Журнал «Боль. Суставы. Позвоночник» 1-2 (13-14) 2014

Статья опубликована на с. 5-8

Вступ

Дефіцит та недостатність вітаміну D у дорослих — проблема, що до недавнього часу була практично невідомою [3, 5, 10]. Разом із тим цей стан зумовлює розвиток (або принаймні сприяє йому) багатьох хронічних і часто виснажуючих захворювань — розсіяного склерозу, хвороби Альцгеймера, атеросклерозу, неоплазми тощо [13, 16, 19].

Основним шляхом надходження вітаміну D в організм є його синтез під впливом ультрафіолету [4, 14, 20]. Тому можна припустити, що сезонні зміни сонячної активності спричинюють певні коливання в статусі вітаміну D. Це питання вивчалось різними авторами, але результати, отримані на сьогодні, є дещо суперечливими.

Так, найнижчі рівні вітаміну D в сироватці крові виявляються найчастіше під час зимових місяців [6–8, 18]. При цьому дані, отримані в деяких дослідженнях, вказують на осінньо-зимові [15] або зимово-весняні місяці [11] як період із найнижчим середнім рівнем 25(OH)D у сироватці крові обстежених осіб. У ряді інших досліджень сезонні зміни у статусі вітаміну D виявлені не були, швидше за все, унаслідок впливу додаткових чинників [12, 17].

Одним із найвідоміших досліджень у цьому напрямі є робота A.K. Kasahara [11], бо в це дослідження була залучена найбільша кількість осіб — 3 440 710. Зразки крові відбиралися впродовж 6 років на території США. Згідно з результатами цієї роботи, найнижчі рівні 25(OH)D реєструвались у лютому, а найвищі — у серпні. Основним недоліком дослідження, щоправда, є те, що дані були узагальнені і вплив інших коваріантів (вік, стать, індекс маси тіла, географічна широта) не вивчався.

Відомо, що частота дефіциту вітаміну D (ДВD) — це показник, що відрізняється в різних, навіть сусідніх країнах [9]. Нещодавно на території України вивчення ДВD та супутніх станів у дорослих уже проводилось [1, 2], але в цьому дослідженні детально не вивчались вікові особливості. Зокрема, була група осіб віком 70 років та старші без виокремлення підгруп. Також слід відмітити, що у вищевказане дослідження залучались особи із різних регіонів України, у яких показники інсоляції (відповідно, і статус вітаміну D) відрізнялись.

З огляду на вищезазначене ми вважали за необхідне проведення даного дослідження.

Мета дослідження — на основі даних про частоту ДВD та факторів його розвитку серед населення України оцінити взаємозв’язок між цим показником та структурно-функціональним станом кісткової тканини (СФСКТ), а також розробити підхід до попередження, діагностики та корекції ДВD і супутніх станів із метою покращення якості життя осіб старших вікових груп.

Матеріали і методи

У дослідженні взяли участь 1208 чоловіків та жінок віком 50–89 років, які знаходилися на стаціонарному лікуванні у відділі клінічної фізіології та патології опорно-рухового апарату ДУ «Інститут геронтології імені Д.Ф. Чеботарьова НАМН України» або обстежувалися в Українському науково-медичному центрі остеопорозу. Жителі Києва та Київської області становили 89,1 % від усіх обстежених (50,5° північної широти), решта — особи з різних регіонів України (від 48° до 51° північної широти). Особи з рядом ендокринних захворювань (цукровий діабет, хвороби щитоподібної та паращитоподібної залоз), системними захворюваннями (ревматоїдний артрит, системний червоний вовчак, склеродермія) та тяжкими соматичними порушеннями виключались із дослідження.

Переважну більшість обстежених становили жінки (90,9 %). Середній вік обстежених — 64,1 ± 8,5 року у жінок та 64,1 ± 9,0 року в чоловіків (p > 0,05). Середній показник індексу маси тіла (ІМТ) обстежуваних становив 28,1 ± 5,1 кг/м² (чоловіки — 27,8 ± 4,8 кг/м² і жінки — 28,1 ± 5,1 кг/м²; p > 0,05). Вікові групи не відрізнялися між собою за середнім показником ІМТ: 27,7 ± 5,3 кг/м² для групи 50–59 років; 28,2 ± 4,8 кг/м² — для групи 60–69 років; 28,5 ± 5,3 кг/м² — для групи 70–79 років; 28,1 ± 5,0 кг/м² — для групи 80–89 років. Середній зріст обстежуваних — 161,7 ± 7,2 см, а середня маса тіла — 73,5 ± 14,2 кг.

Усім обстежуваним особам було проведене одномоментне вивчення рівня 25(OH)D у сироватці крові. Діагноз ДВD та недостатність вітаміну D (НВD) встановлювався згідно з останньою класифікацією, прийнятою Міжнародним інститутом медицини та комітетом ендокринологів зі створення настанов із клінічної практики [10]. Дефіцит вітаміну D діагностувався при рівні 25(ОН)D, нижчому за 50 нмоль/л. При цьому тяжкий дефіцит вітаміну D реєструвався при рівні 25(ОН)D, нижчому за 25 нмоль/л. Недостатність вітаміну D діагностувалась при рівні 50–75 нмоль/л. Нарешті, особи із рівнем 25(ОН)D, вищим за 75 нмоль/л, вважалися такими, що мають оптимальний рівень вітаміну D.

Досліджувані особи розподілялись на підгрупи залежно від часу забору крові для визначення статусу вітаміну D. Для подальшого аналізу був використаний як помісячний, так і календарний розподіл (сезони року згідно із загальноприйнятою класифікацією: зима: грудень — лютий тощо). Також використовувався сезонний розподіл згідно з такою класифікацією: зимовий сезон: 1 жовтня — 30 квітня, літній сезон: 1 травня — 30 вересня.

Для визначення рівня 25(ОН)D в сироватці крові використовувався електрохемілюмінесцентний метод. Це дослідження проводилось за допомогою апарата Elecsys 2010 (Roche Diagnostics, Німеччина) із використанням тест-систем cobas. Із метою статистичної оцінки результатів використовувався критерій Стьюдента (межове значення 0,05), кореляційний аналіз згідно із критерієм Пірсона, дисперсійний аналіз. Результати подані у вигляді Me ± SD. Використане програмне забезпечення — пакет програм Statistiса 8.0^© StatSoft, Inc. 1984–2007.

Результати та їх обговорення

На основі отриманих даних можна виокремити два сезони: зимовий (жовтень — квітень) та літній (травень — вересень), для яких характерні чіткі відмінності в середньому рівні 25(OH)D у сироватці крові досліджуваних та в частоті ДВD (табл. 1).

Таким чином, середній рівень 25(OH)D у сироватці крові досліджуваних осіб під час зимового сезону був вірогідно нижчим (32,4 ± 20,7 нмоль/л), ніж під час літнього сезону (37,7 ± 19,8 нмоль/л), p < 0,0001. Частота реєстрації ДВD також відрізнялася більше ніж удвічі при порівнянні даних цих двох сезонів.

У подальшому було проведено оцінку статусу вітаміну D під час різних (календарних) сезонів року. Статистично вірогідної різниці між середніми рівнями 25(OH)D у сироватці крові взимку, навесні та восени виявлено не було. Разом із тим середній рівень 25(OH)D влітку був вірогідно (p < 0,0001) вищим, ніж під час інших сезонів. Детальні дані наведені в табл. 2.

Це ж саме стосується частоти дефіциту вітаміну D: взимку, навесні та восени ДВD реєструється з майже ідентичною частотою (83,6, 83,8 та 83,6 % відповідно). Частота ж ДВD під час літніх місяців вірогідно нижча (67,0 %), ніж упродовж решти року (p < 0,0001). Дещо інша ситуація спостерігається стосовно частоти тяжкого ДВD: під час осінніх місяців тяжкий ДВD реєструється рідше (37,9 %), ніж узимку (41,2 %) та навесні (44,6 %), хоча ця відмінність виявилася статистично невірогідною. Улітку частота тяжкого ДВD вірогідно нижча, ніж упродовж решти року.

Для більш детального вивчення сезонних особливостей статусу вітаміну D був проведений помісячний аналіз даних. Результати наведені в табл. 3.

Таким чином, у досліджуваній популяції найнижчі рівні 25(OH)D були зареєстровані в лютому (26,2 ± 15,9 нмоль/л) та березні (24,4 ± 15,7 нмоль/л), а найвищі рівні — у серпні (61,9 ± 30,7 нмоль/л). Те ж саме стосується ДВD: найчастіше ДВD реєструється у березні (91,7 % випадків) та лютому (92,4 % випадків). У серпні частота ДВD майже втричі нижча (34,4 %).

Але найбільші відмінності (зі збереженням загальної тенденції) відмічаються при порівнянні частоти тяжкого ДВD. У серпні цей діагноз реєструється у 4,7 % осіб, у той час як у лютому ДВD діагностується у 55,4 %, а в березні — у 57,3 % випадків.

Необхідно зазначити, що група пацієнтів, у яких було забрано кров у грудні та січні, відрізнялась за віком (p < 0,05) від решти досліджуваних. З метою вивчення вікових особливостей у сезонному коливанні рівня 25(OH)D у сироватці крові був проведений аналіз із врахуванням вікових груп досліджуваних осіб. Результати наведені в табл. 4.

Згідно з даними табл. 4, в усіх вікових групах спостерігається однакова тенденція: середній рівень 25(OH)D влітку вірогідно вищий, ніж в інші сезони. Щоправда, у віковій групі 80–89 років ця різниця виявилася статистично незначимою через порівняно невеликий розмір вибірки. В усіх групах найнижчі рівні 25(OH)D реєструвались в зимово-весняний період.

Середня величина 25(OH)D у сироватці крові обстежених осіб залежно від віку відображена на рис. 1.

Як бачимо, найбільш виражені сезонні коливання відмічаються в найстаршій віковій групі (80–89 років). Більше того, у цій групі впродовж чотирьох місяців (лютий — травень) середні рівні 25(OH)D в сироватці крові знаходилися на нижній межі роздільної здатності приладу (10,0 ± 22,1 нмоль/л). Ці величини вірогідно відрізняються від показників, для цього ж періоду року в групі 50–59 років: (28,6 ± 21,1 нмоль/л; р = 0,006) та 60–69 років (27,8 ± 18,0 нмоль/л; р = 0,002).

Разом із тим для усіх вікових груп пікові величини 25(OH)D у сироватці крові реєструються у серпні, а найнижчі — у лютому та березні.

Висновки

1. Уперше в Україні було виконано детальний аналіз статусу вітаміну D у людей 50–89 років залежно від віку та сезону. Знайдені закономірності загалом відповідали даним літератури в інших країнах, хоча були відмічені певні особливості в групі 80–89 років (див. нижче).

2. Спостерігаються чіткі сезонні відмінності у рівні 25(OH)D у сироватці крові досліджуваних осіб із максимальними показниками під час літнього сезону (найбільш виражено — у серпні), вірогідно нижчими показниками в інші сезони (найгірші показники — у лютому та березні).

3. Ці відмінності стосуються усіх вікових груп, хоча в групі 80–89 років сезонні коливання рівня 25(OH)D у сироватці крові були найбільш вираженими.

4. Частота ДВD у всіх досліджуваних групах була вищою у зимово-весняний період. При цьому частота тяжкого ДВD у серпні була нижчою більше ніж у 10 разів (4,7 % досліджуваних осіб), ніж у лютому та березні (55,4 та 57,3 %  відповідно).