Газета «Новости медицины и фармации» 2 (526) 2015

Статья опубликована на с. 18 (Укр.)

Після подій на Майдані й початку АТО на південному сході України актуальність теми надання допомоги, й особливо проведення інтенсивної терапії (ІТ), при травмі та вогнепальних пораненнях ні в кого не викликає сумнівів. Дотепер за темою бойової травми в Україні бракувало як навчально-методичної літератури, так і наукових публікацій. Уже завершуючи підготовку першого національного підручника з анестезіології та інтенсивної терапії для післядипломної підготовки, ми вирішили заповнити цей пропуск і внести до вказаного підручника розділ бойової травми. У процесі підготовки цього розділу ми зіткнулися з деякими проблемами, а саме:

— військові анестезіологи, яких ми запросили до співпраці, переважно керуються матеріалами радянської та пострадянської школи військово-польової хірургії, отже не завжди враховують сучасні наукові розробки та результати доказової медицини;

— доступні західні методики, стандарти та алгоритми надання невідкладної допомоги та ІТ при бойовій травмі не можуть бути повною мірою застосовані в Україні через разючі відмінності в оснащенні військово-медичної служби та пізню доставку хворих до місця надання кваліфікованої лікарської допомоги;

— до цього часу в багатьох лікарів накопичено великий досвід як у наданні медичної допомоги на догоспітальному етапі, так і в лікуванні постраждалих у медичних закладах, що знаходяться в безпосередній близькості до зони АТО; разом з тим цей досвід не систематизовано, а труднощі, з якими стикаються лікарі як внаслідок неадекватного медичного оснащення, так і внаслідок організаційних недоліків, адекватно не проаналізовані й широко не оприлюднені.

Для вирішення всіх цих питань ми вирішили розширити традиційний формат написання розділів підручника (опис епідеміології захворювання, його етіології, патогенезу та лікування з позиції доказової медицини) за рахунок описання клінічного досвіду лікарів, які найбільше працювали з бойовою травмою. Разом з тим підготовка заключного тому підручника до друку — це тривалий, клопіткий процес, пов’язаний ще й з пошуком коштів на видання, тож читач вимушений певний час чекати на матеріал, який потрібний вже сьогодні. Редакція запропонувала нам подати матеріали з бойової травми — і ми відразу ж скористатися можливістю оприлюднити досвід наших колег і наш власний досвід, який ми збирали для підручника ще за пару місяців до його друку й презентації. Знаменним є також той факт, що номери журналу «Медицина невідкладних станів» та газети «Новини медицини та фармації» виходять напередодні проведення сьомого Британсько-Українського симпозіуму «Новітні тенденції в сучасній анестезіології та інтенсивній терапії — акцент на проблемах травми, кровотечі, сепсису», що теж присвячений лікуванню бойової травми.

Оскільки сама бойова травма неоднорідна й надання допомоги також залежить від можливостей швидкої евакуації хворих та матеріально-технічного забезпечення лікарів, ми спробували знайти лікарів-анестезіологів та інтенсивістів, які могли б поділитися досвідом роботи в різних ситуаціях. Окрім традиційного письмового викладу власного досвіду ми також обрали комунікацію з ними у форматі інтерв’ю. Це було зроблено для того, щоб лікарі ділилися найбільш важливою інформацією й не уникали гострих моментів та складнощів, з якими вони стикалися. Після відповіді на запитання інтерв’ю (які заздалегідь були підготовлені доц. нашої кафедри М.М. Пилипенко) респонденти ознайомилися з текстом і внесли корективи та доповнення.

Спершу ми хотіли б висвітлити досвід надання медичної допомоги на полі бою й подальшого лікування бійців, поранених реактивними снарядами (системи залпового вогню «Град») і зі стрілецької зброї, практично в спартанських умовах з різким обмеженням медичного забезпечення. Унікальність цього досвіду полягає в тому, що майже півтора місяця досить великий український військовий підрозділ утримував (обороняв) один з стратегічних об’єктів в умовах повного чи часткового оточення. Тобто підрозділ був заблокований і медики не могли евакуювати поранених, а обмежена доставка боєприпасів, медикаментів та продуктів відбувалася повітрям. Ключову роль в організації медичної допомоги в підрозділі та тривалому лікуванні поранених бійців відігравав анестезіолог з вищою категорією Д.В. Клименко, який вже понад 20 років працює в Київській міській клінічній лікарні ШМД.

Як наступний матеріал ми хотіли б подати результати аналізу досвіду надання допомоги в потужній районній лікарні, що розташована неподалік від зони ведення бойових дій. Переважна більшість постраждалих, які надходили в лікарню, були мирними жителями, що зазнали поранень внаслідок артобстрілів. Коли ми дізнались про досвід лікування понад 200 постраждалих серед мирного населення, про об’єм та характер ушкоджень, ми зв’язалися з доц. А.М. Колесніковим, зав. відділення анестезіології (який є також доцентом кафедри анестезіології та ІТ). Ми запропонували йому описати свій досвід, сконцентруватися на медичних аспектах надання допомоги найбільш тяжким постраждалим і спробувати відповісти на такі запитання:

1) Які організаційні складнощі виникають в роботі відділення в зоні конфлікту?

2) Як змінюється медична тактика в умовах обмеженого забезпечення медикаментами та прогресивного виснаження їх запасів?

3) Які засоби анестезії та ІТ продемонстрували свою ефективність в умовах масового надходження постраждалих при значному зменшенні кількості доступних медпрацівників?

На нашу думку, досвід доц. А.М. Колеснікова є надзвичайно корисним, і ми вдячні за його мужність і прекрасно викладений матеріал.

Серед госпіталів, що приймають поранених військових з району АТО, особливе місце посідає Дніпропетровська обласна клінічна лікарня імені І.І. Мечникова, де з травня до кінця листопада 2014 р. проліковано понад 710 бійців, серед яких було багато тяжкопоранених. Такого досвіду не має жодна цивільна чи військова клініка Україні, і не так багато військових госпіталів у світі можуть посперечатися з нею. І хоча анестезіологи цієї клініки вже мають публікації та неодноразово ділилися власним досвідом на різноманітних наукових форумах, ми спробували отримати ще більш детальні відповіді й практичні поради у форматі інтерв’ю. Отримані результати повністю виправдали наші сподівання, і навіть більше. Ми щиро раді, що в лікарні імені І.І. Мечникова вдається не тільки ефективно виконувати величезний об’сяг роботи, а й крокувати у цей непростий час до укомплектування відділень сучасною апаратурою й обладнанням. Переконані, що лише бажання «низів» (тобто лікарів, які приймають тяжкопоранених) і спроможність «верхів» — керівництва лікарні можуть забезпечити таку роботу й розвиток лікарні. Така єдність, згуртованість і цілеспрямованість можуть бути прикладом для наслідування в інших лікарнях.

Останнім в цьому блоці матеріалів ми наводимо досвід, набутий співробітником нашої кафедри М.М. Пилипенком під час двотижневого стажування у Великобританії в кінці 2014 року. За цей час він успішно пройшов всесвітньо визнаний курс із надання кваліфікованої допомоги при травмі (Advanced Trauma Live Support — АTLS), мав змогу спостерігати за впровадженням цих методик у лікування постраждалих з тяжкою травмою в клініках Лондона та його міста-супутника Брайтона. Хоча оснащення та можливості лікування політравми в кращих британських клініках суттєво відрізняються від наших реалій, ми переконані, що впровадження британського системного підходу до організації командної роботи, а також досвід впровадження доказової медицини можуть бути успішно використані і в нас.

Хоча всі лікарі, які готують разом з нами розділ бойової травми в підручник і матеріали яких ми наводимо в даному номері газети, є анестезіологами, ми переконані, що це не робить матеріал менш цікавим для лікарів інших спеціальностей, які беруть участь у лікуванні постраждалих або прагнуть бути готовими до цього. Наш вибір щодо досвідчених анестезіологів був зумовлений тим, що вони, безсумнівно, найкраще розуміють патофізіологічні зміни, клінічну картину тяжкої травми чи бойових ушкоджень і можуть надати допомогу, максимально використовуючи наявні можливості. Крім того, вони можуть критично оцінити ефективність лікувально-діагностичних заходів та вказати на недоліки, корекція яких могла б покращити результати лікування.

Маємо надію, що наданий матеріал буде корисним для медичної спільноти України.