Журнал «Боль. Суставы. Позвоночник» 3 (03) 2011

Подагра — хронічне прогресуюче захворювання, пов’язане з порушенням пуринового обміну, що характеризується підвищенням рівня сечової кислоти в крові (гіперурикемією) і відкладенням у тканинах опорно-рухового апарату та внутрішніх органах нат­рієвої солі сечової кислоти (уратів) із розвитком рецидивуючого гострого артриту та утворенням подагричних вузликів — тофусів [Максудова А.Н., Саліхов І.Г., Хабіров Р.А., 2008].

Гіперурикемія — підвищення рівня сечової кислоти понад 350 мкмоль/л у жінок та 420 мкмоль/л у чоловіків [Zhang W., Doherty M., 2006; Ogbera O., Azenabor A., 2010]. Джерелом утворення сечової кислоти в організмі є пуринові сполуки, що надходять із їжею або утворюються в організмі під час обміну нуклеотидів. У плазмі крові сечова кислота знаходиться у вигляді вільних уратів натрію [Коваль С.М., Божко В.В., Місниченко О.В., 2009].

На сьогодні в літературі існує велика кількість наукових джерел, присвячених вивченню гіперурикемії, що розвивається не лише при подагрі, а й при інших патологічних станах, зокрема, існує взаємозв’язок між рівнем сечової кислоти та розвитком метаболічного синдрому, ожирінням, інсулінорезистентністю, артеріальною гіпертензією, прийомом діуретиків і низьких доз ацетилсаліцилової кислоти, надлишковим уживанням алкоголю, літнім віком та нирковою недостатністю [Коваль С.М., Рєзнік Л.А., 2010; Дзяк Г.В., Хомазюк Т.А., 2011; Wen-Ko Chiou, Ming-Hsu Wang, 2010].

Проблема гіперурикемії та подагри набула особливого значення за останні роки, що обумовлено збільшенням частоти даної патології в світовій популяції. Поширеність подагри в різних регіонах варіює в широких межах: 0,01–0,37 %, і багато в чому пов’язана з особливостями харчування населення. Високий рівень захворюваності характерний для індустріально розвинутих країн, проте в них відзначається неоднакова частота подагри в популяції: 0,05 % у Японії, 0,15–0,17 % у Китаї, 0,65 % у Німеччині, у США цей показник становить 0,84 %. З літературних джерел відомо, що поширеність гіперурикемії становить 5–12 % [Максудова А.Н., Саліхов І.Г., 2008]. В Україні поширеність подагри становить 0,4 % дорослого населення, поширеність гіперурикемії — 15–20 % [Синяченко О.В., Игнатенко Г.А., Баринов Є.Ф., 2006; Мягкова Т.В., 2006]. У результаті епідеміологічного обстеження шахтарів віком від 18 до 62 років, які проживають у східному регіоні України, подагру діагностовано у 2,3 % з них [Синяченко О.В., 2002]. У зв’язку з цим питання своєчас­ної діагностики і лікування подагри та гіперурикемії залишаються актуальними.

На подагру хворіють переважно чоловіки (співвідношення чоловіки/жінки становить 20 : 1). У чоловіків у нормі спостерігається більш високий рівень сечової кислоти [Pelaez-Ballestas I., Hernandez C., Burgos-Vargas, 2010]. Пік захворюваності в чоловіків припадає на вік 35–50 років, у жінок — на 55–70 років. Проте подагра може розвиватися в більш молодому віці і спостерігається навіть у дітей [Gil-Campos M., Aguilera R., Canete A., 2009]. На сьогодні в Україні не проводилось вивчення вікових особливостей гіперурикемії, проте існують поодинокі літературні дослідження даної патології залежно від статі пацієнтів. Все вищезазначене й обумовило проведення даного дослідження.

Мета дослідження — визначити рівень сечової кис­лоти в сироватці крові та частоту гіперурикемії у людей різного віку та статі.

Об’єкт і методи дослідження

Обстеження проводили на базі відділення клінічної фізіології і патології опорно-рухового апарату ДУ «Інститут геронтології НАМН України» та Українського науково-медичного центру проблем остеопорозу. Всьо­го обстежено 510 пацієнтів віком від 18 до 89 років. Серед них 400 жінок та 110 чоловіків. Середній вік становив серед жінок 64,3 ± 0,8 року, серед чоловіків — 54,1 ± 0,5 року.

Визначення рівня сечової кислоти в плазмі крові здійснювали за допомогою ферментного уриказного методу. Статистичний аналіз проводили з використанням програми Statistica 6.0

Результати дослідження

З віком спостерігається збільшення рівня сечової кислоти в сироватці крові у жінок, що досягає вірогідних відмінностей у віковій групі 80–89 років порівняно з групою 20–29 років (рис. 1). У чоловіків максимальне підвищення рівня сечової кислоти характерне для вікової групи 60–69 років, проте воно не досягало вірогідних відмінностей порівняно з іншими групами (рис. 2).

Частота гіперурикемії серед жінок становила 34 % (рис. 3), у чоловіків — 32 % (рис. 4). Найбільша частка гіперурикемії у жінок (24,8 %) та чоловіків (45,4 %) виявлена у віковій групі 60–69 років (рис. 5, 6).

Обговорення результатів

З літературних джерел відомо, що частіше гіпер­урикемія, а надалі подагра розвиваються у чоловіків [Pelaez-Ballestas I., Hernandez C., Burgos-Vargas, 2010]. Вважають, що цей факт залежить від характеру успадкування, а також гормональних гендерних особливостей утворення сечової кислоти та її екскреції. При наявності вроджених дефектів (дефіцит гіпоксантин-гуанін-фосфорибозилтрансферази (ГГФТ), підвищення активності фосфорибозил-пірофосфатсинтетази), які беруть участь в обміні пуринів, гіперурикемія та по­дагра можуть з’являтись у ранньому віці, зокрема при синд­ромах Леша — Ніхена (Lesch — Nyhan synd.) або Келлі — Сігміллера (Kelly — Seegmiller synd.) — рецесивному, Х-зчепленому дефіциті ГГФТ різного ступеня з гіперурикемією та неврологічними розладами. Саме тому захворювання розвивається у чоловіків, а приблизно у 25 % родичів визначається гіперурикемія [Yamanaka H., 2011]. Аналіз наукових літературних даних свідчить, що за останні роки гіперурикемія та подагра все частіше розвиваються у пацієнтів старших вікових груп, що може бути обумовлене ендогенним синтезом пуринів, з одного боку, та зменшеною екскрецією сечової кислоти — з іншого. Зокрема, за даними досліджень британської популяції, пік захворюваності припадає на вікову групу 75–84 роки [Mikuls T., Farrar J., 200]. Результати Фремінгемського дослідження свідчать, що в кожного шостого чоловіка та в кожної третьої жінки при гіперурикемії (сечова кис­лота в межах 7–7,9 мг%) розвивалась подагра, а при гіперурикемії понад 8 мг% частота розвитку подагри у чоловіків досягала 36,7 %. Серед жінок такого високого рівня урикемії не виявлялось [Максудова А.Н., 2008].

За нашими даними, зниження рівня сечової кислоти у віці 70–79 років свідчить про «специфічний» віковий відбір: у пацієнтів із нижчим рівнем сечової кислоти може збільшуватися тривалість  життя.

Висновки

Отримані нами результати подібні до британського дослідження, проте спостерігається зміщення вікової групи з високим рівнем сечової кислоти: у британській вибірці — 75–84 роки, у нас — 60–69 років, що може бути обумовлене меншою середньою тривалістю життя української популяції (в Україні середня тривалість життя становить 68 років: у жінок — 75 років, у чоловіків — 62; у Великій Британії — 78,7 року: у чоловіків — 76,2, у жінок — 81,3 року).

Вік є одним із факторів, що сприяє збільшенню рівня сечової кислоти в сироватці крові та призводить до розвитку гіперурикемії. Збільшення рівня сечової кис­лоти у жінок досягає вірогідних відмінностей у віковій групі 80–89 років порівняно з групою 20–29 років, а у чоловіків зберігається тенденція до збільшення рівня сечової кислоти у віці 60–69 років порівняно з групою 20–29 років.