Журнал «» 1(1) 2008

Лікування пацієнтів літнього віку з артеріальною гіпертензією (АГ) завжди було проблематичним. Такі пацієнти, як правило, мають клінічні особливості: високі цифри артеріального тиску (АТ) (особливо систолічного), часті ураження нирок, ознаки серцевої дисфункції, порушення метаболізму та супутні захворювання внутрішніх органів, схильність до ортостатичних реакцій тощо.

Перед лікарем рано чи пізно постає дилема: знижувати чи не знижувати артеріальний тиск (АТ). Епідеміологічні та популяційні дослідження, результати яких ми мали до цього часу, вказують на кращу виживаність пацієнтів старечого віку з більш високими показниками АТ. Слід підкреслити, що до теперішнього часу не було масштабних клінічних рандомізованих досліджень, спрямованих на вивчення цього питання. У той же час у літературі є дані, що активне зниження АТ може призводити до негативних наслідків: так, у роботі Oates et al. (2007) показано погіршення виживаності хворих на АГ з рівнем систолічного АТ, меншим від 140 мм рт.ст. У метааналізі 7 існуючих клінічних досліджень (INDANA) у хворих літнього віку (кількість пацієнтів склала всього 1670 осіб) доведене 34% зниження ризику виникнення інсульту, але 6% зростання показника загальної смертності (Gueyffier et al., 1999). Пілотний проект HYVET-pilot навів аналогічні дані (1999): активне антигіпертензивне лікування зменшувало ризик інсульту та призводило до зростання ризику смерті від усіх причин (загальна смертність).

На підставі аналізу цього матеріалу було написано існуючі рекомендації щодо лікування хворих літнього віку (2007 Guidelines for management of arterial hypertension ESH-ESC): «В осіб віком понад 80 років докази ефективності антигіпертензивної терапії поки непереконливі. Однак немає причин відміняти успішну та добре переносиму терапію при досягненні пацієнтом віку 80 років».

Саме ця дилема стала причиною проведення дослідження HYVET (HYpertension in the Very Elderly Trial). Слід підкреслити, що в пілотному дослідженні HYVET-pilot при порівнянні різних класів антигіпертензивних засобів було показано певні переваги тіазидоподібних діуретиків над інгібіторами АПФ. Цей факт мав визначальний вплив на вибір базисного препарату для основного дослідження HYVET — було обрано ретардну форму індапаміду в дозі 1,5 мг. Зменшення дози активної речовини та забезпечення сталої, без значних коливань її концентрації у крові є важливою характеристикою застосованого препарату, відомого в нашій країні під назвою Арифон ретард.

Дослідження було припинено достроково за рішенням етичного комітету через значні та достовірні переваги активного лікування. Було показано, що лікування за протоколом дослідження знижувало ризик інсультів на 30 %, у тому числі фатальних на 39 %, загальної смертності — на 21 % та ризик розвитку хронічної серцевої недостатності — на 64 %.

На мою думку, найкращим резюме до результатів HYVET повинні стати слова його головного дослідника — професора Найджела Бекета з Британського імперського коледжу в Лондоні: «Багато людей літнього віку з підвищеним артеріальним тиском не отримували лікування через те, що лікарі не були певні, чи допоможе їм чи ні таке лікування. Ми сподіваємося, що після нашого дослідження лікарі будуть заохочені лікувати таких хворих відповідно до нашого протоколу».

Головний редактор Ю.М. Сіренко, професор,
завідувач відділу артеріальних гіпертензій ННЦ «Інститут кардіології
ім. М.Д. Стражеска» АМН України