортивній медицині: Навчальний посібник для лікарів. — Харьков: Майдан, 2008. — 350 с.

12. Яроцкая Э.П., Федоренко Н.А. Точечный массаж и иглотерапия (Медицинский атлас). — М.: Эксмо, 2009. — 336 с. 


Вернуться к номеру