Журнал «Актуальная инфектология» 2 (3) 2014

Статья опубликована на с. 39-41

Гострі кишкові інфекції (КІ) у дітей продовжують займати провідне місце в структурі захворювань, що супроводжуються діареєю [1–3]. Серед клінічних проявів для бактеріальних КІ провідними є розвиток загальноінтоксикаційного і дегідратаційного синдромів, а в дітей раннього віку — ацетонемічного стану [4–6]. Одночасно з розвитком інтоксикації внаслідок значних патологічних втрат порушується водно-електролітний баланс організму, на відновлення якого спрямована патогенетична терапія хворих — регідратаційна терапія, шляхи проведення якої визначаються станом хворого [7, 8]. Всесвітня організація охорони здоров’я максимальну увагу приділяє першочерговості проведення оральної регідратації як першого кроку в терапії хворих на діарею, що суттєво знижує ризик летального кінця [9, 10]. Але за умов тяжкого перебігу хвороби вирішальну роль відіграє парентеральна регідратаційна терапія. До сьогодні триває пошук шляхів оптимізації патогенетичного лікування хворих на КІ із залученням засобів, що б не тільки адекватно відновлювали дефіцит рідини та електролітів, а й мали детоксикаційні та антикетонемічні властивості одночасно. Враховуючи це, доцільним є використання розчинів, що мають носії резервної лужини як із метою лікування ацидозу, так і для запобігання розвитку делюційного ацидозу, який можливий внаслідок розведення бікарбонатів в усьому позаклітинному просторі при проведенні інфузійної терапії загальноприйнятими розчинами.

Мета роботи — удосконалення патогенетичної терапії дітей раннього віку, хворих на тяжкі форми бактеріальних КІ, шляхом вивчення ефективності застосування розчину стерофундин.

Методи дослідження

Поряд із загальноприйнятими клініко-лабораторними дослідженнями визначали основні показники центральної та периферичної гемодинаміки дітей методом ехокардіоскопії [11]. Дослідження проводили в перші часи надходження хворих до стаціонару, після проведення інфузії та в наступні дні до стабілізації гемодинамічних показників. Під спостереженням знаходилися 53 дитини віком від одного місяця до трьох років, хворі на тяжкі форми шигельозу (17–32,07 %), сальмонельозу (20–37,74 %), ешерихіозу (16–30,19 %). Нозологічний діагноз встановлювали відповідно до МКХ-10 за сукупністю результатів клініко-лабораторних, епідеміологічних, бактеріологічних, серологічних та вірусологічних методів обстеження хворих. Діти були розподілені на дві групи. Першу групу (основну) становили 28 дітей, до комплексної патогенетичної терапії яких поряд із фізіологічним та розчином 5% глюкози долучали стерофундин ізотонічний як стартовий розчин. Передумовою щодо такого вибору було те, що стерофундин повністю збалансований за електролітним складом та осмоляльністю до плазми. Наявність у ньому ацетату й малату замість лактату забезпечує затрати меншої кількості кисню при їх метаболізмі, що дуже важливо за умов гіпоксії [12]. Стерофундин вводили внутрішньовенно в дозі 20 мл/кг маси тіла на добу одноразово зі швидкістю 5 мл/кг/годину. Курс застосування — 2–3 доби. Групу контролю становили 25 дітей, аналогічних за віком, фоном та етіологією діареї, яким інфузійна терапія проводилася традиційними розчинами — фізіологічним розчином, Рінгера лактатом та 5% розчином глюкози.

Отримані результати були статистично оброблені за допомогою програм Microsoft Exсеl та Statistica 5.0.

Обговорення результатів

Проведене співставлення клініко-лабораторних показників дітей виявило, що застосування стерофундину в комплексній терапії хворих сприяло нормалізації температурної реакції (2,44 ± 0,12 доби і 3,08 ± 0,27 доби відповідно, Р < 0,05), зменшенню симптомів загальної інтоксикації (2,67 ± 0,14 доби і 3,48 ± 0,35 доби відповідно, Р < 0,05) та проявів кетоацидозу (1,81 ± 0,12 доби і 2,27 ± 0,17 доби відповідно, Р < 0,05), які відбувались швидше порівняно з контрольною групою. Унаслідок скорочення строків збереження симптомів загальної інтоксикації на фоні проведення інфузійної терапії із використанням стерофундину спостерігалось скорочення терміну паренхіматозної реакції печінки за даними ультразвукового дослідження (4,91 ± 0,13 доби і 5,90 ± 0,44 доби відповідно, Р < 0,05). Використання стерофундину сприяло швидшій нормалізації випорожнень (4,95 ± 0,22 доби і 5,60 ± 0,42 доби відповідно, Р < 0,05), ліквідації блювоти (1,48 ± 0,10 доби і 1,83 ± 0,20 доби відповідно, Р < 0,05), ознак ексикозу (2,02 ± 0,13 доби і 2,09 ± 0,12 доби відповідно, Р < 0,05) і токсичного ураження міокарда за даними ЕКГ (4,55 ± 1,06 доби і 5,18 ± 0,86 доби відповідно, Р < 0,05), хоча різниця була невірогідною. У цілому включення до комплексної терапії хворих на КІ стерофундину сприяє скороченню строків проведення інфузійної терапії (3,14 ± 0,23 доби і 4,25 ± 0,46 доби відповідно, Р < 0,05), що запобігає психоемоційній травмі дитини та розвитку септичних ускладнень. Отже, стартове застосування розчину стерофундин при проведенні патогенетичної терапії хворим на КІ позитивно впливає на регресію загальноінтоксикаційного синдрому та проявів дисфункції кишечника.

Проведення порівняльного аналізу ефективності терапії із застосуванням стандартних інфузійних розчинів і терапії з використанням стерофундину хворим на КІ за показниками ультразвукового дослідження гемодинаміки виявило позитивний ефект інфузії на ехоскопічні показники перед- та післянавантаження (табл. 1).

В усіх хворих спостерігали зменшення частоти серцевих скорочень (Р < 0,05). У той же час застосування стерофундину призводило до вірогідного покращення показників переднавантаження, що проявилось у підвищенні показників кінцево-діастолічного розміру лівого шлуночка (ЛШ) і кінцево-діастолічного обсягу ЛШ через годину після інфузії зі збереженням цих змін наступного дня (Р < 0,05). Покращання загальноінтеграційних показників ударного обсягу (УО) й систолічного індексу у хворих групи контролю відбувалось на другу добу (Р < 0,05), у той час як включення до патогенетичної терапії стерофундину супроводжувалося підвищенням цих показників через годину після призначення (Р < 0,05), а покращення показника УО було більш значимим (Р < 0,01). Фракція викиду (ФВ) ЛШ вірогідно зростала через годину після завершення інфузії стерофундином, залишаючись високою на другу добу (Р < 0,05). В усіх хворих спостерігали позитивний вплив інфузійної терапії на показник післянавантаження, що проявлялось зниженням загальнопериферичного опору судин, а значить, і зменшенням мікроциркуляторних розладів. Але при застосуванні стандартних розчинів це відбувалось на другу добу (Р < 0,05), а при використанні стерофундину (Р < 0,01) — протягом години після інфузії.

Таким чином, використання стерофундину як стартового розчину при проведенні інфузійної терапії хворим на тяжкі форми бактеріальних КІ позитивно впливає на процеси клінічного одужання, сприяє швидкому та тривалому покращенню центральної та периферичної гемодинаміки. Стерофундин швидко відновлює обсяг циркулюючої крові, покращуючи показники перед- та післянавантаження, суттєво підвищує ФВ ЛШ. Використання цього розчину є перспективним напрямком удосконалення патогенетичної регідратаційної терапії дітей раннього віку, хворих на тяжкі форми бактеріальних КІ.

Висновки

1. Стартове використання розчину стерофундин у комплексному лікуванні хворих на КІ прискорює регресію основних клінічних симптомів — скорочує тривалість загальноінтоксикаційного та діарейного синдрому.

2. Використання стерофундину скорочує строки проведення інфузійної терапії, що знижує ризик ятрогенних ускладнень.

3. Застосування стерофундину позитивно впливає на показники перед- та післянавантаження, сприяє швидкому та стійкому покращанню показників гемодинаміки (за даними ехокардіоскопії).

4. Показники ехокардіоскопічного дослідження кардіогемодинаміки можуть бути об’єктивним критерієм щодо ефективності проведення інфузійної терапії хворих на КІ.