Международный эндокринологический журнал 1(1) 2005

Вступ

Цукровий діабет (ЦД) є однією із визначальних проблем сучасної ендокринології. Це зумовлюється, з однієї сторони, значним зростанням захворюваності за останні десятиріччя, а з іншої — тим, що специфічна цукрознижуюча терапія сприяє збільшенню тривалості життя хворих, у зв''язку з чим діабетичні ангіонейропатії стали більш частими, однак специфічні механізми їх розвитку вивчені недостатньо. У патогенезі діабетичних судинних порушень провідне місце, найімовірніше, належить гіперінсулінемії (ендо-, екзогенній), інсуліновій резистентності, гіперглікемії, що сприяють порушенням метаболізму міоінозитолу, активації сорбітолового шляху, посиленню неферментативного глікозилювання протеїнів, гіпоксії тканин, гіперпродукції інсуліноподібних та інших факторів росту на тлі порушень вуглеводного, ліпідного, білкового обміну, гемодинамічних та інших властивостей крові [4, 8]. Ураження серця у хворих на ЦД спричиняється діабетичною мікроангіопатією, міокардіодистрофією, вегетативною діабетичною нейропатією, а також коронарним атеросклерозом. До основних факторів ризику макросудинних порушень при ЦД, зокрема ішемічної хвороби серця (ІХС), автономної нейропатії серця (АНС), належать хронічна гіперглікемія, ожиріння, дисліпідемії, порушення гемореологічних властивостей крові, підвищення артеріального тиску та ряд інших. Значне зростання частоти діабетичної автономної нейропатії серця дає підставу вважати, що ураження серцево-судинної системи є характерною патофізіологічною особливістю цукрового діабету [4, 2, 8, 11].

Особливо актуальною є проблема профілактики й лікування діабетичних судинних порушень. Існуючі на сьогодні фармакологічні агенти не дозволяють отримати стійку нормалізацію порушень метаболізму при ЦД без суттєвого ризику погіршення загального стану хворих при багаторічному їх використанні. Пошук ефективних і безпечних засобів, що забезпечили б фізіологічний статус антитромботичної системи і сприятливо впливали на інші показники метаболізму, тісно пов''язаний з включенням до раціону харчування хворих на ЦД препаратів, що вміщують ω-3 поліненасичені жирні кислоти (довголанцюжкові поліненасичені жирні кислоти, отримані з риб''ячого жиру), — це сприяє зменшенню вмісту триацилгліцеринів, ліпопротеїнів дуже низької щільності, концентрації тромбоксану В₂ [7, 18]. Використання дієт з підвищеним вмістом полієнових жирних кислот, що знаходяться в ліпідах морських риб, пропонується як сучасна антитромботична й антисклеротична терапія. Основний ефект подібних раціонів, збагачених поліненасиченими жирними кислотами, пов''язаний з їх впливом на ліпідний склад мембран клітин, систему ейкозаноїдів і особливо на синтез простацикліну, а також тромбоксану, що значно впливають на систему мікроциркуляції. Особливу цікавість щодо впливу на ліпідний обмін, синтез ейкозаноїдів при ЦД викликає використання дієт з підвищеним вмістом ейкозапентаєнової кислоти (ЕПК) лінолевої серії, а також докозагексаєнової кислоти (ДГК), оскільки тромбоксан А 3 , що синтезується із ЕПК, не має проагрегаційних властивостей, а простациклін 3-ї серії сприяє судинорозширювальному ефекту [4, 14, 15]. Можливість включення до комплексу лікувальних заходів препаратів ЕПК та ДГК відкриває нові шляхи та перспективи в практичній діабетології.

Метою роботи було дослідження ефективності препарату ω-3 поліненасичених жирних кислот у лікуванні автономної нейропатії серця у хворих на II тип цукрового діабету з автономною нейропатією серця.

Матеріали й методи

Обстежено 39 хворих на II тип ЦД з субклінічними та клінічними стадіями АНС (54,69 ± 5,42 років, 22 ч / 17 ж, тривалість захворювання — 11,46 ± 3,54 років). З метою контролю отримані дані про стан досліджуваних показників у 13 практично здорових людей (донорів) віком 57,93 ± 6,35 років, 25 хворих на II тип ЦД без діагностованої АНС. Вік хворих на ЦД і контрольної групи практично не відрізнявся (Р > 0,05). Діагностика ЦД проводилась відповідно до рекомендацій ВОЗ, рекомендацій, запропонованих European Diabetes Policy Group [8]. Автономна нейропатія серця діагностувалась за допомогою аналізу результатів стандартних тестів серцево-судинних рефлексів, спектрального аналізу варіабельності серцевого ритму (ВСР), змін показників інтервалу QTс та розподілялась на субклінічну та клінічну [12, 13, 6]. Автономну нейропатію серця діагностували при наявності 3 та більше порушених тестів. Проводили аналіз показників RMSSD (d, активність вагусної регуляції ритму серця), високочастотної (HF) і низькочастотної (LF) компоненти, LF / HF, коефіцієнта варіації (CV). Інтервали R-R і Q-T реєстрували за допомогою ЕКГ із швидкістю 50 мм/с. Коригований інтервал QTc визначали за допомогою формули Bazett: QTc = QT / ЦR-R. Патологічними вважали показники інтервалу QTc більше 0,44 с. Графіки змін цих параметрів будували за допомогою засобів MicroCal Origin v.6.0 на комп''ютері IBM PC AT.

Хворі розподілялись на дві групи: основну (26 хворих) і контрольну (13 пацієнтів). Хворі основної групи додатково щоденно упродовж 2 міс. отримували капсули риб''ячого жиру, що вміщували 2,0 г ЕПК і 2,0 г ДГК та 0,1% a -токоферола ацетату). Критерії включення: 48-55 років, цукровий діабет 2-го типу в стадії компенсації / субкомпенсації, наявність доклінічних і клінічних стадій діабетичної автономної нейропатії серця. Критерії виключення: декомпенсація ЦД, кетоацидоз, органічні стадії діабетичної макро-мікроангіопатії; хворі з важкими соматичними захворюваннями (новоутвореннями, органічними стадіями захворювань печінки та нирок), гострими запальними процесами, жінки в період вагітності та лактації. Оцінка результатів ефективності препарату ЕПК та ДГК проводилась на підставі клінічних даних, лабораторних та інструментальних досліджень і відгуків хворих. Ці показники вивчались до, під час та по завершенні курсу лікування.

Для виконання біохімічних обстежень забирали венозну кров хворих натще. Кров для отримання тромбоцитів була зібрана в силіконізовані пробірки, де містилися 0,1 об''єм 100 мМ цитрату натрію, 1,5 од./мл апірази «Sigma, grade V». Виділення тромбоцитів проводили шляхом диференційного центрифугування. Для індукції агрегації відмиті тромбоцити ресуспендували в середовищі: 137 мМ NaCl, 2 мМ KCl, 1 мМ MgCl₂, 1 мМ CaCl₂, 0,4 мМ NaH₂PO₄, 5,6 мМ глюкози, 5 мМ HEPES (4-(2-гідроксиетил)-1-піперазин-етансульфанілова кислота) (рН 7,4), 1 од./мл апірази. Стимуляцію проводили тромбіном (0,7 од/мл ) при перемішуванні 800 об/хв, 37°С. Реакцію зупиняли у відповідні проміжки часу додаванням холодного буферу лізису. Агрегаційну здатність тромбоцитів досліджували в збагаченій тромбоцитами плазмі на автоматичному аналізаторі (НПФ «Биола», Москва). Індуктор агрегації тромбін додавали до суспензії клітин об''ємом 0,3 мл у концентрації 0,7 од./мл. Виміри проводились за наступних умов: 37°С, швидкість перемішування 800 об./хв, концентрація тромбоцитів у кожній пробі становила 200 тис./мкл. Рівень стабільних форм простацикліну I₂ і тромбоксану A₂ (¹²⁵I-6-кетопростагландину F₁α (6-кеtоPGF₁α), ¹²⁵I-тромбоксану В₂/(TXB₂)) у плазмі хворих на ЦД визначали радіоімунологічно за допомогою стандартних комерційних наборів Інституту ізотопів (Угорщина). Розраховували коефіцієнт TXB₂/6-кеtоPGF₁α, що віддзеркалює особливості змін цих біорегуляторів гемостазу. У плазмі крові визначали концентрацію загального холестерину (ЗХ), β-ліпопротеїнів (β-ЛП), триацилгліцеринів (ТГ), α-ліпопротеїнів (α-ЛП).

Інкубаційне середовище для визначення активності АТРаз: 50 мМ трис-HCl буфер, pH 7,4; 100 мМ KСl; 10 мМ МgCl₂; 3,3 мМ ЕДТА-Nα₂; 1 мМ NaCl; 20 мМ АТР [92, 57]. У пробах без строфантину К визначали загальну АТРазну активність, у пробірках зі строфантином К (0,4 мл 0,05%) — Mg²-АТРазну. Na⁺, K⁺-АТРазну активність визначали за різницею активності загальної і Mg²⁺-залежної АТРази. Кількість неорганічного фосфату визначали за калібрувальною кривою на основі дослідження оптичної щільності молібдaту амонія, приготовленого на 4 N H₂SO₄ і 1% аскорбіновій кислоті. Концентрація білка в пробах досліджувалась згідно з методом Lowry C.H. (1957).

Матеріал для ультраструктурного дослідження отримували шляхом проведення біопсії слизової альвеолярного відростка, скелетної мускулатури м''язів нижніх кінцівок. Фіксація матеріалу для ультраструктурного дослідження проводилась 1,33% розчином чотириокису осмію на какодилатному буфері (рН = 7,36). Зрізи завтовшки 400-500 А⁰ готували на ультрамікротомі LKB-III (Швеція), контрастували уранілацетатом та цитратом свинцю [38], фотореєстрацію здійснювали за допомогою електронного мікроскопу УЭМБ-100 К.

Статистичний аналіз проводився варіаційно-статистичним методом з використанням параметричного критерія Стьюдента і непараметричного — Wilcoxon. При порівняльному аналізі відносних величин між різними групами обстежених пацієнтів використовувався t-критерій Фішера згідно з пакетом ANOVA (MicroCal Origin v.6.0).

Результати та обговорення

У результаті проведених нами досліджень визначені особливості деяких показників варіабельності серцевого ритму, інтервалу QTc у хворих на II тип цукрового діабету (табл. 1).

Як видно з отриманих результатів, у хворих на II тип ЦД спостерігається зниження показників RMSSD (5,27 ± 1,29 мс); співвідношення LF / HF (1,07), збільшення коефіцієнту варіації (12,12 ± 2,03%). У той же час не виявлено достовірних змін HF, інтервалу QTc. Установлено, що приєднання та прогресування АНС супроводжується зниженням показників варіабельності серцевого ритму. Спостерігається чіткий взаємозв''язок між подовженням показників інтервалу QTc і наявністю клінічних стадій автономної нейропатії серця.

У результаті проведених нами досліджень визначені особливості стану агрегації тромбоцитів, концентрації стабільних форм простацикліну I₂ і тромбоксану A₂ в плазмі крові у хворих на 2-й тип цукрового діабету. Зокрема, параметри агрегації тромбоцитів виглядали наступним чином: ступінь агрегації тромбоцитів — 29,93 ± 1,98 відн. од./хв, показник агрегації — 573,16 ± 9,40 відн. од., швидкість агрегації — 0,71 ± 0,041 відн. од./хв. (достовірно зростали при 2-у типі ЦД, табл. 2). Отже, у хворих на 2-й тип ЦД спостерігається значне посилення показників агрегації тромбоцитів (Р < 0,001).

Установлено, що приєднання й прогресування автономної нейропатії серця у хворих на 2-й тип ЦД супроводжується збільшенням ступеня та швидкості агрегації тромбоцитів, що свідчить про їх підвищену агрегаційну здатність і поряд зі збільшенням концентрації ЗХ, ТГ і зменшенням вмісту α-ліпопротеїнів (α-ЛП) може сприяти погіршенню реологічних властивостей крові. У хворих на 2-й тип ЦД в 2-3 рази більш ймовірним є поява і розвиток гіперліпідемії, що сприяє більш високому ризику розвитку атеросклерозу, серцево-судинних захворювань. Гіпертриацилгліцеринемія і зменшення концентрації ліпопротеїнів високої щільності (ЛПВЩ) — основні прояви порушень ліпідного обміну при цукровому діабеті. Нами встановлено, що в обстежених хворих спостерігалось збільшення концентрації пре- і особливо постпрандіальних ТГ (2,9 ± 0,07 ммоль/л, Р < 0,001), ЗХ (7,54 ± 0,15 ммоль/л, Р < 0,001), β-ліпопротеїнів (4,75 ± 0,11ммоль/л, Р < 0,001) і зменшення концентрації α-ЛП (0,42 ± 0,09 ммоль/л, Р < 0,001).

Отже, ЦД II типу супроводжується зростанням ступеня, швидкості та показника агрегації тромбоцитів. Субклінічні та клінічні стадії АНС характеризуються зростанням швидкості агрегації тромбоцитів, що свідчить про їх значно підвищену агрегаційну здатність і, поряд з порушеннями ліпідного обміну, можуть сприяти погіршенню реологічних властивостей крові. Зокрема, як видно на рис. 1, спостерігається гемоліз еритроцитів, адгезія до ендотелію, еритро-тромбоцитарні агрегати. Посилення адгезивно-агрегаційних властивостей тромбоцитів не тільки зумовлює внутрішньосудинне тромбоутворення, але й має значення в розвитку латентного (хронічного) внутрішньосудинного згортання крові (ДВЗ-синдрому), прогресування діабетичних судинних порушень, розвитку постійного внутрішньосудинного згортання крові [4, 8, 9].

При проведенні аналізу особливостей вмісту стабільних форм системи простациклін І₂ — тромбоксан А₂ встановлено, що при ЦД рівень ТХВ₂ збільшений, у той час як концентрація 6-кеtоPGF₁α виявилась значно зниженою (табл. 3). Значне збільшення вмісту ТХВ₂ і зниження рівня 6-кеtоPGF 1 a спостерігається при II типі ЦД в поєднанні з автономною нейропатією серця. Показники співвідношення ТХВ₂/6-кеtоPGF₁α збільшені у хворих усіх обстежених груп, однак найбільш високий рівень цього співвідношення виявлено у хворих на II тип ЦД з наявністю клінічних стадій автономної нейропатії серця.

Зсув балансу в системі простациклін I₂ — тромбоксан А₂ в сторону утворення ТХА₂, збільшення показників співвідношення ТХВ₂/ 6-кеtоPGF₁α у хворих на ЦД можуть сприяти більш вираженому проагрегаційному й судинозвужувальному ефектам, порушенням реологічних властивостей крові, посиленню адгезії формених елементів до ендотелію та бути важливим фактором у патогенезі автономної нейропатії серця. Значне збільшення рівня співвідношення ТХВ₂/ 6-кеtоPGF₁α, ймовірно, свідчить про ступінь порушення структури й функції біологічних речовин в умовах гіперглікозилювання. Це дає підставу трактувати збільшення цих показників як прогностично несприятливу ознаку, що вказує на приєднання та прогресування АНС у хворих на цукровий діабет II типу [4, 8, 9].

Як відомо, пусковим моментом атеросклеротичного ураження є зміна морфо-функціонального стану ендотеліального шару артерій, а тромбоцити першими реагують на пошкодження ендотелію шляхом активації, зміни їх форми (під впливом екзо- та ендогенних стимулів). При цьому відбувається вивільнення біологічно активних речовин, що активно впливають на подальші процеси згортання та фібринолізу, а також на стан судини, у тому числі її тонус та проліферативну відповідь. Практично всі сучасні теорії визнають, що механізм виникнення й прогресування атеросклеротичних ушкоджень пов''язаний з порушенням взаємодії клітинних і гуморальних факторів крові та стінкою артерій, а провідна роль у розвитку коронарної недостатності належить атеросклеротичному ураженню судин; порушенню адгезивно-агрегаційних властивостей клітин крові, й у першу чергу тромбоцитів; порушенню тонусу коронарних артерій (схильності до вазоконстрикції) [4, 10, 19].

Як було вже вказано в розділі «Матеріали й методи», з метою визначення впливу препарату ω-3 поліненасичених жирних кислот на клінічний перебіг захворювання, функціонально-метаболічні показники, хворі на II тип ЦД із автономною нейропатією серця розподілялись на дві групи: основну (26 хворих) і контрольну (13 пацієнтів). Хворі основної групи додатково, щоденно, протягом 2 міс отримували капсули риб''ячого жиру, що містили 2,0 г ЕПК і 2,0 г ДГК та 0,1% α-токоферолу ацетату.

Установлено, що після проведеного курсу лікування спостерігався значний регрес клінічної картини автономної нейропатії серця, позитивна динаміка клінічних проявів діабетичних судинних порушень. Крім того, у більшості пацієнтів з АНС у поєднанні з діабетичною периферійною нейропатією спостерігалось зменшення і / або зникнення болю, парестезій, частоти судом м''язів, покращання і / або відновлення тактильної, вібраційної та температурної чутливості, покращувались показники пульсового кровоплину, об''єму пульсової хвилі, капіляроскопії. Порівняння результатів сукупності різниць абсолютної різниці середніх величин (d) динаміки неврологічних розладів і трофічних порушень на стопах виявило суттєве зменшення парестезій (p < 0,001), болю (p < 0,001), печії (p < 0,05), слабості (p < 0,05).

Крім того, спостерігалась чітка позитивна динаміка зі сторони інструментально-біохімічних показників. Зокрема, отримані результати щодо впливу ЕПК і ДГК на особливості деяких параметрів варіабельності серцевого ритму, інтервалу QTc наведені в табл. 4.

Установлено, що курсове призначення хворим на II тип ЦД із автономною нейропатією серця препарату ЕПК і ДГК супроводжувалось значним збільшення показників RMSSD, низько- і високочастотної компоненти, зменшенням коефіцієнту варіації. Одночасно спостерігається достовірно значиме зменшення показників коригованого інтервалу QT, що свідчить про покращання показників варіабельності серцевого ритму, збільшення швидкості проведення у вісцеральних парасимпатичних та симпатичних волокнах [1, 3, 5].

Одночасно виявлено, що призначення хворим на II тип ЦД із автономною нейропатією серця препарату ЕПК і ДГК сприяло значному зниженню показників ступеня агрегації тромбоцитів, швидкості агрегації тромбоцитів (рис. 2). У той же час не спостерігалось достовірних змін показників агрегації тромбоцитів (Р > 0,05). У контрольній групі хворих на II тип цукрового діабету з автономною нейропатією серця не виявлено достовірних змін досліджених показників (Р > 0,05).

Як відомо, динамічна рівновага між станом судинної стінки й активністю тромбоцитів багато в чому контролюється функціонуванням системи простациклін I₂-тромбоксан А₂ (PCI₂-TXA₂). Збереження балансу між простацикліном і тромбоксаном є одним із визначальних факторів підтримання оптимального кровотоку в будь-якому органі. Функціонування системи PCI₂-TXA₂ зумовлює необхідність деякої переваги рівня PCI₂ над ТХА₂, завдяки чому попереджується фізіологічно необгрунтована агрегація тромбоцитів [4, 9]. Простациклін I₂ має виражений вазодилятаторний ефект, пригнічує агрегацію тромбоцитів, відіграє цитопротекторну роль. Пригнічення синтезу PCI₂ супроводжується зменшенням його ефектів у місці пошкодження ендотелію та як наслідок спостерігається інтенсивна акумуляція мікротромбів, що в поєднанні з дією біологічних субстанцій тромбоцитів сприяє вазоконстрикції та створює умови для розвитку атеросклерозу коронарних артерій. Отже, основними ймовірними механізмами підвищеної функції тромбоцитів при ЦД є: збільшення кількості глікопротеїнових (GP) рецепторів (GPIB, GPIIB/IIIA) на поверхні тромбоцитів; зменшення плинності мембран; збільшення швидкості обміну фосфоінозитидів; збільшення утворення інозитолтрифосфату; збільшення мобілізації Ca²⁺; зростання рівня фосфорилювання білків; інтенсифікація мобілізації АА; збільшення біосинтезу тромбоксану А₂; підвищення рівня зв''язування фібриногену [4, 8, 10, 19].

Гіпертриацилгліцеринемія, поряд із гіперхолестеринемією, артеріальною гіпертензією та рядом інших чинників є одними із домінуючих факторів ризику розвитку серцево-судинних захворювань при цукровому діабеті. Збільшення рівня ЗХ і молярного співвідношення холестерин / фосфоліпіди в мембранах формених елементів крові, поряд зі зсувами в фосфоліпідному спектрі, сприяють зміні плинності ліпідної фази клітини (відповідно, мембрана стає більш ригідною), а також збільшенню агрегаційних і коагуляційних властивостей крові [4, 8, 10].

Установлено, що курсове призначення препарату ЕПК і ДГК хворим на 2-й тип ЦД із автономною нейропатією серця супроводжувалось зниженням показників концентрації ТХВ₂, показників співвідношення ТХВ₂/6-ketoPGF₁α, (рис. 3), збільшенням концентрації 6-кеtоPGF₁α, активності Na⁺, K⁺-ATPази в мембранах еритроцитів (рис. 4). Крім того, спостерігався слабовиражений гіполіпідемічний ефект і практично не виявлено побічних ефектів. У контрольній групі хворих на II тип цукрового діабету з АНС не виявлено достовірних змін досліджених показників (Р > 0,05).

У значній мірі, принципово новий підхід до оцінки біологічної ролі ейкозапентаєнової та докозагексаєнової кислот пов''язаний із результатами багаторічних епідеміологічних досліджень серед ескімосів, у результаті яких виявлена незначна кількість серцево-судинних захворювань. У гренландських аборигенів спостерігається збільшена тривалість кровотечі, більш низький рівень загального холестерину, ТГ, ліпопротеїнів дуже низької щільності, а також різке збільшення в ліпідах мембран тромбоцитів вмісту ЕПК і ДГК, зниження вмісту арахідонової та лінолевої кислот. Результати цих досліджень дозволили вперше висловити обгрунтоване припущення про захисний ефект ДГК і особливо ЕПК від пошкоджуючого впливу на судинну стінку ендогенних факторів, що здатні індукувати в експерименті розвитку ІХС — феномен активації тромбоцитів і високої в''язкості крові, посиленого синтезу циклічних ендоперекисей, зокрема простагландину Н₂, тромбоксану А₂, активації процесів проліферації ендотелію, гіперхолестеринемії та гіпертриацилгліцеринемії [4, 8, 10, 19].

У результаті експериментальних досліджень встановлено, що призначення екзогенних ДГК і ЕПК супроводжується інкорпоруванням цих ω-3 кислот у ліпідні фракції крові та фосфоліпіди тромбоцитів, еритроцитів, поліморфно-ядерних лейкоцитів, ендотеліальних клітин. При збільшенні в ліпідах мембран формених елементів вмісту ЕПК, співвідношення ЕПК / арахідонова кислота спостерігається зниження їх агрегаційної здатності. ω-3 поліненасичені жирні кислоти, інкорпоруючись у фосфоліпіди мембран еритроцитів, збільшують ступінь їх деформованості, що попереджує розвиток сладж-феномену: утворення еритроцитарно-тромбоцитарно-лейкоцитарних агрегатів. Зниження вмісту вільного холестерину, молярного відношення холестерин / фосфоліпіди сприяє зменшенню ригідності, агрегаційних властивостей, стабілізації потенціалу еритроцитів і, відповідно, загальній стійкості зовнішньої плазматичної мембрани [4, 10, 19].

При призначенні ЕПК і ДГК спостерігається зменшення «жорсткості» еритроцитів, що, очевидно, зумовлюється лабілізацією плазмолеми еритроцитів за рахунок швидкого й інтенсивного включення в мембранні фосфоліпіди довголанцюжкових ω-3 поліненасичених жирних кислот і зниженням синтезу вазоконстрикторних субстанцій. Підтвердження цьому є встановлене нами значне збільшення рівня 6-кетопростагландину F₁α, зниження вмісту тромбоксану В₂ і співвідношення тромбоксан В₂/ 6-кетопростагландин F₂α в плазмі крові [17].

ω-3 поліненасичені жирні кислоти інгібують біосинтез тромбоксану А₂ із зсувом у сторону утворення тромбоксану А₃. Одночасно спостерігається посилення синтезу простацикліну I₂ та потенціювання дії простацикліну I₃, що сприяє нормалізації показників гемостазу у хворих на цукровий діабет і, відповідно, зменшенню ризику тромбоутворення [4, 8, 16].

Здатність екзогенних ЕПК і ДГК інкорпорувати в мембранні фосфоліпіди формених елементів крові та мембранні фосфоліпіди ендотеліальних клітин кровоносних судин впливає на фундаментальні властивості плазмолеми та функцію рецепторів до сприйняття й опрацювання позаклітинної інформації. Довголанцюжкові полієнові кислоти, нагромаджуючись, лабілізують плазматичну мембрану, змінюють мікров''язкість її ліпідного матриксу, що викликає трансформацію основних властивостей плазмолеми — проникність, генерацію біопотенціалів, пасаж іонів. Зміна ліпідного оточення рецепторних структур відображається на їх функціональній активності та контролі ензиматичних систем в клітині, що в першу чергу відноситься до корпускулярної аденілатциклази, функція якої інтимним чином поєднана з метаболізмом фосфоліпідів [4, 8-10].

Отже, використання в дієтотерапії хворих на II тип цукрового діабету з автономною нейропатією серця препарату ω-3 поліненасичених вищих жирних кислот сприяє покращанню клінічних проявів АНС, показників варіабельності серцевого ритму, стану системи простациклін I₂ — тромбоксан А₂, агрегації тромбоцитів, стану гемомікроциркуляції, активності мембранозв''язаних ферментів, вмісту ліпідів, що дозволяє рекомендувати їх використання в комплексній патогенетичній терапії таких пацієнтів.

Висновки

1. Цукровий діабет у хворих на II тип супроводжується збільшенням ступеня, швидкості й показника агрегації тромбоцитів, пригніченням активності Na⁺, K⁺-ATPази в мембранах еритроцитів. Особливістю клінічних стадій автономної нейропатії серця у хворих на II тип цукрового діабету є значне зростання ступеня та швидкості агрегації тромбоцитів, що свідчить про їх значно підвищену агрегаційну здатність і поряд з порушеннями ліпідного обміну може сприяти погіршенню реологічних властивостей крові.

2. У хворих на 2-й тип цукрового діабету спостерігається збільшення концентрації тромбоксану В₂ і зменшення вмісту 6-кетопростагландину F₁α в плазмі крові. Приєднання автономної нейропатії серця сприяє більш вираженим порушенням стану системи простациклін І₂ — тромбоксан А₂, що особливо характерно для хворих із клінічними стадіями захворювання. Виявлено значне збільшення рівня співвідношення ТХВ₂/ 6-кеtоPGF₁α, що, ймовірно, свідчить про ступінь порушення структури й функції біологічних речових в умовах гіперглікозилювання. Це дає підставу трактувати збільшення показників співвідношення як прогностично несприятливу ознаку, що вказує на приєднання та прогресування автономної нейропатії серця у хворих на цукровий діабет II типу.

3. Для хворих на II тип цукрового діабету з автономною нейропатією серця характерним є зниження показників варіабельності серцевого ритму. Спостерігається чіткий взаємозв''язок між подовженням показників інтервалу QTc і наявністю клінічних стадій автономної нейропатії серця.

4. Отримані нові дані про гемокоригуючі та вазоактивні властивості препарату ейкозапентаєнової та докозагексаєнової кислот. Зокрема, включення препарату ейкозапентаєнової та докозагексаєнової кислот у лікування хворих на II тип цукрового діабету із АНС сприяє покращанню перебігу захворювання, загального стану хворих; покращанню показників ВСР, інтервалу QTc; збільшенню періоду інертності тромбоцитів, пригніченню першої фази агрегації тромбоцитів, що супроводжується зменшенням їх гіперактивного стану; сприяє тенденції до нормалізації стану системи простациклін І₂ — тромбоксан А₂; активності Na⁺, K⁺-ATPази в мембранах еритроцитів, що свідчить про стабілізацію ліпідного бішару мембран еритроцитів і нормалізацію їх проникності.