Газета «Новости медицины и фармации» 20(228) 2007

Горе з дітьми, горе й без дітей.
(Народна мудрість)

Людина має право бути щасливою!

Кожен з нас розуміє це поняття відповідно до власних уявлень про сенс буття. Але з-поміж безлічі пріоритетів лідером залишається бажання продовжити власне «Я» в рідних дітях.

Перший погляд, перша посмішка, перше слово...

Мрія чи реальність?

Унаслідок проблем зі здоров'ям не кожна жінка може реалізуватися як мати у всебічному розумінні цього слова. З тієї ж причини не кожний чоловік може стати батьком. Щодня значна кількість подружніх пар не залишають без уваги щонайменшу надію пролікуватися з метою народити дитину. Звичайно, в Україні значна кількість дітей потребує усиновлення. Але, зокрема, відсутність точних відомостей про генотип батьків, невпевненість щодо стану здоров'я дитини в найніжнішому віці та психологічна травма у зв'язку зі зміною оточуючого середовища породжують небезпідставні сумніви щодо цього.

Згідно з відомостями, наведеними у Розпорядженні Кабінету міністрів України від 27 квітня 2006 р. № 244-р «Про схвалення Концепції Державної програми «Репродуктивне здоров'я нації на 2006–2015 роки», на сьогодні 10–15 % українських сімей страждають від безплідності, що можна віднести до прямих репродуктивних втрат. Кількість безплідних подружніх пар досягає близько 1 мільйона. За науковими даними, майже у 80 % випадків причиною безплідності в жінок є штучне переривання вагітності, у 15–25 % — запалення статевих органів [1].

Сучасна медична наука розвивається швидкими темпами. Розв'язати проблему безпліддя для певної категорії жінок могла б трансплантація матки. На сьогодні така операція успішно проведена в мишей і навіть доведена принципова можливість доношування вагітності в трансплантованій матці (R. El-Akouri, 2003, Швеція) [2]. Але поодинокі спроби трансплантації [3] матки жінкам ще не довели реальної перспективи застосування цього методу в лікуванні безплідності.

Усе більшої популярності в лікарській практиці набувають допоміжні репродуктивні технології (ДРТ) — методики лікування безплідності, при яких маніпуляції з репродуктивними клітинами, окремі або всі етапи підготовки репродуктивних клітин, процеси запліднення та розвитку ембріонів до переносу їх у матку реципієнтки здійснюються в умовах in vitro [2]. До методів ДРТ належать IVF, ICSI, внутрішньоматкова інсемінація, донація ооцитів, кріоконсервування й сурогатне материнство.

IVF — запліднення in vitro — застосовується практично при всіх формах безплідного шлюбу (чоловічий фактор безпліддя, трубний, ендокринний, імунологічний фактори, ендометріоз).

ICSI — уведення одного спермія в яйцеклітину — мікроманіпуляційна технологія, що застосовується при вираженій патоспермії в чоловіка після пункції яєчка або епідидиміса.

Для внутрішньоматкової інсемінації використовують сперму чоловіка або донора.

Контрольоване зачаття проводиться з ультразвуковим і гормональним моніторингом фолікулогенеза та овуляції.

Донація ооцитів (яйцеклітину отримують у здорової жінки-донора) застосовується при порушенні функції яєчників, наявності спадкових захворювань, а також у жінок, яким понад 40 років.

Технології заморожування (кріоконсервування) репродуктивних клітин та ембріонів дозволяють зберігати їх протягом тривалого часу та використовувати у наступних циклах лікування [4].

Сурогатне материнство — це одна з репродуктивних технологій, за якою здорова жінка на основі угоди (договору) після штучного запліднення виношує та народжує дитину для іншої сім'ї. Зачаття відбувається в умовах спеціалізованого медичного закладу (без статевого акту), з метою чого можуть використовуватися яйцеклітини та сперма безплідної подружньої пари або донорів [5]. Отже, сурогатне материнство можна розділити на дві категорії: гестаційне та гендерне.

При гестаційному типі сурогатна матір не має генетичного зв'язку з дитиною. Можливі такі варіанти:

а) ооцити донора + сперма чоловіка, вагітність виношує сурогатна матір (при старшому віці жінки, низькій якості її ооцитів, передчасному виснаженні яєчників, нездатності жінки виносити вагітність), дитина генетична тільки для чоловіка;

б) ооцити жінки + сперма чоловіка, вагітність виношує сурогатна матір (нездатність жінки виносити вагітність), дитина генетична для матері й батька;

в) ооцити жінки + сперма донора (при чоловічому безплідді на нездатності жінки виносити вагітність), дитина генетична тільки для матері;

г) ембріон донора, вагітна сурогатна матір — дитина не генетична для обох батьків.

При гендерному сурогатному материнстві сурогатна матір не лише виношує маля, але є й донором ооцитів [4].

На території СНД перша дитина від сурогатної матері з'явилася в Харкові у 1991 році [6, 7]. З того часу сурогатне материнство інтенсивно розвивається в країнах СНД.

Досить часто сурогатними матерями стають жінки з найближчого оточення подружньої пари, але існують також «професійні» сурогатні матері, які з тих чи інших причин, переважно заради матеріального збагачення, погоджуються на цей відповідальний крок.

Питання сурогатного материнства підлягають обов'язковому регулюванню з боку держави. Не в кожній країні ця репродуктивна технологія дозволена законом, а у випадку дозволеності існують суттєві розбіжності в правовій основі.

Сурогатне материнство заборонено законом в Австрії, Норвегії, Швеції, Франції, Італії, Швейцарії, Німеччині [8].

Цитуємо закони:

1) «Верховний апеляційний суд (Cour de Cassation) постановив, що воно (читати: сурогатне материнство) суперечить законодавству про усиновлення й порушує закони про невідчужуваність людського тіла» (Франція);

2) «Злочином вважається будь-яка спроба здійснити штучне запліднення жінки, яка готова відмовитися від своєї дитини після її народження (сурогатної матері), або імплантувати їй людський ембріон» (Німеччина).

При цьому відповідальність несе лікар, а не сурогатна матір чи подружжя-замовники [7].

В інших державах (Греція, Нідерланди, Норвегія, Швейцарія, Іспанія) заборонене лише комерційне сурогатне материнство та не допускаються судові позови за такими угодами [9].

У 2006 році в Китаї розпочато пропаганду проти сурогатного материнства [10].

Законодавство США не має єдиної правової бази на всій території США з використання цього методу. Конституція надає державним Зборам штатів право самостійно приймати законодавчі акти в галузі охорони здоров'я. Кожний штат самостійно створює законодавчу базу, у тому числі і щодо питань сурогатного материнства [5].

У Бельгії, Ірландії, Фінляндії сурогатне материнство ніяк не регламентується законом, але існує. В Австралії, Великобританії, Данії, Ірландії, Канаді дозволене лише некомерційне сурогатне материнство. На комерційній основі воно дозволене у більшості штатів Америки, ПАР, Російській Федерації (далі — РФ), Грузії та Україні [8].

На жаль, законодавство України на сьогоднішній день не має єдиного затвердженого закону щодо репродуктивного здоров'я, який би відповідав вимогам часу. З метою виявлення переваг та недоліків чинного законодавства доцільним є не лише власне його аналіз, але також і порівняння з подібними нормативно-правовими актами інших країн, зокрема з законодавством РФ, враховуючи територіальну близькість та історичну спорідненість з нею України.

Згідно з ст. 51 Конституції України (далі — КУ) сім'я, дитинство, материнство та батьківство охороняються державою [11].

Державний захист материнства та дитинства, сім'ї гарантує і ст. 38 Конституції РФ (далі — КРФ) [12].

Отже, КУ на відміну від КРФ гарантує і захист батьківства.

Водночас ст. 1 Сімейного Кодексу РФ (далі — СК РФ) звертає увагу на батьківство: «сім'я, материнство, батьківство та дитинство знаходяться під захистом держави» [14]. Аналогічною є ст. Сімейного кодексу України (далі — СКУ), згідно з якою держава охороняє сім'ю, дитинство, материнство, батьківство, створює умови для зміцнення сім'ї [13].

Згідно з п. 1 ст. 49 СКУ дружина має право на материнство. Відповідно до п. 1 ст. 50 того ж Кодексу чоловік має право на батьківство [13]. СК РФ не має подібних положень.

Штучне запліднення та імплантація ембріона законодавчо закріплені в статті 48 чинного Закону України «Основи законодавства України про охорону здоров'я» (далі — ЗУ «Основи...»). Згідно з цим Законом, застосування штучного запліднення та імплантації ембріона здійснюється відповідно до умов та порядку, встановлених Міністерством охорони здоров'я України (далі — МОЗУ), за медичними показаннями в повнолітньої жінки, з якою проводиться така дія, за умови наявності письмової згоди подружжя, забезпечення анонімності донора та збереження лікарської таємниці. Розкриття анонімності донора може бути здійснено в порядку, передбаченому законодавством [15].

Аналогічною за назвою («Штучне запліднення та імплантація ембріона») є стаття 35 «Основ законодавства РФ про охорону здоров'я громадян» (далі — «Основи... РФ...») від 22.06.93. Згідно з цим Законом, кожна повнолітня жінка репродуктивного віку має право на штучне запліднення та імплантацію ембріона. Штучне запліднення жінки та імплантація ембріона проводяться у закладах, які отримали ліцензію на медичну діяльність, за наявності письмової згоди подружжя (одинокої жінки). Відомості про проведене штучне запліднення та імплантацію ембріона, а також про особу донора є лікарською таємницею. Жінка має право на інформацію щодо процедури штучного запліднення та імплантації ембріона, про медичні і правові аспекти її наслідків, про результати медико-генетичного обстеження, про зовнішні ознаки та національність донора, яку їй надає лікар, що проводить медичне втручання [16].

Ця стаття не розкриває терміну «кожна». Під цю категорію підпадають заміжні та одинокі жінки репродуктивного віку, з нестандартною сексуальною орієнтацією, не безплідні, а також з абсолютною безплідністю, тобто всі жінки без обмежень навіть згідно з медичними показаннями. До недоліків цієї статті також належить те, що в ній мова іде лише про права жінки й замовчується право чоловіка мати дитину. Це можна розглядати як дискримінацію прав чоловіків [7].

Особливої уваги заслуговує резолюція науково-практичної наради «Етико-правові проблеми сучасної ембріології», проведеної 22 лютого 2000 року Комітетом з біомедичної етики Міністерства охорони здоров'я РФ (далі — МОЗ РФ), у якій міститься критична оцінка тексту ст. 35 «Основ... РФ...». У Резолюції зазначено: «У діючих «Основах... РФ...» формулювання ст. 35 є нечітким і неточним... У наш час кожен з методів ДРТ має визначення, яке доцільно уточнювати відповідно до міжнародних дефініцій. Окрім того, у ст. 35 «Основ... РФ...» не вказано, що методи репродуктивних технологій повинні застосовуватися виключно за медичними показаннями» [7].

Отже, на відміну від російського, в українському законодавстві не закріплене право одинокої жінки на реалізацію права на материнство за допомогою ДРТ. Водночас українське законодавство акцентує увагу на обов'язковій наявності медичних показань до проведення штучного запліднення та імплантації ембріона. Вимога мати дозвіл подружжя певною мірою забезпечує право чоловіка на батьківство, хоча прямо на нього не вказує. В обох країнах відсутня чітка вказівка щодо виду ДРТ, що допускає суб'єктивне трактування закону.

Недоліки ст. 35 «Основ... РФ...» певною мірою усуває Наказ МОЗ РФ від 26.02.03 № 67 «Про застосування допоміжних репродуктивних технологій у лікуванні жіночого та чоловічого безпліддя» (далі — Наказ МОЗ РФ «Про застосування...») (зареєстровано у Мін. юстиції РФ 24.04.03 р. № 4452). У ньому зазначено, що ДРТ застосовуються лише при наявності медичних показань, тобто при жіночій безплідності. Але при цьому мова не йде про чоловічу безплідність. У наказі також відсутнє зазначення використання ДРТ лише для сімейних пар, тобто для чоловіків та жінок, які перебувають у законному шлюбі, що суперечить інституту традиційної сім'ї й може розглядатися як підтримка неповних сімей, а також «сімейних стосунків» між гомосексуалістами [7].

Водночас саме цей Наказ регламентує сурогатне материнство у РФ. Подружня пара та сурогатна матір дають письмову інформовану згоду на участь у програмі «Сурогатне материнство». Сурогатними матерями можуть бути жінки, що добровільно погодилися на участь у цій програмі. Показання до сурогатного материнства чітко визначені: відсутність матки (вроджена або набута), деформація порожнини або шийки матки при вроджених вадах розвитку або у результаті захворювань, синехії порожнини матки, що не підлягають лікуванню, соматичні захворювання, при яких виношування вагітності протипоказане, невдалі повторні спроби запліднення in vitro при неодноразовому отриманні ембріонів високої якості, перенесення яких не закінчувалося станом вагітності. У цьому ж документі можна знайти чіткий перелік обстежень, які зобов'язана пройти сурогатна матір. Протипоказання до участі у програмі «Сурогатне материнство» та об'єм обстеження подружньої пари такий же, як і у випадку запліднення in vitro. Програма «сурогатне материнство» проводиться за наступним алгоритмом:

— вибір сурогатної матері;

— синхронізація менструальних циклів генетичної та сурогатної матерів;

— процедура запліднення in vitro з переносом ембріонів до порожнини матки сурогатної матері [20].

На жаль, пошук подібного документу в українському законодавстві закінчився безрезультатно. На розгляд Верховної Ради України висунуто декілька законопроектів щодо репродуктивного здоров'я, але на даний момент це лише проекти.

Медичний аспект сурогатного материнства в Україні регламентує наказ № 24 МОЗУ від 04.02.97 р. «Про затвердження умов та порядку застосування штучного запліднення та імплантації ембріона (ембріонів) та методів їх проведення» (далі — Наказ МОЗУ «Про затвердження...») [18].

Сурогатне материнство за умови виношування вагітності кровною ріднею (сестрою або матір'ю) хворої, у якої безплідність маткового походження, пов'язана з відсутністю матки, аномаліями розвитку матки, синехіями у порожнині матки, з метою лікування безплідності у жінок 19–35 років належить до абсолютних показань для першого курсу лікування безплідності методами ДРТ за абсолютними показаннями за бюджетні кошти (згідно з наказом № 579 від 29.11.2004 «Про затвердження Порядку направлення жінок для проведення першого курсу лікування безплідності методами допоміжних репродуктивних технологій за абсолютними показаннями за бюджетні кошти» [19].

Програма сурогатного материнства передбачає укладення угоди між зацікавленими сторонами. Угода (договір) про сурогатне материнство може бути комерційною та некомерційною, тобто альтруїстичною. При комерційному сурогатному материнстві сурогатна мати отримує платню або якусь матеріальну винагороду. Некомерційне сурогатне материнство не передбачає оплати або матеріальної вигоди, окрім оплати витрат, пов'язаних із вагітністю, зокрема з медичним наглядом.

У договорі щонайменше мають бути чітко визначені принаймні такі моменти [5]:

1. Компенсація витрат на медичне обслуговування.

2. Компенсація втрат у заробітній платні.

3. Місце проживання сурогатної матері на час вагітності.

4. Медичний заклад, у якому буде проведено штучне запліднення.

5. Наслідки народження неповноцінної дитини.

6. Обов'язки сурогатної матері дотримуватися усіх порад лікаря, спрямованих на народження здорової дитини.

7. Зобов'язання сурогатної матері передати дитину після її народження генетичним батькам.

8. Обов'язок генетичних батьків прийняти дитину.

9. Санкції за недотримання умов договору, які повинні бути суттєвими, забезпечуючи дисциплінованість сторін договору.

Якщо сурогатна матір залишається анонімною, доцільне укладення декількох договорів:

1. Між сурогатною матір'ю та медичним закладом, де буде проведено штучне запліднення та подальше спостереження за перебігом вагітності.

2. Між цим медичним закладом та подружжям-замовниками.

Якщо сурогатна матір на момент укладення договору була заміжня, згода її чоловіка на участь дружини в програмі є обов'язковою умовою дійсності договору. Включення акушера або медичного закладу в якості третьої сторони договору сурогатного материнства необхідне для того, щоб безплідна пара могла отримати повну інформацію про стан сурогатної матері протягом вагітності. Тільки правильне оформлення юридичних документів допоможе зберегти свої права на дитину [5].

Існує також необхідність професійного оформлення цілого ряду інших документів. Зокрема, письмової згоди генетичних батьків на виношування сурогатною матір'ю ембріона, отриманого в результаті запліднення in vitro. Цей документ необхідний для клініки, де буде проводитися запліднення, а також для органів РАГСу. Інформована згода сурогатної матері на виношування ембріона генетичних батьків потрібна для клініки, а також для самих генетичних батьків на випадок виникнення до них будь-яких претензій зі сторони сурогатної матері щодо погіршення стану її здоров'я внаслідок вагітності. Заява сурогатної матері про відсутність претензій до біологічних батьків після закінчення цієї програми може бути використана при поданні сурогатною матір'ю позову проти біологічних батьків внаслідок зміни її настрою після пологів [20].

Існують юридичні фірми, які забезпечують безплідні пари кваліфікованою юридичною допомогою та всебічною підтримкою протягом всього часу участі у програмі сурогатного материнства. В іншому випадку не виключена можливість опинитися один на один з фактом шахрайства з боку сурогатних матерів або з боку генетичних батьків.

Надзвичайно важливими є також правовідносини, які виникають після народження дитини. Загалом реєстрація народження дитини в результаті використання програми сурогатного материнства чітко регламентується відповідними законами.

Згідно з п. 2 ст. 123 СКУ у разі перенесення в організм іншої жінки ембріона людини, зачатого подружжям в результаті застосування ДРТ, батьками дитини є подружжя. Пункт 3 цієї ж статті закріплює можливість використовування подружжям при заплідненні in vitro донорських ооцитів, при цьому ембріон у будь-якому випадку вважатиметься тим, що походить від подружжя [13].

Для порівняння, в СК РФ (п. 4 ст. 51) передбачено, що особи, які перебувають у шлюбі і дали свою згоду на імплантацію ембріона іншій жінці з метою його виношування, можуть бути записані батьками дитини лише зі згоди жінки, яка народила дитину (сурогатної матері) [14].

Згідно з п. 1 ст. 21 СКУ шлюбом є сімейний союз жінки та чоловіка, зареєстрований у державному органі реєстрації актів цивільного стану. Як зазначено у п. 1 ст. 36 цього Кодексу, шлюб є підставою для виникнення прав та обов'язків подружжя [13].

Відповідними статтями Сімейного кодексу РФ є п. 2 ст. 1, п. 1 та п. 2 ст. 10 [14].

Порівнювані нормативно-правові акти мають спільну точку зору на це питання.

Підгрунтям для виникнення прав і обов'язків батьків і дітей є походження дітей. Походження — це біологічний (кровний) зв'язок дитини і її батьків. Походження дитини вважається встановленим і стає юридичним фактом, якщо воно засвідчене у встановленому законом порядку. Таким порядком є державна реєстрація народження дитини в органах РАГСу. Порядок державної реєстрації народження дитини встановлений Федеральним законом РФ «Про акти громадянського стану» (далі — ФЗ РФ «Про акти...») від 15.11.97 № 143, ст. 16 якого визначає, що при державній реєстрації народження дитини по заяві подружжя, яке дало згоду на імплантацію ембріона іншій жінці з метою його виношування, одночасно з документом, що підтверджує факт народження дитини, повинен бути надати документ, виданий медичною установою, що засвідчує факт отримання згоди жінки, яка народила дитину (сурогатної матері), на запис вказаного подружжя батьками дитини [21, 9].

У РФ при реєстрації дитини з використанням методу «сурогатного материнства» одночасно з документом, що підтверджує факт народження дитини, в орган РАГСу має бути наданий документ, виданий медичним закладом (який застосовував цей метод), що засвідчує факт отримання згоди сурогатної матері на запис подружжя-замовника батьками народженої нею дитини (п. 5 ст. 16 ФЗ РФ «Про акти...»). З метою дотримання медичної таємниці прізвище, ім'я, по батькові сурогатної матері та інші відомості про неї не розголошуються.

Згідно з п. 2.2 Наказу Міністерства юстиції № 140/5 від 18.11.2003 «Про внесення змін та доповнень до Правил реєстрації актів громадянського стану в Україні» (далі — Наказ Мін. юстиції «Про внесення...»), у разі народження дитини жінкою, якій було імплантовано зародок, зачатий подружжям, реєстрація народження проводиться за заявою подружжя, яке дало згоду на імплантацію. У цьому разі одночасно з документом, що підтверджує факт народження дитини цією жінкою, подається засвідчена нотаріусом її письмова згода на запис подружжя батьками дитини. При цьому в графі «Для відміток» робиться відповідний запис: «Матір'ю дитини згідно з медичним свідоцтвом про народження форми № 103/о-95 є громадянка (прізвище, ім'я, по батькові)» [22].

Отже, російське законодавство передбачає обов'язкове дотримання принципу медичної таємниці, що відсутнє в українському. Необхідність обов'язкової наявності згоди сурогатної матері на запис подружжя-замовників батьками дитини зафіксована і у СК РФ, і у ФЗ РФ «Про акти...»), в українському законодавстві — лише у Наказі Мін. юстиції «Про внесення...».

У тому випадку, якщо сурогатна матір відмовляється дати свою згоду на запис подружжя батьками і хоче залишити дитину у себе, вона сама реєструє в органах РАГСу народження дитини на підставі медичного документа, що засвідчує народження нею дитини. Інших документів не потрібно [7].

При державній реєстрації народження дитини, що повинна бути проведена протягом одного місяця після її народження, складається запис акту про статус дитини, а також відомості про її батьків. Запис про батьків, зроблений органом РАГСу, є доказом походження дитини від вказаних при цьому осіб і може бути оскаржений лише у судовому порядку [7].

З метою уникнення численних позовів щодо оспорювання батьківства та материнства існують чіткі обмеження щодо цього в законодавстві обох країн.

Частина 3 ст. 52 СК РФ передбачає, що чоловік, який у встановленому законом порядку дав згоду в письмовій формі на застосування методу штучного запліднення або на імплантацію ембріона, не має права при оспорюванні батьківства посилатися на ці обставини. Подружжя, яке дало згоду на імплантацію ембріона іншій жінці, а також сурогатна матір (частина друга п. 4 ст. 51 цього Кодексу) не мають права при оспорюванні материнства і батьківства після запису батьків у книзі записів народжень посилатися на ці обставини» [5].

Згідно з п. 5 ст. 136 СКУ не має права оспорювати батьківство особа, яка дала згоду на застосування допоміжних репродуктивних технологій відповідно до частини першої статті 123 цього Кодексу. Аналогічно, відповідно до п. 2 ст. 139 СКУ, оспорювання материнства не допускається у випадках, передбачених частинами другою та третьою статті 123 цього Кодексу. Згідно з ст. 11 Постанови Пленуму Верховного суду України від 15.05.2006 № 3 «Про застосування судами окремих норм Сімейного кодексу України при розгляді справ щодо батьківства, материнства та стягнення аліментів», особа, котра дала згоду на штучне запліднення своєї дружини, не має права оспорювати батьківство [23].

На жаль, багато аспектів сурогатного материнства і в Україні, і в Російській Федерації взагалі не визначені законом або допускають неоднозначне тлумачення. Відсутнє законодавчо затверджене визначення поняття сурогатного материнства. Традиційне сурогатне материнство (інсемінація сурогатної матері спермою чоловіка) не затверджене законодавчо, в обох сімейних кодексах мова йде лише про запліднення in vitro. Відсутня чітка регламентація комерційної програми сурогатного материнства. Не висвітлена інформація щодо ситуації, коли подружжя-замовники під час участі в програмі розлучаються або помирають. Дискусійним є юридичне оформлення дотримання права дитини на інформацію щодо жінки, в утробі якої вона розвивалася до народження. Окремі питання існуючих нормативно-правових актів вимагають перегляду, зокрема необхідна нова редакція наказу № 24 МОЗУ. Необхідно також звернути увагу на юридичне оформлення документів щодо тимчасової втрати працездатності жінками, які отримують лікування з приводу безплідності з використанням ДРТ. Варто також захистити сурогатну матір на випадок відмови подружжя-замовників від народженої дитини з різних причин, зокрема у випадку народження хворої дитини.

Продовження життя в наступних поколіннях з використанням методу сурогатного материнства породжує низку не лише правових, але й морально-етичних та психологічних проблем. Кожне право, пов'язане з репродуктивним здоров'ям людини, має своїх противників та прихильників, лише незначна кількість людей залишаються осторонь.

Противники сурогатного материнства вважають, що воно перетворює дітей на товар, створюючи ситуацію, коли багаті люди можуть найняти жінок для виношування своїх нащадків, вони також стверджують, що материнство стає при цьому договірною роботою, тому прагнення збагатитися може превалювати над користю для сторін. Крім цього, деякі феміністки думають, що така практика буде сприяти експлуатації жінок, а деякі церковні групи вбачають у сурогатному материнстві дегуманізуючу, аморальну тенденцію, що посягає на святість шлюбу та сім'ї. Існує також занепокоєння, що деяких сурогатних матерів може психологічно травмувати необхідність віддати «свою» дитину [24].

Прихильники використання сурогатного материнства мають протилежну точку зору. Вони вказують на те, що іноді для бездітної сім'ї це єдиний спосіб отримати дитину. Вони розцінюють сурогатне материнство як гуманний акт любові та співпраці. Звичайно, цей акт пов'язаний з потенційною небезпекою для сурогатної матері, але вона може її оцінити і свідомо ризикувати. Прихильники сурогатного материнства не вважають його формою експлуатації жінок, вони стверджують, що жінка, яка добровільно вирішила стати сурогатною матір'ю, отримує за виконання цієї ролі достатню матеріальну компенсацію, а також моральне задоволення від користі, що вона приносить суспільству [24].

Недостатньо дослідженими є психологічні аспекти сурогатного материнства: психологія дитини, народженої сурогатною матір'ю, сурогатної матері, якій необхідно розлучитися з дитиною, що внутрішньоутробно в ній розвивалася, батьків, які не змогли реалізувати своє право на батьківство без ДРТ тощо. Не викликає сумнівів лише той факт, що сім'ї потрібна допомога кваліфікованого психолога, щоб уникнути непорозуміння та конфліктів, особливо якщо сурогатна матір — з близького оточення сім'ї, з ким дитина буде безпосередньо контактувати протягом життя.

У дитини може відбутися криза самосвідомості та надзвичайно сильна психологічна травма. Сурогатне материнство та донорство статевих клітин передбачає наявність у дитини не лише біологічних, але й генетичних батьків. З точки зору моралі, питання щодо особи справжніх батьків надзвичайно тяжке. Суб'єктивно людина сприймає себе як «відірвану від коріння». Наслідком можуть бути розлади психіки та поведінки, а також загострення вже наявних соматичних і психічних розладів. Отже, сурогатне материнство порушує традиційні уявлення про соціальну роль матері, батька та дитини; складним є юридичний аспект відношень біологічної і генетичної матері; нові технології ставлять під загрозу принцип відповідальності батьків за своїх дітей, значимість сім'ї в житті окремої людини і всього людського суспільства; комерційне сурогатне материнство несе загрозу виникнення складних моральних проблем у випадку народження дитини «на замовлення», «неякісної» (хворої або небажаної статі) [7].

Отже, сурогатне материнство в Україні та Російській Федерації займає належне місце серед репродуктивних технологій у лікуванні безплідності, але породжує значну кількість юридичних та морально-етичних проблем, професійне та своєчасне вирішення яких безпосередньо пов'язане з його результативністю та подальшими перспективами застосування.