Журнал "Гастроэнтерология" 4 (50) 2013

Статья опубликована на с. 70-73

Хронічний панкреатит (ХП) — це запальне захворювання підшлункової залози (ПЗ), що характеризується деструкцією головних анатомічних структур і необоротним порушенням функції навіть після того, як причина ліквідована [1, 2]. У морфогенезі ХП найважливішу роль відіграє фіброз підшлункової залози, при цьому точні механізми, що ініціюють і підтримують розвиток фіброзу, вивчені недостатньо [3]. Згідно з Марсельсько­Римською класифікацією, що прийнята ще в 1988 році, довгостроково існуючий ХП на останніх стадіях розвитку призводить також до руйнування ендокринної тканини залози, однак механізми цих змін також вивчені недостатньо [4]. У зв’язку з цим, а також через поширеність, зростання захворюваності, тимчасової непрацездатності та інвалідизації ХП актуальний як із соціальної, так і з економічної точки зору, що підтверджується даними епідеміологічного аналізу. Так, у структурі патології органів шлунково­кишкового тракту ХП становить від 5,1 до 9 %, а в загальній клінічній практиці — від 0,2 до 0,6 %. Зберігається загальносвітова тенденція до збільшення захворюваності на гострий і хронічний панкреатит, що обумовлено зростанням поширеності ХП не тільки серед дорослих (27,4–50 випадків на 100 тис. населення), але й серед підлітків та осіб молодого віку [5]. За останні 30 років спостерігається збільшення захворюваності на гострий і хронічний панкреатит більше ніж удвічі [3, 5]. Острівцевий апарат підшлункової залози є складною системою, із практично незалежним кровообігом і величезними можливостями до саморегуляції та самовідновлення. Острівці розташовані в товщі екзокринної тканини ПЗ і складаються з декількох типів ендокринних клітин. У зв’язку з особливостями будови й розташування острівців дослідження їх структурних та функціональних особливостей являє собою складну задачу [6]. Кількісне морфометричне дослідження ПЗ являє собою важливий аспект у діагностиці фіброзуючих захворювань цього органа. Установлення зв’язку між стадією розвитку фіброзу та морфофункціональними змінами структурних елементів ПЗ впливає на ефективність лікування та відіграє важливу роль як для визначення тяжкості захворювання, так і для прогнозу можливих ускладнень або уточнення відомостей, отриманих неінвазивними методами.

Мета та задачі роботи: вивчити якісні і кількісні особливості гістоструктури острівцевого апарата ПЗ на різних стадіях розвитку фіброзу у хворих на фіброзно­паренхіматозний ХП.

Матеріали і методи

Обстежено 15 хворих на ХП, які проходили лікування в хірургічному відділенні ДУ «Інститут гастроентерології НАМН України». Біоптати ПЗ забирали під час планових операцій на органі. Тканинний матеріал фіксували в рідині Bown або в 10% нейтральному формаліні, проводили через ряд спиртів, поміщали в парафін. Гістологічні зрізи товщиною 3–5 мкм забарвлювали за методом Маллорі в модифікації Слінченко. Особливості гістоструктури ПЗ оцінювали згідно із Stolt [1]: I стадія — легкий фіброз (переважно перилобулярний); II стадія — помірний фіброз (фіброз поширюється в середину часточок, сегментарний фіброз); III стадія — високий ступінь фіброзу (зони деструкції часточок зливаються, утворюючи широкі поля фіброзу); IV стадія — повний фіброз (значна фіброзна реконструкція ПЗ із повною деструкцією екзокринної паренхіми). Для систематизації враженості фіброзом після визначення ступеня хворих розділили на три групи: із II стадією фіброзу (n = 5), із III стадією фіброзу (n = 5) і з IV стадією (n = 5). Було також проведено імуногістологічне дослідження на спеціально підготовлених гістологічних препаратах ПЗ із використанням маркерів інсуліну, результат оцінювали за допомогою фотомікроскопічного дослідження, комп’ютерна морфометрія проведена за допомогою програми Image Pro Plus version 3.0.00.00. Статистичну обробку було виконано методом багатофакторного кореляційного аналізу даних.

Результати дослідження та їх обговорення

Перед початком імуногістологічного дослідження хворим усіх трьох груп була проведена комп’ютерна морфометрія анатомічних структур і були виявлені зміни, характерні для розвитку фіброзу (табл. 1).

Як видно з табл. 1, у якій указані середні значення, існує пряма залежність між руйнуванням екзокринної тканини ПЗ і розвитком фіброзу (рис. 1).

Також на пізніх стадіях унаслідок прогресуючого фіброзу структура протокової системи залози помітно змінюється. Вірогідне (р = 0,009) збільшення співвідношення площі проток і загальної площі залози пояснюється активним формуванням тубулоострівцевих і тубулярних комплексів (рис. 2).

Острівцевий апарат ПЗ оцінювався кількісно і якісно на гістологічних препаратах з імуногістохімічним забарвленням на інсулін. При підрахунку острівці були розділені на три умовні групи — великі (Bg) ≥ 0,05 мм2; середні (Md) ≥ 0,01 мм2; та малі (Sm) < 0,01 мм2 .

На всіх стадіях розвитку фіброзу пошкодження ендокринної тканини були незначними порівняно з ушкодженнями екзокринної. Однак при багатофакторному кореляційному аналізі досліджуваних показників було зафіксовано наявність взаємозв’язку між стадією фіброзу і зменшенням загальної площі острівців (р = 0,009). В одному випадку (III стадія фіброзу) були виявлені великі скупчення острівців серед полів фіброзної тканини.

Як видно на рис. 3, загальна кількість острівців на 1 мм2 площі та кількість великих острівців залишається практично постійною, у той час як щільність середніх вірогідно знижується до IV стадії розвитку фіброзу, а щільність малих — вірогідно підвищується.

Таким чином, звичайна гістологічна картина IV стадії — великі поля фіброзу, у товщі якого розташовуються проліферуючі протоки з дисплазією епітелію, малі острівці (що часто складаються з декількох клітин) і тубулоострівцеві комплекси у вигляді структур із дрібних проток у тісному зв’язку з ендокринними острівцями (рис. 2).

Висновки

1. На підставі комплексного морфологічного та імуноморфологічного дослідження операційного матеріалу підшлункової залози хворих на хронічний панкреатит установлено, що на пізніх стадіях розвитку фіброзу ПЗ відзначається хронічна гіпоксія паренхіми й комплексна компенсаторна реакція на неї залишків ацинарної тканини та протокової системи.

2. Перебіг хронічного панкреатиту характеризується послідовним розвитком перидуктального, перилобулярного та внутрішньолобулярного фіброзу, що супроводжується атрофією ацинарної тканини. Усе це комплексно впливає на ендокринну тканину.

3. На пізніх стадіях розвитку фіброзу ПЗ зміни острівцевого апарату відбуваються за типом атрофії, що знаходить відображення в зменшенні кількості середніх острівців і зменшенні загальної площі ендокринної тканини, та проліферації, що виражається в збільшенні кількості малих (у більшості своїй новостворених) острівців і тубулоострівцевих комплексів.