Газета «Новости медицины и фармации» 19(227) 2007

На тлі беззаперечних успіхів сучасної медичної науки і практики загальну тривогу викликає зростання онкологічних, серцево-судинних захворювань, туберкульозу, діабету, тенденція до їх «помолодіння» та хронізації перебігу. Усе це має безпосереднє відношення до населення України. Так, публікація матеріалів доповіді Робочої групи Європейського товариства кардіологів зі статистики серцево-судинної захворюваності та смертності (2004) дала змогу привернути увагу соціологів і медиків до цих катастрофічних показників на теренах України. За цими даними смертність від усіх причин у європейських країнах в останнє десятиріччя (на 100 тис. населення) становила: в Ісландії — 1169, Швеції — 1234, Греції — 1248, Норвегії — 1396, Англії — 1506, Болгарії — 2101, Польщі — 2500, Росії — 2881, Україні — 2940 (!). Як видно, останній показник удвічі перевищує аналогічний в країнах Європи. Левову частку (54,1 %) серед причин смертності займає смертність від серцево-судинних захворювань.

Звідси — чимало важливих питань. Чому в Україні неухильно зменшується тривалість життя? Чому прогнозується подальше зниження цього показника? Чому чисельність населення України постійно зменшується і натепер становить лише 46 млн чоловік (із 52 млн на час набуття незалежності)? Чому, наприклад, частота інсультів в Україні перевищує аналогічний показник у розвинутих країнах Європи в 11–13 разів?

У чому полягають причини такого парадоксу, по суті, кризи нашої медицини?

Причин багато, однак перш за все їх слід розглядати у соціальній площині, оскільки відомо, що заходи медичного характеру спроможні позитивно вплинути на стан здоров'я населення лише у межах 10 — 2 % [6].

1. До особливостей розвитку України слід віднести специфіку кризових явищ. Ця специфіка полягає у тому, що у свій час була зроблена ставка на руйнацію економічного комплексу як складової частини колишнього СРСР заради досягнення незалежності (загалом економічна криза у класичному розумінні цього слова трактується як циклічне явище, зумовлене перевиробництвом). Найбільш несприятливі наслідки цієї кризи проявилися у соціальній сфері, і вони абсолютно аналогічні «великій депресії», відомій з історії США довоєнних часів: припинення дії механізмів регулювання державного медичного забезпечення, пенсійних гарантій, оплати праці, зберігання заощаджень населення і т.д.

2. Постійне погіршення екологічної ситуації (відсталість основних технологій виробництва і споживання, а звідси — зростаюче забруднення довкілля, попадання великої кількості ксенобіотиків (отрутохімікати, консерванти, генетичні модифікації, харчові добавки) у продукти харчування. Наслідком цього є збільшення тривалості та інтенсивності контакту організму з чужорідними речовинами, для нейтралізації яких в організмі немає ефективних засобів детоксикації. Це призводить до додаткового навантаження провідних систем організму, які забезпечують гомеостаз, — серцево-судинну, дихальну, імунну, видільну. Такий контакт особливо небезпечний для вагітних, оскільки він перешкоджає правильному розвитку плода і збільшує ризик народження дитини уже з вадами розвитку. А якщо врахувати, що тривалий вплив малих доз радіації, як відгомін Чорнобиля, супроводжується відхиленнями в діяльності генетичного апарату людини, то загроза виродження населення України стає цілком реальною.

3. Економічна нестабільність суспільства, яка призводить до погіршення умов життя (теплового, температурного та світлового режимів, якості харчування) та праці, наявність постійного нервового перенапруження, пов'язаного з соціальною незахищеністю людини, чиновницькою та судовою вакханаліями, невпевненістю в завтрашньому дні, страхом захворіти і залишитися жебраком, загрозою закриття виробництва та скорочення, відсутністю заощаджень на «чорний» день у зв'язку з некоректною політикою держави щодо вкладів населення у колишні ощадбанки тощо.

4. Катастрофічно загрозливе скорочення державних асигнувань на потреби медичної науки і практики, що суттєво зменшило кількість та якість проведення принципово важливих досліджень, спрямованих на розробку нових методів лікування та профілактики поширених захворювань людини, звело до мінімуму творчі контакти вчених України із зарубіжними колегами, а також упровадження уже розроблених технологій лікування і профілактики на теренах України. Доведено, що нормальне фінансування системи охорони здоров'я є можливим лише за умови виділення на ці потреби 10–12 % валового національного продукту. Цей показник в Україні за усі роки незалежності не перевищував 3 %, а у бюджеті розвитку держави на 2006 рік він знову склав лише 3,3 і 67 % від належного [6]. До неприпустимо низького рівня зменшився також гарантований державою обсяг надання невідкладної медичної допомоги при захворюваннях або нещасних випадках. Внаслідок дорожнечі у переліку ліків, дозволених для закупівлі органами охорони здоров'я, відсутні дійсно ефективні засоби, які спроможні радикальним чином змінити на краще перебіг хвороби.

Підкреслимо, що ці соціальні причини повністю нівелюють усі спроби вчених і практичних лікарів хоч як-небудь стабілізувати показники здоров'я населення.

Вкажемо і на деякі медичні аспекти кризового стану медицини.

1. Численні клінічні та експериментальні дослідження призвели до накопичення великої кількості фактів з лише поодинокими спробами їх узагальнення і створення теорії здоров'я та хвороби людини. Звідси — створення вузькопрофільних відділень, де проводиться лікування переважно хворого органа або системи.

2. Обмежене застосування в сучасній медицині засобів впливу на природні системи захисту організму (адаптація і перехідні процеси, що виникли за часів еволюції людини і спрямовані на збереження життя індивіда в умовах нестабільного зовнішнього середовища [4] та перенесення акценту в лікуванні на штучно створені лікарські засоби.

3. Повне ігнорування в соціальних умовах життя і праці, а в клініці — при захворюванні існування універсальних, суворо індивідуальних біологічних ритмів. Власне тому виникає значна частка ускладнень і побічних проявів, коли, здавалося б, засіб був призначений вчасно та в адекватній дозі. Із процесами біоритмів тісно пов'язана і проблема впливу на людину геліофізичних факторів — сонячної активності, змін магнітного поля Землі тощо. Однак рекомендації медиків з цих питань зводяться до популярних публікацій в газетах та журналах про несприятливі дні.

4. Недооцінка фактора харчування, як надзвичайно вагомої ланки зв'язку організму зі зовнішнім середовищем, та його використання для профілактики і лікування захворювань внутрішніх органів. Достатньо згадати про високу ефективність спеціальних дієт при захворюваннях нирок, печінки, серця. Не менш парадоксальним на цьому тлі є визнання високої ефективності дозованого лікувального голодування (розвантажувально-дієтичної терапії, РДТ) при різноманітній патології внутрішніх органів (гіпертонічна хвороба, бронхіальна астма, захворювання системи органів дихання, суглобів, гепатобіліарної зони, алергія тощо) [3, 5, 7, 10].

5. Незадовільний рівень санітарно-просвітницької роботи, яка загалом носить декларативний, неконкретний характер і тому неефективна.

Реальні шляхи виходу з даної ситуації, перш за все в соціальній площині, вбачаються в тісній співпраці українських державних інститутів влади з аналогічними структурами високорозвинутих країн Європи і світу.

Аспекти цієї співпраці такі:

1. Визнання Європейським товариством, а також керівництвом нашої держави боротьби з катастрофічним зростанням захворюваності і смертності населення України пріоритетним напрямком державної політики в галузі медицини з відповідним економічним підгрунтям для забезпечення такої програми: широке ознайомлення практичних лікарів з існуючими новітніми європейськими медичними технологіями, їх залучення до лікування та профілактики захворювань; розробка власних технологій з урахуванням специфіки регіону (йододефіцит, наявність зони радіаційного забруднення, несприятлива екологія тощо); створення умов для співпраці вітчизняних вчених, навчання талановитої молоді, спеціалістів в лабораторіях та інститутах Європейської спільноти.

2. Цілеспрямоване залучення інвестицій європейських держав для поліпшення екологічних умов зовнішнього середовища, життя та праці населення України в цілому з наближенням його основних параметрів (освітленість, температура, вологість, радіаційний фон, вміст ксенобіотиків у продуктах харчування, воді та повітрі) до європейських стандартів.

3. Упровадження вже існуючих у більшості країн Європи нових форм та методів надання медичної допомоги населенню — страхової, приватної, сімейної з урахуванням сучасного стану економіки України. Акцент, з нашої точки зору, слід змістити на сімейну та страхову медицину. Вкажемо, що загальноприйнятою тенденцією розвитку медицини у світі є пріоритетне забезпечення фінансами (80 %) і кадрами працівників первинної ланки охорони здоров'я — сімейних лікарів. Як свідчать дані ОЕСР (Організації Економічної Співпраці і Розвитку, Париж, Франція), в Україні кількість стаціонарних ліжок становить 24,3 на 100 чоловік, в ОЕСР — 5,5; ліжкоднів — відповідно 4 і 0,7; тривалість стаціонарного лікування — відповідно 14,1 та 6,1 дня. Тобто скорочення кількості лікарень та лікарів і перенесення акценту в лікуванні на амбулаторний етап натепер є найоптимальнішим шляхом вирішення проблеми поліпшення медичної допомоги за умови обмеженого державного фінансування. Однак до цього часу не врегульовані на законодавчому рівні окремі важливі аспекти діяльності сімейних лікарів, як от: правове забезпечення можливості займатися приватною медициною, фінансове та інструментальне забезпечення фактично цілодобової роботи, право вибору пацієнтом свого сімейного лікаря незалежно від територіальної належності та ін.

З нашої точки зору, слід також на державному рівні розробити і запровадити у життя механізм відрахувань на обов'язкове медичне страхування. Наша позиція аргументується тим, що орієнтовно 40 % населення — люди здорові, яким медична допомога фактично не потрібна, ще 40 % мають незначні відхилення від нормального стану, корекція яких не вимагає значних витрат. Основний тягар економічних витрат лягає на ті 20 %, що залишилися, причому кожен четвертий з цієї групи потребує, як правило, тривалого стаціонарного лікування. Отже, витрати на медичну допомогу в середньому могли б складати приблизно 3 гривні на місяць на кожного жителя без урахування його економічного становища.

4. Залучення до фінансування наукових досліджень в галузі медицини недержавних коштів. Європейська практика засвідчує, що це досить суттєве та цілком реальне джерело фінансування сучасної медицини. Першими кроками такої інтеграції є використання коштів профільних фармацевтичних фірм для проведення рандомізованих досліджень, апробації лікарських середників, участі вчених і практичних лікарів у роботі міжнародних симпозіумів, конференцій, конгресів. Стосовно України, то суттєвою фінансовою підмогою могли б стати благодійні внески підприємців, української діаспори, добровільні внески окремих громадян.

5. Введення в дію стратегічного плану взаємозбагачення і професійного зростання шляхом обміну у галузі медичної освіти. Дотепер традиційно соціальний статус та «випадковість» місця народження мали більш вирішальний вплив на можливість здобуття дійсно вищої освіти, ніж справжні здібності людини. На цьому етапі розвитку Європейської спільноти виникла можливість відчинити двері освітніх можливостей для бідних та загального населення кожної країни: обмін викладачами і студентами, запровадження достатнього фінансового забезпечення такого обміну, уніфікація навчальних програм, дисциплін та створення однакових підручників. Доцільною слід вважати і перебудову системи навчання в українській вищій медичній школі відповідно до вимог Болонського процесу, не відкидаючи, однак, позитивні моменти «старої» системи навчання, впровадження новітніх технологій у процес відбору абітурієнтів та навчання студентів. Студентів-неуків, які вчаться без належного бажання на медичних факультетах, слід без жалю відраховувати, причому кількість відрахованих студентів повинна свідчити про принциповий підхід до навчання і слугувати на користь вузу, а не навпаки. Це обійдеться набагато дешевше у перспективі, коли такий неук стане лікарем і буде вершити людські долі.

Вирішення інших аспектів проблеми поліпшення здоров'я населення України витікає безпосередньо із вищевикладеного і грунтується на проведенні спільних з науковцями інших європейських держав комплексних досліджень, вкрай актуальних для України:

1. Подальше вивчення особливостей виникнення, перебігу та лікування захворювань внутрішніх органів в умовах несприятливого радіаційного фону, пов'язаного з Чорнобилем.

2. Розробка універсальної концепції здоров'я та хвороби людини. В її основі повинна бути уява про людину як складну, замкнуту, багатоконтурну систему, що складається з великої кількості підсистем з механізмами прямого та зворотного зв'язку [1].

3. Подальша розробка способів тренування власних механізмів захисту організму з використанням принципів адаптації та перехідних процесів, наприклад за допомогою дієти, РДТ, клімато-, бальнеотерапії, прийому адаптогенів, антиоксидантів, аутогенного тренування, фізичних вправ.

4. Науково обгрунтоване вивчення ефективності способів та методів народної медицини, враховуючи аналогічний досвід інших країн Європи і припинення анархії на рівні МОЗ у справі видавання ліцензій на право займатися лікарською діяльністю.

5. Активне і наполегливе введення стандартів лікування [8], які грунтуються на засадах доказової медицини, що відразу відсіче від «корита» ділків від медицини та недобросовісні фармацевтичні фірми разом з їх покровителями.

6. Перебудова санітарно-просвітницької діяльності на зразок економічно розвинутих країн:

— навчання навичкам здорового способу життя в дитячому та юнацькому віці;

— пропаганда здорового способу життя у соціальних популяціях людей, об'єднаних спільним укладом життя або специфікою праці;

— зміна пасивного (!) відношення людини до свого здоров'я. Усі суспільні системи виробництва та розподілу матеріальних благ повинні функціонувати так, щоб людині було невигідно хворіти, щоб підтримати, у тому числі і матеріально (!), зацікавленість людини у збереженні здоров'я у доброму стані;

— створення суворо індивідуальної для кожної людини програми профілактики захворювань з усуненням впливу уже добре відомих пошкоджуючих факторів (алкоголь, куріння, зловживання кавою, гіподинамія);

— надання та виконання людиною рекомендацій стосовно вибору професії з урахуванням показників психофізіологічних та професійних тестів.

А от втілення в життя такої індивідуальної програми профілактики захворювань можливе лише за наявності сімейного лікаря, який найбільш повно обізнаний з характерологічними особливостями конкретного пацієнта та станом його здоров'я. Великий досвід у цьому напрямку мають такі країни, як Австрія, Данія, Франція, Швейцарія, Швеція.

Зрозуміло, що реалізація такої програми виходу медицини України з кризового стану вимагає і відповідного фінансового забезпечення на рівні держави.

Однак справа не тільки у фінансуванні галузі. Потрібне ще й розумне використання цих коштів! Візьмемо, для прикладу, справу закупівлі ліків. Директор Державного фармакологічного центру, виконавчий директор Асоціації фармацевтів України В.Т. Чумак [9] вказує, що натепер в Україні зареєстровано майже 15 тис. препаратів за торговими назвами, із них засобів за діючою речовиною — понад 2250. Так, у нас зареєстровано близько сотні торгових марок диклофенаку та ацетилсаліцилової кислоти, причому за різних тестів біоеквівалентності (!) інструкції до їх вживання схожі як дві краплі води. А через брак бюджетних коштів, які виділяються на охорону здоров'я, населення не може сподіватися на відшкодування вартості дійсно високоефективних ліків, яке натепер не перевищує 2,7 %, у той час як за кордоном цей показник становить 70 % [9]. Чи не звідси втрата надії пацієнта на можливість вилікування традиційними методами та зростання зацікавленості до нетрадиційної медицини. Ця «ніша» тут же заповнилася армією «білих» і «чорних» магів, чаклунів, провидців та цілителів місцевого і міжнародного класів, здатних знімати наговори, прокляття, чари, виправляти карму, заряджати воду, шампуні, лікувати усі хвороби — від пороку серця до шизофренії. Зацікавленість публіки підігрівається їх вдалою рекламою у пресі. Ми вже не говоримо про некоректну рекламу ліків на телебаченні та повну анархію при видачі більшості ліків в аптеках без рецептів, коли провізор може внести корекцію в лікування пацієнта, теж виходячи з інтересів певної фірми.

Так, в Україні прийнята «Концепція розвитку охорони здоров'я». Однак і далі негативний вплив на стан здоров'я населення спричиняють все зростаюче забруднення довкілля, сумнівної якості харчові додатки та отрутохімікати у продуктах і загалом незбалансоване за вітамінним та мікроелементним складом харчування, радіаційний фон як відлуння Чорнобиля, реклама пива на телебаченні, закриття спортивних залів і відсутність елементарних умов для заняття спортом у школах, зростання наркоманії, некероване захоплення молоді комп'ютерними іграми із садистським нахилом та ін. Невже усе це складові вказаної «Концепції»? А майже жебрацька оплата праці лікарів (29-те місце в таблиці галузевих зарплат) — це теж з цієї ж «Концепції»?

Не можна не торкнутися й іншої проблеми складової здоров'я, яка має відношення до соціуму. Мова йде про духовність суспільства. Духовний рівень організації людини [2] важко піддається кількісному аналізу, однак він (точніше, бездуховність) є провідним в зростанні показників смертності населення у країнах за часів СРСР. Причому у цей критерій не слід вкладати тільки релігійний зміст (хоча це теж важливо!). Під духовністю розуміють особливий стан психіки, який спрямований на усвідомлення суті життя і бажання жити, свого місця в цьому житті, визначення критеріїв добра і зла для оцінки людей та подій. Тому, навіть якщо зробити українців в декілька разів багатшими, зберігши теперішню соціальну атмосферу (байдужість, егоїзм, різке розшарування суспільства на супербагатих та супербідних, невпевненість в завтрашньому дні, абсолютна незахищеність людини перед свавіллям чиновників, страх захворіти і перетворитися на жебрака, неправедний суд), важко розраховувати на поліпшення демографічної ситуації в цілому. Тому реалізація програми виходу із кризи вимагає, як видно, не тільки значних зусиль державних інститутів влади, вчених, практичних лікарів, але і кожної людини. Однак альтернативи їй немає — адже йдеться про майбутнє нації.