Інформація призначена тільки для фахівців сфери охорони здоров'я, осіб,
які мають вищу або середню спеціальну медичну освіту.

Підтвердіть, що Ви є фахівцем у сфері охорони здоров'я.



СІМЕЙНІ ЛІКАРІ ТА ТЕРАПЕВТИ
день перший
день другий

АКУШЕРИ ГІНЕКОЛОГИ

КАРДІОЛОГИ, СІМЕЙНІ ЛІКАРІ, РЕВМАТОЛОГИ, НЕВРОЛОГИ, ЕНДОКРИНОЛОГИ

СТОМАТОЛОГИ

ІНФЕКЦІОНІСТИ, СІМЕЙНІ ЛІКАРІ, ПЕДІАТРИ, ГАСТРОЕНТЕРОЛОГИ, ГЕПАТОЛОГИ
день перший
день другий

ТРАВМАТОЛОГИ

ОНКОЛОГИ, (ОНКО-ГЕМАТОЛОГИ, ХІМІОТЕРАПЕВТИ, МАМОЛОГИ, ОНКО-ХІРУРГИ)

ЕНДОКРИНОЛОГИ, СІМЕЙНІ ЛІКАРІ, ПЕДІАТРИ, КАРДІОЛОГИ ТА ІНШІ СПЕЦІАЛІСТИ

ПЕДІАТРИ ТА СІМЕЙНІ ЛІКАРІ

АНЕСТЕЗІОЛОГИ, ХІРУРГИ

"Journal of Ukrainian psychiatrists Association" (02) 2012

Back to issue

Режим відбування покарання як психологічний вплив на особистість злочинця

Authors: Дронов А.Є., психолог, Інститут кримінально-виконавчої служби, м. Київ

Categories: Psychiatry

Sections: Specialist manual

print version

Розгляд цього питання, на наш погляд, доцільно починати з поняття «покарання» як наслідку порушення соціальних та юридичних норм, встановлених державою. З точки зору юридичної психології, покарання є методом психологічного впливу на особистість з метою її виправлення та ресоціалізації. Покарання — це особлива міра державного примусу, що застосовується судом від імені держави за вчинення злочину.

Ідея покарання виникла ще в давні часи, однак у докласовому суспільстві покарання як засобу державного примусу не існувало, діяв принцип кровної помсти «око за око, зуб за зуб». Один із перших засобів покарання — каторга — з’явився в рабовласницькому суспільстві. З поширенням християнства виникла ідея спокутування злочину, гріха засобом покарання провини, що в правовій формі вперше була сформульована в канонічному праві. Тільки у XVIII столітті ця думка була зафіксована в окремих кримінальних кодексах. Методом впливу на злочинця було перш за все залякування, міри покарання навіть за незначний вчинок були надзвичайно жорстокі: смертна кара, членопошкодження, тілесні покарання та ін.

Уперше найбільш розроблена пенітенціарна система з жорстким психологічним впливом виникла у XVIII столітті в США у штаті Пенсильванія (так звана пенсильванська система), що ґрунтувалася на одиночному ув’язнені, поєднаному з релігійним впливом на засудженого, та виключала будь­яке спілкування із зовнішнім світом. К. Маркс охарактеризував цю пенітенціарну систему як «ізолювання людини від зовнішнього світу і насильницьке понурення її у глибоку самотність, поєднання юридичного покарання з теологічним мучительством».

У сучасних розвинених країнах діє прогресивна пенітенціарна система з більш гуманними методами психологічного впливу на особистість, при якій термін ув’язнення розподіляється на декілька етапів із різними умовами утримання — від більш суворих до більш пільгових(пом’якшених).

Усе ж таки більшості людей, які відбувають покарання, для того щоб почати процес ресоціалізації особистості, потрібен початковий імпульс для активації свого творчого потенціалу. Пенітенціарна психологія вивчає цей процес з позиції системного підходу, аналізуючи усіх основних його учасників (засуджені, персонал УВП та ін.) і всі складові, що мають вплив на цей процес: праця, колектив засуджених, режим, зв’язки засудженого з сім’єю та друзями.

Покарання втілюється в режимі відбування покарання і суб’єктивно по­різному сприймається та переживається засудженими, перш за все різними є глибина, сила і тривалість переживань засудженими кари. Ще М.М. Гернет писав: «Ми далекі від думки, що особливості того чи іншого режиму в тій чи іншій тюрмі проходять через психіку ув’язненого завжди і всюди однаково. Навпаки, ми визнаємо, що сліди в психіці від такого проходження через неї тюремного режиму дуже різні: в одних вони так само глибокі, як глибокі колії від навантаженого воза в брудному путівці. А в інших ці сліди — лише брижі на річці після пароплава, що приплив, які дуже швидко зовсім зникають».

Психологічний вплив покарання буде по­різному сприйматися засудженими і залежить від режиму покарання, ставлення засудженого до вироку, кількості судимостей, часу знаходження в УВП, індивідуальних особливостей засудженого, віку, статі, соціального та сімейного становища та ін. Наприклад, жінки, як правило, сильніше та глибше, ніж чоловіки, переживають обмеження зв’язків із сім’єю та дітьми; ізоляція від зовнішнього світу в тюрмі глибша, ніж у колонії; сільський житель більш болісно переживає ув’язнення в приміщеннях камерного типу, ніж міський житель.

Тому працівникам УВП для реалізації ефективного психологічного впливу важливо знати, як різні групи засуджених та кожний засуджений окремо сприймають та переживають ті чи інші режимні обмеження.

Перед вихователем постає завдання змінити психічні стани, що негативно впливають на процес виправлення засуджених, потрібно викликати й підтримувати стани, що позитивно впливають на їх особистість. Мова йде не про те, щоб ув’язнені взагалі не переживали станів очікування, розкаяння совісті, туги, сумніву, відчаю, безнадійності та ін. Без такої важкої внутрішньої боротьби втрачається й притупляється гострота самого факту позбавлення волі, а колонія дійсно може стати «рідним домом». Важливо за допомогою методів психологічного впливу запобігти виникненню повного відчаю, не допустити переростання глибоких внутрішніх конфліктів у психічні зриви.

Тому функцію режимного впливу на особистість потрібно розглядати в єдності, взаємозв’язках і взаємопроникненні. Так, каральна функція, впливаючи, головним чином, на потреби людини, несе в собі й елементи виховання; виховна функція, регулюючи поведінку людини та випрацьовуючи звички, включає й елементи примусу, а забезпечувальна функція включає в себе елементи і кари, і виховання. Разом із тим у деяких випадках ці функції режиму суперечать одна одній, у деяких випадках їх украй складно узгодити між собою. Наприклад, кращі виховні властивості має праця на сучасному автоматизованому виробництві. Однак на першому етапі виховного впливу запеклі рецидивісти повинні залучатися до тяжкої фізичної праці. Це обумовлює посилення каральної сторони їх покарання. Так виникає неузгодженість методу психологічного впливу з боку встановленого режиму покарання та з’являється смисловий бар’єр. Однією з причин смислового бар’єра є невміння вихователя враховувати істинні мотиви вчинків і поведінку засуджених, орієнтація лише на зовнішній результат.

На практиці зовнішньо однакові вчинки можуть спричинятися абсолютно різними мотивами. Невміння вихователя вчасно виявляти справжні мотиви призводить до того, що він помилково приписує засудженому невластивий йому мотив і відповідно до цього застосовує метод виховного впливу. У свою чергу, це викликає внутрішній протест у засудженого, переживання незаслуженості покарання, незрозумілості та відчуття несправедливості. Відтак між вихователем і виховуваним зникає психологічний контакт, зникає принцип позитивного психологічного впливу. Саме в цьому полягає суть наукового підходу до ефективного управління психічними станами ув’язнених та загальні методологічні принципи пенітенціарної психології. 



Back to issue