Журнал «Медико-социальные проблемы семьи» 1 (том 18) 2013

Синдром полікістозних яєчників (СПКЯ) — найбільш поширена ендокринна патологія у жінок репродуктивного віку. За даними різних авторів, 5–10 % жінок мають це захворювання [1]. Найменш вивченим питанням патогенезу є роль стресу в розвитку та перебігу СПКЯ. Вважається, що порушення утворення й виділення нейротрансмітерів унаслідок інфекції, інтоксикації, емоційного, психічного стресу, вагітності порушує ритм виділення лютеїнізуючого гормону, наслідком чого є ановуляторна дисфункція яєчників із порушенням процесу фолікулогенезу [2]. Взагалі діяльність опіоїдної системи пов’язують із ретикулярною формацією стовбура мозку, яка, у свою чергу, не тільки справляє активуючу дію на гіпоталамус, а й, можливо, сама бере безпосередню участь у регуляції фізіологічної активності периферичних ендокринних залоз. Однак практично відсутні дослідження з вивчення психоемоційного статусу жінок із СПКЯ у різному віці.

У клінічній практиці лікування цих пацієнток здебільшого фокусується на фізичних наслідках. Жінки з СПКЯ окрім фізичних проявів можуть відчувати інші негативні наслідки, а саме: порушення соціальних контактів, сексуального життя та самооцінки, які рідко обговорюються з пацієнтками під час лікування. Практично немає досліджень про те, як вищевказані ситуації впливають на психологічне самопочуття. Дослідження, що існують, вказують на те, що жінки з СПКЯ частіше відчувають стрес і мають підвищений ризик розвитку депресії [3] та тривожних розладів [4, 5]. У деяких дослідженнях також повідомлялось про те, що порушення менструального циклу та проблеми з фертильністю знижують якість життя [6].

Отже, метою дослідження було вивчення психологічного стану жінок різних вікових груп із синдромом полікістозних яєчників

Матеріали та методи

Для досягнення поставленої мети було вивчено медичну документацію 731 жінки з діагнозом «синдром полікістозних яєчників». Всі жінки за віком були розподілені на три групи: 18–25 (1­ша група), 26–35 (2­га група) та 36–49 років (3­тя група). У 1­шу групу ввійшли 244 жінки, у 2­гу — 261, а в 3­тю — 226 жінок. 

Були проаналізовані соціодемографічні характеристики обстежених жінок, а також власна оцінка пацієнтками наявності в них різних видів стресу та рівня самореалізації.  

Статистична обробка даних здійснювалася в програмі Excel. Дані наведені у вигляді пропорцій та середніх величин. Застосовано критерій Стьюдента та c². Різниця вважалася вірогідною при p < 0,05.

Результати та їх обговорення

З огляду на те, що жінки були віднесені до тої чи іншої групи на підставі їх віку, всі групи вірогідно відрізнялися між собою за цим показником (p < 0,05), а саме: 22,04 ± 0,12; 29,67 ± 0,18 та 43,03 ± 0,28 року відповідно по групах.

Більшість жінок із синдромом полікістозних яєчників були заміжніми активно працюючими мешканками міста, і кожна друга мала вищу освіту та професійні шкідливості (табл. 1).

Аналіз наявності різних видів стресу серед обстежених жінок показав, що практично всі з них повідомляли про наявність стресових подій у своєму житті (96,44 %), причому більше половини вказували на тривалий стрес (60,33 %) (рис. 1). Треба відзначити, що частота короткочасних стресів також наближалася до 60 % (57,67 %), але вірогідно не відрізнялася між групами (58,44; 55,17 та 59,73 % відповідно). Зареєстрована незначна, але статистично вірогідна різниця між групами за такими показниками: частота різних видів стресу була дещо нижчою в 1­й (96,31 %) та 2­й групах (93,49 %) порівняно з 3­ю (100,0 %) (p < 0,05), а про тривалий стрес трохи рідше повідомляли жінки 2­ї групи (49,04 %) порівняно з 1­ю (68,03 %) та 3­ю (65,04 %) (p < 0,05).

Фізіологічний стрес в анамнезі мала кожна друга жінка (46,10 %), причому обстежені віком 26–35 років відмічали його вірогідно рідше (19,16 %), ніж молодші (62,70 %) або старші жінки (59,29 %) (p < 0,05). Аналіз різновидів емоційного стресу показав, що дуже незначна (13,95 %) кількість обстежених повідомляли про наявність його позитивного варіанта, частота якого вірогідно знижувалася з віком (22,95; 14,56 та 3,54 % відповідно по групах) (p < 0,05). Наявність негативного стресу відмітили більше ніж дві третини пацієнток (78,52 %), причому у 2­й групі їх кількість була вірогідно меншою (67,05 %), ніж у 1­й (86,07 %) та 3­й (83,63 %) (p < 0,05).

Інформаційний стрес відчувала кожна п’ята обстежена (26,13 %). Треба відзначити, що серед жінок вікової категорії 36–49 цей показник був удвічі більшим, ніж у молодших (42,04 порівняно з 21,72 та 16,48 %) (p < 0,05). Зворотна тенденція відмічена щодо наявності стресу в пубертатному та постпубертатному періодах, а саме: у 3­й групі таких було 39,82 %, тоді як у 1­й та 2­й — 60,66 та 55,56 % відповідно (p < 0,05).

Отже, аналіз наявності різних видів стресу в анамнезі жінок із СПКЯ показав, що всі вони стикалися з ним у своєму житті, причому пацієнтки віком 36–49 років практично не мали позитивних емоційних стресів та переживали вдвічі більше інформаційних, ніж молодші жінки.

У табл. 2 наведені дані щодо оцінки обстеженими жінками ступеня своєї самореалізації. З них видно, що добре реалізованими в житті вважають себе менше за 10 % пацієнток і вірогідної різниці між групами на виявлено (p > 0,05). Жінки 2­ї групи вірогідно відрізнялись від інших за частотою задовільної (68,85 порівняно з 38,52 та 41,59 %) та незадовільної самореалізації (21,15 порівняно з 53,69 та 46,90 %) (p < 0,05).

Таким чином, майже половина обстежених пацієнток вважає свою реалізацію в житті незадовільною та найбільш самореалізованими є жінки віком 26–35 років.

Висновки

Проведене дослідження показало, що:

1. Всі пацієнтки з СПКЯ стикалися зі стресами у своєму житті, причому пацієнтки віком 36–49 років практично не мали позитивних емоційних стресів та переживали вдвічі більше інформаційних, ніж молодші жінки.

2. Половина обстежених пацієнток вважає свою реалізацію у житті незадовільною, та найбільш самореалізованими є жінки віком 26–35 років.

Отже, отримані дані свідчать про необхідність більш глибокого вивчення психоемоційного стану жінок із СПКЯ та розробки підходів до корекції виявлених змін.