Журнал «Актуальная инфектология» 3 (4) 2014

Статья опубликована на с. 31-34

Вступ

Парентеральні вірусні гепатити (HBV, HCV) є важливою медичною та соціальною проблемою. Серологічні маркери наявної або перенесеної HBV-інфекції визначаються приблизно в 1/3 всього населення планети, при цьому 350–400 млн осіб є хронічними носіями поверхневого антигену HBV (HBsAg) [1–3]. Щорічно від термінальних уражень печінки або гепатоцелюлярної карциноми, що обумовлені HBV, гине 0,5–1 млн людей [1, 2, 4–6]. Від 300 до 500 млн людей у світі інфіковано HCV, із них понад 10 млн щорічно вмирають. В Україні HBsAg і anti-HBcor виявляють у донорів крові в 1,4 і 13,9 %, у наркоманів — у 15,05 і 30,55 % відповідно. Поширеність HCV в країні перевищує 2 %, у Києві становить 1,7 % [5, 7, 8].

Матеріали і методи

У роботі використано епідеміологічний, серологічний, молекулярно-генетичний, статистичний методи. Проведено епідеміологічний аналіз захворюваності на вірусні гепатити В і С у Донецькій області в 2013 році. Проаналізовано матеріали досліджень імунологічних лабораторій Головного управління Держсанепідслужби та комерційних.

Результати досліджень

У Донецькій області в 2013 році зберігалися негативні риси епідемічного процесу з парентеральних вірусних гепатитів (ПВГ). Протягом року було зареєстровано 443 гострих та 756 хронічних форм захворювань на ПВГ, показники становили відповідно 10,2 та 17,3 на 100 тис. населення. Порівняно з попереднім роком сумарна захворюваність на гострі вірусні гепатити була знижена на 5,5 %, але її рівень перевищив державний на 85,4 %, захворюваність на хронічні ПВГ зросла на 1,5 % (рис. 1).

У нозологічній структурі гострих ПВГ найбільшу питому вагу мав вірусний гепатит В — 82,2 %, серед хронічних форм парентеральної вірусної інфекції переважав гепатит С — 77,2 %.

Захворюваність на гострий вірусний гепатит В (ГВГВ) порівняно з попереднім роком була знижена на 8,3 %, але на тлі її зниження показник захворюваності (8,4 на 100 тис. нас.) у 2 рази перевищив загальнодержавний рівень. Захворюваність на гострий вірусний гепатит С (ГВГС) за минулий рік зросла на 9 % (1,8 на 100 тис. нас.) та перевищила загальнодержавний показник на 18,3 %.

Головним напрямком у системі заходів із профілактики вірусних гепатитів є якісна рання діагностика захворювань. Незважаючи на поліпшення стану лабораторної діагностики вірусних гепатитів у 2013 році (методом ІФА обстежено 87 % хворих проти 85 % у 2012 р.), більше 10 % хворих були обстежені ще застарілими, малоінформативними лабораторними методами. Поряд із цим не аналізуються, а також не використовуються в повному обсязі результати лабораторних досліджень ІФА для диференціальної та остаточної діагностики вірусних гепатитів.

Звертає на себе увагу суттєва розбіжність щодо чисельності зареєстрованих хворих на гострий ПВГ та виявлених за результатами лабораторних обстежень. Фактична кількість хворих в області, у яких виявлено маркер гострої фази вірусного гепатиту анти-IgM, у 5 разів перевищує статистично зареєстровану. Підтверджує необ’єктивну статистику захворюваності також значна кількість виявлених нових випадків парентеральної інфекції при обстеженні донорів (1973 випадки, показник 45,3 на 100 тис.), яка в 1,5 раза перевищує загальну зареєстровану захворюваність.

Окрім того, за результатами лабораторних обстежень відзначено значну поширеність ПВГ серед осіб із хронічними захворюваннями гепатобіліарної та гастродуоденальної систем, що в 5–10 разів перевищує рівень інфікованості цими вірусами серед здорового населення. Пізня діагностика, широкий спектр позапечінкових проявів хронічних вірусних гепатитів призводять до недоліків у їх терапії та створює загрозу для внутрішньолікарняного поширення парентеральних гепатитів.

У віковій структурі захворюваності на гострі ПВГ найбільш уразливою віковою групою є молоді люди віком 19–29 років — 47 % випадків (30,3 на 100 тис. населення). Найвищий рівень захворюваності серед цього контингенту спостерігається в м. Харцизську (105,4 на 100 тис. населення). Крім того, групою ризику залишаються підлітки (15–18 років), показник захворюваності серед яких (8,0 на 100 тис. населення) майже досягає рівня сумарної захворюваності за рахунок як міст, так і сільських районів.

За даними епіданалізу, провідними шляхами передачі парентеральної гепатитної інфекції є природний (статевий) та ін’єкційний при парентеральному споживанні наркотиків, які обумовили відповідно 51 і 11,5 % випадків захворювань (рис. 3).

Частка передачі інфекції артифіціальним шляхом, що пов’язана з парентеральними маніпуляціями в закладах охорони здоров’я (ЗОЗ), у 2013 році знизилася з 4,0 до 2,9 %.

Анамнестично найбільшу ймовірність внутрішньолікарняного зараження хворих вірусними гепатитами було відзначено в ЗОЗ міст Єнакієвого, Тореза, Шахтарська, Тельманівського району (30–50 %). Передача вірусу цим шляхом переважно траплялася в комерційних медичних закладах — 82 %, на обласні та місцеві комунальні ЗОЗ припало відповідно до 8 % можливого внутрішньолікарняного зараження вірусними гепатитами. Головними факторами ризику є стоматологічні маніпуляції (45 %) та хірургічні втручання (40 %). Означене потребує ретельного розслідування причин та виявлення й усунення недоліків дезінфекційно-стерилізаційного режиму, в першу чергу в комерційних лікувально-профілактичних закладах. Частота передачі парентеральної гепатитної інфекції нез’ясованим шляхом порівняно з минулим роком зросла з 16 до 25,7 %, що здебільшого свідчить про неякісне опитування хворих та формальне епідрозслідування вогнищ інфекції.

Значно ускладнює епідемічну ситуацію з гострих ПВГ недостатнє охоплення профілактичними щепленнями проти гепатиту В дітей раннього віку, що є провідним джерелом інфекції. У 2013 році в пологових будинках та обласних відділеннях отримали першу дозу щеплень 43,4 % новонароджених, а завершили вакцинацію у віці до року тільки 17,5 % дітей, а у кількох містах та районах — від 0,7 до 8 %.

Внаслідок недовиконання обсягів імунізації новонароджених проти гепатиту В та зростання ризику їх інфікування від HBs-Аg-позитивних матерів зберігається негативна динаміка захворюваності на ГВГВ серед дітей раннього віку (0–2 роки). Порівняно з попереднім роком вона зросла на 32,3 % та становила 4,5 на 100 тис. відповідної вікової групи.

Висновки

Отже, у Донецькій області визначається прихований епідпроцес із ПВГ, фактична захворюваність на ці інфекції в 10 разів перевищує зареєстровану. Неякісна лабораторна діагностика вірусних гепатитів спотворює об’єктивну оцінку розвитку епідпроцесу, призводить до недоліків у їх терапії та неадекватних протиепідемічних заходів. Разом із цим критичне зниження імунного прошарку до ВГВ серед дітей раннього віку, які є головним джерелом інфекції, робить цю інфекцію некерованою, що сприяє її поширенню серед усіх верств населення. Викладені особливості епідпроцесу визначають несприятливий прогноз із ПВГ у Донецькій області та потребують проведення ефективних заходів щодо попередження ускладнення епідситуації.

Із метою підвищення ефективності заходів щодо попередження поширенння на території Донецької області ПВГ необхідно здійснювати комплекс заходів щодо покращання якості лабораторної діагностики з широким використанням сучасних методів специфічної лабораторної діагностики для раннього виявлення та диференціальної діагностики вірусних гепатитів.

Важливим є ретельний облік та передача зворотної інформації з лабораторій, що здійснюють імуноферментні обстеження, незалежно від форм власності, до територіальних закладів охорони здоров’я та санепідслужби про всі випадки з позитивними результатами на наявність маркерів вірусного гепатиту.

Основним методом попередження вірусного гепатиту В із багаторічною спрямованістю залишається специфічна профілактика цього захворювання, тобто максимальне залучення новонароджених дітей до профілактичних щеплень проти гепатиту В, що забезпечить досягнення гарантованого рівня імунного прошарку (95 %) серед дітей раннього віку.