Газета «Новости медицины и фармации» 1(232) 2008
Вернуться к номеру
Сучасні підходи до лікування риніту в дітей
Авторы: Т.П. БИНДА, О.І. СМІЯН, Медичний інститут Сумського державного університету
Рубрики: Педиатрия/Неонатология, Оториноларингология
Разделы: Клинические исследования
Версия для печати
Гострі респіраторні інфекції посідають провідне місце в структурі загальної захворюваності людей. При цьому найбільшу актуальність проблема гострих респіраторних захворювань (ГРЗ) має в педіатричній практиці. Так, встановлено, що в дітей захворюваність на грип та інші ГРВІ в 2,7–3,2 раза вища, ніж у дорослих. При цьому найбільш високий рівень захворюваності на респіраторні інфекції відзначається в дітей, які почали відвідувати дитячі колективи. Слід підкреслити, що факторами, які сприяють частому виникненню ГРЗ, є анатомо-фізіологічні особливості слизової оболонки верхніх дихальних шляхів: значна васкуляризація, недостатня функція мукоциліарного ворсинчастого апарату. Широкому поширенню ГРЗ також сприяють шляхи передачі інфекції — повітряно-краплинний та контактно-побутовий (особливо актуальний для риновірусів), а також велика кількість респіраторних збудників (понад 150!). При цьому різноманітність їх серотипів та нестійкий імунітет після інфекції визначають можливість повторного розвитку захворювання [7].
Для більшості гострих респіраторних захворювань характерні прояви риніту. Останній може бути як самостійним захворюванням, так і одним із симптомів гострої респіраторної вірусної та бактеріальної інфекцій (грип, парагрип, аденовірусна інфекція, кір, дифтерія тощо). Риніт — це запалення слизової оболонки порожнини носа, що супроводжується одним або кількома основними клінічними симптомами: закладеністю носа, ринореєю, чханням і свербежем [1].
При риніті дитина не в змозі самостійно звільнити носові ходи від значних патологічних виділень, що часто призводить до порушення носового дихання. У дитячому віці запальний процес у слизовій оболонці порожнини носа частіше, ніж у дорослих, поширюється на глотку (аденоїдит), слухову трубу, гортань, трахею, бронхи, легені. Крім того, діти тяжко пристосовуються до дихання через рот. Тому в комплексній терапії ГРЗ чільне місце посідає лікування риніту. Патогенетичне лікування на всіх стадіях риніту має бути спрямоване на ліквідацію симптомів обструкції й нормалізацію дренажу носової порожнини [8]. Із цією метою застосовуються лікувальні засоби, що називаються назальними антиконгестантами (дослівний переклад — «які усувають гіперемію і застій в носі», від англ. congestion — закупорка, застій, гіперемія).
З урахуванням віку пацієнтів і особливостей клінічної картини захворювання виникає необхідність вибору препарату з найбільш оптимальними характеристиками й механізмом дії. Препарат не повинен мати системних ефектів та морфологічно або функціонально пошкоджувати слизову оболонку носа [2]. На сьогодні відомо багато лікарських засобів, що застосовуються для лікування ринореї. Залежно від способу застосування розрізняють системні й місцеві антиконгестанти [7].
Найчастіше застосовуються топічні судинозвужувальні препарати (деконгестанти). Вони активують адренергічні рецептори і в такий спосіб викликають скорочення кавернозної тканини носових раковин і, як результат, призводять до розширення носових ходів і покращання носового дихання [5, 7].
Однак слід відзначити, що в останній час при гострому риніті в дітей не рекомендується застосовувати судинозвужувальні препарати короткої дії (ефедрин, нафазолін і тетризолін). Це пов'язано з тим, що після застосування судинозвужувальних препаратів короткої дії спостерігається так званий оборотний набряк слизової оболонки носа. Тому перевага надається судинозвужувальним препаратам більш тривалої дії — оксиметазоліну, ксилометазоліну, що дозволяє зменшити кратність їх призначення.
Більшість досліджень, які проведені з топічними деконгестантами, показали, що короткочасні курси лікування не призводять до функціональних і морфологічних змін у слизовій оболонці [4–6].
Але необхідно пам'ятати, що відносна площа слизової оболонки носа в дітей значно більша, ніж у дорослих. При попаданні на слизову оболонку носа грудної дитини дорослої дози судинозвужувального препарату на 1 кг маси тіла вона отримає дозу в 30 разів більшу, ніж дорослий. У результаті передозування може спостерігатися така побічна дія, як підвищення артеріального тиску, тремор, судоми [3].
Працівники відділень токсикології та дитячої реанімації вказують на часті отруєння дітей назальними деконгестантами, а саме препаратами групи нафазоліну [4, 9] і рідше ксилометазоліну [4].
У зв'язку з цим судинозвужувальні препарати в дітей повинні застосовуватися з обережністю і в мінімальних дозах.
Пероральні вазоконстриктори, такі як фенілефрин, меншою мірою діють на закладеність носа, ніж місцеві деконгестанти, але не викликають «рикошетної» вазодилатації [6].
Крім того, встановлено, що закладеність носа не є результатом слизового набряку, який викликаний порушенням проникності капілярів, а виникає як результат переповнення капілярів венозної кавернозної сітки слизової оболонки носа [10]. Тому для лікування ринітів патогенетично обгрунтовано застосовувати препарати, що містять у своєму складі фенілефрин з точкою прикладення на α-адренорецептори саме венозної сітки капілярів і справляють помірну судинозвужувальну дію.
Отже, враховуючи вищенаведене, можна стверджувати, що пошук нових препаратів для лікування гострих ринітів у дітей є актуальною проблемою в педіатрії.
Метою нашого дослідження було вивчення терапевтичної ефективності комбінованого препарату Мілі Носік (препарат серії Мілістан, виробник «Мілі Хелскере Лтд.», Великобритания) у вигляді крапель для перорального застосування при лікуванні ринітів у дітей.
Матеріал і методи дослідження
Під нашим наглядом знаходилося 45 дітей віком від 2 до 10 років, серед них 22 дитини віком до 5 років із гострим ринітом як проявом ГРВІ.
У комплекс лікування ГРВІ на фоні стандартної терапії з метою відновлення носового дихання включали Мілі Носік. Препарат вигідно відрізняється від інших судинозвужувальних препаратів наявністю двох компонентів — судинозвужувального й протиалергічного та пероральним шляхом приймання. Це реалізується в протинабряковій дії (зменшення проникності судинної стінки) і місцевій гіпосенсибілізуючій дії. В 1 мл крапель міститься хлорфеніраміну малеату 2,0 мг і фенілефрину гідрохлориду 2,5 мг.
Показаннями до застосування препарату була ГРВІ, що супроводжувалася ринореєю, сльозотечею, ускладненням дихання через ніс, постійним чханням.
Препарат Мілі Носік застосовували в рекомендованих інструкцією дозах: від 1 до 3 років — по 0,5 мл; від 3 до 6 років — по 1,0 мл; від 6 до 12 років — 1,5 мл. Діти вживали препарат внутрішньо 3 рази на добу. Максимальний термін лікування склав 4–5 діб.
Враховуючи, що до складу препарату входить екстракт малини, перед призначенням його вивчався алергічний анамнез дитини. Дітям із харчовою алергією (алергією в анамнезі) препарат не призначався.
Контрольну групу склали 20 дітей (з них 12 віком від 2 до 6 років) із таким же діагнозом. До комплексного лікування в контрольній групі як судинозвужувальний засіб було включено препарат, що містить тетризолін.
Його призначали дітям віком від 2 до 6 років у вигляді 0,05% розчину по 2–3 краплі 3 рази на день 5 днів, дітям віком понад 6 років 0,1 % розчин — по 2–3 краплі 3 рази на день 5 днів.
Ефективність препаратів оцінювалася за клінічною картиною захворювання. До початку лікування діти (у дітей віком до 5 років — їх батьки) скаржилися на підвищення температури тіла, порушення загального стану (діти віком понад 6 років — на головний біль), зниження апетиту, активності, значні серозні або серозно-слизові виділення з носа, ускладнення носового дихання, чхання, сльозотечу.
Результати досліджень та їх обговорення
Початок дії препарату Мілі Носік наставав упродовж перших 15–20 хвилин і тривав 5–6 годин. Чхання у всіх хворих зникало на 2-й день. Кількість виділень із носа зменшувалася в 25 (55,6 ± 7,5 %) дітей на 2-й день, у 20 (44,4 ± 7,5 %) — на 3-й день терапії.
Діти віком понад 6 років з 2-го дня лікування переставали скаржитися на головний біль. У них з 2-го дня відзначалося зменшення, а з 3‑го — зникнення відчуття печіння в носових ходах.
На 5-й день від початку терапії зникали виділення з носа та виявлялося повне і стійке відновлення носового дихання. При огляді носових ходів їх слизова оболонка була рожевого кольору, ознаки набряку відсутні.
У дітей контрольної групи відновлення носового дихання у зв'язку зі зменшенням набряку слизової оболонки наставало в ті ж строки (через 15–20 хвилин після початку лікування) але ефект зберігався тільки 4 години. Зменшення виділень із носа відзначалося на 3-й день у 7 (35,0 ± 10,9 %) дітей, на 4-й день — у 8 (40,0 ± 11,2 %). Через 5 днів лікування у 3 (15,0 ± 8,2 %) дітей ще зберігалося порушення носового дихання, у 2 (10,0 %) дітей — виділення з носа, тому ці діти потребували продовження терапії. При застосуванні препарату 3 (37,5 %) дітей віком понад 6 років відзначали печіння слизової оболонки. У 5 (41,7 ± 14,9 %) дітей віком від 2 до 6 років процедура закапування носа викликала страх, збудження. У такі моменти правильність проведення процедури була під загрозою, а саме: дуже складно було точно дозувати препарат.
Серед дітей, які отримували лікування препаратом Мілі Носік у формі пероральних крапель, побічної дії ми не відзначали.
Висновки
1. Препарат Мілі Носік є високоефективним препаратом для лікування гострих ринітів у дітей віком понад 1 рік.
2. Клінічні випробування препарату дають підставу рекомендувати його для застосування в лікувальній практиці дитячих лікувально-профілактичних закладів.
3. Комбінація судинозвужувального та протиалергічного компонентів у препараті підвищують ефективність лікування ринітів у педіатричній практиці (роблять його ефективним при ринітах з алергічним компонентом).
4. Відсутність подразнень слизової оболонки носа, пероральний спосіб застосування, приємний смак і запах підвищують комплаєнтність лікування ринітів у дітей.
1. Заболотний Д.І., Пухлик Б.М. Алергічний риніт // Ринологія. — 2002. — № 1. — С. 24-38.
2. Козлов М.Я. Воспаление придаточных пазух у детей. — М.: Медицина, 1995. — С. 12-13.
3. Крюков А.И., Архангельская А.А. Острый ринит у детей // Педиатрия Consilium Medicum. — 2004. — Т. 6. — № 3.
4. Лайко А.А., Бредун О.Ю. Отруєння назальними деконгестантами за даними відділення токсикології УДСЛ «ОХМАДИТ» // Матеріали Х з'їзду отоларингологів України. — Судак, 2005. — С. 120.
5. Лайко А.А., Бредун О.Ю. Лікування гострого риніту у дітей раннього віку // Матеріали Х з'їзду отоларингологів України. — Судак, 2005. — С. 120-121.
6. Лопатин А.С., Гущин И.С., Емельянов А.В., Козлов В.С., Коренченко С.В., Пискунов Г.З., Рязанцев С.В., Ханферян Р.А. Клинические рекомендации по диагностике и лечению аллергического ринита // Ринологія. — 2002. — № 1. — С. 3-23.
7. Острые респираторно-вирусные инфекции в амбулаторно-поликлинической практике врача-педиатра: Пособие для врачей / Под ред. Н.А. Коровиной, А.Л. Заплатникова. — Москва, 2004. — 48 с.
8. Хамзалиева Р.Б., Туровский А.Б. Лечение острого ринита // РМЖ. — 2005. — Т. 13 (321). — С. 1406-1409.
9. Хоменко О.І., Лебедєва О.А. Аналіз випадків отруєння топічними α-адреноміметиками // Матеріали ІІ Республіканської науково-практичної конференції студентів та молодих вчених «Сучасні проблеми клінічної та теоретичної медицини». — Суми: СумДУ, 2003. — С. 36-37.
10. Davies R.J., Olliers, Cundell Dr. Drug treatment for nasal allergy // Clinical Exp. Allergy. — 1989. — P. 559-568.