Інформація призначена тільки для фахівців сфери охорони здоров'я, осіб,
які мають вищу або середню спеціальну медичну освіту.

Підтвердіть, що Ви є фахівцем у сфері охорони здоров'я.



Сучасні академічні знання у практиці лікаря загальної практики - сімейного лікаря
Зала синя Зала жовта

Сучасні академічні знання у практиці лікаря загальної практики - сімейного лікаря
Зала синя Зала жовта

Журнал «» 3(23) 2012

Вернуться к номеру

Негайне введення розчину ГІК не знижує прогресування серцевого нападу

Як повідомляють дослідники, догоспітальне внутрішньовенне введення глюкозо-інсулін-калієвого розчину (ГІК) у пацієнтів з підозрою на гострий коронарний синдром не знижує прогресування інфаркту міокарда (ІМ).

Проте, як пишуть Harry Selker (Медичний центр Тафтс, Бостон, Массачусетс, США) і його співробітники, введення розчину ГІК призводить до значно нижчих рівнів складних кінцевих точок: раптової зупинки серця або лікарняної смертності. Дослідження TheImmediateMyocardialMetabolicEnhancementDuringInitialAssessmentandTreatmentinEmergencyCare(IMMEDIATE), результати якого були опубліковані в «Журналі Американської медичної асоціації» одночасно із їх презентацією на 61-му щорічному науковому з’їзді Американської колегії кардіологів, проводилось із грудня 2006 до липня 2011 року в 36 установах екстреної медичної допомоги. У дослідження було рандомізовано 971 пацієнта, щодо яких рішення про відбір приймали парамедики, використовуючи дані, отримані шляхом електрокардіографії (ЕКГ). Хворі мали високу ймовірність ГКС, вони отримували або розчин ГІК внутрішньовенно, що складався із 30% розчину глюкози (300 г/л), 50 ОД/л інсуліну і 80 мЕкв/л калію хлориду (n= 411), або ідентичний на вигляд 5% розчин глюкози як плацебо (n = 460). Обидва розчини хворим було призначено парамедиками на догоспітальному етапі, а їх введення тривало до 12 годин. Шляхом оцінки біомаркерів та даних ЕКГ не вдалося виявити істотних відмінностей у швидкості розвитку ІМ із ГКС протягом 24 годин серед пацієнтів, яким було введено ГІК, і тими, хто отримав плацебо. Тридцятиденна летальність також не відрізнялася між пацієнтами групи ГІК і тими, хто отримував плацебо. Комбінована летальність в стаціонарі та від раптової зупинки серця становила 4,4 % серед пацієнтів, які отримували ГІК, порівняно із 8,7 % у групі плацебо, відповідне відношення різниці 0,48 (р = 0,01). Серед пацієнтів з елевацією сегмента ST за даними першої плівки ЕКГ на догоспітальному етапі (n= 163 для групи ГІК і n= 194 для групи плацебо) частота розвитку ІМ становила 85,3 % проти 88,7 %, 30-денна летальність становила 4,9 % проти 7,7 % для групи ГІК порівняно з плацебо. Комбіновані наслідки у вигляді зупинки серця або лікарняної смертності відзначалася на 6,1 % частіше серед пацієнтів групи ГІК порівняно із 14,4 % у групі плацебо (р = 0,01). «Порівняно з плацебо призначення ГІК не призвело до поліпшення 30-денного виживання, але було пов’язане із більш низькими показниками комбінованих наслідків у вигляді раптової зупинки серця та госпітальної смертності», — зазначають автори. Вони дійшли висновку, що «необхідно проводити подальші дослідження з метою оцінки ефективності догоспітального призначення ГІК для лікування пацієнтів із гострим коронарним синдромом».

J. Hum. Hypertens. — 2012. — 26. — 220-227, 211-213.



Вернуться к номеру