Журнал «Травма» Том 15, №3, 2014

Статья опубликована на с. 33-36

Переломи проксимального відділу стегнової кістки становлять, за даними різних авторів, від 9 до 45 % у структурі всіх пошкоджень опорно-рухового апарату у пацієнтів старшого віку та виникають у результаті впливу травмуючого фактора низької інтенсивності [2]. До попереднього способу життя після переломів цієї локалізації повертаються від 20 до 50 % пацієнтів, інші без сторонньої допомоги не можуть виконувати повсякденні обов’язки, летальність сягає від 12 до 15 % [3, 5]. М.В. Полулях із співавт. (2009) відзначають, що результати лікування черезвертлюжних переломів залежать від опороздатності кінцівки та ступеня активності хворого у ранньому післяопераційному періоді [4].

Мета роботи — провести порівняльний аналіз результатів лікування хворих із черезвертлюжними переломами стегнової кістки при використанні різних методів лікування.

Матеріали та методи

За період із 2010 по 2013 рік у травматологічному відділенні КЗ «Дніпропетровська міська клінічна лікарня № 2» ДОР» перебувало на лікуванні 49 пацієнтів із діагнозом «черезвертлюжний перелом шийки стегнової кістки». Пацієнтів жіночої статі було 28 (57,1 %), чоловічої статі — 21 (42,9 %).

При аналізі розподілу хворих за механізмом травми (табл. 2) у 8 (16,32 %) пацієнтів перелом був викликаний травмуючим фактором високої інтенсивності (хуліганська травма, падіння з висоти вище за власний зріст, дорожньо-транспортна пригода). Після 60-літнього віку переважав низьконергетичний механізм травми — 41 (83,68 %) пацієнт.

Згідно з класифікацією АО/ASIF [1], у пацієнтів відмічені 5 видів переломів (табл. 3).

Консервативний метод лікування (постійне скелетне витягнення та іммобілізація гіпсовим деротаційним чобітком) застосований у 29 (59,18 %) випадках. Іммобілізація гіпсовим деротаційним чобітком застосовувалась у хворих, стан здоров’я яких не дозволяв виконати оперативне втручання.

Способами оперативного лікування були: діафіксація спицями перелому після репозиції методом постійного скелетного витягнення, металоостеосинтез кутовою пластиною, металоостеосинтез пластиною DHS, металоостеосинтез гамма-стрижнем (табл. 4).

Як видно з табл. 4, з 2010 по 2013 рік простежується тенденція до зниження застосування консервативних методів лікування та збільшення випадків застосування малоінвазивних методик.

Результати та їх обговорення

Результати лікування оцінені у 34 (69,38 %) пацієнтів за Harris Hip Score [6, 7] (табл. 5).

Як видно з табл. 5, відмінні результати (90–100 балів) досягнуті у 16 (47,05 %) пацієнтів у випадках, коли при консолідації перелому відновлена функція суглобів та опороздатність кінцівки.

Добрі та задовільні результати (70–89 балів) відмічені у 9 (26,47 %) хворих, у випадках, коли при консолідації перелому залишається незначне зміщення уламків, обмеження рухів у кульшовому суглобі, пацієнти відчувають біль наприкінці дня чи при фізичному навантаженні.

Незадовільні результати (менше 70 балів) зареєстровані у 9 (26,47 %) пацієнтів, у яких недосягнута репозиція відламків, скорочення нижньої кінцівки більше 3,2 см, значна контрактура в кульшовому суглобі, зберігається стійкий больовий синдром.

У двох хворих після остеосинтезу кутовою пластиною трапився перелом пластини. В одного хворого клинок пластини продавився доверху і консолідація перелому відбулась із варусною деформацією шийки та укорочення кінцівки на 5 см. Хворий ходить в ортопедичному взутті, користуючись ціпком із повним навантаженням на травмовану кінцівку.

Із пролікованих троє хворих, які лікувались у 2010–2011 роках методом скелетного витягнення, померли.

При лікуванні методом скелетного витягнення із 15 прослідкованих результатів добрі досягнуті у 4 хворих (26 %), задовільні — у 5 хворих, що становить 33,3 %, незадовільні — у 3 хворих (20 %), 3 хворих (20 %) померли.

Після діафіксації спицями у 2 хворих відзначені задовільні результати лікування.

Після остеосинтезу кутовою пластиною добрі результати досягнуті лише у 50 % (3 хворих), незадовільні — у 50 % (3 хворих).

Добрі результати після остеосинтезу DHS пластиною маємо у 3 хворих; в 1 хворого задовільний результат, зберігаються болі у кульшовому суглобі при ходінні, розвинувся коксартроз.

Відмінні результати зареєстровані після оперативного лікування із застосуванням гамма-стрижнів у 6 хворих; в 1 хворого, який до отриманої травми страждав від коксартрозу, досягнуто відновлення опороздатності кінцівки і задовільний результат лікування.

Висновки

1. Черезвертлюжні переломи мають тенденцію до складних уламкових при збільшенні віку пацієнтів, що вимагає необхідності застосування методик із надійною фіксацією уламків.

2. Малоінвазивні способи фіксації черезвертлюжних переломів у хворих старшого віку дозволяють проводити ранню активізацію хворих, що запобігає розвитку післяопераційних ускладнень та відновлює опороздатність травмованої кінцівки і дає змогу постраждалим повернутися до звичайного способу життя.