Международный эндокринологический журнал 2 (58) 2014

Статья опубликована на с. 23-27

Вступ

За даними Комітету експертів Всесвітньої організації охорони здоров’я (ВООЗ), у всьому світі зареєстровано понад 360 мільйонів чоловік, які страждають від цукрового діабету (ЦД), і число хворих подвоюється кожні десять років [1–5]. ЦД відзначається не тільки значною поширеністю, а й тяжкістю перебігу та ускладнень. Проблема ЦД у силу її масштабності, необхідності витрат значних коштів для її вирішення переросла із суто медичної в медико-соціальну. Пізні ускладнення є основною причиною інвалідності та смертності. В осіб похилого віку ЦД посідає третє місце після серцево-судинних та онкологічних захворювань [6–9].

Вивчення інвалідності внаслідок ЦД є важливим медико-соціальним завданням, що пояснюється його великою часткою в структурі причин інвалідності переважно осіб найбільш працездатного віку. Важливим критерієм в оцінці ефективності лікувальних і профілактичних заходів можна вважати показники первинної інвалідності.

Разом із тим проблема інвалідності внаслідок ЦД в осіб молодого віку (18–44 років) вивчена недостатньо, а комплексне дослідження формування даної групи хворих з урахуванням первинної та повторної інвалідності за зверненнями в бюро медико-соціальних експертиз України, розробка заходів медико-соціальної реабілітації цього контингенту інвалідів не проводилися повною мірою [10–11].

Усе вищенаведене обумовило необхідність проведення даного дослідження та визначило його мету.

Мета дослідження: вивчити стан первинної інвалідності (рівні, структура, регіональні особливості, причини) при цукровому діабеті серед населення молодого віку України.

Матеріали і методи

Вивчено статистичні дані центрів та бюро медико-соціальної експертизи АР Крим, 23 областей України, міст Києва та Севастополя за 2007, 2009, 2011 рр. Проаналізовано медико-експертні дані 3168, 2970 і 2794 (усього 8932) осіб, уперше визнаних інвалідами внаслідок ЦД 1-го типу (у тому числі 1252, 1298 і 1356 осіб (усього 3906) молодого віку) та 2494, 2206 і 2192 (всього 6892) осіб, уперше визнаних інвалідами внаслідок ЦД 2-го типу (у тому числі 179, 184 і 134 (усього 497) осіб молодого віку). Методи: соціально-гігієнічний, статистичний, метод експертних оцінок.

Результати дослідження та їх обговорення

У середньому по областях за роки спостережень рівень первинної інвалідності внаслідок ЦД 1-го типу становив 1,17 на 10 000 населення (1,22; 1,19 і 1,09 відповідно, тобто спостерігалось деяке його зниження). За останній рік він був найвищим у Харківській, Київській та Львівській областях (1,76; 1,68 та 1,58 на 10 000 відповідно), найнижчим — у Черкаській, Чернівецькій областях та м. Києві (0,42; 0,63 та 0,60 на 10 000 відповідно). Найвищий рівень — в інвалідів молодого віку.

Темп приросту рівня первинної інвалідності в осіб віком від 18 до 39 років за п’ятирічний період становив 10,4 %, тоді як рівень інвалідності старших вікових груп зменшився (на 14,9 %). Зазначена тенденція обумовлена збільшенням абсолютної кількості інвалідів молодого віку в 1,1 раза.

Величина темпу приросту рівня первинної інвалідності внаслідок ЦД 1-го типу серед населення молодого віку по областях коливалась у значних межах: від 157,14; 106,9 80,0 % у Чернівецькій, Волинській, Миколаївській областях до 1,39; 4,55 % у Львівській і Тернопільській областях; у 7 регіонах спостерігався спад — від 53,7; 25,0 % у Черкаській і Хмельницькій областях до 1,69 % в АР Крим (табл. 1).

Вікова структура по роках при ЦД 1-го типу подана на рис. 1.

Згідно з даними, поданими на рис. 1, спостерігається збільшення частки інвалідів молодого віку та зменшення частки старших вікових груп.

Аналіз структури первинної інвалідності внаслідок ЦД 1-го типу за тяжкістю інвалідності показує, що найбільшу частку становили інваліди ІІІ групи (54,2–61,5 %), найменшу — І групи (8,1–10,1 %), хоча слід відзначити, що інвалідом І групи визнавався майже кожний десятий інвалід.

Розподіл первинної інвалідності за групами в середньому по областях показав деяке зростання частки інвалідів ІІІ групи (з 54,2 до 58,1 % і до 61,5 %) та, відповідно, зменшення частки інвалідів І групи (з 10,1 до 8,9 % і до 8,1%) та інвалідів ІІ групи (з 35,7 до 32,9 % і до 30,3 %).

У 2011 р. найтяжчою була інвалідність внаслідок ЦД 1-го типу в м. Києві, Одеській області та АР Крим, де частка інвалідів І–ІІ групи в структурі інвалідності становила 62,2; 60,9 та 53,4 % відповідно.

Аналіз показників первинної інвалідності внаслідок ЦД 1-го типу за причинами свідчить, що найбільшу частку становить інвалідність внаслідок загального захворювання, значно меншу — інвалідність з дитинства; на інші — інвалідність із повоєнних причин, внаслідок аварії на ЧАЕС — припадає 1,2–4,1 % (рис. 2).

У динаміці за 5 років у структурі первинної інвалідності внаслідок ЦД 1-го типу спостерігається поступове зниження частки інвалідів внаслідок загального захворювання та збільшення частки інвалідів дитинства.

У структурі інвалідності внаслідок загального захворювання при ЦД 1-го типу за тяжкістю інвалідності відзначалось збільшення частки інвалідів III групи з 56,9 до 63,5 %, тобто тяжкість інвалідності зменшувалась.

Аналізуючи структуру інвалідності дитинства при ЦД 1-го типу, ми звернули увагу, що в цій категорії тяжкість інвалідності була більшою порівняно з інвалідністю внаслідок загального захворювання, особливо в 2007 і 2009 рр., коли частка інвалідів ІІІ групи становила лише 45,4 та 47,8 %.

Аналіз стану розробки індивідуальної програми реабілітації (ІПР) за 5-річний період вказує на покращення цього виду діяльності МСЕК. Так, якщо в 2007 р. частка осіб із розробленою ІПР серед інвалідів І, ІІ і ІІІ груп становила відповідно 46,88; 58,0 і 72,28 %, то у 2009 р. — 68,16; 72,29 і 80,87 % та у 2011 р. — 76,55; 83,63 і 84,93 % відповідно. Проте, як бачимо, ІПР була запропонована не всім інвалідам, тому робота з розробки заходів медико-соціальної реабілітації потребує вдосконалення.

За всі роки спостереження середні по областях рівні первинної інвалідності внаслідок ЦД 2-го типу виявились нижчими порівняно з ЦД 1-го типу й становили 0,96; 0,88 та 0,86 на 10 000 населення відповідно (у середньому 0,9). Темп спаду показника у 2011 р. порівняно з 2007 р. становив 10,42 %. Спостерігались значні коливання рівнів первинної інвалідності внаслідок ЦД 2-го типу по областях: від 0,31 на 10 000 населення в Дніпропетровській області до 2,25 на 10 000 в м. Києві у 2007 р., від 0,23 в Івано-Франківській області до 2,09 у м. Києві у 2009 р. і від 0,29 в Харківській області до 2,07 у Кіровоградській області у 2011 р.

У структурі первинної інвалідності внаслідок ЦД 2-го типу за віком частка інвалідів у віці від 18 до 39 років виявилась невеликою і коливалась за роки спостереження від 7,18 до 6,11 %. У 2011 р. порівняно з 2007 р. вона дещо зменшилась.

У 2011 р. частка інвалідів молодого віку з ЦД 2-го типу була найбільшою в Миколаївській, Житомирській областях та м. Києві (30,3; 22,58 та 11,57 % відповідно).

Частка осіб працездатного віку в контингенті інвалідів внаслідок ЦД 2-го типу за роки спостереження коливалась від 58,62 до 64,05 %. У 2011 р. вона була найбільшою у Волинській, Житомирській та Миколаївській областях; найменшою — у м. Севастополі, Луганській та Чернігівській областях.

Тяжкість первинної інвалідності при ЦД 2-го типу значно більша за тяжкість інвалідності при ЦД 1-го типу. Так, частка інвалідів І групи в середньому за роки спостереження становила 17,52 % (проти 9,07 % при ЦД 1-го типу), ІІ групи — 35,0 % (проти 33,0 % при ЦД 1-го типу). На більшу тяжкість інвалідності внаслідок ЦД 2-го типу вказує порівняно менша частка інвалідів ІІІ групи (47,4 проти 57,93 %).

Якщо ж проаналізувати зміни тяжкості інвалідності при ЦД 2-го типу за роки спостереження, можна відзначити позитивну динаміку: поступове збільшення частки інвалідів ІІІ групи з 43,43 % у 2007 р. до 47,46 % у 2009 р. і до 51,51 % у 2011 р. При цьому частка інвалідів І групи у 2007 р. становила 18,16 %, у 2009 р. — 18,77 % і у 2011 р. — 15,64 %. Зменшилась і частка інвалідів ІІ групи: з 38,41 % у 2007 р. до 32,85 % у 2011 р.

У 2011 р. тяжкість інвалідності внаслідок ЦД 2-го типу була найбільшою в Полтавській, Чернігівській областях та в м. Севастополі, де частка інвалідів ІІІ групи становила лише 22,22; 32,91 та 30,43 % відповідно, і найменшою — у Тернопільській, Волинській та Івано-Франківській областях (79,03; 69,23 і 68,0 % відповідно). Частка інвалідів ІІІ групи перевищувала 50 % у 14 регіонах України.

Проаналізовано структуру первинної інвалідності внаслідок ЦД 2-го типу за причинами інвалідності (рис. 3).

Як і при ЦД 1-го типу, найбільшу частку в структурі займає інвалідність внаслідок загального захворювання, проте частка інвалідів із цією категорією значно переважає, становлячи в середньому 95,13 %. Водночас на відміну від ЦД 1-го типу інвалідність дитинства становить лише від 2,78 до 3,41 %. У ще меншій кількості випадків визначалась інвалідність з повоєнних причин, внаслідок аварії на ЧАЕС (від 0,41 до 3,49 %).

Також на відміну від ЦД 1-го типу при ЦД 2-го типу за всі роки спостереження структура за причинами інвалідності практично не змінювалась.

У структурі інвалідності дитинства при ЦД 2-го типу відзначається негативна тенденція: частка інвалідів ІІІ групи дещо зменшилась — з 48,24 % у 2007 р. до 45,9 % у 2011 р., і, відповідно, збільшилась частка інвалідів І–ІІ груп.

Висновки

1. Рівень первинної інвалідності внаслідок ЦД 1-го типу в середньому по областях України за роки спостереження становив 1,17 на 10 000 населення, знизившись із 1,22 до 1,09; найвищим він був серед осіб молодого віку. Рівень первинної інвалідності внаслідок ЦД 2-го типу був нижчим порівняно з ЦД 1-го типу, значно коливався по областях і теж знизився — з 0,96 до 0,85 %.

2. Темп приросту рівня первинної інвалідності осіб віком від 18 до 39 років при ЦД 1-го типу в Україні за п’ятирічний період становив 10,4 %, тоді як рівень інвалідності старших вікових груп зменшився на 14,9 %.

3. Величина темпу приросту рівня первинної інвалідності внаслідок ЦД 1-го типу серед населення молодого віку по областях коливалась в значних межах: від +157,14 до –53,70 %, що може свідчити про недоліки медико-соціальної експертизи.

4. У структурі первинної інвалідності внаслідок ЦД 1-го типу спостерігалось збільшення частки інвалідів молодого віку та зменшення представників старших вікових груп.

5. У динаміці за 5 років відзначалось зменшення тяжкості інвалідності внаслідок ЦД 1-го типу, що підтверджувалось збільшенням частки інвалідів ІІІ групи (з 54,2 до 61,5 %) та зменшенням частки інвалідів І–ІІ групи. Тяжкість інвалідності при ЦД 2-го типу більша порівняно з ЦД 1-го типу.

6. У структурі первинної інвалідності внаслідок ЦД 2-го типу за віком частка інвалідів віком 18–39 років невелика — 6,11–7,18 %.

7. Основна причина інвалідності і при ЦД 1-го типу, і при ЦД 2-го типу — інвалідність внаслідок загального захворювання, проте про ЦД 1-го типу велике значення має також інвалідність дитинства.

8. Хоча за роки спостереження й відбулось збільшення частки осіб, яким була запропонована ІПР, ця робота потребує подальшого вдосконалення.