Газета «Новости медицины и фармации» 11 (544) 2015
Вернуться к номеру
Хто має бути міністром охорони здоров’я
Авторы: Літвак А.І.
к.м.н., доцент Одеського регіонального інституту державного управління НАДУ при Президентові України
Разделы: Клинические исследования, Медицинские форумы
Версия для печати
Статья опубликована на с. 28-29 (Укр.)
/28-1.jpg)
Міністр — це державний службовець, вища посадова особа у складі уряду, яка очолює міністерство й здійснює керування певною окремою галуззю господарства, певними напрямами внутрішньої чи зовнішньої державної діяльності. І організаційний, і правовий аспекти посади пов’язані з особою — державним службовцем, який обіймає посаду. Відповідно його обов’язки та права конкретизуються в нормативних документах, у яких, крім функцій і повноважень, закріплюються вимоги до особи, що претендує на обіймання посади (спеціальна освіта, стан здоров’я, знання державної мови тощо), рівень заробітної плати, порядок зарахування, кваліфікаційний ранг за посадою тощо.
Міністр охорони здоров’я відповідає за розробку та впровадження програм Кабінету Міністрів України з відповідних питань, реалізацію державної політики у визначеній сфері державного управління, спрямовує й координує діяльність інших органів виконавчої влади з питань, віднесених до його компетенції. Міністр доручає виконання частини своїх посадових повноважень своїм заступникам, які можуть виконувати їх від імені міністерства відповідно до затвердженого розподілу службових обов’язків між заступниками [5].
Посада, яку займає державний службовець, визначає зміст його діяльності й правове становище. Від посади залежать обсяг, форми, методи участі державного службовця в практичному здійсненні компетенції державного органу, у якому він працює. У характеристиці посади відображено компетентність, що необхідно мати особі, яка займає цю посаду. При цьому під компетентністю розуміється якість дій працівника, що забезпечує адекватне, ефективне та професійне вирішення важливих завдань, які мають проблемний характер, а також готовність нести відповідальність за свої дії. До головних складових компетентності працівників відносять: професійну, комунікативну, інноваційну, правову.
Державні службовці за їх професійними навичками, менталітетом і культурою відрізняються від інших соціально-професійних груп такою важливою особливістю, як відповідальність за управління в державі. Саме ця особливість на всіх етапах суспільного розвитку викликала пильний інтерес науковців, що автоматично поширювався й на працівників цієї соціально-професійної групи. Причина такої зацікавленості полягає в тому, що особистість державного службовця — це «цілісна сукупність властивостей індивіда, що фіксує органічну єдність індивідуальних якостей людини та особливості її включення до суспільних відносин через сферу державної служби» [4,с. 34].
Державний апарат організує виконання державних функцій у політичній, господарчій, соціально-культурній та інших сферах. Без нього неможливі цілеспрямований вплив на всі сфери життя су–спільства, вирішення найбільш важливих справ державного та суспільного життя. Міністерство охорони здоров’я України є центральним органом виконавчої влади, діяльність якого спрямовується й координується Кабінетом Міністрів України. Міністерство є єдиноначальним органом, який очолює міністр. Міністри входять до складу Кабінету Міністрів України і призначаються та звільняються Верховною Радою України.
Розвиток психологічної культури держслужбовців відбувається в процесі професійної діяльності й роботи у творчих групах, що мають громадянську спрямованість і орієнтовані на досягнення цілісності внутрішнього психічного світу людини. Цей процес передбачає орієнтацію на модель людини, що має гуманістичний характер. Такий процес культурації особистості держслужбовців має громадянську ціннісно-смислову орієнтаційну основу [2].
Актуальність даної роботи полягає в дослідженні причин високої плинності вищих посадових осіб Міністерства охорони здоров’я України, вплив яких на медичну галузь мав свої індивідуальні особливості. Адже за роки незалежності посадовці на цій посаді змінювались сімнадцять разів, а перебувало на посаді 16 осіб. Дехто був на посаді всього 39 днів (Мальцев), встигши обійти за цей час лише коридори будівлі міністерства, інші перебували на цій посаді декілька місяців і більше (Спіженко, Сердюк, Москаленко, Князевич та інші), що створювало для них ширші можливості й відкривало нові горизонти. Необхідність взяти до уваги слабкі ланки системи й усунути недоліки сьогодні є загальновизнаним принципом у теорії й практиці управління.
Метою цього дослідження було визначити, які фактори мають вплив на термін перебування людини на вищий адміністративній посаді медичної галузі — посаді міністра охорони здоров’я шляхом дослідження біографічних даних, які відбивають культурологічні фактори, досвід, підготовленість або непідготовленість до високої посади на державній службі.
Методологічним орієнтиром у наших дослідженнях став особистісно-біографічний метод аналізу, елементи якого ми використовували. Він включає [3, с. 172-237]:
— аналіз ефективності керівництва на попередніх етапах кар’єри (досягнення результатів, витрати ресурсів);
— біографічні дані (стать, вік, освіта, соціально-економічний статус);
— здібності: загальні (інтелект, креативність, мудрість, емоційний інтелект) та спеціальні (технічні вміння, концептуальні, міжособистісні, адміністративні);
— риси особистості й мотивацію (екстраверсія, урівноваженість, творчість, доброзичливість);
— менеджерські характеристики (широта поглядів, вміння передбачати, ініціативність, рішучість).
— біографічні дані (стать, вік, освіта, соціально-економічний статус);
— здібності: загальні (інтелект, креативність, мудрість, емоційний інтелект) та спеціальні (технічні вміння, концептуальні, міжособистісні, адміністративні);
— риси особистості й мотивацію (екстраверсія, урівноваженість, творчість, доброзичливість);
— менеджерські характеристики (широта поглядів, вміння передбачати, ініціативність, рішучість).
Було розроблено модель аналізу біографічних даних за п’ятьма критеріями, що відбивають культурологічні властивості високопосадовців. Для аналізу було обрано ключовий критерій — термін перебування на посаді міністра кожного посадовця в роки незалежності. Такий підхід дав нам можливість розподілити усіх високопосадовців на дві групи: ті, які перебували на посаді міністра до 12 місяців, і ті, які перебували на посаді більше цього терміну, й розглянути особливості характеристик двох окремих груп посадовців.
Для аналізу також було використано стаж адміністративної управлінської діяльності перед призначенням на посаду міністра, що може свідчити про набуті адміністративні навички при виконанні управлінських функцій на попередніх етапах професійного зростання. Критерій наявності наукових ступенів і звань, який ми використали, може свідчити про ментальні здібності людини, її цілеспрямованість, вміння аналізувати й зіставляти різні наукові дані й фактори, узагальнювати розрізнені факти, робити висновки. Попередня робота на посаді держслужбовця — начальником управління ОДА і в Міністерстві охорони здоров’я на нижчих посадах для нас були ознакою обізнаності з роботою системи охорони здоров’я й міністерства як організаційного механізму, глибшого розуміння його задач і можливостей, що повинен враховувати перший керівник галузі у своїй діяльності.
Інформаційною базою дослідження стали біографічні дані осіб, які займали посади міністрів охорони здоров’я з 1989 до 2014 року включно, оприлюднені на сайті МОЗ України [1]. У дослідженні було використано такі підходи й методи: системний, аналітичний, історичний підхід, контент-аналіз біографічних даних, статистичний і графічний методи.
Відповідно до отриманих біографічних даних усі посадовці були розподілені на дві групи за терміном перебування на посаді міністра: від двох місяців до три–дцяти семи місяців (шістдесят один місяць — сукупний стаж на посаді міністра). Групу А становили особи, які перебували на посаді до 12 місяців. Таких було всього сім осіб. Усі чоловіки. Групу Б становили особи, які перебували на посаді понад 12 місяців. Таких було дев’ять осіб. Це була переважно чоловіча команда, але серед них була одна жінка, яка встигла побувати на цій посаді двічі.
Міністерство охорони здоров’я України за роки незалежності (1991–2014 рр.) очолювали 16 осіб, а зміна міністрів відбувалась 17 разів. У середньому кожен посадовець перебував на посаді сімна–дцять місяців, або майже півтора року. Для порівняння слід зауважити, що за цей же час у державі змінилися лише п’ять президентів України. Отже, на кожного президента припадає понад три міністри охорони здоров’я, з якими йому доводилося спілкуватися і виробляти державну лінію щодо захисту здоров’я українського народу та розвитку системи охорони здоров’я. Найменше за всіх на посаді перебував В.І. Мальцев — менше ніж два місяці. Більше за всіх на посаді перебував перший міністр охорони здоров’я незалежної України Ю.П. Спіженко — 61 (37 місяців незалежності) місяць з урахуванням всього часу перебування на посаді, включаючи попередню радянську добу. Обидва прийшли в міністерство разом із Житомирського облосного відділу охорони здоров’я.
Усі високопосадовці мали вищу медичну освіту й кваліфікацію лікаря. Майже усі посадовці, за винятком однієї особі в кожній з груп А і Б, мали наукові ступені кандидата чи доктора медичних наук, наукові звання доцента чи професора. Окремі особи були обрані до Академії медичних наук України. Така характеристика переважної більшості високих посадовців медичної галузі є ознакою високих ментальних здібностей кожного й у першу чергу свідчить про організованість і логічність мислення цих людей. Ця характеристика високопосадовців засвідчує вміння кожного публічно висловлювати свою думку письмово й при розмові з іншими. Це є переконливим свідченням високих потенціальних можливостей людей до навчання і самовдосконалення, що дуже важливо для сучасного керівника вищої ланки управління, для формування лідерських якостей.
У групі А (з коротким терміном перебування на посаді міністра) середній термін перебування становив 7,6 місяця — від двох до десяти місяців. Такий короткий термін перебування на вищій посаді в медичній галузі свідчить про те, що посадовець не мав змоги опанувати весь річний управлінський цикл. Адже кожен річний період має свої завдання й необхідність прийняття рішень відповідно до річного календаря. Користуючись спортивною термінологією, можна сказати, що вони передчасно зійшли з дистанції, не дійшовши до фінішу.
Для цієї групи термін перебування посадовців на різних адміністративних управлінських посадах (від посад головних лікарів лікарень до посад начальників управлінь обласних державних адміністрацій і заступників міністра) до призначення на посаду міністра становив 6,1 року. Перебування людини на адміністративній посаді дає можливість їй розвинути управлінські навички, закріпити теоретичні знання, сформувати своє бачення реалій і майбутніх шляхів досягнення мети, формує стиль адміністративної поведінки і сценарій тактичних маневрів керівника при певних обставинах.
Хоча слід зазначити, що кожна посада має свій горизонт бачення й обмеження в діях, як на сходах, і із зміною посади догори горизонт змінюється, до чого людині необхідно пристосуватися знову, виробити нові підходи й нові парадигми дій. Адже не завжди досвід посади –керівника нижчої ланки можна повністю перенести на діяльність керівника вищої ланки управління. Крім того, заново треба формувати горизонтальні зв’язки, від чого певною мірою залежить успіх діяльності окремого керівника, а вони для високопосадовця лежать за межами його організації.
Отже, узагальнюючи, можна стверджувати, що в групі А один рік перебування на адміністративній посаді в системі охорони здоров’я дає управлінський досвід, що дозволяє високопосадовцю утриматись на своїй найвищий посаді в МОЗ лише трохи більше ніж один місяць.
Тільки окремі посадовці групи А перей–шли на посаду міністра, продовжуючи свою професійну кар’єру, після роботи в міністерстві на посаді заступників, ознайомлюючись з роботою міністерства як органу центральної виконавчої влади зсередини. Половина посадовців цієї групи прийшли на високу посаду в міністерство ззовні, не до кінця, мабуть, уявляючи, що і як працює в цьому центральному органі виконавчої влади і як формуються від–повідні відносини і зв’язки як по вертикалі, так і по горизонталі із зовнішніми партнерами і суміжниками, неповною мірою усвідомлюючи, у якій формі слід подавати свої ідеї та як необхідно діяти в певних обставинах, аби своєю поведінкою не викликати впертого спротиву оточення як у середині організації, так і в зов–нішньому середовищі. До того ж вони мали ще й недостатній адміністративний досвід роботи або зовсім не мали ніякого адміністративного досвіду. А дії керівників, їх поведінка стосуються поняття управлінської й організаційної культури, що набувається з практичним досвідом.
Отже, узагальнюючи в цілому характеристику групи А, що включала посадових осіб з короткотривалим терміном перебування на посаді міністра, слід зазначити, що всі вони були високоосвіченими людьми з високими ментальними здібностями. Попередній досвід адміністративної роботи до потрапляння на посаду міністра в середньому для цих людей становив трохи більше ніж шість років, що, мабуть, недостатньо для такої високої посади. Більшість осіб з цієї групи прийшли на найвищу посаду в міністерстві ззовні, недостатньо, як ми вважаємо, підготовлені щодо розуміння організаційних механізмів роботи цього високого органу, з браком управлінської і організаційної культури. Саме недостатній досвід і мала адміністративна практика цих осіб і є ключовим фактором короткотермінового перебування на посаді міністра охорони здоров’я.
Усі посадовці групи Б були з високими ментальними якостями, про що свідчать наукові ступені й вчені звання, які були у всіх посадовців, крім одного. Слід зауважити, що в цій групі були члени-кореспонденти й академіки Академії медичних наук України на відміну від групи А, де таких не було. Ця ознака характеризує посадовців групи Б як людей, які можуть себе репрезентувати і викликають певну довіру, визнання й підтримку серед високопрофесійних колег, що забезпечує широкі горизонтальні зв’язки.
У групі Б (з довгим терміном перебування на посаді міністра) середній термін перебування становив 23,6 місяця, або майже два роки. Термін перебування на посаді міністра в цій групі коливався від 12 місяців до 37 місяців. У групі Б термін перебування на посаді міністра втричі більший, ніж в групі А. Це свідчить про певний управлінський професіоналізм, гнучкість і уміння налагоджувати зв’язки з різними групами інтересів, що забезпечило можливість удосконалення своїх управлінських навичок і усунення недоліків при повторному проходженні річного управлінського циклу й удосконалення.
Перебування посадовців на адміністративних посадах управлінців до призначення на посаду міністра в цій групі було понад десять років і становило 14,7 року, що суттєво (у 2,5 раза) більше, ніж у посадовців із групи А. Отже, кожен рік перебування на адміністративній управлінській посаді до призначення на посаду міністра в групі Б забезпечує набуття досвіду й управлінської культури, що дає можливість посадовцю перебувати на високій посаді міністра півтора місяця, що трохи більше, ніж у групі А. Різниця показників за цим критерієм у двох групах може бути ознакою особистих якостей людей і підтверджує більшу відповідність осіб, які увійшли до групи Б.
Отримані дані переконливо демонструють зв’язок терміну перебування на високій посаді міністра з тривалістю набуття управлінського досвіду на адміністративних посадах, що формують організаційну й управлінську культуру окремої людини в обох групах. Чим більший попередній управлінський досвід у людини до висування на посаду міністра, тим більший термін перебування людини на цій посаді (рис. 1).
Усі посадовці з групи Б потрапили на посаду міністра після набуття досвіду держслужбовця на посаді начальників управлінь охорони здоров’я обласних державних адміністрацій (три особи) чи перебуваючи на посадах заступників міністра (три особи), а іноді проходячи і перше, і друге (три особи). Саме цей попередній досвід, можливо, став запорукою довготривалого перебування на посаді міністра порівняно з посадовцями з групи А.
Отже, узагальнюючи характеристику високопосадовців, які увійшли до групи Б, що включала посадових осіб з довготривалим терміном перебування на посаді міністра, слід зазначити, що всі вони були високоосвіченими людьми з високими ментальними здібностями, як і в групі з короткотривалим терміном перебування на посаді. Але вони мали ще громадське визнання високопрофесійних колег — багатьох з них обрали до Академії медичних наук України. Попередній досвід адміністративної роботи до висування на посаду міністра для цих людей становив чотирнадцять з половиною років, що в два з половиною рази більше, ніж у групі з короткотривалим перебуванням на посаді міністра. Мабуть, саме попередній досвід і став ключовим фактором довготривалого перебування на посаді. Усі посадовці з цієї групи прийшли на вищу посаду міністра, маючи певний досвід держслужбовця й роботи в міністерстві на трохи нижчих посадах, що теж є немаловажним фактором довготривалого перебування їх на посаді міністра (табл. 1).
/29-1.jpg)
Нині організаційна культура та її складова — управлінська культура набуває нового статусу: перестаючи бути лише теоретичним поняттям, вона стає реальною управлінською поведінкою, діями людей, способом спілкування, що матеріалізуються в інтелектуальних, організаційних, інформаційних, управлінських технологіях і продуктах. Управлінська культура особливо важлива для керівника, адже головним у його професійній роботі є спілкування з людьми. На формування організаційної культури визначальний вплив справляє не лише професіоналізм керівника, але і його особистість, рівень загальної культури. Таку культуру розуміють як стійку систему професійних знань, оцінок й норм спілкування, що безпосередньо пов’язана із політико-правовою культурою суспільства. Управлінська культура — це досягнутий рівень ефективності управління в різних сферах за рахунок високої культури самого керівника, організаційної культури установи, прогресивної системи ділових стосунків з усіма учасниками виробничого процесу.
Управлінська культура є складовою професійної кваліфікації та компонентом професійної компетентності керівника, визначальним чинником удосконалення управління на державній службі й досягнення результативності. Основою створення нового типу організаційної й управлінської культури має стати переосмислення управлінських відносин та запровадження управління, яке повинно бути зорієнтованим на співробітника, тобто застосовувати управлінський стиль, що дозволить працівникам висловлювати свою точку зору та брати участь у прийнятті рішень у контексті управлінської діяльності. Ці принципи управління повинні бути донесені молодим керівникам з першими кроками їх професійного становлення. Необхідно впроваджувати в освітній процес певні заходи, що мають сприяти підвищенню рівня управлінської культури посадових осіб державного управління.
При призначені людини на нову керівну посаду слід забезпечити максимально сприятливі умови її подальшого розвитку, щоб це давало найбільшу користь як самій людині, так і всій організації. Для досягнення цього при призначені людини на посаду слід чітко уявляти собі відповіді на такі питання.
Які базові здібності необхідні кандидату, щоб зайняти ту чи іншу посаду?
Які здібності людина зможе в собі розвинути або сформувати нові?
Які фактори можуть завадити людині справитися із завданнями на новій посаді?
Які здібності людина зможе в собі розвинути або сформувати нові?
Які фактори можуть завадити людині справитися із завданнями на новій посаді?
Обрані нами п’ять критеріїв (термін перебування на посаді міністра, ментальні здібності, визнання колег, стаж попередньої адміністративної управлінської діяльності, робота на посаді державного службовця до того) біографічного аналізу продемонстрували значні відмінності у групах високопосадовців з короткотривалим і довготривалим терміном перебування на посаді міністра.
Ключовим фактором довготривалого перебування на посаді міністра є попередній досвід управлінської роботи на адміністративних посадах, що повинен враховуватись при висуванні людей на високі державні посади й мусить бути не менше ніж десять років.
За роки незалежної сучасної України (1991–2014) Міністерство охорони здоров’я очолювали в різні роки шістна–дцять міністрів, а їх зміна відбувалась ще більше — сімнадцять разів, що відбиває високу плинність керівників медичної галузі та є фактором, який може гальмувати розвиток галузі.
Проведене дослідження продемонструвало, що якщо ми прагнемо запобігти високій плинності вищих посадових осіб медичної галузі — міністра і його заступників, то слід додержуватись такого принципу: на посаду міністра та його заступників слід висувати осіб, які мають певний адміністративний управлінський досвід, що вимірюється не менше як десятьма роками на адміністративних посадах, і досвід роботи в минулому на посадах в управліннях (департаментах) охорони здоров’я обласних державних адміністрацій або на інших посадах на державній службі.
Список литературы
знаходиться в редакції