Мобильная версия

Журнал «Здоровье ребенка» Том 13, №3, 2018

Аналіз обізнаності батьків щодо принципів корекції лихоманки в дітей

Авторы: Марушко Ю.В., Тодика Ю.І.
Національний медичний університет імені О.О. Богомольця, м. Київ, Україна

Рубрики: Педиатрия/Неонатология

Разделы: Клинические исследования

Лихоманка в дітей різного віку є однією з найбільш частих причин звернення до лікаря. Згідно з проведеним аналізом літератури, серед батьків є поширеним страх лихоманки в дитини, що часто призводить до помилкових дій батьків у наданні допомоги дитині, а саме необґрунтованого застосування жарознижувальних лікарських засобів. У даному дослідженні використовувався метод анкетування для аналізу обізнаності батьків щодо лихоманки в дитини та застосування жарознижувальних препаратів. У дослідження були включені 323 анкети батьків пацієнтів (переважно матері), що були проаналізовані. Згідно з результатами опитування, українські батьки мають низький рівень поінформованості щодо перебігу та лікування лихоманки в дітей.

Лихорадка у детей различного возраста является одной из наиболее частых причин обращения к врачу. Согласно проведенному анализу литературы, среди родителей распространен страх лихорадки у ребенка, что часто приводит к ошибочным действиям родителей в оказании помощи ребенку, а именно необоснованному использованию жаропонижающих препаратов. В данном исследовании использовался метод анкетирования для анализа осведомленности родителей о лихорадке у ребенка и применении жаропонижающих препаратов. В исследование были включены 323 анкеты родителей пациентов (преимущественно матери), которые были проанализированы. Согласно результатам опроса, украинские родители имеют низкий уровень осведомленности о ходе и лечении лихорадки у детей.

The fever in children of different ages is one of the most frequent reasons for visiting a doctor. According to an analysis of literature, among parents there is a common fear of fever in a child, which often leads to false acts of parents in assisting the child, namely unnecessary use of antipyretic drugs. In this study, a questionnaire was used to analyze parents’ awareness of fever in a child and the use of antipyretic drugs. The study included 323 questionnaires for patients’ parents (mostly mothers) that were analyzed. According to the survey results, Ukrainian parents have a low level of awareness about the course and treatment of fever in children.

Ключевые слова

діти; анкетування; жарознижувальні лікарські засоби; ібупрофен; лихоманка

дети; анкетирование; жаропонижающие препараты; ибупрофен; лихорадка

children; questioning; antipyretic drugs; ibuprofen; fever

Вступ

Лихоманка в дітей є однією з найбільш частих причин звернення батьків до лікаря. Згідно з даними Американської асоціації педіатрів майже третина звернень до педіатра пов’язана з лихоманкою (AAP reports, Hoover L., 2011). Лихоманка в дитини призводить до підвищення кількості незапланованих візитів, дзвінків до лікарів, викликів бригад невідкладної допомоги.

Традиційно лихоманкою вважається підвищення температури тіла понад 38,0 °С. Лихоманка є регуляторною захисною відповіддю гіпоталамуса на ендогенні й екзогенні пірогени. На сьогодні відсутні докази того, що лихоманка сама по собі є загрозливою для життя та що вона пов’язана з підвищеною частотою виникнення пошкодження мозку. Проте слід розрізняти гіпертермію, що є патологічною відповіддю з порушенням нормального гомеостазу, що призводить до надлишкової термопродукції, що перевищує можливості організму до термовіддачі. Гіпертермія характеризується гарячою, сухою шкірою та супроводжується дисфункцією центральної нервової системи, температура тіла 41–42 °С потребує обов’язкової корекції. Серед спеціалістів існує думка, що підвищення температури тіла понад 40 °С часто супроводжується ускладненнями, хоча дане уявлення не знаходить повного підтвердження з позицій доказової медицини, оскільки результати підвищення температури тіла в дитини можуть бути різними залежно від причини та патогенезу підвищення температури. Найбільш частими ускладненнями лихоманки є судоми, озноб, дегідратація.

Необхідно зазначити, що лихоманка сама по собі не є захворюванням, а фізіологічним механізмом, що допомагає боротися з інфекцією. Лихоманка зменшує ріст та репродукцію бактерій та вірусів, підсилюючи продукцію нейтрофілів та Т-лімфоцитарну проліферацію, що призводить до гострофазової реакції організму. Градус підвищення температури тіла не завжди корелює із тяжкістю захворювання.

Фактори ризику при стійкій лихоманці включають: вік дитини менше 2 років, рекурентну лихоманку, що триває більше 1 тижня.

Лихоманка може вказувати на наявність тяжкого захворювання, але частіше вона є проявом банальної інфекції, наприклад вірусної респіраторної, що часто перебігає із самоліквідацією, а здоров’я дитини відновлюється без медикаментозної інтервенції. Найбільш частими причинами лихоманки можуть бути бактеріальна, вірусна інфекції, запальні захворювання (колагенози), тепловий удар, деякі хімічні сполуки, медикаменти, алергія. Тому потенційними перевагами зниження температури тіла в дітей є: покращання самопочуття, зменшення втрати рідини. При цьому недоліками, пов’язаними зі зменшенням температури тіла, можуть бути: змазування клінічної картини основного захворювання та можливі небажані явища при застосуванні лікарських засобів.

Ще наприкінці 1980-х років було описане явище «фобія лихоманки» (fever phobia) — це необґрунтований страх батьків через підвищену температуру тіла в дитини. На жаль, згідно з дослідженнями, сучасні батьківські уявлення про перебіг лихоманки в дітей досі лишаються недостатніми або не відповідають дійсності. Це проявляється занепокоєнням з приводу лихоманки в дитини та намаганнями знизити температуру тіла дитини до нормальних показників у будь-якому разі, що призводить до самостійного призначення жарознижувальних лікарських засобів дитині навіть при субфебрильній або нормальній температурі тіла та до перевищення рекомендованої дози препаратів (Athamneh L. et al., 2014).

Згідно з рекомендаціями Американської асоціації педіатрів, метою лікування лихоманки в дітей має бути покращення самопочуття та оцінка тяжкості основного захворювання, а не мінімізація можливості розвинення ускладнень перебігу безпосередньо лихоманки. Батьки повинні бути навчені слідкувати за загальним станом дитини — її активністю, ознаками тяжкого захворювання та заохочувати дитину до вживання рідини з метою достатньої гідратації, що виконує протективну функцію в розвитку ускладнень та покращує самопочуття (ААР, 2011).

В медикаментозному зниженні температури тіла провідну роль відіграють ацетамінофен та ібупрофен. Ацетамінофен у дозі 10–15 мг/кг кожні 4–6 годин для лікування лихоманки в дітей вважається безпечним та ефективним. При такому дозуванні у близько 80 % дітей відбувається зниження температури тіла в найближчі 30–60 хвилин після прийому препарату. Немає підтверджених даних, що при підвищенні дози або збільшенні кратності дозування препарату підвищується його ефективність у зниженні температури тіла.

Ібупрофен призначається в дозі 10 мг/кг кожні 6–8 годин, його ефективність порівнянна з ацетамінофеном, але він може мати довший ефект у зниженні температури тіла. Дослідження показали, що немає переваг у безпеці застосування ібупрофену й ацетамінофену в дітей із лихоманкою віком від 6 місяців до 12 років. Діти старше 6 років із високою лихоманкою краще відповідають на ібупрофен.

Серед лікарів існує тенденція до використання комбінованої схеми — поєднання ацетамінофену й ібупрофену. Однак немає переконливих даних щодо кращої ефективності такої схеми.

Американська асоціація педіатрів рекомендує лікарям проводити просвітницьку роботу з батьками щодо причин перебігу лихоманки в дітей, кращого розуміння мети призначення жарознижувальних лікарських засобів та належного їх використання.

Метою даного дослідження було проаналізувати стан обізнаності батьків дітей щодо лікування лихоманки в дітей із застосуванням жарознижувальних лікарських засобів.

Матеріали та методи

Для реалізації мети дослідження з урахуванням даних аналізу літератури було складено анкету для опитування батьків. Анкетування проводилося анонімно за згодою учасників. Лікарі-педіатри та лікарі загальної практики міста Києва пропонували батьками на прийомі заповнити анкету.

Анкета складалася з 30 питань, частина з яких потребувала лише вибору варіанта із запропонованих, а частина питань передбачала свої відповіді, написані від руки. Анкета включала декілька запитань для визначення популяційних особливостей: вік та стать респондентів, місто проживання, вік дитини. Інші запитання визначали знання батьків щодо способу вимірювання температури тіла в дитини, застосування жарознижувальних препаратів.

Всього були зібрані 323 анкети за січень — березень 2018 року.

Аналіз інформації здійснювався за допомогою комп’ютерної програми MS Excel. Після введення даних в MS Excel було підраховано описання групи та виведені дані у відсотках.

Результати

Із 323 анкет основну частину респондентів становили жінки — 301 (93,2 ± 1,4 %). Середній вік респондентів становив 33,6 року (від 16 до 50 років), середній вік дітей — 7,8 року.

Переважна більшість батьків вимірювали температуру тіла під пахвою — 315 (97,5 ± 1,3 %), у прямій кишці — 3 (0,9 ± 0,5 %), у роті — 5 (1,5 ± 0,7 %). При цьому використовувався термометр: ртутний — 194 (60,1 ± 2,7 %), електронний із гнучким наконечником — 21 (6,5 ± 1,4 %), електронний із твердим наконечником — 28 (8,7 ± 1,6 %), інфрачервоний — 18 (5,6 ± 1,3 %), поєднували вимірювання ртутним й електронним — 62 (19,2 ± 2,2 %). Більшість батьків користуються ртутним термометром із вимірюванням під пахвою, що може вважатися не досить достовірним методом реєстрації температури тіла в дітей грудного віку, у яких найбільш достовірним вважається вимірювання ректальної температури за допомогою електронного термометра з гнучким наконечником. Можна припустити, що надання батьками переваги термометрії з використанням ртутного термометра обумовлене високою прихильністю до старого надійного методу або можливою недостатньою обізнаністю щодо використання електронних, більш безпечних та не менш точних методів реєстрації температури тіла в дитини.

Майже всі пацієнти проводили вимірювання температури тіла з достатньою експозицією. Серед 256 пацієнтів, які користувалися ртутним термометром, вимірювання тривало 7 хвилин у 189 (73,8 ± 2,7 %), 5 хвилин — у 27 (10,5 ± 1,9 %), протягом 10 хвилин вимірювали 40 (15,6 ± 2,3 %) пацієнтів. Отже, користування ртутним термометром проводилося згідно з інструкцією переважною більшістю батьків. Слід зауважити, що вимірювання температури тіла за допомогою електронного термометра проводилося за значно менший проміжок часу, ніж зазначено в інструкції до електронних термометрів: 81 (68,6 ± 4,3%) із 118 батьків, які користувалися електронним термометром, вимірювали температуру в середньому 2 хвилини. Такі особливості вимірювання електронним термометром можуть занижувати реальні показники температури тіла та знижувати довіру до даного методу термометрії.

Показник температури тіла, який батьки вважали за лихоманку, в 116 (35,9 ± 2,7 %) респондентів становив 37,5–37,8 °С, 184 (57,0 ± 2,8 %) з опитаних батьків вказали від 38,5 °С, та тільки 23 (7,1 ± 1,4 %) назвали лихоманкою підвищення температури тіла від 39,0 °С. Таким чином, тільки половина респондентів вважає лихоманкою загальноприйняті показники підвищеної температури тіла, тоді як майже третина батьків відмітила як лихоманку значно нижчі показники. Такі дані можуть пояснюватися недостатньою або неправильною поінформованістю батьків, їх підвищеною занепокоєністю, що може призводити до необґрунтованого застосування жарознижувальних лікарських засобів при підвищенні температури тіла в дитини. На користь підвищеної занепокоєності вказує факт, що більшість респондентів, які вважали лихоманкою субфебрильну температуру тіла, зазначила вік дитини до 2 років — 74 (63,8 ± 4,5 %).

Перший вибір препарату батьками здійснювався: за рекомендацією лікаря — у 149 (46,1 ± 2,6 %) опитаних, перевірений на власному досвіді препарат став першим вибором у 158 (48,9 ± 2,8 %) батьків, за рекомендацією фармацевта в аптеці свій вибір вперше здійснили 4 (1,2 ± 0,6 %) опитаних, за інформацією з інтернет-ресурсів — 12 (3,7 ± 1,1 %). Не було встановлено достовірної різниці (р > 0,05) у кількості відповідей між першим призначенням препарату лікарем та перевіреним на власному досвіді вибором препарату. Причому препаратом першої лінії, що застосовувався, був: ібупрофен — 143 (44,3 ± 2,8 %), парацетамол — 121 (37,5 ± 2,7 %), анальгін із димедролом — 25 (7,7 ± 1,5 %), мефенамінова кислота — 34 (10,5 ± 1,7 %). Згідно з опитуванням, відмічалася тенденція до більш частого вибору ібупрофену як препарату першої лінії, хоча і не було встановлено достовірної різниці між першим вибором жарознижувального препарату ібупрофену та парацетамолу (t = 1,74, р > 0,05).

Переважна кількість респондентів при виборі жарознижувального лікарського засобу керувалася його ефективністю — 278 (86,1 ± 1,9 %), безпеку при застосуванні відмітили як критерій вибору 20 (6,2 ± 1,3 %) опитаних, смакові якості (n = 2; 0,6 %) та вартість засобу (n = 3; 0,9 %) не були причиною, що визначала вибір препарату для лікування лихоманки в дітей. Такий великий відсоток відповідей батьків дітей із лихоманкою на користь ефективності лікарського засобу, а саме зниження температури тіла в дитини, на нашу думку, додатково може свідчити про страх батьків перед високою температурою в дітей та бажання якнайшвидше повернути температуру дитини до нормальних показників. Тоді як за даними літератури, основною метою застосування жарознижувальних лікарських засобів є покращання самопочуття дитини з лихоманкою (Polat М. et al., 2014).

Температура тіла, при якій респонденти застосовували жарознижувальні лікарські засоби, становила 37,0–37,4 °С у 34 (10,5 ± 1,7 %) дітей, при 37,5–37,9 °С — у 47 (14,6 ± 2,0 %), при 38,0–38,5 °С — у 176 (54,5 ± 2,8 %), вище 38,5 °С — у 66 (20,4 ± 2,2 %). Отже, майже половина респондентів вважала, що температура тіла в дитини з лихоманкою від 38 до 38,5 °С вже є показанням до застосування жарознижувального препарату та нормалізації температури. Більше того, 25,1 % батьків застосовували жарознижувальний засіб у дітей із субфебрильною температурою тіла. Слід відмітити помітну тенденцію до необґрунтованого щодо показників лихоманки застосування жарознижувального засобу серед батьків дітей молодшого віку. Серед 81 респондента, які застосовували жарознижувальні лікарські засоби при температурі до 38,0 °С, 23 (28,4 ± 5,0 %) опитувані мали дітей віком до 3 років. На жаль, тільки 20,4 % з усіх респондентів застосовували антипіретики при температурі тіла вище 38,5 °С, що узгоджується з рекомендаціями.

При вивченні причин звернень батьків до лікаря було встановлено, що підвищення температури тіла до 37,5 °С було приводом до звернення в 78 (24,1 ± 2,4 %) випадках, підвищення температури тіла вище 38,0 °С було симптомом, при якому зверталась до лікаря переважна більшість батьків — 263 (81,4 ± 2,2 %), млявість, занепокоєння дитини також вважались приводами для звернення у 288 (89,2 ± 1,7 %) опитаних, лихоманка після вакцинації — у 28 (8,7 ± 1,6 %), біль різного характеру — у 38 (11,8 ± 1,8 %) опитаних. З огляду на представлені вище результати стає зрозумілим, що підвищення температури тіла в дитини разом із порушенням загального стану дитини є приводом до звернення до лікаря, тобто є «червоним світлом» для батьків хворої дитини. Такі дані підтверджують необхідність покращання поінформованості батьків дітей із лихоманкою щодо правильних акцентів до розпізнавання тривожних симптомів у хворої дитини.

Згідно з даними опитування, в 168 (52,0 ± 2,8 %) випадках лікар призначав конкретний жарознижувальний препарат дитині, 155 (48,0 ± 2,8 %) респондентів відповіли, що лікар не призначав конкретного лікарського засобу.

З діаграми на рис. 1 видно, що достовірно частіше лікар призначав дитині з лихоманкою ібупрофен — у 190 (58,8 ± 2,7 %) випадках, парацетамол також мав досить високий відсоток призначень — 118 (36,5 ± 2,7 %) (t = 5,84, r < 0,05), інші препарати призначалися тільки в 15 (4,6 ± 1,2 %) випадках. Серед інших препаратів найчастіше призначалася мефенамінова кислота.

Згідно з даними анкетування лікар призначав антипіретик, розраховуючи дозу залежно від ваги дитини, тільки в 112 (34,7 ± 2,6 %) випадках, тоді як більшість лікарів при призначенні розраховували дозу за віком — у 172 (53,3 ± 2,8 %) випадках, а в 39 (12,1 ± 1,8 %) випадках було рекомендовано прочитати інструкцію. Значно менша кількість лікарів, за даними батьків дітей із лихоманкою, розраховувала дозу жарознижувального препарату, орієнтуючись на вагу дитини, тоді як переважна більшість лікарів використовувала швидкі розраховані за віком дози препарату з інструкції, які не завжди є точними для конкретної дитини, тому ефективність препарату може бути нижчою за очікувану.

Цікавим виявився той факт, що переважна більшість батьків будять дитину вночі, щоб дати жаро–знижувальний препарат — 256 (79,3 ± 2,3 %). Ці дані також свідчать про наявність у батьків фобії лихоманки.

При лікуванні лихоманки переважна більшість батьків дають препарат дитині протягом доби при підвищеній температурі — 145 (44,9 ± 2,8 %), кожні 6 годин — 86 (26,5 ± 2,5 %), кожні 8 годин — 92 (28,5 ± 2,5 %).

Згідно з уявленнями батьків, первинною метою лікування дитини з лихоманкою є: зниження температури тіла — 217 (67,2 ± 2,6 %); покращення загального стану дитини — 106 (32,8 ± 2,6 %). Більшість батьків вважає покращення стану дитини з лихоманкою другорядною метою порівняно з нормалізацією температури тіла.

Розподіл переконань опитуваних щодо значення смакових якостей при виборі лікарського засобу не виявив будь-яких особливостей: зовсім неважливо — 35 (10,8 ± 1,7 %), неважливо — 77 (23,8 ± 2,4 %), має значення — 110 (34,1 ± 2,6 %), важливо — 57 (17,6 ± 2,1 %), дуже важливо — 44 (13,6 ± 1,9 %), що відображено на рис. 2.

Більшість батьків вважає, що між парацетамолом й ібупрофеном немає відмінностей — 243 (75,2 ± 2,4 %). З решти 80 (24,8 ± 2,4 %) респондентів 14 не вказали, який препарат вважали ефективнішим, 38 вважали ібупрофен ефективнішим, 23 — парацетамол, 5 — анальгін. Менший відсоток батьків відповів, що використовує фізичні методи як альтернативу для зниження температури тіла: «так» відповіли 139 (43,0 ± 2,8 %) батьків, але більший відсоток не використовує: «ні» відповіли 184 (57,0 ± 2,8 %) батьки.

Тільки 43 (13,3 ± 1,9 %) з опитаних комбінували жарознижувальні препарати, найчастіше — ібупрофен з анальгіном або парацетамол з анальгіном. Застосування комбінації парацетамолу з ібупрофеном відмітило тільки 6 респондентів.

Дозування жарознижувальних препаратів батьками здійснювалося за віком у більшості випадків — 204 (63,2 ± 2,7 %), за вагою — 104 (32,2 ± 2,6 %), 15 (4,6 ± 1,2 %) не відповіли на вказане питання. Зазвичай при розрахунку дози батьки керуються інструкцією — 189 (58,5 ± 2,7 %), призначенням лікаря — 101 (31,3 ± 2,6 %) опитуваний, вказаною конкретною дозою — 33 (10,2 ± 1,7 %). Більшість батьків при використанні жарознижувального препарату керувалася інструкцією або дозою, яку призначив лікар, що може свідчити про підбір більш-менш адекватного дозування жарознижувального препарату.

275 (85,1 ± 2,0 %) батьків з опитаних вважало препарат ефективним, якщо температура тіла дитини знижувалася до нормальних показників. Серед інших відповідей щодо критеріїв ефективності антипіретиків — покращення загального стану дитини. При недостатній ефективності жарознижувального препарату швидку допомогу або лікаря викликали 287 (88,9 ± 1,8 %) батьків, інші респонденти користувалися фізичними методами зниження температури тіла, повторювали прийом препарату та додавали інший жарознижувальний лікарський засіб.

Обговорення

Таким чином, результати анкетування батьків дітей із лихоманкою показали недостатню обізнаність батьків щодо перебігу лихоманки, показань до застосування антипіретиків та принципів їх дозування. На жаль, у низці випадків джерелом інформації для батьків був не лікар.

Певну перевагу як препарат першого вибору, що, на думку батьків, є ефективним та безпечним, мав ібупрофен, що узгоджується з рекомендаціями педіатричних асоціацій різних країн. Зокрема, рекомендації AAP та NICE вказують на ібупрофен і парацетамол, які при застосуванні в адекватних дозах є ефективними і безпечними препаратами в більшості клінічних ситуацій (AAP, 2011; NICE, 2013).

В огляді J.N. van den Anker (2013) з урахуванням рекомендацій ВООЗ, AAP, Американського товариства клінічної фармакології та терапії (American Society for Clinical Pharmacology and Therapeutics — ASCPT) і Американського коледжу клінічної фармакології (American College of Clinical Pharmacy — ACCP) відзначено, що обидва антипіретики — ібупрофен і парацетамол — мають достатню ефективність і переносимість при лікуванні лихоманки й усуненні болю в педіатричній практиці. Однак ібупрофен має перевагу в меншій частоті прийому (кожні 6–8 год порівняно з кожними 4–6 год у парацетамолу), а більш тривалий ефект робить його більш зручною альтернативою парацетамолу. У порівняльних дослідженнях ібупрофен показав рівну парацетамолу аналгезивну ефективність і більш виражену жарознижувальну дію. Профіль безпеки ібупрофену та парацетамолу порівнянний за умови дотримання правил дозування препаратів. Однак у разі передозування токсичність парацетамолу набагато швидше досягається та тяжче проявляється й усувається, ніж передозування ібупрофену.

Сучасна фармацевтична промисловість випускає ібупрофен у різних лікарських формах, що дає можливість індивідуально підбирати форми випуску та дози. Так, оригінальний препарат ібупрофену Нурофєн® для дітей у лікарській формі суспензії в разовій дозі 5–10 мг/кг може призначатися дітям старше 3 місяців, а Нурофєн® для дітей Форте може застосовуватися в дітей із 6 місяців. У лікарській формі таблеток Нурофєн® застосовується з 6 років. Нурофєн® для дітей також випускаєтся у формі супозиторіїв для дітей від 3 місяців із масою тіла більше 6 кг (Марушко Ю.В. та співавт., 2016).

Враховуючи отримані дані опитування, вважаємо за необхідне проводити подальшу роботу серед батьків щодо обізнаності відносно перебігу лихоманки, показань до застосування антипіретичної терапії та принципів дозування жарознижувальних лікарських засобів.

Висновки

1. Дані проведеного анкетування свідчать про наявність в опитуваних батьків ознак «фобії лихоманки», що виражалося в необґрунтованому щодо показників підвищеної температури використанні жарознижувальних лікарських засобів, переконанням у необхідності першочергової нормалізації температури тіла в дитини, частими зверненнями до лікаря.

2. Низька обізнаність батьків щодо показників температури тіла, які слід вважати лихоманкою, ознак безпечної лихоманки, цілей застосування жарознижувальних лікарських засобів, принципів їх дозування потребує підвищення рівня поінформованості батьків дітей щодо перебігу та необхідної допомоги при вказаному стані.

3. Найбільш частими в застосуванні для зниження температури тіла були препарати ібупрофену та парацетамолу, майже половина респондентів керувалася при першому застосуванні препарату призначенням лікаря, а значна частина респондентів використовувала препарат відповідно до власного досвіду. Смакові якості та ціна препарату не відігравали провідної ролі у виборі.

4. Певну перевагу при терапії лихоманки респонденти надавали ібупрофену, що, на нашу думку, пов’язано з його ефективністю та зручною кратністю дозування.

Конфлікт інтересів. Статтю опубліковано за підтримки ТОВ «Реккітт Бенкізер Хаусхолд енд Хелс Кер Україна».

Список литературы

1. AAP Reports on the Use of Antipyretics for Fever in Children / LINDSEY HOOVER // Pediatrics. — March 2011. — http://pediatrics.aappublications.org/content/127/3/580.full

2. Athamneh L., El-Mughrabi M., Athamneh M., Essien E.J., Abughosh S. Parents’ Knowledge, Attitudes and Beliefs of Childhood Fever Management in Jordan: a CrossSectional Study // Journal of Applied Research on Children: Informing Policy for Children at Risk. — 2014. — Vol. 5, Is. 1, Аrt. 8.

3. Meltem Polat, Soner Sertan Kara, Hasan Tezer, Anıl Tapısız, Okşan Derinöz, Anıl Dolgun. A current analysis of caregivers’ approaches to fever and antipyretic usage // J. Infect. Dev. Ctries. — 2014. — 8(3). — Р. 365-371.

4. Janice E. Sullivan, Henry C. Farrar. Clinical Report-Fever and Antipyretic Use in Children Pediatrics. — 2011. — 127. — Р. 580-587.

5. Bertille N., Fournier-Charriére E., Pons G., Chalumeau M. Managing Fever in Children: A National Survey of Parents’ Knowledge and Practices in France // PLoS ONE. — 2013. — 8(12). — e83469.

6. Athamneh Liqa, El-Mughrabi Marwa, Athamneh Mohmmad, Essien E. James, Abughosh Susan. Parents’ Knowledge, Atttudes and Beliefs of Childhood Fever Management in Jordan: a Cross-Sectional Study // Journal of Applied Research on Children: Informing Policy for Children at Risk. — 2014. — Vol. 5, Is. 1, Art. 8. — Available at: httр://digitalcommons.library.tmc.edu/childrenatrisk/vol5/iss1/8

7. Abdinia B., Kargar maher M.H., Khalilzadeh H. Assessment of Knowledge and Performance of the Parents at the Management of Fever in Children // Int. J. Pediatr. — 2017. — 5(12). — Р. 6485-93. DOI: 10.22038/ijp.2017.26876.2317.

8. NICE (2013) Fever in under 5s: assessment and initial management (https://www.nice.org.uk/guidance/cg160).

9. van den Anker J.N. Optimising the management of fever and pain in children // Int. J. Clin. Pract. — 2013. — Suppl. 178. — Р. 26-32.

10. Марушко Ю.В., Марушко Т.В. Современные подходы к жаропонижающей терапии в педиатрической практике (обзор рекомендаций педиатрических ассоциаций разных стран) // УМЧ. — 2016. — 5(115). — Р. 61-64.

11. Марушко Ю.В., Гищак Т.В., Мика М.Ю., Тодика Ю.І. Досвід використання препарату Нурофєн® для дітей Форте в педіатричній практиці // Здоровье ребенка. — 2016. — 5(73). — Р. 33-38.