Газета «Новости медицины и фармации» 15 (509) 2014

Статья опубликована на с. 27 (Укр.)

Мирослав Миколайович був яскравим представником прикарпатської школи внутрішньої патології, органічно поєднував жагу наукового пошуку, витончене мистецтво клініциста, виваженість досвідченого педагога, організаторський хист члена президії Всесоюзного й Всеукраїнського наукових товариств терапевтів та ревматологів, голови обласного товариства терапевтів і завідувача кафедри терапії. Гуманіст та український патріот, Мирослав Миколайович особливо пишався тим, що навчався як лікар-інтерніст під керівництвом професора Авіосора М.Л., одного з останніх учнів корифея української терапії академіка Миколи Дмитровича Стражеска. Відтак професор М.М. Бережницький пройшов шлях від асистента кафедри факультетської терапії до професора та завідувача кафедри госпітальної терапії. У стінах Івано-Франківського медичного інституту (сьогодні — Івано-Франківський національний медичний університет) заснував свою школу внутрішньої патології. Серед його учнів професори, доктори медичних наук С.Я. Орнат, М.А. Оринчак, П.В. Бигар, доценти та кандидати медичних наук А.Г. Сьоміна, Н.Р. Музикантова, О.С. Макарчук, Н.Г. Вірстюк, Г.М. Струтинський, Д.Н. Гринечко, І.О. Якубовська та інші.

Наукова діяльність професора М.М. Бережницького була спрямована на вирішення таких важливих проблем внутрішньої медицини, як серцево-судинна патологія та терапія ревматологічних захворювань. Особливо актуальною є наукова спадщина Мирослава Миколайовича з огляду на сьогоднішні проблеми легеневого серця — ним уперше (1971 рік) ґрунтовно була вивчена специфіка адаптивної перебудови коронарного кровотоку за так званого синдрому хронічного легеневого серця (ХЛС). Результати його клініко-анатомічних досліджень дозволили встановити генез клінічних ознак, що характерні для перебігу синдрому ХЛС (слабка вираженість атеросклерозу, рідкість інфаркту міокарда, стенокардії, миготливої аритмії, а також наявність бетолепсії (короткочасної втрати свідомості на висоті кашлю), «теплого» ціанозу, небезпечних гіпертензивних кризів на фоні легеневої гіпертензії, розвиток НК значно раніше, ніж будуть використані всі компенсаторні механізми міокарда та особливостей набрякового синдрому). Професор М.М. Бережницький установив, що компенсаторно-пристосувальні реакції вінцевого кровотоку за ХЛС полягають у розширенні основних і вторинних гілок артерій міокарда, перебудові правої вінцевої артерії з широкополого у вузькополий тип, збільшенні шляхів васкуляризації зон анастомозів між вінцевими судинами та їх судинної ємності. За цих умов сумарна площа гілок вінцевих артерій 1–2-го порядку в правому шлуночку збільшується на 91 %, а в лівому — на 26–30 %, правому передсерді — на 128 %, лівому — на 47 %. Вивчення особливостей капілярного русла міокарда у хворих із ХЛС показало, що його розвиток забезпечує найбільш виражене збільшення його обмінної поверхні саме в правому передсерді. У правому шлуночку (за умов поєднаної дії гіпоксії, перенавантаження опором та інтоксикації) спостерігається одночасне зменшення як кількості та ємності капілярів, так і їх обмінної поверхні. Таким чином, уже в процесі формування ХЛС, на фоні повноцінних компенсаторно-пристосувальних реакцій мікрогемоциркуляторного русла в обох передсердях та лівому шлуночку, у правому формується капілярно-трофічна недостатність, що призводить до розвитку дистрофічних та склеротичних змін у ньому. Оскільки на такому тлі розгортання компенсаторно-пристосувальних реакцій в умовах гіпоксії та перенавантаження опором зміни паренхіматозно-стромальних відношень неспроможні забезпечити функціональні потреби міокарда в ділянці правого шлуночка, інтенсивне розростання сполучної тканини дифузного та вогнищевого характеру відбувається перш за все в ньому. При цьому процеси склерозу мають місце як у стінці судин мікроциркуляторного русла, так і в периваскулярній сполучній тканині, і зрештою поширюються на всю проміжну сполучну тканину міокарда. Наукове узагальнення результатів власних досліджень стало фундаментом для формування професором М.М. Бережницьким у монографії «Хроническое легочное серце» (К.: Здоровья, 1991. — 152 с.) концепції адаптивно-компенсаторної перебудови мікрогемоциркуляторного русла та розвитку капіляротрофічної недостатності за синдрому ЛС будь-якого генезу.

Ця сформована професором М.М. Бережницьким концепція на сьогодні стала основою сприйняття синдрому легеневого серця як симптомокомплексу, що виникає за дуже широкого спектра патології, часто не сумісних із життям порушень гемодинаміки малого кола кровообігу та їх ускладнень, які розвиваються за відсутності первинного ураження серця й викликані суттєвим зниженням адаптивно-компенсаторних можливостей легеневого апарату та специфічним ремоделюванням морфофункціонального статусу правих відділів серця. Відтак чітко визначені професором М.М. Бережницьким роль трофокапілярної системи та взаємозв’язок компенсаторно-пристосувальних реакцій кардіоміоцита з адаптивною перебудовою гістогематологічних структур стали визначальними для застосування в комплексному лікуванні ЛС вітчизняних брендових препаратів корвітину, гранул кверцетину, фітосорбенту та тивортину аспартату.

Особистий приклад Вчителя, світла пам’ять та спогади всіх, хто мав щастя бути причетним до діяльності школи професора М.М. Бережницького, є джерелом невичерпної наснаги для складної творчої праці із розбудови вітчизняної медицини.