Журнал «Травма» Том 15, №3, 2014

Статья опубликована на с.  125-126

Несвоєчасне звернення пацієнтів з плечелопатковим больовим синдромом до ортопедів-травматологів спричинює виявлення великої кількості застарілих розривів ротаційної манжети плеча (РМП). Значну частину серед них становлять комбіновані поперечно-поздовжні пошкодження, які спричиняють найбільші труднощі при оперативному втручанні і наступній реабілітації. Як свідчать дані літератури, при значній та масивній ретракції сухожиль РМП не завжди вдається виконати мобілізацію сухожилків, що була б достатньою для виконання типової реінсерції. У зв’язку з цим необхідно шукати нові підходи до оперативного лікування цього виду пошкоджень.

Мета роботи. Удосконалення методики оперативного втручання при застарілих поперечно-поздовжніх розривах РМП.

Матеріали і методи. Проведено аналіз лікування 115 хворих з анамнезом ізольованого пошкодження РМП, які перебували на стаціонарному лікуванні у травматологічному відділенні КЗ «МКЛ № 16» ДОР» із 2009 по 2013 рік. Серед них 73 (63,5 %) чоловіки та 42 (36,5 %) жінки. Вік хворих становив 20–74 роки. Всім пацієнтам проводили клінічне, рентгенологічне та ультрасонографічне дослідження, 28 пацієнтам — додатково магнітно-резонансну томографію. Хворі були проконсультовані невропатологом для виключення неврологічної патології. Аналіз результатів лікування проводили за шкалою UCLA, Constant-Murley Score. Період спостереження становив від 5 місяців до 4 років.

Результати та їх обговорення. Під час оперативного втручання були виявлені як часткові розриви сухожилків РМП, так і повні. Часткові розриви (n = 18) були поперечними за направленістю і визначалися в середній (n = 6) і нижній (n = 12) порціях сухожиль. Такі пошкодження або взагалі не супроводжувалися ретракцією сухожилків, або мали мінімальний дефект (менше 1 см — С0), що був заповнений сполучною тканиною. При оперативному лікуванні часткових поперечних пошкоджень сухожилків РМП об’єм оперативного втручання полягав у відновленні нормотонусу РМП шляхом зближення пошкоджених країв манжети, тенолізу, мобілізації сухожилків та їх декомпресії в субакроміальному просторі.

Повні розриви становили переважну більшість випадків (n = 97). Домінуючим типом пошкодження були поперечні серпоподібні розриви на всю товщу РМП (n = 36) та комбіновані поперечно-поздовжні розриви, що мали глибокі U-подібні, L-подібні, Г-подібні, W-подібні дефекти (n = 51). Дані пошкодження супроводжувалися ретракцією сухожилків РМП: середньою — від 1 до 3 см — С₁ (n = 16), значною — від 3 до 5 см — С₂ (n = 31) та масивною — понад 5 см — С₃ (n  = 4). Оперативне втручання при таких пошкодженнях полягало в мобілізації сухожилків РМП для протидії силі ретракції, реконструктивному відновленні їх цілісності шляхом ушивання наявних дефектів та наступній реінсерції до кісткового ложа за допомогою анкерних фіксаторів. Оскільки при значній та масивній ретракції виконання мобілізації сухожилків, достатньої для подальшої реінсерції, викликало значні труднощі, ми використовували модифікований дворядний шов сухожилків РМП, що полягав у мобілізації сухожилків до максимально можливого рівня, введені на цьому рівні в головку/великий горбик плечової кістки анкерних фіксаторів із подальшою реінсерцією сухожилків до них. Другим етапом виконували пластику дефектів РМП за допомогою лігатур, які залишилися від анкерів першого ряду швів, із накладенням надалі другорядних П-подібних трансосальних швів. Операцію закінчували декомпресією сухожилків РМП, що включала в себе пересічення корако-акроміальної зв’язки та часткової нижньої остеотомії акроміального відростка. Після проведеного оперативного лікування значних та масивних пошкоджень РМП період реабілітації становив 6–8 тижнів.

Висновки. Застосування модифікованого двохрядного шва при застарілих поперечно-поздовжніх розривах РМП дозволяє усунути дефект при значній та масивній її ретракції, забезпечує надійну фіксацію сухожилків та створює умови для раннього відновлення функції суглоба, що скорочує період післяопераційної реабілітації.