Газета «Новости медицины и фармации» 1 (561) 2016
Вернуться к номеру
Кафедра пропедевтики внутрішньої медицини Вінницького національного медичного університету імені М.І. Пирогова очима її співробітників (80-річному ювілею кафедри присвячується)
Авторы: Лариса Ончул
Разделы: Медицинские форумы
Версия для печати
Статья опубликована на с. 10-12 (Укр.)
У 2016 році виповнюється 80 років з дня заснування кафедри пропедевтики внутрішньої медицини –Вінницького національного медичного університету імені М.І. Пирогова.
Колектив Видавничого дому «Заславський» із задоволенням вітає всіх співробітників кафедри! Бажаємо успіхів, плідної праці та нових досягнень у галузі медицини!
Екскурс в історію
/10_u2.jpg)
Дуже непросто стисло відобразити 80-річну історію кафедри. Адже вона гідна фундаментального вивчення, оскільки певною мірою є віддзеркаленням історії розвитку терапії на Вінниччині.
Лише кілька штрихів…
Ім’я засновника кафедри проф. Б.С. Шкляра завжди асоціюється з підручником «Діагностика внутрішніх захворювань», який був виданий у 1949 році. Він витримав 6 видань і був базовим для вивчення пропедевтичної терапії в усіх медичних вузах СРСР. Професор Б.С. Шкляр — фундатор Вінницької школи терапевтів, адже більшість професорів терапевтів нашого університету — це його вихованці: проф. М.І. Мікуніс, проф. В.К. Сєркова, проф. Б.О. Зелінський, проф. М.Г. Шеверда, проф. Ю.М. Головцев та інші.
Б.С. Шкляр — блискучий лектор, талановитий педагог, чудовий лікар.
Період 50–60-х років життя кафедри пов’язаний з ім’ям проф. М.Ю. Мілімовки. Це саме він та співробітники кафедри того часу впровадили у терапевтичну практику психотерапію й гіпноз, розробили ідеологію реабілітаційних заходів на курорті Хмільник і вивчали вплив радону та войтовецького торфу. М.Ю. Мілімовка привіз до Вінниці куплений за власні кошти дефібрилятор і впровадив новий на той час метод лікування порушень ритму серця.
У 70-ті роки завідує кафедрою проф. І.А. Рибачук. Цей період і його ім’я асоціюються з оновленням у м. Вінниці ургентної кардіології. Розгортається «інфарктний блок», впроваджуються водії ритму.
У 80-ті — на початку 90-х років кафедрою завідує проф. М.Б. Шкляр. Продовжується вдосконалення кардіологічного напрямку, суттєво модифікується навчальна робота, видається низка вагомих матеріалів для студентів, започатковується курс «Догляд за хворими», на кафедрі починається навчання іноземних студентів.
С 1994 року та до сьогодні кафедру очолює проф. Ю.М. Мостовой.
У дні урочистих заходів, присвячених ювілею, наша редакція отримала можливість поспілкуватися зі співробітниками кафедри, поговорити про те, яке місце в їхньому житті займає професійна діяльність, що значить для них кафедра пропедевтики і що, на їх думку, вони самі значать для своєї кафедри. Також ми попросили членів колективу розповісти про найбільш яскраві події, що відбулися під час їх роботи на кафедрі.
Звичайно, ніхто іншій краще не скаже про кафедру, ніж її завідуючий. Професор Юрій Михайлович Мостовой розповів про важливі досягнення та події, які відбулися за ці 22 роки, що він був біля керма великого корабля під назвою «кафедра пропедевтики внутрішніх хвороб».
— Наше найголовніше завдання — дати фундаментальні, базисні знання студентам; прищепити їм навички спілкування з хворими, навчити як давно відомих класичних, так і найсучасніших методів обстеження.
Однією з найважливіших складових діяльності кафедри є лікувально-консультативна робота. Ми базуємося у Вінницькій міській клінічній лікарні № 1, це багатопрофільна клінічна лікарня, в якій функціонують кардіологічне, терапевтичне, пульмонологічне, гастрологічне та реанімаційне відділення. В усіх цих відділеннях працюють співробітники кафедри.
/10_u3.jpg)
Кафедра є ініціатором багатьох починань в нашому місті. Так, наприклад, ми ще в 90-ті роки створили Вінницьке міське терапевтичне товариство, і з того часу щомісяця проводимо його засідання, розглядаючи найактуальніші питання терапевтичної діяльності.
За нашої ініціативи та за повної підтримки місцевої влади (Вінницьким міським головою був В.Б. Гройсман) у м. Вінниці створений кардіохірургічний блок, на базі якого сьогодні працює регіональний кардіоцентр.
На базі нашої клініки проводяться постійні школи-семінари з пульмонології, кардіології, гастрології, де ми доносимо до лікарів загальної практики насамперед матеріали державних узгоджувальних документів.
У 2015 році ми розробили концепцію і впровадили в м. Вінниці муніципальну програму «Гіпертонія», завдячуючи якій тисячі вінничан змогли придбати ліки за мінімальними цінами.
Вже впродовж понад 20 років традиційно в середині березня для практикуючих лікарів ми проводимо терапевтичні конференції, що добре відомі на теренах нашої держави. Немає жодного провідного вченого України, який би за всі ці роки не виступив на ній із лекцією.
Ще одне вагоме впровадження для лікарів України від нашої кафедри — це довідник-посібник «Сучасні класифікації та стандарти лікування захворювань внутрішніх органів. Невідкладні стани в терапії». Ця книжка витримала більше ніж 20 видань. В її основі лежать матеріали державних і міжнародних узгоджувальних документів, які ми коментуємо і пояснюємо. По суті, ми створили малу терапевтичну енциклопедію.
Наукова робота кафедри — це ще один великий розділ її діяльності. За останні роки захищено 15 кандидатських, 2 докторські дисертації, в роботі ще 1 докторська і 5 кандидатських дисертацій.
Захистивши послідовно кандидатську та докторську дисертації, пройшли шлях від асистента до професора Т.В. Константинович і Л.В. Распутіна. Нині це самостійні консультанти відділень клініки, які вже виховують своїх учнів. Доцентами кафедри стали Г.І. Томашкевич, Т.В. Ткаченко, Г.В. Демчук, Н.С. Слепченко, М.В. Овчарук, О.О. Вільцанюк. Особливо слід відзначити доцента Г.І. Томашкевич, яка вже багато років сумлінно виконує обов’язки завідуючого навчальною частиною. І якщо штаб кафедри не штормить, значить начальник штабу на своєму місці.
Дуже плідно працюють на кафедрі також д.м.н. Н.О. Пентюк, доц. А.Г. Степанюк, доц. О.В. Денесюк.
Ми стали одними з перших в Україні вивчати фармакоекономіку та фармакоепідеміологію, результатом стало видання книги «Фармакоепідеміологічні та фармакоекономічні дослідження в медицині» (2003). Одними з перших у державі почали досліджувати психосоматичні зміни при захворюваннях внутрішніх органів. Ми перші в державі провели повну адаптацію опитувальника SF-36 з якості життя (Ю.В. Бабійчук). Ще на початку другого тисячоліття стали вивчати проблему коморбідності, і як результат — у 2005 році вийшла друком книга «Особливості клінічного перебігу та лікування захворювань серця на тлі хронічних неспецифічних захворювань легень». Кафедра опікується проблемами модифікації способу життя, результат — книга «Куріння як медична та культурна проблема» (2006).
Дуже цікаву книгу про науковий і життєвий шлях нашого земляка, лауреата Нобелівської премії Зельмана Ваксмана видали разом із В.О. Кучером — «У истоков антибиотикотерапии» (2012). Вагому працю створили О.В. Солейко та Л.П. Солейко і співавтори, видавши книжку «Синдром недиференційованої дисплазії сполучної тканини» (2014). Заслуговує на увагу і праця доц. А.Г. Степанюк «Артеріальна гіпертензія, ішемічна хвороба серця, серцева недостатність: діагностика, клініка, лікування» (2012). Можна було б назвати ще ряд монографій, які ми створили за останні роки, але на цьому зупинимось.
Співробітники кафедри постійно беруть участь у світових та європейських конгресах, на базі нашої кафедри проводяться міжнародні клінічні дослідження.
/10_u.jpg)
Як ми готуємось до ювілею?
1. У грудні 2015 року провели наукову конференцію молодих учених кафедри, на якій заслухали 12 доповідей аспірантів, клінічних ординаторів і магістрантів.
2. У січні 2016 року провели науково-практичну конференцію лікарів клініки. Керівниками робіт були куратори відділень, а доповіді робили лікарі.
3. У лютому 2016 року провели конференцію співробітників кафедри «Вибрані лекції з терапії», на якій доповідали про найкращі свої роботи. Всі ці події висвітлювались місцевим та обласним телебаченням.
4. У березні будемо проводити традиційну науково-практичну конференцію «Терапія-2016: сучасні досягнення».
5. Звернулись до випускників Вінницького медичного університету імені М.І. Пирогова з проханням написати нам свої спогади про кафедру пропедевтики. Отримали близько ста листів. Створили унікальну книжку спогадів, яку назвали «Аускультація пам’яті». Її презентація відбудеться 15 березня 2016 р. Ця книжка стала основою сценарію п’єси, прем’єра якої відбудеться цього ж дня.
6. Закінчуємо зйомки історико-документального фільму «Пропедевтика — минуле та сьогодення», в основу якого покладені унікальні документи, починаючи з 1936 р., сотні фотографій різних років, кінохроніка минулого часу, інтерв’ю з цікавими особистостями. У фільмі ми намагались відтворити атмосферу минулого та сьогодення.
7. Поновили емблему кафедри.
От так готуємось!
Хочу зауважити, що можливість плідно та конструктивно працювати з’являється лише тоді, коли є розуміння, що кафедра — це частка потужного колективу ВНМУ імені М.І. Пирогова, яким уже багато років керує академік НАМН України, професор В.М. Мороз, який разом зі своїми однодумцями робить усе можливе, щоб авторитет нашої alma mater зростав.
/11_u.jpg)
Д.м.н., професор Л.В. Распутіна:
— На кафедру я прийшла після роботи лікарем приймального відділення міської лікарні близько 17 років тому. За цей час кафедра увійшла в моє життя та стала невід’ємною його частиною. Знайомство з кафедрою розпочалось з бесіди із завідуючим кафедрою, професором Юрієм Михайловичем Мостовим, який став і залишиться моїм учителем назавжди. Він з першої розмови запалив у мені ту іскру, яку я прагну передати своїм аспірантам.
Як мені стало зрозуміло, наша кафедра — це ядро науки, практики та інтелігентності. Колектив завжди у пошуку інновацій, які впроваджує у навчальний і лікувальний процес.
Для мене кафедра — це можливість постійно підвищувати свій професійний рівень і, найголовніше, спілкуватись з неординарним і талановитим учителем, колегами з кафедри, провідними вченими нашої держави та світу.
Що я для кафедри? Перш за все я частина команди однодумців, колективу, який ніколи не заспокоюється, постійно у пошуку. Я намагаюсь бути гідною всіх тих, хто створював неповторну історію кафедри, і виконувати свої функціональні обов’язки професора кафедри.
Напевно, я не одна так думаю, але одразу хочу відзначити, що під час роботи на кафедрі було багато яскравих і пам’ятних подій. Наприклад, перша лекція, яку я прочитала студентам ІІІ курсу на тему «Набуті вади серця». Безумовно, дуже багато готувалась і хвилювалась. На мою думку, вдалось, це я бачила за реакцєю студентів. Якщо говорити не стільки про події, скільки про моменти, відзначені емоційно, то запам’яталась радість від перших успіхів в одужанні тяжкохворих пацієнтів, яких я консультувала.
Маю відзначити також захист кандидатської дисертації, що відбувся 27 листопада 2001 року в Інституті фтизіатрії та пульмонології ім. Ф.Г. Яновського. Запам’ятались трепет і хвилювання… Були збори всієї сім’ї, поїздка, поломка кадоскопа, виступ, питання та відповіді, обговорення та привітання, і тоді я не усвідомлювала значення цієї події в моєму житті. Пам’ятаю ледь помітне хвилювання свого вчителя, Юрія Михайловича, який, незважаючи на це, кожним словом і поглядом підбадьорював, підтримував. І найбільше тоді хотілось бути гідною свого вчителя, в принципі, як і зараз...
/11_u2.jpg)
Д.м.н., доцент Н.О. Пентюк:
— Кафедра пропедевтики — мій дім, мої друзі, місце, де минає значна частина мого життя. З кафедрою пов’язані мої великі здобутки і маленькі невдачі. Упевнена, що кожний із нас відчуває себе частиною колективу однодумців.
Ким я є для кафедри? Напевно, краще про це запитати моїх колег, студентів, лікарів відділення.
Найбільш яскравою подією з життя кафедри, без сумніву, є наша щорічна березнева конференція «Терапевтичні читання». Процес підготовки до конференції, блискучі лекції провідних терапевтів України, культурні заходи, що супроводжують конференцію, завжди залишають незабутні враження.
/11_u3.jpg)
К.м.н., доцент Т.В. Ткаченко:
— Для мене кафедра пропедевтики — мій другий дім, моя друга сім’я, більша частина мого життя, місце, де я маю можливість спілкуватись із професіоналами, однодумцями, незвичайними людьми.
Унікальність нашої кафедри полягає в тому, що саме тут майбутні лікарі вперше торкаються своєї спеціальності. Всі основні уявлення, цінності професії закладаються в душі й серця студентів саме тут. Тут проходить межа між першим безтурботним періодом студентства й усвідомленням себе як майбутнього лікаря. Тому й така велика роль тих, хто знаходиться в цей час поруч зі студентом, скеровує та підтримує його, — викладачів пропедевтики, абетки терапії. Поєднуючи вимогливість із поважним ставленням, я і мої колеги навчаємо студента так само ставитись один до одного і до пацієнтів. Адже це така непроста наука — нести авторитет лікаря і при цьому не налякати, не відштовхнути.
Мені надзвичайно складно виділити якусь найяскравішу подію, бо життя на нашій кафедрі вирує, клекоче і завжди повниться подіями і новинами. Напевне, все залежить від сприйняття, адже одна і та сама подія може бути для однієї людини рядовою, звичайною, а для іншої — найяскравішою. Проте для мене завжди надзвичайною подією є наша щорічна березнева конференція і процес підготовки до її проведення. Конференція — це зустріч із цікавими людьми, можливість професійного спілкування з колегами, джерело нової інформації з актуальних питань медицини. Підготовка до конференції — кропітка праця з перегляду всіх узгоджувальних документів для оновлення нашого довідника-посібника «Сучасні класифікації та стандарти лікування поширених захворювань внутрішніх органів», це нескінченні диспути щодо тематики конференції, вирішення безлічі технічних питань. Я вірю, що попереду у нас багато яскравих подій, творчих досягнень і перемог, що кафедра і в майбутньому буде надзвичайно популярною серед студентів і лікарів.
/11_u4.jpg)
К.м.н., доцент Г.І. Томашкевич:
— Кафедра пропедевтики внутрішньої медицини — підрозділ одного з найкращих медичних вузів України. Для мене це мої колеги, в яких я здобувала досвід викладання пропедевтики, — професор Ю.М. Мостовой, доценти І.П. Алексєєва, Л.В. Кульчевич, Л.П. Солейко, О.К. Откаленко, з якими відпрацьовую й удосконалюю методику викладання предмету, з якими ділюся своїми знаннями та досвідом. Кафедра — це студенти, яких 20 років поспіль зустрічаю у клініці, навчаю азів обстеження хворого. Кафедра — це професійне зростання, можливість постійного навчання, використання нових методів лікування, висвітлення результатів своїх досягнень на сучасному рівні.
Яка я сама для нашої кафедри? Для студентів можу бути різною. З одного боку, вимоглива — і до зовнішнього вигляду, і до дисципліни, нестерпна до ледарів, які не готуються до занять. З іншого — я завжди стимулюю студентів до самостійної роботи, клінічного мислення та аналізу, пояснюю та обговорюю незрозумілий матеріал.
У колег я асоціююсь із розкладом занять, відробіток та консультацій, з навчальними планами, кількістю годин у навчальному навантаженні, з методичними рекомендаціями, завданннями, тестами, які необхідно написати, зі звітами з виконання погодинного навантаження, списками студентів, які мають академічну заборгованість, заповненням відомостей у найкоротші строки. Одним словом, зі всім, за що відповідає завуч кафедри.
Згадуючи яскраві події, мабуть, не зможу виділити якусь одну. Щорічно колектив нашої кафедри проводить науково-практичну конференцію. На перший погляд, з року в рік ми виконуємо одноманітну рутинну роботу. Але жодна конференція не була схожою на попередню. Кожна мала свою родзинку, відрізняючись ідеєю проведення, лекторами, доповідями, художніми вечорами. А найголовніше, на мою думку, — це спілкування не тільки гостей, яких ми приймаємо, а і співробітників кафедри, під час якого відкриваються цікаві риси характеру, невикористані можливості, непередбачувані вчинки.
/11_u5.jpg)
Д.м.н., професор Т.В. Константинович:
— На кафедрі я працюю з 1994 року, тобто ми разом майже 22 роки. Я дуже щаслива, що доля зв’язала мене з кафедрою пропедевтики, з колективом прекрасних людей, моїх вчителів, колег і молодих викладачів, які колись були моїми учнями.
Для мене кафедра пропедевтики — це класика медицини, її філософія.
Колись, маючи 8-річний стаж роботи, я й думати не могла, що настане час, коли і я зможу прочитати лекцію, організувати студентську роботу, написати статтю, виступити з повідомленням перед великою аудиторією слухачів. Чесно кажучи, прийшовши на кафедру, я мала одну мету — згадати терапію, отримати «корочку» про те, що я фахівець, і продовжити роботу як лікар. Але події повели мене іншим шляхом, про який я тоді, в 1994 році, і не мріяла. Моя робота на кафедрі розпочалася з клінічної ординатури. Я стала працювати на посаді асистента, тобто проводила заняття в групах студентів 3-го курсу. Це був абсолютно новий вид діяльності, який вимагав особливої роботи над собою, роботи з підручниками, відвідування занять старших доцентів і самостійного відпрацювання практичних навичок, щоб потім, вже у своїх групах, уміти показати і навчити студентів. Але дворічна ординатура закінчилася, і питання про роботу, як кажуть, висіло в повітрі. Це був 1996 рік, 1 вересня. З певним сумом я прийшла на роботу, зайшла на другий поверх і чекала під кабінетом завідувача кафедри. Йде професор. Привіталися. Питає: «А чого таке похмуре обличчя?» — «Так, — кажу, — що тепер робити, ми ніби вже і не співробітники?..» Відповідь професора: «Іди, готуйся, у тебе друга пара, будеш працювати асистентом, я ректору поручився за тебе...» Хіба можна таке забути? З тих пір я викладач. Мої перші студенти далекого 1996 року вже стали викладачами, кандидатами, а деякі — докторами наук, а я пам’ятаю те 1 вересня дотепер. Почуття й емоції досі яскраві. Якби не було цього знакового дня, не було б і того, що сталося потім.
Пізніше були захищені 2 дисертаційні роботи — кандидатська дисертація в 1998 році та докторська у 2011 році. Все, що пов’язано з їх виконанням і впровадженням, — понад 200 наукових праць, близько 100 виступів, інформаційні листи, практичні рекомендації та інше — величезний досвід, якісно новий стан, моє зростання та становлення як особистості. А результат — дипломи кандидата та доктора наук. Незабутнє, непорівнянне відчуття, що поєднує в собі радість і одночасно якийсь трепет від якісно нового спийняття себе!
Моя кафедра для мене — це можливість участі в міжнародних багатоцентрових клінічних дослідженнях, вивчення нових методів дослідження пацієнтів, оцінки ефективності лікарських засобів, це можливість побачити світ своїми очима і познайомитися з новими цікавими людьми на міжнародних тренінгах дослідників. Безумовно, величезний досвід, море позитивних емоцій, можливість піднятися на більш високий щабель як лікарю і досліднику. І це теж кафедра пропедевтики!
Моя кафедра для мене не тільки відмінна професійна реалізація, а ще й люди, з якими мене звела доля. Це мої колеги, люди, до яких можна прийти в будь-який ситуації за допомогою, твердо знаючи, що ти її отримаєш. Це безцінне. Я щаслива і вдячна долі, що життя склалося саме так.
/12_u.jpg)
К.м.н., доцент М.В. Овчарук:
— Кафедра — це перш за все люди з великої літери, фахівці з величезним досвідом, мої вчителі! Кафедра — покликання, гігантська праця, яку вже виконано, починаючи зі студентських років, аби сюди потрапити, а також і зараз виконується щодня, аби підтримувати її високий рівень, піднесений нашими наставниками!
Чим може бути кафедра, де ти проводиш більше часу, ніж удома, де тебе надихають, дають тобі сили, натхнення, перспективи для подальшого розвитку?! Чим може бути робота, яка завжди тримає у тонусі, де працюєш з молоддю, яка своїм блиском в очах спонукає до нових знань і самовдосконалення?!
Ми — клінічна кафедра, що передбачає роботу в лікарні, яка зазвичай є скупченням негативних емоцій, що супроводжують хвору людину... Але поруч молодь, наші студенти, наше майбутнє, і мимоволі радієш, з яким ентузіазмом і цікавістю вони переймаються лікарською справою, як засвоюють її ази і тонкощі! Радієш, коли є змога показати студентам крепітацію, гостру стадію «свіжого» інфаркту на ЕКГ, коронарографію тощо. Радієш, бо студенти знатимуть це та ніколи не переплутають ні з чим іншим. І саме це, напевно, покаже колись, що я є для цієї кафедри, що згадають майбутні лікарі з цієї абетки медицини, яку ми викладаємо, що знадобиться їм у житті та про яких учителів вони напишуть у спогадах!
/12_u2.jpg)
К.м.н., доцент Г.В. Демчук:
— У студентські роки кафедра пропедевтики запам’яталась мені надзвичайно захопливим, цікавим і легким для читання підручником Б.С. Шкляра, чіткими, логічними, структурованими, виразними та дуже інформативними лекціями, спілкуванням із досвідченим, мудрим та аристократичним викладачем П.В. Ковальчуком. Хвилюючий процес набуття практичних навичок обстеження пацієнта, інтерпретації перших власних відчуттів при аналізі виявлених симптомів хвороби став першим, найціннішим досвідом, що удосконалювався не тільки у студентстві, але протягом усього подальшого професійного життя.
Моя лікарська діяльність була сповнена досягненнями та проблемами. Я багато чого навчилась, багатьом допомогла, однак постійне відчуття порожнечі та незаповненості не давало мені спокою.
Мені пощастило знайти свій шлях подолання сумнівів, тривог і невдоволення завдяки натхненню, енергії та вірі, що з’явились, коли доля мене знов повернула на кафедру пропедевтики. Я з хвилюванням і захопленням почала працювати зі студентами, відвідувати лекції та практичні заняття, які проводили професор і доценти. Все ретельно запам’ятовувала, записувала, намагаючись максимально увібрати інформацію та родзинки ефективного подання матеріалу, щоб навчитись, як зацікавити студентів пропедевтикою.
Пам’ятаю, як ми, молоді викладачі, після засідання кафедри, на якому обговорювались зміни у викладанні тем з гастроентерології, складали графік відвідування лекцій доцента І.П. Алексєєвої, яка додала у них всю нову необхідну інформацію. Потім збирались і навчали один одного. Але не всі нові теми вдалось висвітлити на лекціях, і тоді було вирішено провести студентський науковий гурток, присвячений синдрому констипації. На гурток прийшли майже всі викладачі та один студент. Вийшло кулуарне обговорення складної нової теми, що було достатньо ефективним і його висновки й досі використовуються у викладанні.
Колективні проекти кафедри — підготовка та щорічне видання довідника-посібника «Сучасні класифікації та стандарти лікування захворювань внутрішніх органів», проведення щорічних науково-практичних конференцій, організація «Пропедевт-шоу» тощо стали потужною силою, яка об’єднує співробітників, з нетерпінням очікується, хвилює та радує. Вони є невід’ємною, яскравою частиною життя всіх колег. Приємно визнавати, що ці проекти стали традиційними, своєрідною візиткою кафедри, вони зробили її відомою серед лікарів не тільки Вінниччини, але й усієї України завдяки доступному висвітленню актуальної, практично орієнтованої інформації, що викладається з дотриманням міжнародних правил їх організації.
Робота на кафедрі — велике задоволення, моє досягнення, моє професійне щастя.
/12_u3.jpg)
К.м.н., доцент А.Г. Степанюк:
— Кафедра пропедевтики внутрішньої медицини для мене, без перебільшення, — моя друга домівка, де я сумлінно виконую викладацьку, наукову та лікувальну роботу. Я намагаюсь дати майбутнім лікарям знання, які мені передані фахівцями нашої кафедри. Половина життя проходить на роботі, а тому дуже важливим є наш колектив, який завжди зрозуміє, підбадьорить, вчасно прийде на допомогу у складних ситуаціях викладацького та лікарського сьогодення. Завдяки кафедрі реалізувалися мої мрії: доцент кафедри з 2009 року, консультант терапевтичного відділення МКЛ № 1, найскладнішого в діагностиці та курації хворих серед усіх відділень.
Що я для кафедри — не мені судити! Хотілося б вірити, що я також посідаю чільне місце в нашому славетному колективі.
Згадуючи роки, проведені тут, усвідомлюю, що всі події, які відбувались на кафедрі, для мене знакові. Кожний день не повторний. Але все ж найбільше хвилювання було під час першого практичного заняття в 1999 році. Уявіть, коли за тобою спостерігають 13–14 пар очей, а ти відчуваєш їх погляд і биття свого серця. Далі вже приходить впевненість, однак щороку 1 вересня переживаєш неповторні емоції ніби вперше. Найважливішою подією у своєму житті вважаю переведення на посаду доцента кафедри, видання навчального посібника «Артеріальна гіпертензія, ішемічна хвороба серця, серцева недостатність: діагностика, клініка, лікування» у співавторстві з професором Ю.М. Мостовим, членом-кореспондентом НАН і АМН України, професором І.С. Чекманом, доцентом Л.В. Бурдейною, рекомендованого МОН України для навчальних закладів ІV рівня акредитації.
/12_u4.jpg)
К.м.н., доцент Н.С. Слепченко:
— На кафедрі я працюю з 2000 року. За ці роки співробітники кафедри зробили неоціненний внесок у мою викладацьку та лікувальну діяльність. Я безмежно вдячна всім викладачам, лекції та практичні заняття яких я відвідувала, — доценту Г.І. Томашкевич, проф. Т.В. Константинович, проф. Л.В. Распутіній за той досвід і знання, що вони мені подарували.
Запам’яталась перша група студентів, яку я отримала, і перше практичне заняття. Готувалась я до нього так, як ніколи в житті до жодного екзамену, а рівень хвилювання доходив до того, що ледь зайшла в кабінет. Але це були перші заняття, перші кроки. В кожного студента я вкладала всі знання, всю душу і переживала, коли в них щось не виходило, переймалась кожною їх невдачею. Я вела їх модулі, проводила з ними засідання гуртків і доручала перші маленькі наукові роботи. На щастя, я дуже полюбила викладацьку діяльність.
Незабутніми стали перші статті, і тремтливі очікування виходу нового номера журналу; перші виступи на конференціях молодих учених, на яких я незмінно посідала перші місця, і сертифікати, що я бережу і досі.
Кафедра подарувала мені світ наукових заходів, у підготовці яких я брала активну участь. Завжди на терапевтичних читаннях, які щорічно проводить кафедра, віступали з лекціями найвідоміші вчені України, за підручниками і керівництвами яких ми вчились зі студентських років. Великою честю для мене є знайомство і спілкування з ними.
У 2005 році я захистила дисертаційну роботу на тему «Вплив паління на функцію зовнішнього дихання, показники якості життя у підлітків».
І от настав момент, коли аспірантура закінчилась, дисертація захищена… І саме в цей момент я відчула, що кафедра стала моїм життям, не менш важливим для мене, ніж сім’я, що кафедра подарувала мені ті події, той розвиток, тих людей, яких я ні за що не можу втратити, тому що я втрачу себе…
На щастя, доля зробила так, що я вже 16 років є невід’ємною частиною цієї кафедри. І вона подарувала мені друзів, з якими я прожила чимало вагомих для мене наукових та інших різноманітних подій, з якими хочу мати спільні справи, плани і надалі. Це, безперечно, Галина Іванівна Томашкевич, з якою я пліч-о-пліч роками працюю в спільних проектах, яка є взірцем мудрості, надійності та розуму. А також Н.В. Цимбалюк, яку я поважаю за її жагу до нових знань, працьовитість і наполегливість. Це А.А. Сідоров, плідна праця з яким для мене була дуже цікавою.
Щодо найяскравіших подій, то для мене однією з таких було отримання срібного гранту на Європейський респіраторний форум, де опублікували мої тези та вперше запросили виступити з доповіддю. То були незабутні враження — почути найвідоміших учених світу, побачити найновітніші лабораторні та інструментальні розробки Європи в галузі пульмонології.
Якщо говорити про те, що я є для кафедри, то головне для мене — бути гідною такої високої довіри і гордо нести звання співробітника кафедри пропедевтики внутрішньої медицини ВНМУ ім. М.І. Пирогова.
Я вдячна кожному без винятку співробітнику кафедри за роки, що ми провели разом, за досвід, який отримала, та щиро сподіваюсь на подальшу співпрацю.
Ми отримали різні відповіді, їх об’єднує одне — емоційність, щирість, зацікавленість, з якою люди говорять про свою роботу, подяка вчителям. Кафедра пропедевтики внутрішньої медицини працює як єдиний організм, в якому все взаємопов’язано. Тут з повагою ставляться до кожного співробітника, кожен має можливість реалізуватися, кожен є частиною колективу. Працівники розуміють, що тут їх цінують, і приймають високу планку відповідальності. Кафедра пропедевтики внутрішньої медицини –Вінницького національного медичного університету ім. М.І. Пирогова може, без перебільшення, пишатися своїм колективом!
І насамкінець хочеться згадати слова Ю.М. Мостового, сказані ще 20 років тому, але вони не втратили і, здається, ніколи не втратять своєї актуальності:
«…Велика відповідальність лежить на кафедрі пропедевтики внутрішньої медицини!
Ми вчимо терапевтичній азбуці, ми вперше підводимо майбутнього лікаря до хворої людини, ми перші беремо руку студента в свою руку і прикладаємо її до серця страждаючого.
Багато чого ми робимо перші. До нас це робили наші – попередники. Поки ми будемо пам’ятати їх, до тих пір будуть існувати традиції професіоналізму, гуманності, великої відповідальності за справу, яку ми робимо».