Мобильная версия

Газета «Новости медицины и фармации» 15 (558) 2015

Единая государственная политика общественного здоровья Украины: концепция, стратегия, тактика, критерии успешности реализации

Авторы: Прокопчук А.Л. - врач высшей категории, дипломированый специалист по социальной медицине и здравоохранению Всемирной организации здравоохранения; Павленко А.И. - к.м.н., зав. Лаборатории промышленных аэрозолей Украинского НИИ промышленной медицины, г. Кривой Рог

Разделы: Справочник специалиста

Версия для печати

Статья опубликована на с. 12-15 (Укр.)

Законодавство, що чітко та всебічно регламентує громадське здоров’я своїх громадян,

важить більше, ніж усі наукові відкриття в секторі громадського здоров’я.

Резолюція Всесвітньої асамблеї ВООЗ 1980 року

В Україні вже другий рік декларується та жваво дебатується проведення реформи системи охорони здоров’я. У червні 2014 року міністр охорони здоров’я України О.С. Мусій оприлюднив для громадського обговорення концепцію нової системи охорони здоров’я (далі — Концепція). Коаліція депутатських фракцій ухвалила коаліційну угоду 2014, яка включає окремий розділ «Реформа системи охорони здоров’я». Для виконання цієї коаліційної угоди Кабінетом Міністрів України була прийнята програма діяльності у 2015 році «Нова соціальна політика: реформа системи охорони здоров’я», а Міністерство охорони здоров’я України наказом № 522 від 24.07.2014 року створило Стратегічну дорадчу групу з питань реформування системи охорони здоров’я в Україні. Результат її діяльності міністр охорони здоров’я України О. Квіташвілі анонсував як «Національну стратегію реформування системи охорони здоров’я в Україні на період 2015–2020 років» (далі — Стратегія) та складову «Національного плану дій з реформування», проголошеного Указом Президента України від 12.01.2015 року №5/2015 «Про Стратегію сталого розвитку «Україна — 2020» та урядом України програмою діяльності Кабінету Міністрів.

Для реалізації Стратегії О. Квіташвілі визначив тактичні засоби та подав до комітету з питань охорони здоров’я Верховної Ради України шість законопроектів. Як заявив міністр, ухвалення цих законопроектів покладе початок медичній реформі, тому що ними передбачена повна зміна системи управління закладами охорони здоров’я, що надасть можливість головним лікарям ефективно керувати фінансами для кращого задоволення потреб пацієнтів. Тобто пропонується не докорінна реформа системи громадського здоров’я: охорони здоров’я, медико-санітарної допомоги і медичного страхування, а лише точкові зміни в наданні медичної допомоги.

Крім того, реформувати систему громадського здоров’я повинен Комітет з питань охорони здоров’я, як профільний комітет Верховної Ради України, тому що згідно з Конституцією України проведення реформ — це право законодавчої гілки державної влади, отже, Міністерство охорони здоров’я не може самостійно реформувати громадське здоров’я.

У липні 2015 року екс-міністр охорони здоров’я О. Мусій зробив заяву у ЗМІ, що Комітет з питань охорони здоров’я має свій варіант проведення реформ, який буде оприлюднений восени цього року. Отже, існує два варіанти стратегії реформування охорони здоров’я в Україні: один від міністерства, інший — від комітету. Але в будь-якому випадку в Стратегії існують суттєві недоліки:

1. Реформування громадського здоров’я проводиться «згори», тобто бюрократичним апаратом Міністерства охорони здоров’я, у той час як свої конкретні пропозиції повинні надавати пацієнти та практикуючі лікарі, адже реформування проводиться в їх інтересах.

2. В усіх оприлюднених документах відсутнє спільне бачення проведення реформування системи охорони здоров’я в Україні і прийняття єдиної державної політики громадського здоров’я в Україні. Також, враховуючи те, що статтею 49 чинної Конституції України кожному громадянину України надається три конституційних права: на охорону здоров’я, на медико-санітарну допомогу та на медичне страхування — необхідно змінити назву документа на «Єдина національна стратегія реформування громадського здоров’я: охорони здоров’я, медико-санітарної допомоги та медичного страхування громадян України на період 2015–2020 років».

3. Державною владою України не використовується комплексний підхід до формування «Єдиної державної політики громадського здоров’я: охорони здоров’я, медико-санітарної допомоги та медичного страхування громадян України».

Враховуючи всі ці принципові обставини, у Стратегію необхідно внести численні зміни.

Реформування громадського здоров’я й медико-санітарної допомоги в Україні на період 2015–2020 років необхідно проводити виключно в повній відповідності до рекомендацій Всесвітньої організації охорони здоров’я, особливо «Люблянської хартії з реформування охорони здоров’я», рекомендаційного документа Європейського бюро ВООЗ, затвердженого 19.06.1996 року усіма державами — членами Європейського регіонального комітету ВООЗ. Особливо необхідно дотримуватись її 5-го розділу «Основні принципи»:

«5. В умовах Європейського регіону системи охорони здоров’я повинні бути:

5.1. Засновані на етичних цінностях.

Реформи охорони здоров’я повинні бути засновані на таких принципах, як підтримання гідності людини, справедливості, солідарності та професійної етики.

5.2. Націлені на поліпшення здоров’я.

При проведенні будь-якої великої реформи охорони здоров’я необхідно встановити чіткі цілі оздоровлення населення. Охорона та зміцнення здоров’я повинні бути одним з основних пріоритетів суспільства.

5.3. Направлені на задоволення потреб населення.

При проведенні реформи здоров’я слід намагатися задовольнити потреби громадян, враховуючи при цьому — у межах демократичного процесу — їх очікування відносно рівня здоров’я та медичної допомоги. Реформи повинні забезпечити, щоб думка (голос) та вибір громадян мали вирішальний вплив на те, як організовані та як функціонують служби охорони здоров’я. Громадяни також повинні узяти на себе частку відповідальності за своє здоров’я.

5.4. Спрямовані на поліпшення якості.

Будь-яка реформа охорони здоров’я повинна мати за свою мету (а також включати чітко розроблену стратегію досягнення цієї мети) безперервне покращення якості медичної допомоги та підвищення її ефективності.

5.5. Засновані на надійній системі фінансування.

Системи охорони здоров’я повинні отримувати достатнє фінансування, яке дозволить на стійкій основі забезпечити медичну допомогу усім громадянам, що передбачає загальне охоплення населення та рівний доступ усіх людей до необхідної медичної допомоги. Це, у свою чергу, потребує раціонального та ефективного використання ресурсів охорони здоров’я. Для забезпечення принципу соціальної солідарності уряду необхідно мати ключовий вплив у регулюванні системи фінансування служб охорони здоров’я.

5.6. Орієнтовані на первинну медико-санітарну допомогу.

Внаслідок проведення реформ, заснованих на концепції зверхності первинної медико-санітарної допомоги, служби охорони здоров’я на усіх рівнях повинні бути здатні виконати свої функції з охорони та зміцнення здоров’я, поліпшення якості життя, профілактики та лікування захворювань, реабілітації хворих та надання медико-санітарної допомоги людям, які страждають, та безнадійно хворим. Реформи повинні посилити механізми спільного прийняття рішень пацієнтами та виробниками медичних послуг (медичними працівниками лікувально-профілактичних закладів) та сприяти наданню всебічної, безперервної та послідовної медико-санітарної допомоги з урахуванням культурних особливостей того чи іншого суспільства».

Стан здоров’я населення є інтегральною характеристикою загального стану суспільства та держави. В Україні стан здоров’я населення характеризується високими рівнями захворюваності, інвалідності та смертності і погіршенням репродуктивного здоров’я. Головною причиною такої ситуації є невідповідність між потребою в наданні доступних і якісних медичних послуг і величиною виділених ресурсів. Рівень сумарних витрат на охорону здоров’я та медико-санітарну допомогу в Україні значно зменшився і не досягає рекомендованих ВООЗ мінімум 5 % ВНП. Крім того, в Україні заробітна плата практикуючих лікарів має найнижчий рівень у світі, у той час як вона є світовим показником поваги суспільства та державної влади до представників певної професії.

II.

Люблянською хартією з реформування охорони здоров’я і медико-санітарної допомоги також регламентовані «Принципи управління процесом перетворень» (розділ 6).

III.

Реформування системи охорони здоров’я і медико-санітарної допомоги в Україні на період 2015–2020 років необхідно проводити з урахуванням міжнародних зобов’язань, зокрема «Угоди про асоціацію між Європейським Союзом та його країнами-членами з одного боку і Україною з іншого боку».

IV.

Реформування системи охорони здоров’я й медико-санітарної допомоги в Україні на період 2015–2020 років необхідно проводити, враховуючи європейський і міжнародний досвід, особливо досвід реформування системи охорони здоров’я Сингапуру.

Реформувати систему охорони здоров’я і медико-санітарної допомоги в Україні можливо лише за умови впровадження сучасних світових моделей громадського здоров’я: охорони здоров’я, медико-санітарної допомоги і медичного страхування:

- здоров’яцентричної парадигми з використанням досягнень валеології та епідеміології;

- методів доказової медицини (Evidence based medicine) та науково обґрунтованої медичної практики (Evidence based medicine practice), які вже довели свою ефективність та безпечність за трьома групами стандарту (Wikimedia, 2007): GCP — належна клінічна практика, GMP — належна медична практика виробництва ліків та GLP — належна лабораторна практика;

- переходу громадського здоров’я України на єдині «Національні золоті медико-економічні стандарти медичних послуг» за кожною нозологічною формою МКХ-10 на базі запропонованої АМА «Системи технологічного проектування кожної медичної послуги з попереднім розрахунком її вартості»;

- упровадження Міжнародних медичних стандартів якості ISO 9001:2008.

Україна з 14.02.1993 року є членом Міжнародної організації зі стандартизації — International Organization for Standardization (ISO), метою діяльності якої є ратифікація розроблених спільними зусиллями делегатів від різних країн Міжнародних медичних стандартів якості, якими гарантується, що медичні послуги сертифікованого медичного закладу гарантують безпечність, надійність та гарну якість кожної наданої медичної послуги. У світовій медичній практиці зараз виділяють три базових види медичних стандартів громадського здоров’я:

1. Стандарти охорони здоров’я, якими стандартизуються конкретні заходи принципу «Охорона здоров’я в усіх політиках держави Україна».

2. Стандарти здоров’я, якими стандартизуються показники індивідуального та громадського здоров’я в Україні.

3. Стандарти медико-санітарної допомоги, якими стандартизуються конкретні медичні послуги з кожної нозологічної форми Міжнародної класифікацї хвороб — МКХ (нині — десятого перегляду). В основу кожної медичної частини медико-економічного стандарту покладено медико-технологічний процес надання кожної медичної послуги, що включає ряд стандартів.

А. Стандарт клінічних процедур, тобто безпосереднє надання клінічної медико-санітарної допомоги, що включає:

1) перелік діагностичних досліджень;

2) перелік консультацій лікарів-спеціалістів;

3) перелік лікувальних і реабілітаційних заходів:

а) критерії початку надання клінічних процедур;

б) термін надання клінічних процедур;

в) критерії закінчення клінічних процедур;

г) рекомендації щодо подальшого лікування.

Крім того, придбання, утримання в технічно справному стані й використання медичної техніки, придбання й використання витратних матеріалів: реактивів, рентген-плівки, дезінфікуючих засобів тощо, оплата праці лікарів, медичних сестер, санітарок, які безпосередньо надають клінічні процедури.

Б. Стандарт готельних процедур, тобто безпосереднє готельне обслуговування при наданні клінічних процедур, що включає:

1) розмір палати й кількість хворих у ній;

2) підтримання технічного та естетичного стану приміщення;

3) забезпечення холодною і гарячою водою, каналізаційним зливом, вентиляцією чи кондиціонуванням, електрозабезпеченням, телефонним зв’язком, телебаченням, радіомовленням та іншими готельними процедурами, що супроводжують надання клінічних процедур пацієнту.

Цей перелік, а отже, і вартість готельних процедур абсолютно різні в різних медичних закладах, наприклад, при наданні амбулаторних готельних процедур, коли вони незначні, та при стаціонарному лікуванні, коли вони безмежні. Серед готельних процедур виділяють такі підвиди:

1. Загальні готельні процедури, що стосуються усіх пацієнтів: утримання території, утримання технічного обладнання харчоблоку, пральні та інших загальних приміщень, утримання автотранспорту, придбання витратних господарських матеріалів, утримання ліфтів (при їх наявності), забезпечення охорони загальних приміщень та території тощо.

2. Індивідуальні готельні процедури, які надаються пацієнту на його замовлення за додаткову оплату згідно з прейскурантом, куди входять:

а) окреме приміщення, у якому крім палати є вітальня, ванна кімната, ватерклозет;

б) індивідуальний цілодобовий пост лікаря чи/та медичної сестри;

в) забезпечення комфортним м’яким і твердим інвентарем;

г) естетичне оформлення приміщень;

д) наявність у цих приміщеннях: холодної та гарячої води, кондиціонування, робота каналізації, наявність телефонного зв’язку, наявність радіомовлення, телебачення, комп’ютера із виходом у мережу Інтернет;

е) забезпечення цілодобової охорони палати тощо.

В. Стандарт менеджменту процедур, тобто безпосередня організація надання клінічної процедури, що включає:

1) організацію, навчання та утримання апарату управління медичним закладом;

2) організацію та забезпечення заходів техніки безпеки в медичному закладі;

3) організацію, навчання та забезпечення високої кваліфікації всього медичного й технічного персоналу;

4) безпосередню організацію діяльності кожного конкретного практикуючого лікаря;

5) організацію та забезпечення діяльності медичного закладу в надзвичайних ситуаціях;

6) організацію та забезпечення санітарної безпеки в медичному закладі;

7) організацію та забезпечення нормативно-правової бази;

8) підготовку експертів, проведення експертизи, розробку заходів з усунення виявлених дефектів, виконання цих заходів, реекспертизу;

9) маркетинг, що включає дослідження ринку медичних послуг, встановлення асортименту медичних послуг, налагодження каналів збуту медичних послуг, рекламу медичних послуг тощо.

- Упровадження циклу Демінга — Шухарта, визначеного як «процес прийняття рішення для управління якістю, що безперервно повторюється — PDCA» (Plan-Do-Check-Act, тобто: 1 — планування — Plan; 2 — виконання — Do; 3 — перевірка — Check; 4 — коригування — Act). Методологія PDCA є найпростішим алгоритмом дій щодо управління процесом контролю якості медичних послуг.

- Упровадження «Національної системи індикаторів якості медичної допомоги» та створення «Національної системи медичного аудиту».

- Забезпечення оптимального співвідношення якості та вартості кожної медичної послуги згідно з тріадою Донабедіана, що характеризує якість медичної допомоги за трьома аспектами:

1) якість структури, що включає організаційно-технічну якість ресурсів: будівлі, споруди, обладнання, матеріали, кадри;

2) якість процесу, технологія: профілактика, діагностика, лікування, дотримання принципу стандартизації;

3) якість результатів: досягнення прийнятих клінічних показників і співвідношення їх з економічними показниками.

Оцінка якості проводиться шляхом порівняння зі стандартом кожної окремої та усіх разом з позицій тріади Донабедіана:

1) оцінка ресурсів;

2) оцінка технологій;

3) оцінка їх результатів.

Для постійного забезпечення якості надання кожної медичної послуги створити й забезпечити функціонування «Національної системи оцінки та контролю якості медичних послуг», які надають практикуючі лікарі та медичні заклади України. Згідно з рекомендаціям ВООЗ, якість кожної медичної послуги та усієї медико-санітарної допомоги оцінюється за комплексом показників:

1) ефективність — відношення витрат ресурсів до отриманих клінічних результатів;

2) економічність — відношення ресурсних витрат до нормативної вартості;

3) адекватність — співвідношення між наданою медичною допомогою і «Національними золотими медико-економічними стандартами медичних послуг»: використання доказових технологій, час надання допомоги, доступність в отриманні допомоги, достатність кількості медичних послуг.

- Повна адміністративна і фінансова автономія практикуючих дипломованих лікарів на правовій основі.

- Самоврядування практикуючих дипломованих лікарів через Українську медичну асоціацію (УМА) як медико-економічну та юридично-політичну фундацію на кшталт Американської медичної асоціації (АМА).

- Створення інтегрованих медичних закладів за шведською моделлю.

- Повне впровадження в громадському здоров’ї (охорона здоров’я, медико-–санітарна допомога й медичне страхування) принципів медичних інформаційних технологій, медичної системотехніки, медичної кібернетики.

- Реалізація усіх рекомендацій ООН, ВООЗ та МОП щодо громадського здоров’я: охорони здоров’я, медико-санітарної допомоги і медичного страхування громадян України.

VI.

Необхідно реформувати систему охорони здоров’я і медико-санітарної допомогу в Україні з урахуванням усіх слушних пропозицій міжнародних експертів, які раніше працювали над розробкою cистеми охорони здоров’я, медико-санітарної допомоги та медичного страхування в Україні, відповідно до глобальної політики ВОOЗ.

VII.

Для проведення реформування громадського здоров’я та медико-санітарної допомоги в Україні необхідно розробити та прийняти Закон України прямої дії «Щодо медичного права громадського здоров’я України», у якому чітко встановити обов’язки, права та відповідальність кожного з учасників його забезпечення: державної влади, УМА та громадських організацій, що опікуються громадським здоров’ям України, пацієнтів, їх родичів та представників.

VIII.

Реформувати систему охорони здоров’я й медико-санітарної допомоги виключно за наявності політичної волі 2/3 конституційного складу народних депутатів України та Президента України.

IХ.

Успішно реформувати систему охорони здоров’я й медико-санітарної допомоги в Україні можливо виключно за умови створення у Верховній Раді України при Комітеті із питань громадського здоров’я Національної ради громадського здоров’я, у яку будуть включені не тільки члени Комітету із питань громадського здоров’я, а й практикуючі лікарі, керівники медичних закладів та представники громадських організацій України.

Х.

Для успішного реформування системи охорони здоров’я й медико-санітарної допомоги в Україні необхідно провести загальнодержавний референдум щодо єдиної державної політики громадського здоров’я: охорони здоров’я, медико-санітарної допомоги і медичного страхування громадян України. А в мережі Інтернет та ЗМІ проводити постійний діалог державної влади України із суспільством щодо досягнутого результату.

ХI.

Згідно зі світовою практикою державна політика громадського здоров’я: охорони здоров’я, медико-санітарної допомоги і медичного страхування включає чотири складові:

- концепцію державної політики громадського здоров’я: охорони здоров’я, медико-санітарної допомоги й медичного страхування як загальне її значення;

- стратегію державної політики громадського здоров’я: охорони здоров’я, медико-санітарної допомоги й медичного страхування як її мету;

- тактику державної політики громадського здоров’я: охорони здоров’я, медико-санітарної допомоги й медичного страхування як конкретні заходи для досягнення мети;

- критерії успішності реалізації державної політики громадського здоров’я: охорони здоров’я, медико-санітарної допомоги і медичного страхування.

ХII.

При проведенні реформування системи охорони здоров’я в Україні державній владі треба врахувати слова Федеріки Могеріні, верховного представника ЄС з питань спільної зовнішньої політики та політики безпеки, яка заявила: «Ці реформи та терміновість впровадження не повинні бути спрямовані на задоволення ЄС. Вони повинні впроваджуватися для того, щоб задовольнити народ України».

ХIII.

Перед реалізацією єдиної державної політики громадського здоров’я: охорони здоров’я, медико-санітарної допомоги й медичного страхування громадян України необхідно законодавчо визначити всі поняття й терміни цієї єдиної державної політики громадського здоров’я України, особливо важливо привести їх у повну відповідність до європейських, враховуючи підписану Угоду про асоціацію із ЄС. Також необхідно прийняти Закон України прямої дії «Щодо понять і термінів громадського здоров’я: охорони здоров’я, медико-санітарної допомоги і медичного страхування громадян України».

- Поняття «держава» має багато визначень, але для нас важливо, що держава — це політичне утворення з визначеною територією, народом і владою, яка проводить власну незалежну державну внутрішню й зовнішню політику, має міжнародне визнання та державну символіку: герб, прапор і гімн.

- Термін «влада» зараз має різні визначення залежно від його вживання. Як вважають експерти, влада є однією з функціональних засад людського суспільства, вона існує скрізь, де є стійке об’єднання людей: у державі, колективі, сім’ї тощо. Влада буває політичною, економічною, юридичною, духовною тощо. Але в основному під цим поняттям розуміють державну владу. Чинною Конституцією України, статтею 5, встановлена конституційна норма: «Україна є республікою. Носієм суверенітету і єдиним джерелом влади в Україні є народ. Право визначати і змінювати конституційний лад в Україні належить виключно народу і не може бути узурповане державою, її органами або посадовими особами. Ніхто не може узурпувати владу». Отже, єдиним джерелом влади в Україні є народ.

- Термін «політика» із давньогрецької означає «мистецтво управління державою», це цілеспрямована діяльність стратегічного рівня щодо внутрішніх та зовнішніх правових стосунків і взаємодій, що досягається шляхом використання різноманітних методів досягнення політичної мети, визначених політологією. Але коли йдеться про те, чого досягає політика, необхідно оцінювати не загальні заходи, а конкретні критерії успішності реалізації цієї політики, включаючи державну політику громадського здоров’я: охорони здоров’я, медико-санітарної допомоги й медичного страхування громадян України.

Державна політика громадського здоров’я: охорони здоров’я, медико-санітарної допомоги і медичного страхування громадян України — це цілеспрямований курс дій, що законодавчо визначають та регламентують реалізацію кожної конституційної норми, права й гарантії Законами України прямої дії народні депутати України, як законодавці у Конституції України. Прем’єр-міністр України, як голова виконавчої влади, забезпечує її реалізацію, а голова Верховного Суду України забезпечує контроль стану реалізації.

- Концепція в перекладі з латини означає «розуміння». Це система наукової гіпотези та практичних задумів, поглядів та розумінь, явищ та процесів як єдиний, визначальний задум. Головним завданням концепції є інтеграція сучасних знань для пояснення регламентованих чинною Конституцією України закономірностей державної політики громадського здоров’я: охорони здоров’я, медико-санітарної допомоги і медичного страхування громадян України. Для реалізації концепції громадського здоров’я розробляється та впроваджується стратегія, що повністю базується на концепції.

- Стратегія в перекладі з давньогрецької означає «мистецтво полководця». Зараз термін використовується в переносному значенні на позначення мистецтва керівництва, що ґрунтується на правильних і довготривалих прогнозах і означає більшу гнучкість, динамічність, варіативність дій на відміну від концепції, що позначає загальне, стабільне мислення. Для реалізації однієї концепції можна розробити кілька стратегій залежно від конкретної мети, вихідних позицій, ситуації та умов середовища. Основним завданням стратегії є уникнення будь-яких відхилень і успішне досягнення мети, визначеної в концепції.

Національна стратегія громадського здоров’я України — це взаємопов’язаний, послідовний, конструктивний, раціональний, підкріплений ідеологією, стійкий до невизначеності умов середовища комплекс дій, розрахованих на тривалий період, що супроводжується постійним аналізом та моніторингом у процесі його реалізації, що і здійснює держава для досягнення своїх цілей громадського здоров’я: охорони здоров’я, медико-санітарної допомоги і медичного страхування громадян України, з урахуванням власного державного ресурсного потенціалу та усіх факторів і обмежень зовнішнього середовища.

- Основні етапи процесу розробки будь-якої стратегії:

1) визначення місії;

2) формування цілей;

3) оцінка умов і факторів зовнішнього середовища;

4) внутрішньоорганізаційний аналіз;

5) розробка альтернативних стратегій;

6) вибір стратегії;

7) реалізація стратегії;

8) порядок проведення контролю реалізації.

Міністерство охорони здоров’я України своїм наказом № 522 від 24.07.2014 року створило Стратегічну дорадчу групу з питань реформування системи охорони здоров’я в Україні, завданням якої є якомога швидше розробити законодавчу базу для проведення реформи громадського здоров’я: охорони здоров’я, медичної допомоги і медичного страхування громадян України. Було зазначено: «Метою створення Стратегічної дорадчої групи з питань реформування системи охорони здоров’я в Україні є залучення висококваліфікованих національних та міжнародних експертів для надання консультативної допомоги Кабінету Міністрів України щодо стратегії реформування системи охорони здоров’я в Україні при оптимальному використанні міжнародної допомоги, консолідації зусиль донорів для підтримки реформ в Україні та вирішення існуючих проблем». Спільними зусиллями була розроблена «Національна стратегія реформування системи охорони здоров’я в Україні на період 2015–2020 років», що узагальнила пропозиції національних і міжнародних експертів. Міністром охорони здоров’я України О. Квіташвілі представлена фінальна редакція «Національної стратегії реформування системи охорони здоров’я в Україні на період 2015–2020 років».

- Тактика в перекладі з давньогрецької — «мистецтво шикування війська». Зараз термін «тактика» використовується в переносному значенні: конкретне рішення та заходи, що реалізуються конкретними виконавцями, на яких покладена відповідальність за реалізацію стратегії в точно визначений термін. Тактика також включає критерії успішності реалізації кожного конкретного тактичного заходу, порядок ведення обліку й надання звітності щодо стану реалізації кожного тактичного заходу у встановлений термін. На виконавців покладена певна відповідальність, включаючи кримінальну, у разі невиконання кожного конкретного тактичного заходу виконавцем.

На жаль, на основі Національної стратегії реформування не визначена чітка і однозначна «Тактика реалізації Національної стратегії реформування системи охорони здоров’я в Україні на період 2015–2020 роки», а зроблені виключно деякі загальні пропозиції для майбутнього детального плану дій короткострокової дії (2015–2016 рр.), середньострокової дії (2017–2018 рр.) та довгострокової дії (2018 р. і далі).

Також для «Національної стратегії реформування системи охорони здоров’я в Україні на період 2015–2020 років» не встановлені критерії успішності її реалізації.

- Критерій з давньогрецької мови та латини — це «мірило, здатність розрізнення». Наразі під критерієм розуміється ознака, згідно з якою встановлюється конкретна оцінка рівня ефективності та оптимальності функціонування будь-якої системи, процесу, технології, об’єкта, суб’єкта, явища тощо.

Конкретну оцінку рівня ефективності «Національної стратегії реформування системи охорони здоров’я в Україні на період 2015–2020 роки» можна провести, лише встановивши конкретні критерії (маркери, показники) успішності реалізації «Національної стратегії реформування системи охорони здоров’я в Україні на період 2015–2020 років».

Критеріями (маркерами, показниками) успішності реалізації «Національної стратегії реформування системи охорони здоров’я в Україні на період 2015–2020 років» є досягнення показників успішності громадського здоров’я в –Європейському Союзі та розвинених країнах світу. Успішність реалізації критеріїв громадського здоров’я української нації прямопропорційно вплине на стан усієї держави та забезпечить покращення:

1) фізичного стану, що залежить від стану надання медико-санітарної допомоги громадянам України;

2) духовного стану, що залежить від спільності ідей і прагнень кожного та усіх громадян України;

3) соціального стану, що залежить від суспільно-корисної діяльності при максимальному продовженні трудової активності кожного та усіх громадян України;

4) економічного стану, що залежить від продуктивності праці та створення матеріальних благ, що поліпшують добробут і якість життя кожного та усіх громадян України;

5) політичного стану, що залежить від стабільності розвитку й безпеки держави.

Крім того, критеріями успішності реалізації стратегії є досягнення фізичного, духовного і соціального благополуччя українського народу при оптимальних державних ресурсах. Адже, за визначенням ВООЗ, «здоров’я — це стан повного фізичного, духовного і соціального благополуччя, а не тільки відсутність хвороб або фізичних вад».

Критеріями (маркерами, показниками) успішності надання медико-санітарної допомоги громадянам України є забезпечення доступності, якості та безпеки при профілактиці, діагностиці, лікуванні й реабілітації захворювань кожному громадянину України. Адже, як визначено Всесвітньою організацією охорони здоров’я, «медична допомога — це медичні втручання з діагностики та лікування захворювань з метою зміцнення, підтримки та відновлення фізичного і психічного здоров’я індивідуума шляхом проведення його лікування».

Критеріями (маркерами, показниками) успішності реалізації медичного страхування громадян України є забезпечення оплати отриманої медико-санітарної допомоги виключно на основі «Національних золотих медико-економічних стандартів медичних послуг», усіх нозологічних форм Міжнародної класифікації хвороб десятого перегляду.

Висновки

1. Згідно зі статтею 12 Закону України «Основи законодавства України про охорону здоров’я» від 19.11.1992 року № 2801-ХІІ (зі змінами), «охорона здоров’я — один з пріоритетних напрямів державної діяльності. Держава формує політику охорони здоров’я в Україні та забезпечує її реалізацію. Державна політика охорони здоров’я забезпечується бюджетними асигнуваннями в розмірі, що відповідає її науково обґрунтованим потребам, але не менше десяти відсотків національного доходу».

2. «Основу державної політики охорони здоров’я формує Верховна Рада України шляхом закріплення конституційних і законодавчих засад охорони здоров’я, визначення її мети, головних завдань, напрямів, принципів і пріоритетів, встановлення нормативів і обсягів бюджетного фінансування, створення системи відповідних кредитно-фінансових, податкових, митних та інших регуляторів, затвердження загальнодержавних програм охорони здоров’я», що регламентовано статтею 12 цього ж Закону.

3. За 24 роки незалежності в Україні не сформовано та законодавчо не прийнято єдину державну політику громадського здоров’я: охорони здоров’я, медико-санітарної допомоги і медичного страхування громадян України.

Пропозиції

Процес формування та законодавчого прийняття єдиної державної політики громадського здоров’я: охорони здоров’я, медико-санітарної допомоги і медичного страхування громадян України провести в чотири взаємопов’язані етапи:

1. Розробка та офіційне законодавче прийняття «Єдиної концепції єдиної державної політики громадського здоров’я: охорони здоров’я, медико-санітарної допомоги і медичного страхування громадян України» з такими складовими: «Концепція державної політики охорони здоров’я громадян України», «Концепція державної політики медико-санітарної допомоги громадян України» та «Концепція державної політики медичного страхування громадян України».

2. Розробка та офіційне законодавче прийняття «Єдиної стратегії єдиної державної політики громадського здоров’я: охорони здоров’я, медико-санітарної допомоги і медичного страхування громадян України» з такими складовими: «Стратегія державної політики охорони здоров’я громадян України», «Стратегія державної політики медико-санітарної допомоги громадян України» і «Стратегія державної політики медичного страхування громадян України».

3. Розробка та офіційне законодавче прийняття «Єдиної тактики реалізації єдиної стратегії єдиної державної політики громадського здоров’я: охорони здоров’я, медико-санітарної допомоги і медичного страхування громадян України», що включає три складові: «Тактика реалізації державної політики охорони здоров’я громадян України», «Тактика реалізації державної політики медико-санітарної допомоги громадян України», «Тактика реалізації державної політики медичного страхування громадян України».

4. Розробка та офіційне законодавче прийняття чітких і однозначних «Єдиних критеріїв (маркерів, показників) успішності реалізації «Національної стратегії реформування громадського здоров’я в Україні на період 2015–2020 років». Критерії успішності реалізації єдиної державної політики громадського здоров’я повинні включати як складові: «Критерії (маркери, показники) успішності реалізації державної політики охорони здоров’я громадян України», «Критерії (маркери, показники) успішності реалізації державної політики медико-санітарної допомоги громадян України», «Критерії (маркери, показники) успішності реалізації державної політики медичного страхування громадян України». Адже реформування в усьому світі проводиться саме для досягнення конкретних критеріїв (маркерів, показників) успішності.

II.

Перед проведенням реформи громадського здоров’я в Україні необхідно зробити щонайменше три обов’язкові кроки:

1. Комітету з питань охорони здоров’я Верховної Ради України необхідно викласти свій проект реформування громадського здоров’я України у ЗМІ та створити у мережі Інтернет постійно діючий портал «Медична реформа Комітету з питань громадського здоров’я Верховної Ради України». І тільки після публічного обговорення з суспільством сформулювати єдину державну політику громадського здоров’я: охорони здоров’я, медико-санітарної допомоги й медичного страхування громадян України на період 2015–2020 років.

2. Визначити принципові положення реформування громадського здоров’я України:

а) яка модель фінансування громадського здоров’я України: бюджетна (державна), приватна, бюджетно-страхова чи змішана, в основному законодавчо впроваджується в Україні;

б) чи законодавчо переводиться на комерційну основу медико-санітарна допомога в умовах вільної ринкової економіки, де кожна медична послуга є товаром;

в) чи законодавчо вводиться абсолютна адміністративна й фінансова автономія усіх практикуючих дипломованих лікарів;

г) чи законодавчо вводиться лікарське самоврядування із створенням Української медичної асоціації як єдиної медико-політико-економічної фундації усіх лікарів України;

д) чи законодавчо впроваджується принцип «охорона здоров’я в усіх політиках держави Україна»;

е) чи законодавчо створюються та функціонують конкурентні страхові медичні кампанії: державні та приватні;

є) чи законодавчо впроваджуються сучасні світові цивілізаційні моделі громадського здоров’я: охорони здоров’я, медико-санітарної допомоги й медичного страхування громадян України на основі інноваційних технологій щодо реалізації конституційних норм, прав і гарантій тощо.

3. Питання про фінансування громадського здоров’я винести на всеукраїнський референдум. Перед референдумом провести у ЗМІ широку кампанію роз’яснення, що фінансування громадського здоров’я України — це проблема номер один, адже зараз доведено, що існує прямо пропорційна залежність між обсягом фінансування та станом громадського здоров’я.

З точки зору більшості громадян найпростіша та найсправедливіша приватна модель фінансування, коли кожен громадянин самостійно оплачує кожну медичну послугу, або страхова модель фінансування, коли кожен громадянин проходить медичне страхування, укладаючи договір, та сплачує страхові внески на свій особистий рахунок у страховій медичній компанії, отримує страховий медичний поліс і кожну отриману ним медичну послугу оплачує зі свого особистого рахунку у страховій медичній компанії. Така модель фінансування вважається найбільш справедливою, тому що страхова сума зберігається на особистому рахунку громадянина і її витрати він контролює самостійно. Але з суспільної точки зору найбільш вигідна бюджетно-страхова модель фінансування, коли невідкладна допомога надається кожному громадянину за бюджетні кошти, а вся інша за кошти загальнообов’язкового медичного страхування. У той же час з точки зору державної влади найкраща бюджетна (державна) модель фінансування, хоча громадяни України вважають цю модель найбільш корумпованою. Отже, на всеукраїнському референдумі громадяни України повинні обрати найбільш вигідну, просту та справедливу, з їх точки зору, модель фінансування.

III.

Народним депутатам України на чолі з Головою Верховної Ради України і головою Комітету з питань охорони здоров’я Верховної Ради України підготувати та терміново:

- внести зміни в чинну Конституцію України, виділивши у ній окремий розділ «Єдина державна політика громадського здоров’я: охорони здоров’я, медико-санітарної допомоги і медичного страхування громадян України», регламентувавши формування й законодавче прийняття:

а) «Єдиної державної концепції громадського здоров’я: охорони здоров’я, медико-санітарної допомоги й медичного страхування громадян України»;

б) «Єдиної державної стратегії громадського здоров’я: охорони здоров’я, медико-санітарної допомоги й медичного страхування громадян України»;

в) «Єдиної державної тактики громадського здоров’я: охорони здоров’я, медико-санітарної допомоги й медичного страхування громадян України»;

г) «Єдиних критеріїв (маркерів, показників) успішності реалізації державної політики громадського здоров’я: охорони здоров’я, медико-санітарної допомоги й медичного страхування громадян України»;

- прийняти Закон України прямої дії «Щодо єдиної державної політики громадського здоров’я: охорони здоров’я, медико-санітарної допомоги і медичного страхування громадян України», встановивши у ньому:

а) конкретні тактичні заходи і критерії успішності реалізації державної політики громадського здоров’я;

б) конкретні терміни реалізації кожного тактичного заходу й критерію успішності реалізації;

в) конкретних осіб, відповідальних за реалізацію кожного тактичного заходу й критерію успішності реалізації;

г) конкретний порядок ведення обліку, надання звітності й проведення моніторингу реалізацію кожного тактичного заходу й критерію успішності реалізації;

д) конкретну відповідальність, включаючи кримінальну, для кожного виконавця у випадку невиконання тактичного заходу та недосягнення успішності реалізації.