Журнал «Здоровье ребенка» 5 (56) 2014

Статья опубликована на с. 56-59

Останніми роками значно збільшилася кількість дітей і підлітків, які страждають від бронхіальної астми (БА). За даними офіційної статистики, їх число перевищує чверть мільйона осіб на території України [1, 4, 8, 12]. Бронхіальна астма — поліетіологічне захворювання, у розвитку якого відіграють роль як внутрішні фактори ризику, що зумовлюють схильність до нього людини, так і зовнішні фактори, що викликають розвиток такої патології в схильних до неї людей, що призводить до загострення захворювання або до тривалого збереження симптомів хвороби [2, 5, 6, 10, 11]. Досягнутий у даний час прогрес у вивченні механізмів розвитку БА став базисом для розробки нової концепції її патогенетичного лікування, згідно з яким основу астми як захворювання становить алергічне запалення дихальних шляхів і пов’язана з ним гіперреактивність бронхів.

До сьогодні основою в терапії БА вважається призначення протизапальних препаратів. До алергенспецифічної імунотерапії (АСІТ) ставлення неоднозначне, а інколи скептичне [3, 7]. Все це висуває на перший план невирішені питання терапії БА в дітей, а саме пошук методів дії на всі ланки патогенезу алергічного процесу, зміну характеру реагування дитячого організму на природну експозицію алергену. Таким чином, одним із невирішених питань лікування БА є пошук нових критеріїв активності запалення, вивчення їх діагностичної інформативності, моніторинг імунологічних і біохімічних показників при застосуванні алергенспецифічної імунотерапії в дітей, хворих на бронхіальну астму [9, 11].

Тому метою дослідження стало підвищення ефективності лікування бронхіальної астми в дітей методом АСІТ залежно від його тривалості та клініко-імунологічних змін.

Ми поставили такі завдання: вивчити клініко-імунологічний перебіг бронхіальної астми залежно від ії фенотипу та тривалості специфічної імунотерапії.

Об’єкт дослідження: патологія бронхопульмональної системи в дітей в різні фази захворювання (загострення, ремісія). На момент дослідження стартова терапія відповідала ступеню тяжкості БА.

Методи дослідження: клінічні, біохімічні (визначення загального та алергенспецифічних IgЕ й еозинофільного катіонного білка сироватки крові), провокаційні шкірні тести методом прик-тестування з основними пилковими, побутовими та харчовими алергенами, інструментальні методи дослідження.

У роботі нами була досліджена ефективність АСІТ алергенами кліщів (Der p1, Der f1), епідермальними алергенами котів та собак (Fel d1, Can f1) та сумішшю алергенів пилкових рослин. Облік клінічних показників проводили через 4–5 років від початку алергенспецифічної імунотерапії, оскільки саме ця тривалість терапії є найбільш ефективною.

На початку лікування проводився облік клінічних і лабораторних показників у 497 дітей, які в подальшому були поділені на групи залежно від виду алергену, що використовувався для АСІТ. Алергенспецифічну імунотерапію кліщовими алергенами отримали 287 дітей віком 15,7 року (70,3 % хлопчиків і 29,7 % дівчаток; частота легкої та середньої тяжкості БА — 35 та 65 %). АСІТ епідермальними алергенами отримали 48 дітей віком 14,9 року (69,8 % хлопчиків і 30,2 % дівчаток; частота легкої та середньої тяжкості БА — 33,9 і 66,1 %). АСІТ пилковими алергенами отримали 162 дитини віком 15,2 року (71,1 % хлопчиків і 28,9 % дівчаток; частота легкої та середньої тяжкості БА — 34,8 і 65,2 %). Аналізовані показники після лікування порівнюлися зі значеннями до лікування в загальній групі дітей.

Під час проведення алергенспецифічної імунотерапії різними видами алергенів у всіх групах дітей спостерігалося вірогідне зниження частоти та тривалості денних і нічних нападів ядухи (табл. 1).

Введення епідермальних і пилкових алергенів дозволило досягти практично повного зникнення нападів у 100 % випадків, у той час як введення кліщових — лише в 95–98 %. Але нами не виявлено статистично вірогідної різниці в середній бальній оцінці динаміки симптоматики астми залежно від виду алергену, що використовується для вакцинації.

Під час проведення АСІТ ми спостерігали регресію клінічних проявів не тільки бронхіальної астми, а й супутньої патології. Так, після лікування кліщовими алергенами алергічний риніт і/або кон’юнктивіт зберігались у 30,96 % хворих. АСІТ епідермальними алергенами дозволила зменшити ці прояви до 15,38 %, а терапія пилковими алергенами — до 35,29 %. Регресія симптомів під впливом терапії наочно підтверджувалася бальною оцінкою. Клінічні прояви до лікування оцінювались у 6,64 ± 0,06 бала після завершення курсу АСІТ кліщовими алергенами.Після АСІТ епідермальними та пилковими алергенами вони статистично вірогідно знизилися до 0,41 ± 0,05; 0,15 ± 0,06; 0,53 ± 0,24 бала відповідно. Аналогічною була бальна динаміка симптомів ураження шкіри при контакті з причиннозначимим алергеном. Бальна оцінка симптому зменшилася з 3,21 ± 0,99 до проведення терапії до повної (при АСІТ епідермальними алергенами) ліквідації клінічної симптоматики. Більш доцільно ці дані відображено в табл. 2.

Під час аналізу цих даних добре було видно, що під впливом алергенспецифічної імунотерапії більшою мірою знижувались ознаки сенситизації до епідермальних алергенів: у 100 % дітей була відсутня реакція слизових оболонок і шкіри на контакт із домашніми тваринами. Середній бал клінічного показника ступеня бронхіальної гіперреактивності (характер і вираженість реакції дихальних шляхів на контакт із причиним алергеном) після лікування був вірогідно більш низьким для АСІТ епідермальними алергенами, ніж алергенами пилку або кліщів.

Під час проведення лікування методом алергенспецифічної імунотерапії різними видами алергенів у всіх групах дітей спостерігалося вірогідне зниження частоти та тривалості денних і нічних нападів ядухи. Дані наведені в табл. 3.

Величина ОФВ₁, що виражена у відсотках від значень вікової норми, вірогідно збільшувалася лише під час вакцинації пилковими алергенами, а абсолютна величина ПШВ — епідермальними та пилковими алергенами. Під час проведення якісної та бальної оцінки ефективності АСІТ різними алергенами стосовно покращення показників функції зовнішнього дихання найбільш значимі зміни спостерігалися в дітей із сенсибілізацією до алергенів пилкових рослин.

Однак незалежно від різновидів алергенів проведена алергенспецифічна імунотерапія була клінічно ефективною та дозволяла контролювати величини ПШВ не менше аніж у 93 % випадків. При цьому бальна оцінка знижувалася з 2,45 ± 0,04 до 0.

Найбільшої уваги, на наш погляд, заслуговують показники порівняльної клінічної ефективності використання кліщових, епідермальних і пилкових алергенів для проведення АСІТ, що наведені на рис. 1.

Отже, алергенспецифічна імунотерапія причинно-значимими алергенами в 93 % випадків сприяє доброму клінічному ефекту, що випереджує імунологічні зміни. Терапія, що проводилася алергенами, сприяла регресії клінічної картини, яка проявлялася відсутністю загострень, стабільними, а потім і покращеними показниками функції зовнішнього дихання, тривалою ремісією після закінчення курсу лікування (5 років), зменшенням частоти і в подальшому вираженості тяжкості нападів, меншою потребою у фармакологічних препаратах, а часом і повною відмовою від них.

Висновки

1. Алергенспецифічна імунотерапія кліщовими, епідермальними та пилковими алергенами клінічно та імунологічно є високоефективним методом лікування бронхіальної астми в дітей.

2. АСІТ кліщовими алергенами має більшу клінічну ефективність, ніж АСІТ пилковими та епідермальними.

3. За імунологічними показниками, АСІТ епідермальними алергенами більш ефективна, ніж АСІТ кліщовими та пилковими, що може бути пов’язано з особливістю поширеності епідермальних алергенів тварин у навколишньому середовищі.

4. Використання алергенспецифічної імунотерапії в лікуванні бронхіальної астми дозволяє імунореабілітувати дітей, які мають різні види сенситизації.