Журнал "Гастроэнтерология" 1 (55) 2015

Статья опубликована на с. 15-18

Функціональна диспепсія (ФД) є поширеним захворюванням органів травлення, що спостерігається у 20–40 % мешканців різних країн [1]. За останні роки відмічено тенденцію до підвищення частоти виникнення ФД, що набуває характеру епідемії [2].

Диспептичні скарги виявляють у 2/3 хворих на бронхіальну астму (БА). Відомо, що поєднання захворювань органів дихання і травлення, зокрема органічних уражень шлунково–кишкового тракту (ШКТ), що проявляються синдромом диспепсії (гастроезофагеальна рефлюксна хвороба, гастрит, гастродуоденіт, виразка шлунка та дванадцятипалої кишки), і БА, супроводжується розвитком синдрому взаємного обтяження [3].

Ураження гастродуденальної зони при БА пояснюють, зокрема, гіпоксемією та гіперкапнією слизових оболонок, що виникають при дихальній недостатності, порушенням взаємозв’язків нервової, імунної та ендокринної систем, вторинними імунодефіцитними станами, а також метаболічними й алергічними порушеннями [4, 5]. Крім патогенних факторів, пов’язаних із самою астмою, важливе значення має фактор лікування БА, коли пацієнтам призначаються препарати, що подразнюють слизову оболонку ШКТ і викликають порушення моторної функції сфінктерного апарату. До таких засобів відносять еуфілін, ксантинові похідні, кортикостероїди [6]. Водночас вплив БА на клінічні особливості перебігу ФД практично не вивчався.

Мета дослідження: вивчення клінічних особливостей перебігу ФД за умов поєднання з БА.

Матеріал і методи дослідження

Обстежені 102 хворі на ФД, поєднану із персистуючою БА середньої тяжкості (середній вік (41,2 ± 2,6) року, 42 % чоловіків і 58 % жінок), які становили групу ФД із БА, та 50 хворих на ФД без БА (середній вік (41,7 ± 1,2) року, 48 % чоловіків і 52 % жінок) — групу порівняння. Групи істотно не відрізнялися за віком і статтю. Дослідження проводилося на базах Закарпатської обласної клінічної лікарні ім. А. Новака і Ужгородської міської поліклініки.

Діагноз ФД установлювався згідно з наказом МОЗ України № 271 від 13.06.2005 р. з урахуванням Римських критеріїв ІІІ [7], БА — згідно з наказом МОЗ України № 868 від 08.10.2013 р. Симптоми ФД оцінювалися за шкалою Likert [8]. Для фіброезофагогастродуоденоскопії використовувався фіброгастродуоденоскоп GIF–XQ40 виробництва Olympus Corporation (Японія), для рН–метрії — ацидогастрограф АГ–1рН–М із комп’ютерною системою аналізу рН стравоходу, шлунка та дванадцятипалої кишки за методикою В.М. Чернобрового (1990 р.). Визначення рівня інфікованості Helicobacter pylori проводилося за допомогою серологічного методу — за титром IgG методом імуноферментного аналізу (набір ImmunoComb виробництва Orgenics, Ізраїль), контроль ерадикації — за визначенням фекального антигену імунохроматогрофічним методом (тест–система CITO TEST H.pylori Ag виробництва СerTest Biotec, C.L., Іспанія).

База даних із результатами досліджень створювалася за допомогою програми Exсel for Microsoft Office 2003. Статистична обробка проводилася за допомогою пакета програм Statistica 6.0 (StatSoft, США).

Результати та їх обговорення

Аналіз клінічних варіантів ФД показав, що серед пацієнтів групи ФД із БА частіше діагностувався синдром епігастрального болю — у 68 (67 %) хворих порівняно з 26 (52 %) у групі ФД без БА, з майже однаковою частотою серед чоловіків і жінок. Водночас хоч пост–прандіальний дистрес–синдром у групі ФД без БА виявлявся дещо частіше, ніж при ФД із БА (48 і 33 % відповідно), однак відмічено його вірогідне переважання серед жінок групи БА із ФД порівняно з чоловіками (82 і 18 % відповідно, p < 0,05). У групі ФД без БА чіткого переважання певного клінічного варіанта ФД серед чоловіків чи жінок не виявлено.

Під час аналізу вираженості основних симптомів ФД за шкалою Likert (рис. 1) у хворих групи ФД, поєднаної з БА, порівняно з групою ФД без БА виявлено вірогідно вищі показники болю в епігастрії, відчуття переповнення після їжі та нудоти. Щодо інших показників, вірогідної різниці не виявлено.

Вивчення диспептичних скарг залежно від віку та статі показало їх вищу частоту серед жінок в обох групах (69 % — у групі ФД із БА та 57 % — у групі ФД без БА) порівняно з чоловіками (44 і 47 % відповідно).

У групі хворих на ФД із БА зрілого віку як серед чоловіків, так і жінок виявлено вірогідно вищу частоту диспептичних скарг порівняно з відповідними групами із ФД без БА (30 і 6 % відповідно серед чоловіків, p < 0,05; 35 i 10 % відповідно серед жінок, p < 0,05), а серед чоловіків середнього віку — вірогідно нижчу частоту цих скарг (6 % — у групі ФД із БА і 20 % — у групі ФД без БА, p < 0,05). Крім того, у групі ФД із БА відмічено вірогідно вищу частоту диспептичних скарг серед жінок середнього віку порівняно з чоловіками (21 і 6 % відповідно, p < 0,05), чого не спостерігалося в групі ФД без БА. Частота диспептичного синдрому серед жінок у групі ФД із БА зростала від молодого до зрілого віку та різко знижувалася в похилому віці. У чоловіків такої тенденції не спостерігалося, і найвищу частоту диспептичних скарг зафіксовано серед чоловіків зрілого віку (30 %), у той час як в інших вікових категоріях відсоток пацієнтів із диспептичним синдромом не перевищував 6 %. Одночасно у групі ФД без БА частота диспептичних скарг зростала практично у два рази від молодого до середнього віку і знижувалася в зрілому та похилому віці. Тобто в групі ФД із БА спостерігалася вища частота диспептичних скарг із переважанням у жінок зрілого віку, тоді як у групі ФД без БА найвища частота цих скарг виявлена у молодших пацієнтів, без суттєвої різниці серед чоловіків і жінок.

Больовий синдром відмічали 83 (81 %) хворих групи ФД із БА і 29 (58 %) — групи ФД без БА. Більшість пацієнтів скаржилися на біль в епігастрії, не пов’язаний із вживанням їжі, без іррадіації. Водночас жінки групи ФД із БА вірогідно частіше порівняно з чоловіками скаржилися на біль натще (6 і 2 % відповідно; p < 0,05) та нічний біль (4 і 1 % відповідно; p < 0,05), біль по всьому животі (11 і 4 % відповідно) і/або з іррадіацією в спину (6 і 2 % відповідно; p < 0,05) і вказували на зв’язок із вживанням гострої їжі та психоемоційним навантаженням. Одночасно чоловіки групи ФД із БА удвічі частіше відмічали біль, який виникає упродовж 30 хв після вживання їжі. Серед хворих групи ФД без БА чітких тенденцій переважання певних характеристик болю в чоловіків або жінок нами не виявлено.

Характеристика інших скарг із боку шлунково–кишкового тракту наведена в табл. 1.

Підвищення апетиту вірогідно частіше спостерігалося у чоловіків групи ФД із БА, у той час як у жінок обох груп вірогідно частіше відмічалися тяжкість в епігастрії та відчуття переповнення після їжі.

Під час проведення фіброезофагогастродуоденоскопії органічних змін слизової оболонки стравоходу, шлунка та дванадцятипалої кишки не виявлено.

Виявлено вірогідне переважання гіперацидності серед хворих із синдромом епігастрального болю (80 %) порівняно із хворими із постпрандіальним дистрес–синдромом (48 %). Серед пацієнтів із постпрандіальним дистрес–синдромом удвічі частіше спостерігалася нормо– та гіпоацидність (рис. 2).

Розподіл хворих за кислотоутворюючою функцією за умов різних варіантів ФД у групі ФД без БА наведений на рис. 3, мала місце аналогічна тенденція. Слід зазначити, що вираженої гіпер– та гіпоацидності (функціональні інтервали 0, 1, 5) серед хворих обох груп нами не виявлено.

Серед хворих із синдромом епігастрального болю порівняно із хворими із постпрандіальним дистрес–синдромом виявлено істотну різницю показників рН тіла шлунка ((1,24 ± 0,07) од. рН і (1,65 ± 0,08) од. рН відповідно, p < 0,001), а також антрального відділу шлунка ((2,08 ± 0,61) од. рН і (4,83 ± 0,41) од. рН відповідно, p < 0,01), незалежно від наявності чи відсутності БА. До того ж показники рН тіла шлунка хворих із синдромом епігастрального болю можна охарактеризувати як помірно гіперацидні, із постпрандіальним дистрес–синдромом — як нормоацидні. Інфікування Нр виявлене у 90 (88 %) хворих групи ФД із БА і у 41 (82 %) — у групі ФД без БА. Під час проведення кореляційного аналізу виявлено позитивний зв’язок гіперацидності з інфікованістю Helicobacter pylori (r = 0,32).

Висновки

Отже, виявлено погіршення клінічного перебігу ФД при поєднанні з БА порівняно із хворими на ФД без БА (вірогідно вищі показники болю в епігастрії, відчуття переповнення після їжі та нудоти), а також значні статеві особливості перебігу ФД при поєднанні з БА, тоді як у групі БА без ФД чітких статевих відмінностей не спостерігалося.

Відмічено вірогідне переважання постпрандіального дистрес–синдрому серед жінок групи ФД із БА порівняно з чоловіками. Серед жінок групи ФД із БА спостерігалася також вища частота диспептичних скарг загалом і больового синдрому зокрема з більш вираженим поліморфізмом скарг щодо характеру болю (біль натще та нічний біль, по всьому животі і/або з іррадіацією в спину, зв’язок із вживанням гострої їжі та психоемоційним навантаженням), тоді як чоловіки цієї групи вірогідно частіше скаржилися тільки на підвищення апетиту.

Виявлені клінічні особливості доцільно враховувати як під час діагностики ФД, так і при виборі тактики лікування, особливо хворих на ФД у поєднанні з БА.