Журнал «Травма» Том 15, №6, 2014

Статья опубликована на с. 114-116

Вступ

У зв’язку зі значною поширеністю, великою частотою переломів проксимального відділу стегнової кістки, зокрема переломів шийки стегнової кістки, що становлять 25 % в структурі усіх переломів, актуальність даної проблеми в сучасній травматології-ортопедії є очевидною.

Проблема лікування пацієнтів із переломами проксимального відділу стегнової кістки перейшла з розряду медичних до медико-соціальних, що підтверджено рядом авторів та статистичними даними. Збільшення кількості людей похилого та старечого віку змушує нас приділити значну увагу цій проблемі. Кількість людей у суспільстві віком понад 55 років — до 22 % [7, 8].

Одним із факторів, що обумовлюють високу частоту переломів стегна, є розрідження кісткової тканини, остеопороз. У Сполучених Штатах Америки щороку реєструється 350 000 випадків переломів проксимального відділу стегнової кістки, а в країнах Західної Європи — 500 000 випадків на рік. У 90 % випадків такі переломи трапляються в людей віком понад 65 років [2, 3]. У третини жінок віком понад 65 років в анамнезі наявний мінімум один остеопоротичний перелом. Сумарний ризик остеопоротичних переломів у жінок віком понад50 років становить 39,7 %, а у чоловіків — 13,1 % [ 9 ].

Консервативні методи лікування передбачають тривале знерухомлення пацієнта, натомість необхідних умов для репозиції та фіксації відламків, що є запорукою консолідації перелому, вони не створюють. Ефективність консервативного лікування у вигляді консолідації перелому спостерігається тільки в 10–12 % випадків, а можливі ускладнення надто грізні, про що свідчить до 21,2 % летальності. Маючи такі дані на сьогоднішньому етапі, необхідно враховувати й показники вітаміну D₃ (його кількість в організмі). Ці невтішливі дані обумовлюють перевагу оперативного методу лікування таких переломів, що розглядається як основний і створює можливість ранньої активізації постраждалих. При цьому зрощення настає у 80 % пацієнтів, а терміни відновлення хворих скорочуються [5].

Наступним фактом на користь вибору оперативного методу лікування хворих із переломами шийки стегнової кістки є рівень летальності в перші 6 місяців після травми. Це високий показник летальності при консервативному (25–40 %) та значно нижчий  (12–15 %) — при оперативному методі [4, 5].

Незважаючи на адекватний вибір, досконалість самого фіксатора та проведення оперативного втручання на високому технічному рівні, з дотриманням всіх вимог та рекомендацій протоколів при остеосинтезі шийки стегнової кістки, добрим результатам можуть радіти тільки 50 % пацієнтів, у 33 % спостерігається незрощення відламків, та в 16 % процес завершується аваскулярним некрозом головки стегнової кістки. У третини прооперованих пацієнтів виникає необхідність повторного оперативного втручання [1, 5, 6]. Сформована картина навколо проблеми переломів проксимального відділу стегнової кістки потребує впроваджень додаткових методів впливу на процес консолідації відламків.

Мета дослідження. Покращити ефективність лікування пацієнтів із переломами шийки стегнової кістки оперативними методами із застосуванням медикаментозної терапії.

Матеріали та методи

В аналізі взяли участь 68 хворих, які були прооперовані з приводу перелому шийки стегнової кістки у відділенні ортопедії ЗОКЛ ім. А. Новака в період 2010–2014 рр. Хворих розподілили на групи. У першу групу ввійшли пацієнти, які не приділяли належної уваги консервативним методам у післяопераційному періоді (32). Ця група була контрольною. У 36 пацієнтів основної групи наголошували на необхідності застосування лікарських засобів для терапії остеопорозу. З метою забезпечити можливість об’єктивного зіставлення результатів лікування хворих було розподілено за статевою приналежністю, віком в обох групах відповідно. Розподіл пацієнтів по групах наведено в табл. 1.

Стан здоров’я пацієнта до операції оцінювали за даними клінічного, параклінічного обстеження, висновком терапевта, а також спеціалістів вузького профілю (за показаннями). Тільки 22 % постраждалих були соматично здоровими й не потребували постійного прийому лікарських засобів. У решти пацієнтів діагностовані різні супутні патології, характерні для хворих похилого та старечого віку. Контрольні рентгенограми оцінювали за такими параметрами: наявність та стан кісткової мозолі, стан суглобової щілини, конгруентність суглобових поверхонь, наявність періартикулярних остеофітів, суглобові співвідношення, ознаки остеопорозу. Для функціональної оцінки кульшового суглоба використовували шкалу Harris, що враховує біль, функцію, наявність або відсутність деформації, амплітуду рухів. З метою вірогідної оцінки стану кісткової тканини та обґрунтування вибору фіксатора всім пацієнтам виконували денситометрію на апараті Lunar Prodigy та визначали лабораторні показники крові (кальцій, калій, магній, фосфор, вітамін D₃).

Вибір методу оперативного втручання та імплантованого фіксатора здійснювали відповідно до протоколів лікування хворих МОЗ України.

Поряд із хірургічним лікуванням ми застосовували також медикаментозне, що полягало в призначенні кальцію D₃ Нікомед форте по 1 табл. 2 рази на день під час їжі, а після 3 місяців ми призначали бонвіву 1 раз на місяць під час їжі. Курс лікування рекомендували протягом 3 місяців.

Консервативне лікування з використанням антиостеопоротичної терапії за наведеною схемою отримали 36 пацієнтів (51 %). Віддалені результати лікування спостерігали в термін через 1 рік та при можливості через 2 роки. Доцільність даної терапії оцінювали за результатами денситометрії, а функціональні результати — за шкалою Harris Hip Score (100 балів).

Дані денситометричних досліджень наведені в табл. 2.

Із 78 заповнених анкет шкали Harris ми отримали такі дані: через 2 місяці після оперативного втручання почали ходити за допомогою милиць або 4-опорної рами 7 пацієнтів основної та 3 пацієнти контрольної групи, через 3 місяці — 17 та 12  осіб відповідно, через 4 місяці — 26 та 20 чоловік, у термін понад 6 місяців — 29 та 23. Із них 18 пацієнтів основної та 11 контрольної груп через 6 місяців ходили без допоміжних засобів. Через 1 рік після оперативного втручання всі пацієнти ходили, із них 2 пацієнти основної та 5 контрольної групи використовували тростину. При заповненні анкет на болі в кульшовому суглобі при ходьбі скаржилися 12 осіб основної (33,3 %) та 15 осіб контрольної групи (46,6 %), у решти (51 пацієнт) болі були відсутні. Повний об’єм рухів у кульшовому суглобі виявлений у 28 та 25 хворих, в 11 та 14 пацієнтів основної та контрольної груп відповідно амплітуда рухів знижена. Приступили до праці по господарству 30 (70 %) та 26 осіб (56,6 %).

Висновки

Отже, на основі аналізу отриманих відповідей на запитання анкети хворих із переломами шийки стегнової кістки можна констатувати:

1. Переломи шийки стегнової кістки залишаються тяжкою травмою, що викликає погіршення загального стану пацієнта та часто призводить до інвалідності.

2. Відомі на сьогодні металоконструкції не можуть повністю забезпечити всі необхідні умови для зрощення кісткових відламків.

3. Оперативне лікування людей похилого віку з переломами шийки стегнової кістки залишається життєво важливим заходом і повинно супроводжуватися медикаментозною терапією.

4. Застосування медикаментозної терапії (кальцій D₃, бонвіва) дозволяє покращити результати оперативного лікування переломів шийки стегна в людей похилого віку, призводить до поліпшення якості життя пацієнтів шляхом унікальної здатності формувати нову кісткову тканину та збільшувати мінеральну щільність кісткової тканини.