Журнал «» 1 (33) 2014

Статья опубликована на с. 25-29

Вступ

Серцево­-судинна патологія, зокрема артеріальна гіпертензія (АГ), становить велику частку захворювань (80 %) у пацієнтів похилого віку з високими показниками ускладнень та інвалідизації (69 % хворих з інфарктом міокарда, 77 % з інсультом, 74 % з серцевою недостатністю). Кваліфіковане лікування гіпертонічної хвороби (ГХ) у людей похилого віку з наявністю супутньої множинної патології внутрішніх органів, що переважно проводять лікарі первинної ланки, часто не досягає бажаних результатів, знижує якість їх життя та потенціал незалежного існування і залишається актуальною проблемою для них та суспільства [1, 2].

Одним із факторів ризику ускладнень при АГ в пацієнтів похилого віку є психосоціальний стресовий вплив зовнішніх чинників надмірної для них сили, що був визначений ВООЗ одним із приорітетних наприкінці XX сторіччя, у період розробки довгострокової міжнародної інтегрованої програми профілактики неінфекційних захворювань CINDI [3, 4].

Надмірна пресорна реакція в пацієнтів старшого віку, в основному сформована віковою гіперсимпатикотонією та відносним ослабленням активності парасимпатичної ланки вегетативної нервової системи, зумовлює підвищення периферійного судинного опору й менш ефективну перебудову діяльності серцево-­судинної системи при психоемоційному навантаженні, знижує стресову стійкість пацієнтів з АГ та підвищує ризик гострих порушень коронарного, мозкового кровообігу, аритмій та раптової смерті [5–7].

Для розробки заходів щодо зниження стресового впливу на перебіг ГХ важливе вивчення особливостей невротичного реагування пацієнтів похилого віку з АГ і без неї.

Метою дослідження було встановлення зв’язку АГ і структури невротичного реагування пацієнтів старшого віку при надмірному нервово­психічному напруженні.

Матеріал та методи дослідження

Обстежені пацієнти віком 60 років і старше з АГ (181 особа), у всіх хворих було діагностовано ГХ. Хворі звернулися по медичну допомогу в амбулаторії загальної практики — сімейної медицини міських поселень та сільської місцевості.

Хворі поділені за двома віковими категоріями: літній вік — 60–74 роки; старечий вік— 75 років і старше (за класифікацією ВООЗ, 1961). Пацієнти з ГХ поділені ще на дві категорії: перша — пацієнти з ГХ ІІ стадії без ускладнень з боку органів-­мішеней, рівень артеріального тиску (АТ) у межах 140–180/90–110; друга — пацієнти з ГХ ІІІ стадії, ІХС: післяінфарктний кардіосклероз. Усі ці хворі перенесли інфаркт міокарда від 1 до 5 років тому.

Поряд з АГ у хворих були виявлені: хронічний коліт із запорами — в 76 осіб; хронічний холецистит — у 113 осіб; хронічний панкреатит — у 84 осіб; захворювання опор­но-­рухової системи у вигляді остеоартрозу — у 169 осіб.

Контрольна група включає 99 осіб без АГ і діагностованих серцево­-судинних захворювань та розділена за віком: пацієнти без АГ літнього віку (51 особа) та пацієнти без АГ старечого віку (48 осіб). У цих хворих була діагностована патологія гастроентерологічної й опорно­-рухової системи: хронічний коліт, хронічний гастрит, хронічний панкреатит, хронічний холецистит, остеоартроз. АТ у них знаходиться в межах норми, тобто менше ніж 140/90.

Критерії включення хворих у дослідження: попередньо установлений діагноз ГХ терапевтом, сімейним лікарем, з консультативними висновками невролога та окуліста протягом 5 років, рівень систолічного АТ 140–180 мм рт.ст., діастолічного — 90–110 мм рт.ст.; у випадку з ГХ ІІІ стадії включалися пацієнти тільки з перенесеним інфарктом міокарда давністю 1–5 років; згода на участь у дослідженні.

Критерії виключення: помірні та значні когнітивні порушення, деменція, психічне захворювання; хворі з руховою обмеженістю, що не дозволяє їм відвідувати реабілітаційні заходи в амбулаторії; хворі з перенесеним мозковим інсультом, онкопатологією.

Проведено психодіагностичне дослідження пацієнтів похилого віку: рівня стресу за шкалою психологічного стресу PSM­-25 (Lemyr — Tessier — Fillion, 1991), методика якого передбачала вимірювання стресу як природного стану психічної напруженості в триступеневому діапазоні (сумарний показник психічної напруженості (ППН) більше ніж 155 балів — це високий рівень, ППН в інтервалі 154–100 балів — це середній рівень стресу, ППН нижче від 100 балів — низький рівень стресу), за шкалою оцінювали стресові відчуття пацієнта за соматичними, поведінковими, емоційними ознаками; визначали й оцінювали невротичні стани за методикою К.К. Яхіна, Д.М. Менделевича (1998) за такими шкалами: тривоги, невротичної депресії, астенії, істеричного типу реагування, обсесивно-­фобічних порушень, вегетативних порушень; оцінювали ситуаційну та особистісну тривожність із використанням шкали Спілбергера — Ханіна (1976), що визначала рівень пластичності психічних реакцій у відповідь на зміни зовнішніх умов, коли параметри впливу деяких факторів навколишнього середовища виходять за межі оптимальних.

При інтерпретації результатів тесту використовуються такі оцінки: менше ніж 30 балів — низька тривожність, розцінюється як ознака повного психічного здоров’я; 31–45 балів — помірна тривожність, розцінюється як одна з ознак нервово­-психічної напруженості; 46 і більше балів — висока тривожність, пов’язується з наявністю невротичного конфлікту, з емоційними, невротичними зривами та психосоматичними захворюваннями, розцінюється як вірогідний прояв невротичного розладу.

Ситуаційна тривожність характеризує психофізіо­логічні якості психічних реакцій особистості. Особистісна тривожність як властивість особистості визначається типом вищої нервової діяльності, темпераментом, характером, вихованням і набутими стратегіями реагування на зовнішні фактори, є більш постійною категорією і вказує на рівень можливостей адаптації пацієнта в суспільному середовищі через прояв стану неспокою [8–10].

Результати та їх обговорення

Для оцінки впливу віку на психоемоційний стан досліджено різницю структури невротичного реагування та рівнів тривожності залежно від стресу між групами пацієнтів літнього та старечого віку, у яких не виявлено АГ (табл. 1).

При аналізі наявності невротичних станів в обох групах достовірної різниці при зростанні віку не виявлено. При порівнянні показників тривожності встановлено, що серед літніх хворих достовірно (р < 0,001) частіше спостерігається їх кількість із низькими показниками ситуаційної тривожності (49,0 %), а серед людей старечого віку значно менша кількість осіб із низькими показниками (14,6 %), проте збільшилася кількість людей, у яких відмічено високі показники ситуаційної тривожності (29,2 %), тобто було продемонстровано вплив віку на зростання рівня ситуаційної тривожності, а саме невротизації поведінкових реакцій на напружені ситуації, що вказало на функціо­нальне зниження психофізіологічних реакцій людей старшого віку. Разом із тим достовірних відмінностей особистісної тривожності від збільшення віку не встановлено, що свідчило про відсутність залежності стану неспокою і достатнього рівня можливостей адаптації пацієнта в суспільному середовищі від зростання віку.

Аналіз наявності невротичних станів у пацієнтів літнього віку з ГХ ІІ стадії (табл. 2) виявив достовірне (р < 0,001) зростання астенії та вегетативних порушень, істеричного типу реагування (р < 0,05) та обсесивно­-фобічного порушення (р < 0,05) на відміну від показників пацієнтів цього ж віку без АГ.

Виявлена достовірно (р < 0,001) менша кількість людей із низькими і достовірно більша кількість людей із високими показниками ситуаційної тривожності серед пацієнтів літнього віку з ГХ ІІ стадії порівняно з людьми такого ж віку без АГ, що засвідчило подальше зниження рівня пластичності психофізіологічних якостей психічних реакцій у відповідь на зміни зовнішніх умов і виражалося поведінкою з емоційними, невротичними зривами. Виявлене достовірне (р < 0,001) зниження помірних та зростання високих показників особистісної тривожності розцінювалося як вірогідний прояв невротичного розладу. Тобто був виявлений вплив АГ на частоту невротичних розладів у людей літнього і старечого віку, серед яких найбільш виражено зростали астенія та вегетативні розлади.

При аналізі змін у структурі невротичних станів пацієнтів літнього віку при ГХ ІІ та ІІІ стадії було відмічено достовірне збільшення кількості хворих із наявністю тривоги, невротичної депресії, астенії, істеричного типу реагування, обсесивно­-фобічного порушення. Виявлено процес виснаження пластичності психічних реакцій серед пацієнтів літнього віку з ГХ ІІІ стадії, оскільки низькі показники ситуаційної тривожності у них не виявлені, помірні показники достовірно (р < 0,001) знизилися, високі показники достовірно (р < 0,01) зросли порівняно з показниками пацієнтів літнього віку з ГХ ІІ стадії. Достовірно (р < 0,01) знизився рівень помірних і зріс рівень високих показників особистісної тривожності, що вказало на зниження можливостей соціальної адаптації пацієнтів літнього віку з ГХ ІІІ стадії після перенесеного інфаркту міокарда. Тобто перенесений в літньому та старечому віці інфаркт міокарда на тлі АГ виявив суттєвий вплив на психоемоційний стан хворих. З іншого боку, не виключено, що особистісні риси, схильність до тривожного реагування, очікування неприємностей може бути причиною виникнення інфаркту міокарда в людей старшого віку.

Порівняння показників пацієнтів старечого віку з ГХ ІІ стадії із показниками пацієнтів літнього віку з ГХ ІІ стадії виявило достовірне (р < 0,05) зростання тривоги, невротичної депресії (р < 0,01), астенії (р < 0,05), обсесивно-­фобічного порушення (р < 0,01), що вказує на поглиблення невротичних розладів зі зростанням віку, обумовлене ГХ. Встановлено достовірне (р < 0,01) зменшення низьких показників та достовірне (р < 0,05) зростання високих показників ситуаційної тривожності у пацієнтів старечого віку з ГХ ІІ стадії, що можна розцінити як встановлені зміни зі зростанням віку у пацієнтів без АГ. Достовірної різниці між показниками особистісної тривожності пацієнтів із ГХ ІІ стадії літнього та старечого віку не виявлено, що свідчило про однаковий рівень неспокою в пацієнтів із ГХ ІІ стадії незалежно від віку.

Аналіз наявності невротичних станів пацієнтів старечого віку з ГХ ІІІ стадії порівняно з ГХ ІІ стадії виявив достовірне (р < 0,05) зростання тривоги, невротичної депресії, обсесивно­-фобічного порушення та астенії (р < 0,001). Серед пацієнтів старечого віку з ГХ ІІІ стадії нами не виявлено пацієнтів з високим рівнем стресу. Встановлено достовірне (р < 0,01) зниження показників помірної та достовірне (р < 0,01) зростання високої ситуаційної тривожності, що може свідчити про поглиблення процесу виснаження психофізіологічних ресурсів адаптації і призвело до зниженої інтенсивності психофізіологічних реакцій незалежно від подразників у старечому віці під впливом ГХ та перенесеного інфаркту міокарда. Виявлено достовірний (р < 0,05) перерозподіл показників особистісної тривожності в бік зростання високих, що вказало на зростання стану неспокою і поглиблення соціальної дезадаптації пацієнтів з ГХ ІІІ стадії старечого віку, які перенесли інфаркт міокарда.

Між показниками пацієнтів із ГХ ІІІ стадії літнього та старечого віку достовірної різниці не виявлено, що підтверджує значний негативний вплив перенесеного інфаркту міокарда в пацієнтів старшого віку з ГХ на їх фізіологічну та психосоціальну адаптацію.

Висновки

1. Виявлено функціональне зниження психофізіологічних реакцій людей старшого віку без АГ у старечому віці за показниками ситуаційної тривожності.

2. Установлено зростання частоти невротичних станів у пацієнтів літнього віку з ГХ ІІ стадії, з подальшим прогресуванням у старечому віці; зниження рівня пластичності психічних реакцій у відповідь на зміни зовнішніх умов із поглибленням невротичної поведінки в пацієнтів старечого віку з ГХ ІІ стадії та зростання стану неспокою в пацієнтів літнього віку, що достовірно не поглиблюється серед пацієнтів старечого віку з ГХ ІІ стадії.

3. Установлено зростання невротичних станів та зниження рівня пластичності психічних реакцій у відповідь на зміни зовнішніх умов у пацієнтів літнього віку з ГХ ІІ стадії з поглибленням цих процесів у старечому віці; виявлено зростання стану неспокою в пацієнтів літнього віку з ГХ ІІ стадії, поглиблення якого серед пацієнтів старечого віку достовірно не встановлено.

4. Виявлено високий рівень невротичних станів та процес виснаження пластичності психічних реакцій серед пацієнтів літнього віку з ГХ ІІІ стадії, що міг призвести до низької пластичності в пацієнтів старечого віку з ГХ ІІІ стадії, які перенесли інфаркт міокарда, та обумовити високий рівень неспокою, що заважає їх психосоціальній адаптації, комплайєнсу з лікарем, знижує ефективність лікування та якість життя.