Журнал «Здоровье ребенка» 1 (52) 2014

Статья опубликована на с. 45-48

Вступ

Складна екологічна ситуація в Україні, антропогенне забруднення навколишнього середовища значно впливають на формування популяційного здоров’я населення, а сенсибілізація організму екотоксикантами є основною причиною синдрому екологічної дезадаптації, що виникає при тривалому впливі токсичних речовин навіть у низьких концентраціях [1].

Серед забруднювачів навколишнього середовища одне з провідних місць посідають іони важких металів, що навіть у мікродозах можуть спричиняти небезпечні ураження чутливих анатомо-фізіологічних систем і розвиток патологічних станів [2].

Відомо, що виникнення будь-якого патологічного процесу є наслідком нездатності організму протидіяти негативним факторам та неспроможності адекватно компенсувати порушення, що виникають [3].

Ендокринна система, особливо щитоподібна залоза (ЩЗ), має високу чутливість до токсичних екзогенних впливів. Це метаболічно активна тканина, у якій відбуваються інтенсивний синтез та транспорт гормонів, для нормального функціонування яких необхідна значна кількість ферментів та мікроелементів. Повноцінний обмін мікроелементів у тиреоцитах — запорука ідеального фізіологічного стану щитоподібної залози. Мікроелементи — іони важких металів у вигляді різноманітних сполук надходять разом із їжею, питною водою, повітрям. Щитоподібна залоза має здатність до накопичення ксенобіотиків, особливо іонів солей важких металів. Прогноз розвитку промисловості дозволяє стверджувати про поглиблення проблеми екозалежної патології щитоподібної залози в подальшому [4].

Негативний вплив забрудненого довкілля на щитоподібну залозу ускладнюється тим, що відбувається на фоні ендемічної нестачі йоду в багатьох регіонах України. Сьогодні більшість тиреоїдологів вважають, що адекватне йодне забезпечення організму є необхідним для протекції щитоподібної залози від впливу інших зобогенів [5].

За поширеністю серед патологічних станів ЩЗ у дітей в Україні домінує дифузний нетоксичний зоб. На нього припадає більше ніж 95 % усіх випадків захворювань щитоподібної залози в дітей в Україні. Така ситуація складається зазвичай у регіонах із дефіцитом йоду в харчуванні населення, до числа яких, за висновками вітчизняних та міжнародних експертів, належить вся територія нашої країни [6].

Мета роботи: дослідження функціонального стану гіпофізарно-тиреоїдної системи в дітей, які проживають на екологічно несприятливій території з дефіцитом йоду в біосфері, порівняно з дітьми з йододефіцитного екологічно чистого району.

Матеріали і методи дослідження

Обстежені 72 дитини. Із них 32 дитини, які з народження проживають у йододефіцитному екологічно несприятливому районі (ЙД ЕНР) Івано-Франківської області — Богородчанському районі, та 40 дітей, які з народження проживають у йододефіцитному умовно екологічно чистому районі (ЙД ЕЧР) Івано-Франківської області — м. Городенці, вони становили контрольну групу. Територія, на якій проживають діти з ЙД ЕНР, тривалий час була і залишається нафто- й газовидобувним регіоном Дзвиняч, де ґрунт і вода забруднені продуктами нафтопереробки, що обумовлює хімічне забруднення території. Викиди забруднюючих речовин в атмосферне повітря на одного жителя району становлять 2367 кілограмів. У структурі викидів найбільше припадає на метан (3,2 тис. т), сполуки азоту (159,9 т), солі важких металів (134,7 т), діоксиду вуглецю (157,1 т). У розрахунку на квадратний кілометр території району викинуто 4,3 т небезпечних забрудників [7].

Усі діти на момент обстеження знаходились у віковому інтервалі від 6 до 13 років.

Попередньо було проведено огляд дітей та антропометричні вимірювання з подальшим обчисленням показника площі поверхні тіла (ППТ).

Оцінено розмір щитоподібної залози за допомогою пальпації. Визначення, що ЩЗ вважається зобною, якщо кожна з часток має об’єм більший, ніж об’єм дистальної фаланги великого пальця обстежуваного, є емпіричним, але використовується в більшості епідеміологічних досліджень ендемічного зоба і, як раніше, рекомендується для застосування (ВООЗ, 2001).

Ультразвукове дослідження (УЗД) із визначенням розмірів та структури залози, що дозволяє точніше виміряти об’єм ЩЗ порівняно із пальпацією, виконували за допомогою портативного ультразвукового сканера MySono лінійним датчиком з частотою 5 мГц. Під час поздовжнього та поперечного сканування ЩЗ визначали глибину (d, см), ширину (w, см) та довжину (l, см) кожної частки. Об’єм частки розраховували за формулою:

V = 0,479 • d • w • l (см³).

Вважали, що розмір ЩЗ дорівнює сумі двох часток без урахування перешийка.

Для зіставлення об’єму ЩЗ із ППТ дитини проводили її розрахунок за такою формулою:

ППТ = W^0,425 • H^0,725 • 71,84 • 10^–4,

де ППТ — поверхня площі тіла (м²), W — маса тіла (кг), H — довжина тіла (см).

Розрахунки тиреоїдного об’єму та показника ППТ здійснювалися у середовищі електронних таблиць MS Excel (2007). Результати порівнювали з нормативними даними ВООЗ/МРКЙДЗ/ЮНІСЕФ 2001 року [8], які затверджені для використання в Україні (наказ № 254 від 27.04.2006 р. Про затвердження протоколів надання медичної допомоги дітям за спеціальністю «Дитяча ендокринологія») та за більш сучасними нормативами — за ППТ і статтю та за віком і статтю, рекомендованими ВООЗ/МРКЙДЗ/ЮНІСЕФ 2007 року [9]. Якщо об’єм ЩЗ перевищував 97-й перцентиль, її вважали збільшеною та встановлювали діагноз «зоб».

Дослідження рівня трийодтироніну (Т3), тироксину (Т4), тиреотропного гормону гіпофіза (ТТГ) у сироватці крові визначали стандартними тест-наборами фірми «Хема» (Росія) імуноферментним методом, досліджувалась реакція лейкоцитолізу мікрометодом, описаним Є.А. Майлян та А.С. Прилуцьким (1991), що відображає індивідуальну чутливість організму дитини до певних забруднювачів довкілля.

Кров для дослідження збиралась протягом 24 годин напередодні забору аналізів.

Лабораторні дослідження проводили в лабораторіях Інституту спадкової патології НАМН України.

Статистична обробка результатів дослідження проводилась за загальноприйнятою методикою із застосуванням персонального комп’ютера в пакеті програм Statistica [10].

Результати дослідження та їх обговорення

Незважаючи на постійний підвищений рівень уваги до проблеми йододефіцитних захворювань та удосконалення методів профілактики, погіршення екологічної ситуації посилює йодну недостатність, що створює умови для збільшення тиреоїдної патології.

Аналіз результатів проведеного дослідження показав значний рівень поширеності дифузного ендемічного зоба серед дитячого населення ЙД ЕНР Івано-Франківської області порівняно з ЙД ЕЧР за даними УЗД.

Для визначення ступеня збільшення ЩЗ при проведенні УЗД використовували три нормативи: нормативи за ППТ і статтю згідно з рекомендаціями МОЗ України та більш сучасні нормативи — за ППТ і статтю та за віком і статтю, рекомендовані ВООЗ [9].

Отримані результати подані в табл. 1.

Отже, при порівнянні частоти зоба серед груп дітей із ЙД ЕНР та ЙД ЕЧР виявлено вірогідну різницю — 34,3 проти 17,5 % (згідно з нормативними даними МОЗ України) та 90,6 проти 52,5 % (згідно з даними ВООЗ), що свідчить про те, що екологічно несприятливе довкілля поряд із йодним дефіцитом сприяє збільшенню частоти виникнення дифузного ендемічного зоба в дітей, які проживають на екологічно несприятливій території.

Установлено, що серед дітей, які мешкають у ЙД ЕНР та ЙД ЕЧР, рівень ТТГ у сироватці крові в межах оптимальних значень (0,4–2,0 мОд/л) мали більше половини дітей — 19 (59,2 %) та 29 (72,5%) відповідно. Ознаки мінімальної тиреоїдноїдисфункції (підвищення ТТГ до 2,4–4,0 мОд/л) виявлено в 11 (34,4 %) дітей із ЙД ЕНР та в 10 (25 %) осіб із ЙД ЕЧР, ці показники не відрізнялися істотно між собою. У стані субклінічного гіпотиреозу (рівень ТТГ понад 4,0 мОд/л) знаходились 2 (6,4 %) та 1 (2,5 %) дитина відповідно.

Концентрація Т3 у сироватці крові в дітей із ЙД ЕНР із підвищенням ступеня гіперплазії щитоподібної залози (ГЩЗ) зменшувалася від 3,00 ± 0,21 нмоль/л до 1,50 ± 0,09 нмоль/л і від 2,30 ± 0,17 нмоль/л до 1,16 ± 0,03 нмоль/л у групі дітей із ЙД ЕЧР, проте залишалася в межах фізіологічних коливань.

У дітей із досліджуваних груп із ГЩЗ II–III ступеня рівень Т3 був у середньому вдвічі нижчим, ніж у дітей без ГЩЗ. Це можливо свідчить про зниження функціональних можливостей залози, незважаючи на її значну гіперплазію.

Уміст тироксину в сироватці крові в дітей із ЙД ЕНР із збільшенням ступеня ГЩЗ знижувався від 162,76 ± 15,24 нмоль/л до 92,35 ± 8,01 нмоль/л. У групі дітей із ЙД ЕЧР, навпаки, концентрація Т4 в сироватці крові підвищувалась із збільшенням ступеня ГЩЗ від 119,4 ± 22,1 нмоль/л до 159,1 ± 18,3 нмоль/л, хоча даний показних в обох групах дослідження знаходився в межах фізіологічних коливань.

Необхідно відмітити, що функціональна активність незбільшеної ЩЗ у дітей з ЙД ЕНР вища, ніж в осіб із ЙД ЕЧР. Це можна пояснити екологічним стресом, що веде до більш легкого виникнення в таких дітей зриву адаптаційних можливостей.

Таким чином, у мешканців йододефіцитного екологічно несприятливого району функціональна активність ЩЗ щодо синтезу Т3 і Т4 чітко зменшувалась, незважаючи на гіперплазію, що свідчить про зниження її компенсаторних механізмів.

Для об’єктивізації впливу екопатогенних факторів на організм дітей із ЙД ЕНР та ЙД ЕЧР була проведена реакція специфічного лізису лейкоцитів, що дало змогу виявити вірогідно високу індивідуальну чутливість до таких солей важких металів, як свинець (32,6 проти 19,16 % відповідно, норма < 20 %), магній (27,3 проти 16,5 %) та залізо (29,3 проти 15,8 %) (р < 0,05), що підтверджує наявність відповідного забруднення на території, де проживають діти з ЙД ЕНР, і вказує на високу сенсибілізацію дітей із цього регіону до солей даних металів унаслідок тривалого надходження їх в організм.

Висновки

1. Значна частота випадків зоба — від 34,3 до 90,6 % (за нормативами МОЗ України і ВООЗ відповідно) у групі дітей із ЙД ЕНР та від 17,5 до 52,5 % відповідно у групі дітей із ЙД ЕЧР підтверджує наявність йододефіциту та невирішеність проблеми профілактики йодозалежних захворювань.

2. Вірогідність різниці (p < 0,01) між показниками частоти зоба у групах дітей із ЙД ЕНР та дітей із ЙД ЕЧР вказує на негативний вплив геохімічних та антропогенних чинників, що потенціюють йодний дефіцит та призводять до формування високої частоти тиреоїдної патології в дітей, які проживають на екологічно забрудненій території.

3. Аналіз регулюючої функції гіпофіза (ТТГ) щодо функціональної активності щитоподібної залози виявив тенденцію до підвищення рівня ТТГ у дітей двох груп, що більшою мірою спостерігається в дітей із ЙД ЕНР. Це зумовлено підвищеною потребою в тиреоїдних гормонах у дітей із досліджуваних районів.

4. У мешканців йододефіцитного екологічно несприятливого довкілля функціональна активність ЩЗ щодо синтезу Т3 і Т4 чітко зменшувалась, незважаючи на ступінь гіперплазії, що свідчить про зниження її компенсаторних механізмів. Це можна пояснити екологічним стресом, що веде до більш легкого виникнення в таких дітей зриву адаптаційних можливостей.

5. Отже, діти, які живуть у регіонах змішаного впливу йододефіциту та екологічно несприятливих факторів із різними шляхами надходження ксенобіотиків в організм, мають бути віднесені до групи високого ризику щодо розвитку патології гіпофізарно-тиреоїдної системи.