Международный эндокринологический журнал 1(1) 2005

Метою досліджень, що проводились, є вивчення ефективності генно-інженерних інсулінів ЗАТ «Індар» у хворих на цукровий діабет 1-го та 2-го типів.

Застосовувались наступні інсуліни: Хумодар РР, Хумодар БР, Хумодар К25 Р.

Дослідження проводились у Одеській, Чернігівській, Івано-Франківській, Харківській, Тернопільській, Вінницькій, Черкаській, Рівненській, Запорізькій областях і в Автономній Республіці Крим.

Обстежувались чоловіки та жінки з цукровим діабетом 1-го та 2-го типів віком від 19 до 75 років із різною тривалістю захворювання.

У дослідженнях, що проводились у Харкові, прийняли участь 30 хворих на цукровий діабет (ЦД) тяжкої форми та середньої важкості з ЦД типу 1 (14 пацієнтів) та типу 2 (16 пацієнтів) з інсулінозалежністю.

Тривалість захворювання була в середньому 12,2 ± 2,0 років від вперше виявленого до 28 років. Серед хворих було 16 жінок та 14 чоловіків. Пацієнти були у віці від 19 до 68 років, середній вік склав 51,9 ± 3,4 року.

Тривалість дослідження склала 28 діб із контролем лабораторних показників на початку дослідження та на 7, 14, 21 та 28-у добу.

Серед ускладнень ЦД найбільш часто зустрічалися полінейропатії (75%), ангіопатії нижніх кінцівок (66,7%), енцефалопатії (50%), ангіопатії сітківки (25%), ретинопатії (20,8%), універсальна діабетична мікро- та макроангіопатія (20,8%), нефропатія (4,2%).

Усі пацієнти отримували терапію генно-інженерними препаратами інсуліну виробництва ЗАТ «Індар». 22 пацієнти отримували терапію інсулінами Хумодар РР та Хумодар БР, із них 17 пацієнтів отримували препарат у флаконах по 10 мл (40 од/мл), а 5 пацієнтів отримували інсуліни Хумодар Р100 Р та Хумодар Б100 Р у пенфілах по 3 мл (100 од/мл) за допомогою шприц-ручки «Аutореn».

8 пацієнтів отримували терапію інсуліном Хумодар К25 Р, із них 6 — у флаконах (40 од/мл), та 2 — у пенфілах по 3 мл (100 од/мл) за допомогою шприц-ручки «Аutореn».

Оцінка ефективності препарату проводилась із урахуванням ступеня компенсації вуглеводного обміну, що оцінювався за рівнем глікемії натще, постпрандіальної глікемії та середньодобової глікемії.

Також враховувались в динаміці лабораторні показники дослідження (до лікування, 7, 14, 21 та 28-а доба):

— середньодобовий рівень глікемії;

— амплітуда глікемії протягом доби;

— добова глюкозурія, кетонурія, відносна щільність сечі та діурез;

— аланінамінотрансфераза крові (АлТ);

— аспартатамінотрансфераза крові (АсТ);

— рівень сечовини крові;

— рівень білірубіну крові;

— рівень загального білка крові;

— рівень глікозильованого гемоглобіну (табл. 1, 2).

Самопочуття хворих оцінювалося в балах за наявністю типових скарг за трьохбальною шкалою (сухість у роті, часте та рясне сечовипускання, свербіння шкіри та слизових оболонок, слабкість, втомлюваність): 0 — відсутність ознак; 1 — незначна виразність; 2 — помірна виразність; 3 — значна виразність. Так, сухість у роті відмічалась у 47,4% пацієнтів, причому у 26,3% цей симптом мав незначну виразність, а у 26,3% помірну виразність. Свербіння шкіри та слизових оболонок не відмічалось в жодного пацієнта. На часте та рясне сечовипускання незначної виразності скаржилися 26,3% пацієнтів. Скарги на слабкість пред''являли 57,8% пацієнтів, причому 31,6% хворих відмічали незначну, а 26,3% — помірну виразність симптомів.

Ступінь переносимості препарату хворими оцінювався на підставі таких критеріїв: при відсутності побічних ефектів переносимість оцінювалась як висока (89,5% пацієнтів), при наявності незначних побічних ефектів, що не викликали серйозних проблем та не вимагали відміни препарату, переносимість оцінювалась як помірна (10,5%). Низька переносимість препарату, що супроводжувалася б вираженими побічними ефектами та вимагала б повної відміни препарату, не спостерігалась в жодному випадку.

При вивченні гіпоглікемічного ефекту генно-інженерних інсулінів встановлено, що препарати викликали достовірне зниження показників глікемії вже на 7‑му добу (р < 0,05), надалі достовірність зниження глікемії збільшувалась (р < 0,001).

Також змінювались показники добової глюкозурії та добового діурезу.

У той же час зміни лабораторних показників (АлТ, АсТ, сечовини крові, білірубіну крові, загального білка крові та глікозильованого гемоглобіну) не досягали ступеня достовірності.

Нами був проведений аналіз динаміки клініко-біохімічних показників у хворих на ЦД, які отримували препарати Хумодар РР та Хумодар БР. Виявлені закономірності змін досліджуваних показників під впливом цих препаратів співпадають із описаними в загальній групі.

При визначенні динаміки клініко-біохімічних показників у хворих на ЦД, які отримували препарат Хумодар К25 Р, було виявлено зниження глікемії натще, що досягало ступеня достовірності (р < 0,05), на 21-у добу та амплітуди глікемії протягом доби, яке досягало ступеня достовірності (р < 0,05) на 28-у добу.

Достовірних змін інших клініко-лабораторних показників у хворих цієї групи виявлено не було.

На підставі результатів проведених досліджень можна зробити наступні висновки.

1. Досліджені генно-інженерні інсуліни ЗАТ  «Індар» відрізнялись гарним гіпоглікемічним ефектом у хворих на цукровий діабет 1 та 2-го типу тяжкої форми та середньої важкості.

2. Комбінація препаратів Хумодар РР та Хумодар БР має найбільшу гіпоглікемічну дію, яка проявлялася вже на 7-у добу їх застосування та залишалась такою до кінця дослідження.

3. Інсулін Хумодар К25 Р добре переноситься хворими. При його застосуванні відмічається тенденція до зниження показників вуглеводного обміну, що досягає ступеня достовірності за деякими показниками на 21-у добу прийому препарату.

4. Препарати Хумодар РР, Хумодар БР, Хумодар К25 Р, Хумодар Р100 Р, Хумодар Б100 Р, Хумодар К25 100 Р добре переносилися хворими. За термін випробування (28 діб) у жодного з 30 хворих не зафіксовано побічної дії, що вимагала би відміни препарату.

У дослідженні, що проводилось у Тернополі, прийняли участь 30 хворих на цукровий діабет, яким призначено генно-інженерні інсуліни виробництва ЗАТ «Індар». Перша група включала 21 особу, які отримували генно-інженерний інсулін Хумодар: 16 хворих отримували флаконні форми Хумодару РР і Хумодару БР та 5 хворих — картриджні форми Хумодару Р100 Р і Хумодару Б100 Р.

Друга група включала 9 хворих, які одержували інсулінотерапію Хумодаром К25 Р: 8 хворих отримували флаконні форми та один — картриджну форму Хумодару К25 100 Р.

До першої групи хворих увійшли особи віком 47,0 ± 10,2 років, найстаршій хворій було 74 роки, наймолодшому — 19 років. За статтю хворі розподілялись наступним чином: чоловіки — 13 осіб, жінки — 8 осіб. За типом цукрового діабету розподіл був таким: 1-й тип — 13 хворих, 2-й тип — 8. Тривалість захворювання була різною, від 35 років до 1 року, а середня склала 12,1 ± 7,4 року.

Розподіл хворих за ускладненнями цукрового діабету був наступним:

— діабетичні ангіопатії сітківки — 80% (17 хв.);

— діабетичні нефропатії — 80% (17 хв.);

— метаболічні міокардіопатії зі вторинною артеріальною гіпертензією — 52% (11 хв.);

— діабетична ангіопатія нижніх кінцівок — 57% (12 хв.);

— периферійні полінейропатії — 85% (18 хв.);

— діабетична стопа — 5% (1 хв.).

Відбір хворих для переведення на генно-інженерні інсуліни здійснювався за умов декомпенсації на попередніх схемах інсулінотерапії (Монодаром і Монодаром Б, Хумодаром Р і Б, Фармасуліном НМР і Н), відсутності певних видів інсуліну, неможливості хворих приймати інсуліни імпортного виробництва після міграції з-за кордону (інсуліни фірми Аventis та Nоvо-Nordisk), а також генно-інженерні інсуліни були запропоновані хворим із супутніми захворюваннями, що ускладнювали перебіг цукрового діабету. До цієї групи були включені хворі з супутньою патологією: гіпертонічною хворобою та частими гіпертензивними кризами, вірусним гепатитом С, виразковою хворобою, деформуючим остеоартрозом, ІХС та постінфарктним кардіосклерозом.

Контрольною була група з 10 хворих, які тривалий час перебували на інсулінотерапії Монодаром і Монодаром Б.

До групи увійшли особи віком 46,2 ± 3,4 року з тривалістю захворювання 10,1 ± 2,3 р., 5 чоловіків і 5 жінок, за типом цукрового діабету: 6 осіб з 2-м типом і 4 особи з 1-м типом.

Отже, досліджувані групи хворих є співставними за віком, статтю та тривалістю захворювання на цукровий діабет.

Достовірної різниці в досліджуваних показниках осіб, які отримували Хумодар РР і БР, та хворих, лікованих Хумодаром Р100 Р та Хумодаром Б100 Р, не встановлено, тому вони об''єднані в одну групу і в подальшому об''єднані терміном «перша група хворих».

Аналіз проведених лабораторних досліджень свідчить, що досліджувані препарати не погіршували біохімічних показників крові, що є критеріями гепато- та нефрогенного впливу на морфофункціональний стан печінки та нирок. Слід зазначити, що під впливом інсулінотерапії наступало статистично достовірне покращання морфофункціонального стану печінки (нормалізація рівня білірубіну та АлТ в крові) та нирок (нормалізація рівня креатиніну в крові, зменшувалась альбумінурія).

Таким чином, результати проведених досліджень показали, що генно-інженерні інсуліни ЗАТ «Індар» Хумодар РР та Хумодар БР, а також Хумодар Р100 Р та Хумодар Б100 Р є високоефективними інсулінами, що дозволили у 20 хворих з 21 досягнути компенсації цукрового діабету (в одного хворого при повній компенсації вуглеводного обміну не вдалось ліквідувати больовий синдром при периферійній полінейропатії) (табл. 3-6).

В усіх хворих виявлено високу переносимість досліджуваних інсулінів. У одного хворого виявлено помірну непереносимість цих інсулінів, і в нього було досягнуто ступеня субкомпенсації цукрового діабету. У більшості ж хворих контрольної групи було досягнуто стану компенсації цукрового діабету.

Другу групу склали 9 хворих, які отримували флаконні чи картриджні форми Хумодару К25 Р та Хумодару К25 100 Р (табл. 7-10).

До цієї групи увійшли особи віком 46,6 ± 15,6 року, найстаршій хворій цукровим діабетом було 74 роки, наймолодшому — 22 роки. За статтю пацієнти були розподілені наступним чином: чоловіки — 4 особи, жінки — 5 осіб. За типом цукрового діабету розподіл був таким: 1-й тип — 3 особи, 2-й тип — 6 осіб. Тривалість захворювання була різною: від 1 до 20 років, а середня склала 8,8 ± 5,4 року.

Розподіл хворих за ускладненнями цукрового діабету був наступним:

— діабетичні ангіопатії сітківки — 78% (7 хв.);

— діабетичні нефропатії 44% (4 хв.);

— метаболічні міокардіопатії зі вторинною артеріальною гіпертензією — 22% (2 хв.);

— діабетична ангіопатія нижніх кінцівок — 66% (6 хв.);

— периферійні полінейропатії — 78% (7 хв.).

Відбір хворих для переведення на генно-інженерні інсуліни здійснювався за умови неефективності лікування таблетованими цукрознижуючими препаратами та інсулінами різних видів.

Контрольною була група з 10 хворих, які тривалий час перебували на інсулінотерапії Монодаром і Монодаром Б. Досліджувані групи були співставними за віком, статтю та тривалістю захворювання на цукровий діабет.

Аналіз проведених лабораторних досліджень свідчить, що досліджувані препарати не погіршували біохімічних показників крові, що є критеріями гепато- та нефрогенного впливу на морфофункціональний стан печінки та нирок. Під впливом генно-інженерних інсулінів Хумодар К25 100 Р та Хумодар К25 Р у хворих на цукровий діабет на тлі нормалізації вуглеводного обміну наступало покращання функціонального стану печінки (нормалізація рівня білірубіну та АЛТ в крові) та нирок (нормалізація рівня креатиніну крові).

Цікавим є той факт, що досліджувані генно-інженерні інсуліни, покращуючи глікемічні показники, зменшують мікроальбумінурію, чим покращують функціональний стан нирок.

У всіх хворих наступала нормалізація вуглеводного обміну через два тижні інсулінотерапії генно-інженерними інсулінами та було досягнуто стану компенсації.

Подібні дослідження проводили в інших областях.

У результаті досліджень були зроблені висновки:

— генно-інженерні інсуліни ЗАТ «Індар» є високоефективними інсулінами, що нормалізували вуглеводний обмін у 100% досліджуваних хворих і дозволяли досягнути компенсації цукрового діабету в 99% випадків;

— використовувані інсуліни не впливали на морфофункціональний стан печінки та нирок, а через стабілізацію вуглеводного обміну покращували їх біохімічні й лабораторні параметри;

— генно-інженерні інсуліни ЗАТ «Індар» мають високу переносимість, що дозволяє рекомендувати їх для широкого застосування в лікуванні хворих на цукровий діабет;

— хворим із цукровим діабетом 2-го типу більш доцільним є призначення інсуліну Хумодар К25 Р, а при 1-му типі (особливо у хворих молодого віку) однаково ефективними є обидві групи інсулінів;

— найбільшу кількість позитивних відгуків при опитуванні хворих було віддано Хумодару Р100 Р і Хумодару Б100 Р, що дозволяє рекомендувати ці картриджні форми для більш широкого застосування.