Журнал «Здоровье ребенка» 6 (57) 2014

Статья опубликована на с. 57-60

Захворювання органів травлення з перевагою в структурі гастродуоденальної патології (58–72 %) займають одне з провідних місць у клініці внутрішніх хвороб дітей і підлітків загальної популяції. Їх частота в дитячому віці становить 79,3 випадку на 1000 дітей [1, 2]. У структурі захворюваності дітей, які постраждали внаслідок аварії на Чорнобильській АЕС, патологія органів травлення також займає одне з чільних місць, і спостерігається виражена тенденція до її щорічного зростання. За роки, що минули після аварії, рівень поширеності за класами захворювань органів травлення зріс більше ніж у 10 разів [3, 4]. Нашими попередніми дослідженнями встановлено стале зростання показників захворюваності та поширеності хвороб органів травлення у дітей — жителів забруднених територій, темпи якого майже вдвічі більші, ніж по Україні в цілому [4]. Доведено, що до розвитку захворювань травної системи можуть призводити багато різноманітних факторів, але в останні десятиріччя особливий інтерес дослідників спрямований на вивчення ролі недиференційованої дисплазії сполучної тканини (НДСТ) в їх формуванні та перебігу [5–7]. Літературні дані щодо проблеми хронічних захворювань верхніх відділів шлунково-кишкового тракту (ВВШКТ), що формуються на тлі НДСТ, досить нечисленні в загальній дитячий популяції та відсутні стосовно дітей, які народилися від опромінених батьків.

Збереження негативних тенденцій у стані здоров’я дітей, залучених до Чорнобильської катастрофи, потребує, зокрема, поглибленого дослідження особливостей формування та клінічного перебігу хронічної патології шлунково-кишкового тракту, що в подальшому дасть можливість обґрунтування найбільш ефективних лікувально-профілактичних заходів.

Мета дослідження: проаналізувати клініко-анамнестичні особливості хронічної патології верхніх відділів шлунково-кишкового тракту в дітей із синдромом дисплазії сполучної тканини серця (СДСТС), які народилися від батьків, опромінених у дитячому віці в результаті аварії на ЧАЕС.

Матеріал та методи дослідження

Для виконання поставлених задач обстежено 195 дітей і підлітків, які народилися від батьків, опромінених у дитячому віці в результаті аварії на Чорнобильській АЕС, з хронічними запальними та деструктивними захворюваннями верхніх відділів шлунково-кишкового тракту в умовах клініки ДУ «ННЦРМ НАМН України». Хворі з гастродуоденальною патологією були розподілені на 2 групи. В I групу ввійшло 120 дітей і підлітків із синдромом дисплазії сполучної тканини серця, що є проявом недиференційованої дисплазії сполучної тканини, у II групу — 75 пацієнтів без ознак НДСТ.

Наявність НДСТ визначали за допомогою оцінки фенотипу. Застосовували карту реєстрації малих аномалій розвитку (МАР), згрупованих за принципом анатомічної локалізації (карта розроблена у відділі радіаційної педіатрії, вродженої та спадкової патології ІКР ДУ «ННЦРМ НАМН України».)

Визначення СДСТС здійснювали на апараті Aloka SSD-630 з використанням ехокардіографії у В- і М-режимах та допплерокардіографії з частотою датчика 3,5 мГц.

З метою верифікації діагнозу всім пацієнтам проводилося фіброезофагогастродуоденоскопічне дослідження гнучким ендоскопом GIF-P3 фірми Olympus. Враховували стан просвіту, кількість і характер умісту шлунка, вираженість складок, наявність гіперемії, набряку, дефектів слизової оболонки, гастроезофагеального та дуоденогастрального рефлюксів. Висновок формулювався згідно з Мінімальною стандартною термінологією ендоскопії травного тракту (1998) [8].

Структура паренхіматозних органів черевної порожнини оцінювалася за допомогою ультрасонографічного дослідження на апараті Aloka SSD-630.

Обробка результатів досліджень проводилася за допомогою програм MS Excel 2000 та Statistica 6.0.

Результати дослідження та їх обговорення

Оцінка структури патології травної системи у дітей, які народилися від батьків, опромінених у дитячому віці в результаті аварії на Чорнобильській АЕС, свідчить про превалювання хронічної патології ВВШКТ.

У структурі патології ВВШКТ у дітей обох груп хронічний гастродуоденіт посідав перше місце з частотою 73,33 % у дітей I групи та 75,4 % — у II; істотно рідше реєструвався хронічний гастрит (5,6 і 6,2 %) (табл. 1). Виразкова хвороба шлунка та дванадцятипалої кишки (ДПК) у поєднанні з хронічним гастродуоденітом у пацієнтів із СДСТС була виявлена у 7,49 % дітей I групи проти 2,67 % — II (p < 0,01). На другому місці за частотою знаходилися функціональні порушення підшлункової залози (диспанкреатизм) — у 56,67 % дітей I групи та у 52,0 % — II. На третьому місці — функціональна патологія біліарного тракту (дискінезія жовчовивідних шляхів), відповідно у 53,33 та 48,00 % дітей. Значне місце в структурі патології ВВШКТ у дітей із СДСТС займала гастроезофагеальна рефлюксна хвороба з явищами езофагіту (у I групі — 17,5 % дітей, у II — 2,67 %, р < 0,001).

При клініко-генетичному обстеженні дітей I групи виявлено 7,10 ± 0,87 малих аномалій розвитку на одну дитину, що вірогідно перевищувало їх кількість на одну дитину у II групі (4,29 ± 0,40, p < 0,05). У структурі МАР на 1–3-му місцях майже з однаковою частотою реєструвалися аномалії внутрішніх органів (27,82 %), опорно-рухового апарату (27,11 %) і дисморфії розвитку голови та шиї (26,17 %); на 4-му місці знаходилися МАР шкіри, її придатків та м’язів (18,9 %). Аномалії внутрішніх органів в основному були представлені малими структурними аномаліями серця (пролабування мітрального клапана та аномально розташовані хорди); перегинами та перетяжками жовчного міхура; розширенням чашково-мискової системи нирок і нефроптозом.

Визначення індексу обтяженості спадкового анамнезу патологією шлунково-кишкового тракту в родичів I–II ступеня споріднення дітей I групи показало, що у 42,50 % він був помірним, у 12,37 % — вираженим і в 14,43 % — високим. Істотних відмінностей індексу обтяженості спадкового анамнезу патологією шлунково-кишкового тракту в родичів I–II ступеня споріднення дітей II групи не встановлено.

Аналіз медико-біологічних чинників показав, що негаразди в акушерському анамнезі, ускладнений перебіг вагітності та патологія пологів реєструвалися більше ніж у половини (59,17 %) матерів I групи та у 36,0 % матерів II групи. Середньогрупові показники фізичного розвитку новонароджених обох груп відповідали регіональним нормативам. Проте при індивідуальній оцінці встановлено, що 18,33 % немовлят I групи і 14,67 % немовлят II групи народилися з масою тіла, меншою за нормально адаптивну; з масою тіла, що перевищувала 4050 г, народилися 10,83 та 8,0 % немовлят відповідно. Майже у п’ятої частини дітей (21,67 % I групи і 17,33 % — II) перебіг адаптаційних процесів до нових умов існування було порушено розвитком патологічних станів. На першому році життя хворіли більше 4 разів 45,83 % дітей I групи та 38,67 % — II. У ранньому віці у 35,83 % дітей I групи і 26,67 % дітей II групи сформувалися хронічні вогнища інфекції (переважно за рахунок хронічного тонзиліту). Таким чином, частота медико-біологічних чинників анте- та інтранатального анамнезу вірогідно не відрізняється у дітей груп спостереження. У дошкільному віці, у період адаптації до нових мікросоціальних умов, звертає на себе увагу розширення діапазону нозологічних форм хвороб за рахунок функціональних розладів біліарної системи та шлунка (відповідно у 34,17 та 17,33 % дітей, p < 0,05). Проте необхідно підкреслити, що вже починаючи з дошкільного віку у дітей із СДСТС виявлена така органічна патологія, як хронічний гастродуоденіт (21,67 %). Із збільшенням віку ще більше простежується системність ушкодження різних органів і систем, про що свідчить такий показник, як кількість нозологічних форм хвороб на одну дитину (6,8 — у дітей I групи та 4,9 — II).

Встановлено, що маніфестація захворювань ВВШКТ у більшості дітей I групи мала місце у віці до 12 років і лише у 6,67 % хворих — у віці понад 12 років. Тривалість захворювання у більшості дітей (63,33 %) I групи — більше 5 років. У II групі у 73,33 % дітей маніфестація захворювання спостерігалася у віці понад 12 років, а тому тривалість захворювання вірогідно відрізнялася від показника дітей I групи (26,67 %, p < 0,05).

У ряду супутніх захворювань шлунково-кишкового тракту провідне місце займали захворювання нервової системи, що частіше спостерігались у підлітків із СДСТС (у 80,0 % дітей I групи та у 50,67 % — II, р < 0,05) і були представлені переважно нейроциркуляторною та вегетосудинною дисфункціями (56,67 %).

Необхідно підкреслити той факт, що у дітей I групи з більшою частотою реєструвалися хронічні вогнища інфекції (відповідно 62,2 та 41,33 %, р < 0,01) у вигляді хронічного тонзиліту.

У клінічній картині гастродуоденальної патології в обох групах провідними були диспептичний (90,83 % у дітей I групи і 89,33 % у дітей II групи) й абдомінальний больовий синдроми (у 89,17 і 85,33 % відповідно). Серед диспептичних розладів превалювали симптоми шлункової диспепсії, а саме: неприємний запах із рота (39,17 і 34,67 %), нудота (46,67 і 53,33 %), відрижка повітрям (37,5 і 6,67 %, р < 0,01) чи їжею (16,67 і 8,0 %, р < 0,05), поганий апетит (43,33 і 41,33 %). Такі патогномонічні скарги, як печія, відмічалися у 20,83 % дітей I групи та у 17,33 % II групи, у той час як відрижка кислим реєструвалася з незначною частотою відповідно у 5,83 і 5,33 %. У той же час необхідно підкреслити той факт, що у 6,67 % дітей I групи мала місце печія, що супроводжувалася відчуттям паління за грудиною. Болі після прийому їжі (у 29,17 % дітей I групи, у 28,0 % — II) та пізні болі (14,17 і 18,67 % відповідно) зустрічалися майже з однаковою частотою в обох групах, але нічні, голодні болі у дітей із СДСТС спостерігалися частіше (16,67 та 8,0 %, р < 0,05), що може бути обумовлено більшою частотою деструктивних уражень гастродуоденальної зони на тлі НДСТ. Характерними для хворих із патологією ВВШКТ були симптоми кишкової моторної дисфункції (у I групі — 41,67 % дітей, у II — 16,0 %, р < 0,05) у вигляді чергування запорів і проносів (відповідно 25,0 і 8,0 %, р < 0,05) та метеоризму (16,67 і 8,0 %, р < 0,05). Не виключено, що це є наслідком уродженої неповноцінності клапанного апарату кишечника (недостатність баугінієвої стулки) [5], у результаті чого порушується односпрямований пасаж кишкового вмісту та виникають явища дисбактеріозу, що частіше спостерігався у дітей із СДСТС (22,5 проти 9,33 %, p < 0,05).

Необхідно підкреслити, що для дітей I групи на відміну від групи дітей без ознак НДСТ характерним було більш часте загострення гастродуоденальної патології на тлі фізичних (21,67 і 5,33 %, р < 0,05) і психоемоційних перевантажень (44,17 і 10,67 %, p < 0,05), що може бути пов’язане із специфікою уражень гастродуоденальної зони (висока частота рефлюксів). Частими були й гострі респіраторні захворювання у дітей із СДСТС (74,17 проти 49,33 %, р < 0,05), на тлі яких відбувалося загострення гастродуоденальної патології.

Висновки

1. Встановлено, що в структурі захворювань травної системи дітей, які народилися від батьків, опромінених у дитячому віці, переважає патологія верхніх відділів шлунково-кишкового тракту, а саме хронічний гастродуоденіт, що має, як правило, поєднаний характер із залученням в патологічний процес декількох зон травного каналу.

2. У дітей із СДСТС має місце більш рання маніфестація захворювань ВВШКТ (починаючи з дошкільного віку), та із збільшенням віку більше простежується системність ушкодження різних органів і систем, про що свідчить такий показник, як кількість нозологічних форм хвороб на одну дитину (у дітей I групи — 6,8; II — 4,9). Аналіз медико-біологічних чинників ризику та індексу обтяженості спадкового анамнезу патологією шлунково-кишкового тракту у родичів I–II ступеня споріднення не встановив вірогідних відмінностей між групами.

3. Клінічні прояви хронічних захворювань верхніх відділів гастродуоденальної зони в дітей із СДСТС характеризуються більш частими загостреннями на тлі психоемоційних і фізичних перевантажень; неінтенсивними, періодичними болями; більшою частотою симптомів шлункової диспепсії, кишкової моторної дисфункції та частіше супроводжуються розладами нервової системи (80,0 %) і хронічними вогнищами інфекції (62,2 %).