Журнал «Травма» Том 15, №3, 2014

Статья опубликована на с. 27-29

Вступ

Незважаючи на мономорфність структурних порушень, у літературі немає єдиної тактики лікування хворих із деформацією Блаунта, про що свідчить однакова кількість рецидивів після оперативних корекцій, що досягає 30 % за публікаціями як кирилицею, так і латиницею. У результаті лікування так званих запущених випадків захворювання виникає ризик раннього та швидкопрогресуючого артрозу колінного суглоба [1, 2].

Що стосується консервативного лікування, то воно за останні 20 років не набуло популярності й визнано більшістю дитячих ортопедів малоефективним чи неефективним, однак у контексті останніх повідомлень ряд авторів [3] наводять декілька прикладів успішного лікування даної патології у динамічних брейсах. Хоча, проаналізувавши свої віддалені результати, вони самі визнали низку недоліків у цій методиці, а саме: значна тривалість лікування (12–18 міс.), необхідність постійного перебування в брейсах, значна кількість залишкових деформацій, а також розтягнення капсульно-зв’язкового апарату самого колінного суглоба.

І досі залишається дискутабельним вік початку оперативного лікування, а також відсутність диференційованого підходу до вибору методів втручання (малоінвазивна активація та блокування зони росту, елеваційні та дислокаційні остеотомії кісток гомілки) [4, 5]. Це обумовлено помилками в діагностиці, різними підходами до лікування незалежно від форми та стадії захворювання, а також ступеня деформації. Вибір методу оперативного лікування залежить від стадії перебігу хвороби, ступеня тяжкості деформації та віку дітей. До цього часу не вивчена вікова динаміка процесу диспластичної деструкції проксимального метаепіфіза великогомілкової кістки, причини рецидиву варусної деформації, не запропоновані оптимальні методи лікування залежно від стадії процесу та віку хворих, що, безумовно, може бути мірою профілактики рецидивів деформації та деформівного артрозу колінного суглоба [6, 7].

Метою роботи стала оцінка результатів оперативного лікування хвороби Ерлахера — Блаунта залежно від виду оперативного втручання та віку пацієнта.

Матеріали та методи

Матеріалом для дослідження були історії хвороби та рентгенограми колінних суглобів 179 пацієнтів (278 колінних суглобів) із хворобою Блаунта (I та II стадією та I–II ступенем деформації, а також III–IV стадією та III–IV ступенем деформації), які були прооперовані за останні 30 років і перебували на лікуванні у відділенні захворювань суглобів у дітей та підлітків ДУ «ІТО НАМН України» у 1982–2013 роках. Вік хворих становив 1,5–15 років. Застосовували рентгенологічне, рентгеноморфометричне (до та після оперативного втручання), статистичне дослідження.

Результати дослідження та їх обговорення

Для зручності аналізу всіх пацієнтів було розподілено на 2 групи: 1-ша група — пацієнти, яким виконувалось напівциркулярне розсічення окістя, та 2-га група — пацієнти, яким виконувалась корекційна остеотомія за Шаргородським. Першу групу, в свою чергу, було розподілено на дві підгрупи — хворі віком до 3 років та старше 3 років.

До першої підгрупи увійшло 69 пацієнтів (115 колінних суглобів). У 45 пацієнтів оперативне втручання виконувалось з обох сторін, у 25 пацієнтів — з однієї сторони.

Після 3-річного віку напівциркулярне розсічення окістя виконали у 9 пацієнтів (13 колінних суглобів), які увійшли до другої підгрупи аналізу. У 4 пацієнтів деформація була двохсторонньою, у 5 пацієнтів — односторонньою.

Термін спостереження за хворими становив 1,5–15 років.

У всіх хворих першої групи відмітили позитивний результат. Вісь кінцівки відновлювалася протягом 1,0–1,5 року. Залишкової деформації або рецидиву деформації в жодного хворого не відмічено.

Клінічний приклад (рис. 1).

У другій підгрупі — серед пацієнтів старше 3 років — в усіх хворих з одностороннім ураженням у процесі спостереження відмічали залишкову варусну деформацію гомілки, у пацієнтів із двохстороннім ураженням у двох випадках (2 колінних суглоби) відмічали повне відновлення осі кінцівки, в інших (6 колінних суглобів) — залишкову деформацію. Таким чином, частка залишкових деформацій у групі пацієнтів, яким виконувалося напівциркулярне розсічення окістя, становила 8,6 %, усі ці хворі були старше 3 років.

Друга група — 110 пацієнтів (178 гомілок) віком 4–15 років, яким виконувалася корекційна остеотомія гомілки за Шаргородським.

У 27 пацієнтів другої групи (24,6 %) відмічався рецидив варусної деформації гомілки, що потребував повторної корекції.

Отже, структура рецидивів деформації та залишкових деформацій при застосуванні різних методик оперативного лікування залежно від віку має такий вигляд (рис. 2).

Таким чином, з огляду на проведений аналіз, слід відзначити, що високий відсоток рецидивів при даній патології потребує, ймовірно, пошуку застосування нових підходів до лікування цього захворювання та впровадження нових оперативних методик.

Висновки

1. Враховуючи проведений аналіз, методом вибору у лікуванні ранньої форми хвороби Блаунта у дітей до 3-річного віку є напівциркулярне розсічення окістя, що в даній групі пацієнтів дає 100% позитивний результат.

2. У групі хворих старше 3 років при застосуванні напівциркулярного розсічення окістя практично в усіх випадках відзначено залишкову варусну деформацію гомілки; при застосуванні корекційної остеотомії за Шаргородським у 25 % пацієнтів відмічали рецидив деформації, що потребує повторних оперативних втручань.

3. Проведений аналіз показав необхідність розробки та впровадження нових методик, а також диференційованого підходу до оперативного лікування хвороби Ерлахера — Блаунта, застосування якого дозволило б покращити його результати.