Журнал «» 2 (34) 2014

Статья опубликована на с. 20-27

Відповідно до інформації Всесвітньої організації охорони здоров’я основною причиною смерті в усьому світі є серцево-судинні захворювання. У 2008 році від серцево-судинних захворювань померло 17,3 млн осіб. За прогнозом, до 2030 року смертність від серцево-судинних захворювань сягне 23,3 млн осіб за рік [1].

Медико-соціальне значення артеріальної гіпертензії (АГ) пов’язане з тим, що існує кореляційний зв’язок між рівнем АГ та ризиком серцево-судинних ускладнень [2]. Відомо, що ризик серцево-судинних ускладнень збільшується залежно від збільшення рівня артеріального тиску (АТ) [3].

У 2012 році Європейським товариством атеросклерозу наголошено на значенні модифікації факторів. З’ясовано, що в осіб з оптимальним профілем факторів ризику реєструється менший ризик основних серцево-судинних подій більше ніж утричі. В Україні від серцево-судинних захворювань у 2011 році померло понад 440 тисяч осіб, що становить 66,3 % від усіх причин смерті. Слід зазначити, що в Україні існують дані щодо поширеності основних п’яти факторів ризику, таких як паління, артеріальна гіпертензія, ожиріння, дисліпідемія та недостатня фізична активність, і відсутній аналіз нових предикторів розвитку серцево-судинних захворювань. Насамперед це порушення вуглеводного обміну, поширеність цукрового діабету 2-го типу, вісцеральний тип розподілу жирової тканини, гіперурикемії, рівень С-реактивного білка, патологія щитоподібної залози та ряд інших факторів.

Метою нашої роботи було дослідити 13 факторів ризику у 80 чоловіків, хворих на есенціальну артеріальну гіпертензію, які працювали в умовах впливу електромагнітного випромінювання надвисокочастотного діапазону (ЕМВ НВЧ) (І група). Як контрольну групу обстежено 80 чоловіків, хворих на есенціальну артеріальну гіпертензію, які не зазнавали тривалого впливу ЕМВ НВЧ (ІІ група), та 40 практично здорових чоловіків відповідного віку без шкідливого впливу факторів виробництва (ІІІ група). Групу порівняння становили 40 практично здорових чоловіків (IV група), які працювали в умовах впливу ЕМВ НВЧ. Протокол дослідження включав визначення та оцінку у чоловіків віком 22–46 років (36,6 ± 5,3 року) і тривалістю захворювання 1–11 років (у середньому 3,7 ± 1,9 року) таких 13 параметрів:

1. Антропометричні дані (зріст, вага, індекс маси тіла).

2. Рівень середньодобового систолічного (САТ) та діастолічного артеріального тиску (ДАТ) при добовому моніторингу артеріального тиску (ДМАТ).

3. Загальний холестерин.

4. Паління.

5. Рівень глюкози натще.

6. Прийом алкоголю.

7. Соціальний статус (освіта, сімейний статус).

8. Спадковість (АГ, ожиріння, діабет, ішемічна хвороба серця, інфаркт міокарда, інсульт у родичів).

9. Наявність серцевої недостатності.

10. Рівень фізичної активності.

11. Рівень тривоги та депресії.

12. Рівень сечової кислоти.

13. Наявність коморбідності за патологією щитоподібної залози, печінки та нирок.

Час трудової діяльності обстежених чоловіків І та ІV груп в умовах впливу ЕМВ НВЧ становив 4–22 роки. Сумарна отримана доза ЕМВ НВЧ дорівнювала в середньому 17151,7 ± 7102,4 кВт. Усі пацієнти отримували антигіпертензивне лікування.

Рівень артеріального тиску

Серед пацієнтів з АГ, які працювали в умовах впливу ЕМВ НВЧ, гіпертонічна хвороба І стадії виявлена у 21 хворого (26,25 %), гіпертонічна хвороба ІІ стадії — у 59 хворих (72,75 %). Серед пацієнтів з АГ ІІ групи гіпертонічну хворобу І стадії діагностовано у 19 чоловіків (23,75 %), ІІ стадії — у 61 чоловіка (76,25 %).

На момент обстеження ступінь есенціальної артеріальної гіпертензії у хворих, які працювали в умовах впливу ЕМВ НВЧ, розподілявся таким чином: 1-й виявлено у 25 хворих (31,25 %), 2-й — у 49 хворих (61,25 %), 3-й — у 6 чоловіків (7,5 %). У пацієнтів ІІ групи АГ 1-го ступеня виявлена у 57 осіб (71,25 %), 2-го — у 21 чоловіка (26,25 %), 3-го — у 2 обстежених (2,5 %) (табл. 1).

Середньодобові (ср) значення САТ і ДАТ відрізнялись у хворих обох груп (табл. 2).

САТср та ДАТср у пацієнтів І групи (відповідно 142,5 ± 11,2 мм рт.ст., 134,1 ± 15,3 мм рт.ст., 85,3 ± 8,2 мм рт.ст., 78,1 ± 10,2 мм рт.ст.) вірогідно (Р1 < 0,05) перевищували значення хворих ІІ групи (відповідно 131,3 ± 13,8 мм рт.ст., 125,1 ± 19,6 мм рт.ст., 78,5 ± 11,4 мм рт.ст., 72,8 ± 13,8 мм рт.ст.). У здорових чоловіків групи порівняння (ІV група) ці параметри також були вищими за дані здорових чоловіків ІІІ групи (відповідно 120,5 ± 4,1 мм рт.ст., 106,8 ± 10,9 мм рт.ст., 73,3 ± 6,9 мм рт.ст., 65,0 ± 4,6 мм рт.ст. проти 126,7 ± 2,5 мм рт.ст., 111,0 ± 7,1 мм рт.ст., 82,7 ± 6,4 мм рт.ст., 71,0 ± 8,5 мм рт.ст.; Р₃ < 0,05).

При аналізі даних за віковими групами нами отримані такі результати: в І групі хворих САТср у пацієнтів віком 22–29 років САТср становив 147,4 ± 5,9 мм рт.ст., 30–39 років — 137,3 ± 11,7 мм рт.ст., 40–46 років — 156,0 ± 9,3 мм рт.ст. У всіх пацієнтів ІІ групи — 125,8 ± 12,4 мм рт.ст. (рис. 1).

ДАТср відповідно в І групі — 86,7 ± 4,6 мм рт.ст., 81,7 ± 7,6 мм рт.ст., 87,6 ± 9,3 мм рт.ст., у ІІ групі хворих віком 22–39 років — 81,0 ± 9,9 мм рт.ст. та у чоловіків віком 40–46 років — 77,8 ± 10,3 мм рт.ст.

При аналізі даних САТср у ІІІ групі у чоловіків віком 22–39 років цей показник становив у середньому 115,8 ± 4,9 мм рт.ст., віком 40–46 років — 118,3 ±± 4,2 мм рт.ст., у групі порівняння у чоловіків віком 22–39 років — 123,5 ± 4,8 мм рт.ст. та віком 30–46 років — 125,3 ± 9,4 мм рт.ст. ДАТср становив відповідно в ІІІ групі у всіх чоловіків 74,5 ± 5,1 мм рт.ст., у ІV групі — 78,8 ± 3,9 мм рт.ст. і 77,4 ± 6,8 мм рт.ст. (рис. 2).

Виявлено прямий кореляційний зв’язок між САТср та індексом маси тіла (ІМТ) у пацієнтів І групи (r = 0,44; Р < 0,05), слабкий прямий зв’язок між САТср та ІМТ у пацієнтів ІІ групи (r = 0,07; Р < 0,05) та зворотний зв’язок у чоловіків ІІІ та ІV груп (відповідно r = –0,10 та r = –0,26).

Рівень загального холестерину

Найбільш прогностично значимий рівень холестерину визначали за формулою Friedewald. Рівні загального холестерину вище 5,0 ммоль/л виявлено у 63,9 % хворих І групи (в середньому 5,5 ± 1,2 ммоль/л), у 61,1 % хворих ІІ групи (в середньому 5,5 ± 1,1 ммоль/л). При цьому в обстежених пацієнтів І групи віком 22–29 років гіперхолестеринемія виявлена в 66,7 % випадків, у пацієнтів віком 30–39 років — у 59,1 % та у пацієнтів віком від 40 до 46 років — у 58,3 %. У хворих ІІ групи віком 30–39 років — 69 %, 40–47 років — 65,9 %. Гипертригліцеридемія (> 1,7 ммоль/л) виявлена у 40 % хворих І групи та у 48 % хворих ІІ групи (рис. 3).

Серед здорових чоловіків контрольної групи 7,5 % мали гіперхолестеринемію, в групі порівняння — 46,2 % обстежених. У ІV групі обстежених віком 22–29 років рівень холестерину вище 5 ммоль/л мали 45 % чоловіків, 30–39 років — 47,3 %, у ІІІ групі обстежених віком 30–39 років гіперхолестеринемію виявлено у 10,7 % випадків.

При проведенні кореляційного аналізу між рівнем холестерину та САТср виявлено, що у чоловіків І групи існує слабкий прямий зв’язок (r = 0,05; Р > 0,05), а в обстежених ІІ, ІІІ та ІV груп — зворотний зв’язок (відповідно r = –0,07, Р > 0,05; r = –0,09, Р > 0,05; та r = –0,22, Р < 0,05).

Паління

Поширеність паління серед обстежених чоловіків становила 42,4 %, при цьому з віком відмічалось зменшення поширеності цього фактора ризику. Так, серед чоловіків віком 22–29 років близько 1 пачки цигарок на добу курять 48,5 %, чоловіків віком від 30 до 39 років — 52 % та старше 40 років — 23,7 % (рис. 4).

Ми спостерігали суттєву різницю щодо частоти паління серед чоловіків обстежених груп. При аналізі даних обстеження пацієнтів І групи серед чоловіків віком до 29 років палили 72,7 %, така ж кількість і серед чоловіків віком 30–39 років — 72,7 %, серед чоловіків старше 40 років — 17 %.

У ІІ групі обстежених серед чоловіків віком до 30 років паління зустрічалось у 44,8 % випадків, старше 30 років — у 53,7 % випадків.

У групі контролю чоловіки віком до 40 років палять у 53,6 % випадків, старше 40 років — у 8,3 % випадків. Чоловіки без АГ, які працювали в умовах впливу ЕМВ НВЧ у всіх вікових групах палили в середньому у 36 % випадків.

За існуючими даними, поширеність паління в популяції становить 44,5 % чоловіків, у віковій групі 18–29 років частота паління сягає 51,7 % [4, 5].

Надмірна маса тіла та ожиріння

Згідно з отриманими даними, нормальну масу тіла з ІМТ < 25кг/м² серед обстежених чоловіків мали лише 27,3 %, що узгоджується з існуючими даними попередніх досліджень [6]. Аналізуючи результати визначення ІМТ, ми виявили, що 45,9 % чоловіків мали надмірну масу тіла, а 26,8 % чоловіків — ожиріння І–ІІ ступеня.

Серед усіх обстежених ІМТ > 25 кг/м² за віковими групами розподілявся таким чином: 5,4 % чоловіків віком 22–29 років, 40,5 % чоловіків віком 30–39 років та 53,6 % чоловіків старше 40 років (рис. 5).

У пацієнтів І групи віком до 29 років ІМТ становив у середньому 24,4 ± 2,2 кг/м², 30–39 років — 27,6 ± 4,9 кг/м², старше 40 років — 29,2 ± 2,9 кг/м². Серед пацієнтів ІІ групи — у чоловіків віком до 30 років ІМТ у середньому становив 29,3 ± 4,2 кг/м², старше 30 років — 30,2 ± 4,3 кг/м². В обстежених групи контрою віком до 39 років ІМТ у середньому був 25,8 ± 3,7 кг/м², старше 40 років — 28,0 ± 2,9 кг/м². У чоловіків ІV групи ІМТ коливався в межах20,0–28,1 кг/м² (рис. 6).

Отже, ми спостерігаємо збільшення ІМТ залежно від віку обстежених у всіх групах, що збільшує ризик розвитку АГ.

Знайдено слабкий прямий кореляційний зв’язок між рівнем холестерину та ІМТ у пацієнтів І групи (r = 0,11; Р > 0,05), зворотний зв’язок у пацієнтів ІІ групи (r = –0,18; Р < 0,05), у чоловіків ІV групи (r = –0,07; Р > 0,05) та ІІІ групи (r = 0,10; Р > 0,05).

Рівень глюкози крові

Середній рівень глюкози крові натще в обстежених усіх груп суттєво не відрізнявся. Так, рівень глюкози крові натще в обстежених віком до 30 років у середньому становив 4,6 ± 0,8 ммоль/л, віком 30–39 років — 4,1 ± 0,7 ммоль/л та старше 40 років — 4,4 ± 0,9 ммоль/л.

При порівнянні показників умісту глюкози крові між різними групами нами виявлено несуттєві відмінності даних: у пацієнтів І групи — 4,5 ± 0,7 ммоль/л, причому чоловіки віком до 39 років мали рівень глюкози в середньому 4,7 ± 1,0 ммоль/л, віком старше 40 років — 4,5 ± 0,5 ммоль/л. У пацієнтів ІІ групи виявили середній рівень глюкози крові — 3,9 ± 1,2 ммоль/л: у віці до 40 років — 3,6 ± 1,1 ммоль/л, старше 40 років — 4,2 ± 1,1 ммоль/л. У здорових чоловіків групи контролю рівень глюкози крові натще становив 4,3 ± 0,4 ммоль/л, серед обстежених віком до 40 років — 4,3 ± 0,4 ммоль/л, старше 40 років — 4,4 ± 0,4 ммоль/л. Аналіз даних серед обстежених чоловіків ІV групи показав, що середній рівень глюкози крові в усіх вікових групах становив 4,6 ± 0,6 ммоль/л (рис. 7).

Хворі з цукровим діабетом та порушенням толерантності до вуглеводів у дослідження не включались. При порівнянні отриманих нами даних встановлено, що дещо вищий рівень глікемії натще виявляється у чоловіків, які працювали в умовах впливу ЕМВ НВЧ.

Вживання алкоголю

Серед обстежених чоловіків алкоголь у помірній кількості (1–2 рази на місяць в об’ємі до 100 мл горілчаних виробів) вживали 70,7 %, 60,6 % чоловіків віком до 30 років, 68,4 % віком від 30 до 40 років та 77 % старше 40 років (рис. 8).

Алкоголь вживали 58,8 % пацієнтів І групи, 62,9 % пацієнтів ІІ групи, 47,5 % чоловіків групи контролю та 63,4 % чоловіків ІV групи (рис. 9)

У середньому вірогідної різниці за кількістю обстежених чоловіків обстежених груп, які вживали алкоголь у помірній кількості, нами не виявлено.

Соціальний статус

Більшість пацієнтів І групи (92,7 %) мали вищу освіту, 89,8 % чоловіків одружені, 76,4 % у цілому задоволені своїм життям та роботою. Серед пацієнтів ІІ групи 76,3 % мали вищу освіту, 88,2 % одружені, 84,5 % у цілому задоволені життям і роботою. Немає вірогідних відмінностей щодо даних показників і серед обстежених чоловіків ІІІ та ІV груп. Так, вищу освіту мали відповідно 91,7 та 84,7 % чоловіків, одружені — 74 та 79 %. Вказали, що в цілому задоволені життям та роботою 89 і 88,7 % обстежених (рис. 10).

Коморбідність

У дослідження нами не включались чоловіки з тяжкою супутньою патологією інших органів і систем. При обстеженні пацієнтів І групи виявлено 5 осіб (6,3 %) із патологією щитоподібної залози без порушення функції органа; з патологією печінки (у тому числі гепатит вірусної етіології) — 27 чоловіків (33,8 %). Серед пацієнтів ІІ групи патологія щитоподібної залози виявлена у 12 чоловіків (15 %), патологія печінки — у 34 чоловіків (42,5 %). В обстежених ІІІ та ІV груп виявили відповідно в 7,5 та 15 % випадків патологію щитоподібної залози; в 17,5 та 30 % — патологію печінки (рис. 11).

Проводячи аналіз даних щодо коморбідності, ми виявили, що в І групі супутня патологія зустрічалась у 33 % обстежених віком 30–39 років та в 61,5 % чоловіків віком старше 40 років, у ІІ групі — у 29,6 % чоловіків віком 30–39 років та у 25,7 % чоловіків віком старше 40 років. У ІІІ та ІV групах — відповідно в 16,7 та 10,1 % чоловіків старше 40 років.

Спадковість

При проведенні анкетування чоловіків усіх груп нами було визначено кількість осіб, які вказали на наявність спадкових захворювань, таких як артеріальна гіпертензія, ожиріння, цукровий діабет, ішемічна хвороба серця, інфаркт міокарда, ішемічний або геморагічний інсульт хоча б в одного з батьків. У І групі на наявність спадкових захворювань у родичів вказали 24,3 % чоловіків, у ІІ групі — 4,4 %, у ІІІ групі — 10,2 % чоловіків та ІV групі — 8 % чоловіків (рис. 12).

У І групі 68 % чоловіків мали обтяжену спадковість за артеріальною гіпертензією, 2,5 % — за гострим порушенням мозкового кровообігу і така ж кількість — за цукровим діабетом. Серед пацієнтів ІІ групи обтяжену спадковість за АГ мали 14,3 % осіб, у ІІІ групі — 57,5 % чоловіків. При опитуванні чоловіків ІV групи виявлено, що 31,7 % мали обтяжену спадковість за АГ, 5 % — за гострим порушенням мозкового кровообігу та 5 % — за цукровим діабетом.

Достатню фізичну активність оцінювали за поняттям «регулярно займались спортом». Обстежені вказували на гру у футбол, легку атлетику, заняття в тренажерному залі, відвідування басейну не рідше 3 разів на тиждень. Так, достатню фізичну активність серед пацієнтів І групи мали 76 % чоловіків, ІІ групи — 32,9 %, групи контролю — 72,5 %, ІV групи — 51,2 % чоловіків. Аналізуючи фізичну активність у різних вікових групах, ми отримали такі результати: регулярно займались спортом у І групі 42,9 % чоловіків віком до 30 років, 52,4 % чоловіків віком від 30 до 39 років та 91,5 % чоловіків старше 40 років; у ІІ групі — 17,2 % чоловіків віком до 39 років та 41,5 % чоловіків старше 40 років; а також чоловіки ІІІ групи віком до 39 років — 67,9 %, старше 40 років — 83,3 %. У ІV групі 63,6 % чоловіків віком до 40 років та 36,8 % чоловіків старше 40 років мали достатню фізичну активність.

Серцева недостатність І ступеня серед хворих на артеріальну гіпертензію спостерігалась у 81,3 % обстежених. Хворі віком до 30 років мали прояви серцевої недостатності в 45,5 % випадків, від 30 до 40 років — 29,4 %, старше 40 років — 46,6 %. Серед пацієнтів І групи частота розвитку серцевої недостатності розподілялась таким чином: у 45,5 % чоловіків віком до 30 років, у 54,5 % — віком від 30 до 40 років та у 63,8 % чоловіків старше 40 років; ІІ група — у 10,3 % обстежених віком до 40 років та у 26,8 % чоловіків старше 40 років.

Гіперурикемія

Підвищений уміст сечової кислоти в крові збільшує схильність до розвитку подагри та ниркової недостатності, спостерігається при синдромі інсулінорезистентності. Максимальна величина нормального рівня становить 400 мкмоль/л для чоловіків. В обстежених осіб гіперурикемія спостерігалась у середньому в 3,5 % випадків із двократним переважанням у чоловіків із надмірною масою тіла.

При оцінці психоемоційного стану ми проводили тестування чоловіків обстежених груп для виявлення рівня особистісної (ОТ) та реактивної тривожності (РТ) і депресії. Діагностику рівнів ОТ та РТ проводили з використанням тесту Ч. Спілбергера — Ю.Л. Ханіна [7], рівень депресії — за опитувальником депресії Бека. У чоловіків І групи віком до 30 років рівень ОТ у середньому становив 36,3 ± 7,2 бала, РТ — 38,0 ± 8,8 бала, депресії — 2,5 ± 0,3 бала; від 30 до 40 років — відповідно 39,2 ± 7,4 бала, 39,7 ± 5,8 бала та 4,3 ± 0,3 бала; старше 40 років — 38,5 ± 1,8 бала, 37,7 ± 2,5 бала та 5,8 ± 0,6 бала.

У ІІ групі чоловіків віком до 40 років рівень ОТ у середньому становив 45,1 ± 10,3 бала, РТ — 46,2 ± 9,8 бала, депресії — 5,5 ± 4,7 бала; у чоловіків старше 40 років — відповідно 44,8 ± 9,4 бала, 44,8 ± 8,5 бала та 5,1 ± 0,8 бала.

У групі контролю рівень ОТ та РТ у середньому становив: 38,8 ± 2,6 бала та 39,7 ± 4,3 бала у чоловіків віком до 40 років і 40,2 ± 3,4 бала та 38,7 ± 6,5 бала — старше 40 років. Рівень депресії — відповідно 2,3 ± 0,2 бала та 3,8 ± 0,4 бала.

В обстежених ІV групи у середньому рівень ОТ, РТ та депресії становив: чоловіки віком до 40 років — відповідно 37,3 ± 4,9 бала, 33,8 ± 3,5 бала, 2,7 ± 0,4 бала; старше 40 років — відповідно 37,8 ± 12,5 бала, 34,9 ± 8,0 бала та 3,4 ± 0,1 бала.

Встановлено (рис. 13), що лише у 7 хворих (9 %) з ЕГ І групи відмічається низька ситуативна тривожність (СТ), значно частіше реєструється помірна СТ (у 73 хворих, 91 %).

У ІІ групі висока СТ виявлена у 31 хворого (38,75 %), помірна — у 42 (52,5 %), низька — у 7 (8,75 %). У групі контролю високу СТ мали 3 обстежених (7,5 %), помірну — 36 (90 %) та низьку — 1 (2,5 %) обстежений.

Особистісна тривожність у переважної більшості (рис. 14) хворих І групи (65; 81,25 %) була помірною, 10 хворих (12,5 %) мали високу ОТ та лише у 5 хворих (6,25 %) реєструвалась низька ОТ. У середньому ОТ у хворих на ЕГ, які працювали за умов впливу ЕМВ НВЧ, вірогідно (Р < 0,05) переважала СТ (40,5 ±± 7,5 бала проти 38,9 ± 5,2 бала). У групі контролю ОТ становила в середньому 39,2 ± 2,89 бала, що відповідає помірному рівню в усіх обстежених.

Крім того, відзначено вірогідні кореляційні зв’язки між рівнем маркерів оксидативного стресу в добовій сечі та рядом психологічних характеристик хворих на ЕГ І групи. Так, зокрема екскреція 8-OHdG та 8-oxoG була вірогідно (Р < 0,05) пов’язана з ситуативною тривожністю (відповідно r = 0,25 та r = 0,28), що погоджується з літературними даними [8].

Згідно з рекомендаціями Європейського товариства кардіологів (2012) ми визначили поширеність серцево-судинного ризику в обстежених усіх груп із використанням шкали для країн високого ризику, до яких належить Україна.

Використовуючи третю шкалу SCORE для визначення ризику, згідно з якою необхідно враховувати вік, стать, рівень САТ, холестерину та статус курця, зріст і масу тіла, ми підрахували ризики при обстеженні всіх груп чоловіків.

Так, серед чоловіків І групи виявлено 15,0 % осіб із дуже високим ризиком (20,1–39,1 %), серед пацієнтів ІІ групи — 60 % (18,2–38,6 %).

Серед обстежених чоловіків групи контролю у 10 % випадків нами виявлено 10-річний ризик за другою шкалою SCORE (у середньому 2 %) та за QDiabetes SCORE — 4,5 %; у IV групі в середньому ризик становив відповідно 1,2 та 2,3 %.

У результаті проведеного обстеження пацієнтів І групи нами виявлений прямий вірогідний (Р < 0,05) кореляційний зв’язок між SCORE-2 та віком обстеженого (r = 0,76), САТ (r = 0,47), рівнем холестерину (r = 0,5), ІМТ (r = 0,47), часом роботи в умовах впливу ЕМВ НВЧ (r = 0,49). Відповідний прямий кореляційний зв’язок — між SCORE-1 та наведеними параметрами: r = 0,17; r = 0,45; r = 0,44; r = 0,42; r = 0,67. Серед пацієнтів ІІ групи вірогідний прямий кореляційний зв’язок виявлено лише між SCORE-2 та віком і рівнем холестерину (відповідно r = 0,60; r = 0,37; Р < 0,05).

Проводячи аналіз зв’язку показників SCORE-2 із віком, рівнем САТ, холестерину і часом роботи в умовах ЕМВ НВЧ у чоловіків ІV групи виявлено такі результати: відповідно r = 0,61; r = 0,99; r = 0,38;r = 0,61 (Р < 0,05). Між ризиком розвитку цукрового діабету та означеними параметрами — відповідно: r = –0,17; r = 0,16; r = –0,39; r = 0,41 (Р < 0,05). У здорових чоловіків групи контролю виявлено прямий корелятивний зв’язок між SCORE-2 та віком (r = 0,70; Р < 0,05), зворотний — між SCORE-2, рівнем САТ (r = –0,09; Р > 0,05) та рівнем холестерину (r = –0,05; Р > 0,05).

Отже, відповідно до отриманих результатів ми винайшли дещо відмінні дані щодо поширеності когорти високого ризику розвитку фатальних ускладнень на відміну від статистичних даних, отриманих відділом популяційних досліджень, які прийняті як офіційна статистика МОЗ України. Вочевидь, це пов’язано з обраним контингентом осіб молодого віку, які не мали тяжкої супутньої патології та перенесених серцево-судинних подій в анамнезі. Результати проведеного дослідження дозволяють дійти висновку щодо існування загрозливої ситуації поширеності серцево-судинних факторів ризику. Поєднано з додатковими несприятливими факторами виробництва, зокрема електромагнітного випромінювання надвисокочастотного діапазону, ризик розвитку ускладнень перебігу артеріальної гіпертензії вірогідно підвищується. Отримані дані необхідно врахувати при проведенні відповідних профілактичних заходів, зокрема в осіб, які працюють в умовах впливу ЕМВ НВЧ.