Международный эндокринологический журнал 1(1) 2005

Витоки практичної медицини в Україні знаходять в історичних джерелах Київської Русі. Особливо популярним лікарем в давнину був Агапіт Печерський (помер у 1095 р.). Але відомо, що 6-7 тисяч років тому на терені сучасної України панувала загальновизнана трипільська культура. Якою була медицина в ті далекі часи, достеменно не відомо.

Першим українським доктором медицини був Юрій Котермак (1450-1494). Він працював викладачем, а потім ректором Болонського університету в Італії, викладав астрономію, медицину, філософію. Його визнавала наукова громадськість Європи.

Підготовка кадрів, а разом з цим і розвиток наукових досліджень здійснювалися ще в Києво-Могилянській академії близько 400 років тому. Її випускники — медики Н.М. Амбодик-Максимович (1744-1812) та Данило Самойлович (1744-1805) прославляли Україну, мали визнання серед вчених Європи.

Понад 200 років тому киянин А.А. Черетович (1803) захистив дисертацію на ступінь доктора медицини на тему «Про витікання молока» й на 80 років випередив описання синдрому гіперпролактинемії Г. Карі і Р. Фромелем. Друга половина ХІХ сторіччя ознаменувалася експериментальними дослідженнями надниркових залоз в Київському університеті св. Володимира професорами Н.А. Хржонщевським, В.А. Бецом та В.В. Підвисоцьким і дослідженнями гіпофіза, здійсненими П.І. Перемежко.

Засновник Харківської ендокринологічної школи професор А.В. Репрєв (1891) своїми дослідженнями практично одночасно з Ч. Броун-Секаром довів омолоджувальну дію екстракту зі статевих залоз на організм людини. А в 1914 році за його редакцією та зі значними доповненнями роботами вітчизняних вчених вийшла книга віденського професора А. Бідля «Внутренняя секреция, физиологические основы и значения для патологии». (Петроградъ: Практическая медицина, 1914). Вона відіграла значну роль у поширенні знань з ендокринології в Росії.

Бурхливий розвиток ендокринології в Україні розпочинається з 1919 року, коли за ініціативою професора В.Я. Данилевського рішенням Харківського медичного товариства і за підтримки Народного комісаріату охорони здоров''я України було організовано органотерапевтичний центр, який перетворився в Органотерапевтичний інститут, а потім — в Інститут ендокринології. Там працювали видатні вчені-ендокринологи України — професори В.М. Коган-Ясний, С.Г. Генес, В.П. Коміссаренко, О.О. Богомолець, А.М. Утевський, Б.В. Альошин, Б.А. Вартапетов, М.А. Копилович та інші. Їхні традиції розвивають професори Ю.І. Караченцев, В.В. Полторак, О.М. Демченко, А.І. Гладкова та інші.

Дослідження з ендокринології успішно продовжуються в Київському інституті експериментальної біології і патології та Інституті клінічної фізіології АН УРСР, де працювали академіки О.О. Богомолець і В.П. Комісаренко, професори М.Б. Медведєва, В.С. Лусенко.

В післявоєнні роки ендокринологія успішно розвивається на базі кафедр медичних вузів Києва (професори О.К. Горчаков, І.І. Сахарчук, Б.М. Щепотін, П.М. Боднар, М.П. Черенько та інші), Львова (Т.Т. Глухенький, Г.Г. Караванов, А.І. Гнатишак, М.П. Павловський, Я.І. Томашевський та інші), Чернівців (Н.М. Шинкерман, Я.Д. Кіршенблат, В.П. Пішак, В.І. Паньків та інші), Вінниці (Б.О. Зелінський, М.В. Власенко), Одеси (Є.О. Грузіна, Г.Ф. Генделека та ін.), Донецька (А.І. Дегонський), Дніпропетровська (Т.О. Перцева, І.І. Візгалова), Івано-Франківська (А.А. Гарагашьян, В.І. Боцюрко), Тернополя (А.В. Єпишин, Н.В. Пасєчко), Криму (К.Ф. Селіванова, В.П. Фесенко).

Новим етапом розвитку ендокринології стало створення у 1965 році Київського науково-дослідного інституту ендокринології та обміну речовин, де впродовж багатьох років директором був академік В.П. Коміссаренко. Інститут став одним із провідних ендокринологічних центрів колишнього Радянського Союзу. В його стінах працювали й продовжують працювати провідні вчені-ендокринологи України — професори М.Д. Тронько, А.С. Єфімов, О.Г. Резніков, Н.В. Ромашкан, Т.К. Валуєва, К.П. Зак, В.Я. Кононенко, І.В. Коміссаренко, О.В. Епштейн, В.А. Олійник, В.В. Корпачов, Т.І. Богданова, В.М. Славнов та інші.

Ендокринологічні дослідження плідно розвиваються в науково-дослідних інститутах різного профілю. Зокрема в Інституті геронтології (Н.В. Свешнікова, Т.О. Дубілей), Інституті педіатрії, акушерства та гінекології (О.М. Лук''янова, Т.Д. Трав''янко, З.Б. Хоминська, В.І. Медвідь, Т.Ф. Татарчук та інші), Інституті урології (І.Ф. Юнда, І.І. Горпинченко, Л.П. Імшинецька), Інституті охорони здоров''я дітей та підлітків (Є.З. Юсфіна, О.І. Плєхова, Л.Я. Стулій).

Велику роль в розвитку спеціалізованої ендокринологічної допомоги в Україні відіграли та продовжують відігравати Н.В. Ромашкан, М.Д. Тронько, А.Д. Чорнобров, а також лікарі В.І. Чопяк (Луцьк), Л.Ф. Савченко (Луганськ), Т.М. Миронець (Дніпропетровськ), Н.З. Карпіна (Макіївка, Донецька область), Л.Р. Степацинська (Житомир), Н.П. Даниловська (Івано-Франківськ), В.І. Станева (Львів), Г.М. Сліпченко (Харків) та багато інших.

Нелегку ношу головного ендокринолога Управління охорони здоров''я сьогодні несуть Д.Д. Дунаєва (Крим), П.Г. Прудіус (Вінниця), Л.О. Джанкарашвілі (Луцьк), Т.О. Чхедія (Луганськ), М.О. Чукмасова (Дніпропетровськ), Л.А. Книшевицька (Донецьк), В.П. Стаховська (Житомир), О.М. Крафчик (Ужгород), В.В. Чернікова (Запоріжжя), В.М. Гаврилюк (Івано-Франківськ), Н.П. Видиборець (Київська обл.), Н.І. Чернявська (Кіровоград), Ю.М. Вензилович (Львів), О.М. Гальченко (Миколаїв), Т.С. Русевич (Одеса), В.М. Михайлець (Полтава), А.О. Черняк (Рівне), О.І. Подорога (Суми), Н.Я. Гулько (Тернопіль), Н.О. Кравчун (Харків), І.О. Белорусова (Херсон), Л.І. Мукомела (Хмельницький), Н.П. Гайдайчук (Черкаси), О.К. Руснак (Чернівці), В.О. Войнилович (Чернігів), А.О. Пешко (Київ), І.А. Романенко (Севастополь). На їхніх плечах лежить ендокринологічна служба відповідних регіонів — забезпечення засобами діагностики та інсуліном хворих на цукровий діабет, виявлення ендокринної патології та інші невідкладні проблеми.

Визначну роль у розвитку ендокринології відіграли з''їзди ендокринологів України: перший з''їзд (Харків, 1965), другий (Київ, 1977), третій (Вінниця, 1982), четвертий (Львів, 1987), п''ятий (Івано-Франківськ, 1994), шостий (Київ, 2001).

Активно проводиться викладання ендокринології у вищих медичних навчальних закладах. Успішно працюють кафедри ендокринології в Національному медичному університеті ім. О.О. Богомольця (завідувач — засл. діяч науки і техніки України, професор П.М. Боднар), Вінницькому національному медичному університеті ім. М.І. Пирогова (доц. М.В. Власенко), Дніпропетровському державному медичному університеті (член-кор. АМН України Т.О. Перцева), Львівському національному медичному університеті ім. Данила Галицького (професор О.О. Сергієнко), Івано-Франківському державному медичному університеті (професор В.І. Боцюрко), Українській медичній стоматологічній академії (лауреат Державної премії України, професор Л.Є. Бобирьова). Післядипломна підготовка ендокринологів проводиться на кафедрах ендокринології Київської медичної академії післядипломної освіти (завідувач — член-кор. НАН та АМН України М.Д. Тронько), Харківської медичної академії післядипломної освіти (професор Ю.І. Караченцев).

Помітною віхою у вивченні ендокринології було видання першого україномовного підручника «Ендокринологія» за ред. професора П.М. Боднара (Київ: Здоров''я, 2002. — 512 с.) та навчальних посібників.

Джерелом знань і обміну досвідом служать друковані видання. Сьогодні в Україні видаються спеціалізовані журнали «Ендокринологія» (ред. М.Д. Тронько), «Проблеми ендокринної патології» (ред. Ю.І. Караченцев), «Клінічна ендокринологія та ендокринна хірургія» (ред. О.С. Ларін), «Міжнародний ендокринологічний журнал» (ред. В.І. Паньків).

Велика роль в розвитку і становленні ендокринології належить науковцям, а особливо армії практичних ендокринологів, організаторам цієї служби, які є основною рушійною силою і опорою у наданні ендокринологічної допомоги на місцях.