Резюме
Актуальність. Низка досліджень вказує на причетність хронічного системного запалення до патогенезу та прогресування метаболічного синдрому (цукровий діабет 2 типу з ожирінням та артеріальною гіпертензією) з остеоартрозом. Його інтенсифікація за такої поліморбідності призводить до порушення мікроциркуляції, структури колагену і сприяє прогресуванню дегенеративного процесу в суглобових тканинах, де певну роль відіграє білок позаклітинного матриксу матрилін-3. Доведено, що він асоціюється з рівнем відповідних генотипів прозапальних і протизапальних генів. Метою дослідження було вивчити зміни показників генотипів гена протизапального інтерлейкіну-10 (IL-10, C592A) під впливом лікування у хворих на остеоартроз за поєднання з цукровим діабетом 2 типу, ожирінням, артеріальною гіпертензією. Матеріали та методи. Обстежені 116 пацієнтів із цукровим діабетом 2 типу, ожирінням та артеріальною гіпертензією, віком від 16 до 65 років (середній вік — 40,5 року). Для аналізу ефективності лікування залежно від генотипів гена протизапального інтерлейкіну-10 проводили поділ обстежених на групи з урахуванням цих генотипів. Результати. Установлено, що використання запропонованого способу лікування сприяло зменшенню больових відчуттів на 70,6 %, поліпшило рухливість у суглобах, зменшило показник індексу НОМА більше ніж у 20 % хворих у ІІІ групі. Артеріальний тиск суттєво не змінювався. Завдяки лікуванню вірогідно знижувалась активність пероксидації ліпідів (ефективніше у носіїв С-алелі гена IL-10 (C592A)) та тлі невірогідного зростання протиоксидантного захисту, що не мало залежності від поліморфних варіантів гена IL-10 (rs1800872). Концентрація прозапального цитокіна ІL-18 зменшувалась у носіїв СС-генотипу на 25,6 %, СА-генотипу — на 18,58 %, АА-генотипу — на 15,37 % (р > 0,05). А вміст протизапального ІL-10, навпаки, зростав — на 11,69, 18,0 та 23,08 % (р > 0,05) відповідно. Установлено незначне підвищення позаклітинного матриксного білка матриліну-3 в носіїв СС-генотипу на 4,4 %, СА-генотипу — на 13,5 % та АА-генотипу гена IL-10 (C592A) — на 13,8 % (р > 0,05). Висновки. Установлено вірогідне зниження активності показників пероксидації ліпідів (ефективніше в носіїв С-алелі гена IL-10 (C592A)) та тлі невірогідного зростання протиоксидантного захисту, що не залежало від поліморфних варіантів гена IL-10 (rs1800872). Під впливом терапії концентрація ІL-18 зменшувалась у носіїв СС-генотипу та СА-генотипу, а вміст ІL-10, навпаки, зростав у носіїв АА-генотипу гена IL-10 (C592A). Саме у цих хворих поліпшувалися показники матриліну-3. Подальше дослідження буде стосуватися вивчення впливу запропонованого способу лікування на стан протеолітичної та колагенолітичної активності в пацієнтів із метаболічним синдромом та остеоартрозом.
Актуальность. Ряд исследований указывает на причастность хронического системного воспаления к патогенезу и прогрессированию метаболического синдрома (сахарный диабет 2 типа, ожирение, артериальная гипертензия) с остеоартрозом. Его интенсификация при такой полиморбидности приводит к нарушению микроциркуляции, структуры коллагена и способствует прогрессированию дегенеративного процесса в суставных тканях, где определенную роль играет белок внеклеточного матрикса матрилин-3. Установлено, что он ассоциируется с уровнем соответствующих провоспалительных и противовоспалительных генов. Целью исследования было изучение изменения показателей гена противовоспалительного интерлейкина-10 (IL-10, C592A) в связи с лечением больных с остеоартрозом и сахарным диабетом 2 типа, ожирением, артериальной гипертензией. Материалы и методы. Обследованы 116 пациентов с сахарным диабетом 2 типа, ожирением и артериальной гипертензией в возрасте от 16 до 65 лет (средний возраст составил 40,5 года). Для анализа эффективности лечения в зависимости от генотипов гена интерлейкина-10 (IL-10, C592A) обследованных распределили на группы. Результаты. Благодаря лечению предложенным способом достоверно снижалась активность пероксидации липидов (эффективнее у носителей С-аллели гена IL-10 (C592A)) на фоне недостоверного повышения антиоксидантной защиты, что не зависело от полиморфных вариантов IL-10 (rs1800872). Концентрация провоспалительного цитокина IL-18 уменьшалась у носителей СС-генотипа на 25,6 %, СА-генотипа — на 18,58 %, АА-генотипа — на 15,37 % (р > 0,05). А содержание противовоспалительного IL-10, наоборот, возрастало — на 11,69, 18,0 та 23,08 % (р > 0,05) соответственно. Установлено незначительное повышение внеклеточного матриксного белка матрилина-3 у носителей СС-генотипа на 4,4 %, СА-генотипа — на 13,5 % и АА-генотипа гена IL-10 (C-592A) — на 13,8 % (р > 0,05). Выводы. Установлено достоверное снижение активности показателей пероксидации липидов (эффективнее у носителей С-аллели гена IL-10 (C592A)) на фоне недостоверного увеличения антиоксидантной защиты, не имевшей зависимости от полиморфных вариантов гена IL-10 (rs1800872), концентрация провоспалительного цитокина IL-18 уменьшалась у носителей СС-генотипа и СА-генотипа, а противовоспалительного IL-10, наоборот, увеличивалась у носителей АА-генотипа гена IL-10 (C592A). Именно у этих пациентов в большей степени улучшались показатели матрилина-3.
Background. A number of studies demonstrate the involvement of chronic systemic inflammation to the pathogenesis and progression of metabolic syndrome (type 2 diabetes mellitus with obesity and arterial hypertension) in patients with osteoarthritis. Its exacerbation associated with polymorbidity leads to a violation of the microcirculation, structure of collagen and promotes the degenerative process in the articular tissues, where the protein of the extracellular matrix matrilin-3 plays a role. It is proved to be associated with the level of the corresponding genotypes of pro-inflammatory and anti-inflammatory genes. The purpose of the study was to study changes in the genotypes of genes of anti-inflammatory interleukin-10 (IL-10, C592A) provoked by the treatment in patients with osteoarthritis combined with type 2 diabetes mellitus, obesity, arterial hypertension. Materials and methods. One hundred and sixteen patients with type 2 diabetes mellitus, obesity and arterial hypertension aged 16 to 65 years (mean age 40.5 years) were examined. To analyze the effectiveness of treatment depending on the genotype of the anti-inflammatory interleukin-10 (IL-10, C592A) the surveyed patients were divided into groups depending on those genotypes. Results. Due to the treatment, lipid peroxidation activity significantly decreased (more effective in carriers of the C-allele of the IL-10 gene (C592A)) against the background of not significant increase in antioxidant protection, which did not correlate with polymorphous variants of the IL-10 gene (rs1800872). The concentration of pro-inflammatory cytokine IL-18 reduced by 25.6 % in the CC-genotype carriers, in CA-genotype carriers — by 18.58 %, in AA-genotype patients — by 15.37 % (p > 0.05). And the level of anti-inflammatory IL-10, on the contrary, increased by 11.69, 18.0 and 23.08 %, respectively (p > 0.05). A slight increase in the extracellular matrix protein matrilin-3 was established in the CC-genotype carriers by 4.4 %, in the CA-genotype patients — by 13.5 %, and in the carriers of AA-genotype of the gene of IL-10 (C592A) — by 13.8 % (p > 0.05). Conclusions. The results of the treatment demonstrated a decrease in the activity of the lipid peroxidation (more effective in carriers of the C-allele of the IL-10 gene (C592A)) against the background of not significant increase in antioxidant protection, which did not correlate with polymorphous variants of the IL-10 gene (rs1800872). The therapy resulted in great reduction of the concentration of pro-inflammatory cytokine IL-18 in CC-genotype and CA-genotype patients, and increase in the level of anti-inflammatory IL-10 in carriers of the AA-genotype of the gene IL-10 (C592A). These patients experienced the improvement in matrilin-3 indices. The following study will be related to the effect of this treatment algorithm on proteolytic and collagenolytic activity in patients with metabolic syndrome and osteoarthrosis.
Вступ
Остеоартроз відносять до захворювань із найвищим рівнем коморбідності, особливо з такими складовими метаболічного синдрому, як цукровий діабет 2 типу (ЦД 2), ожиріння та артеріальна гіпертензія (АГ), що є факторами ризику уражень серцево-судинної системи, із високим ризиком кардіоваскулярних подій [1].
При цукровому діабеті 2 типу порушується вуглеводний та ліпідний обмін, що спричиняє розвиток та прогресування інсулінорезистентності й ліпотоксичності, прогресування порушень у стані імунної системи, підтримуючи персистування хронічного системного запалення. Однією з ланок у розвитку поліморбідності цих захворювань виступає системне низькоінтенсивне хронічне запалення, яке порушує баланс адипокінів, що також має відношення до формування остеоартрозу (ОА) (а не тільки збільшення маси тіла). Вважається, що при цьому має значення білок хрящової тканини матрилін-3, який асоціюється із протеолізом та колагенолізом суглобових тканин.
Установлено, що концентрація матриліну-3 від 5 до 50 мкг/мл збільшує рівень дегенеративних протеаз і запалення в хондроцитах. Але початкове збільшення матриліну-3, імовірно, ініціює механізм захисту, який підвищує рівень інтерлейкінових рецепторів (IL-Ra), колагену II та агрекану, щоб обмежити запалення та підтримати міцність на розтягування та пружність хрящових тканин суглобів. Це є важливим для підтримки хрящового позаклітинного матриксу за поліморбідності з ЦД 2 типу, ожирінням, АГ. Процес деякою мірою контролюється молекулярно-генетичними механізмами, пов’язаними з системним запаленням.
Тому вивчення генетично-молекулярних аспектів перебігу ОА за мультиморбідності з АГ, абдомінальним ожирінням (АО) й поліморбідності з ЦД 2 типу може покращити ранню діагностику недуги, прогнозування тяжкості перебігу ОА з урахуванням метаболічних та імунологічних предикторів, а також дозволяє розглянути можливу залежність ефективності лікування [2, 3].
Основною метою лікування ОА у поєднанні з ЦД 2 типу, ожирінням та АГ є зменшення больового синдрому, запальних процесів, сповільнення дегенерації хрящової тканини, зниження прогресування дегенеративних процесів у суглобах, зменшення індексу маси тіла (ІМТ) і довгострокового загального ризику серцево-судинної захворюваності та смертності [4]. Недостатньо визначена роль деяких генів при цьому.
Метою дослідження стало вивчення динаміки клінічної картини з урахуванням генотипів генів протизапального інтерлейкіну-10 (IL-10, C592A) під впливом лікування у хворих на остеоартроз за поєднання з АГ, ожирінням та цукровим діабетом 2 типу.
Матеріали та методи
Обстежені 116 пацієнтів із супутніми захворюваннями, у тому числі з цукровим діабетом 2 типу, ожирінням та артеріальною гіпертензією, віком від 16 до 65 років (середній вік — 40,5 року). При розподілі хворих на групи за віком були прийняті якісні вікові періоди, рекомендовані комітетом експертів Всесвітньої організації охорони здоров’я: молодий вік (16–29 років) — 6 осіб (5,1 %), зрілий вік (30–44 роки) — 27 хворих (21,5 %), середній вік (45–59 років) — 32 пацієнти (27,6 %), похилий вік (60–65 років) — 28 осіб (24,1 %). Основна частина хворих була середнього працездатного віку.
З урахуванням скарг, анамнезу, об’єктивного статусу, даних загальноклінічних та інструментальних методів обстеження були виділені такі клінічні групи динамічного спостереження: І група — 37 хворих на остеоартроз; ІІ група — 21 хворий на ОА у поєднанні з артеріальною гіпертензією; ІІІ група — 41 хворий на ОА із супутньою артеріальною гіпертензією та абдомінальним ожирінням; ІV група — 17 хворих на ОА у поєднанні з цукровим діабетом типу 2, артеріальною гіпертензією та абдомінальним ожирінням; V група — 25 практично здорових осіб. Виділення цих груп проводилося для порівняння ефективності лікування залежно від мультиморбідності ОА з АГ, ожирінням та ОА з ЦД 2 типу, ожирінням та АГ. Стаціонарний етап лікування відбувався в ревматологічному відділенні ОКУ «Чернівецька обласна клінічна лікарня» упродовж 2015–2017 рр. При виконанні роботи керувалися загальноприйнятими світовими та вітчизняними нормативно-правовими директивними документами: основними стандартами GCP (Good Clinical Practice, 1996) [5]; Конвенцією Ради Європи про права людини та біомедицину (від 04.04.1997) [6]; основними принципами Гельcінcької декларацiї щодо бiометричних доcлiджень (1974), адаптованої на ХХХХI Мiжнароднiй аcамблеї в Гонконгу (1989), в яких людина виcтупає об’єктом, а також «Етичними принципами медичних наукових доcлiджень iз залученням людcьких cуб’єктiв», прийнятими 52-ю аcамблеєю Вcеcвiтньої медичної аcоцiацiї (2000) [7]; наказами МОЗ України № 281 від 01.11.2000 р., № 66 від 13.02.2006 р. та № 690 від 23.09.2009 р.
Карта досліджень та формуляр інформованої згоди пацієнта схвалені комісією з питань біомедичної етики ВДНЗ України «Буковинський державний медичний університет» МОЗ України (м. Чернівці).
Діагноз ОА встановлювали на основі діагностичних критеріїв наказу МОЗ України від 12.10.2006 р. № 676 «Клінічний протокол надання медичної допомоги хворим із остеоартрозом» та American College of Rheumatology (ACR, 1991).
Оцінювали ІМТ, а також співвідношення окружність талії/окружність стегон (ОТ/ОС). Відповідно до загальноприйнятих критеріїв при визначенні ОТ > 94 см у чоловіків та > 80 см у жінок констатовано абдомінальне ожиріння. Згідно з індексом Кетле діагноз ожиріння встановлювали хворим при ІМТ ≥ 30 кг/м2.
Діагноз АГ було верифіковано згідно з наказом МОЗ України № 384 від 24.05.2012 р. та рекомендаціями Української асоціації кардіологів, 2012; ESC, ESH, 2013.
Діагноз ЦД встановлювали згідно з наказом МОЗ України від 21.12.2012 р. № 1118. Верифікацію діагнозу «цукровий діабет 2-го типу» проводили на основі «Уніфікованого клінічного протоколу спеціалізованої медичної допомоги: ЦД 2-го типу» (2012) та відповідної консультації з ендокринологом.
Для оцінки больового cиндрому та загального cтану хворого застосовували: альгофункціональний індекс Лекена; індекс WOMAC (Western Ontario and McMaster University). Проведене рентгенологiчне обcтеження уражених cуглобiв із визначенням рентгенологiчної cтадiї ОА за J.H. Kellgren і I. Lawrence.
Вивчення пероксидного окиснення ендогенних ліпідів проводилося з тіобарбітуровою кислотою [8]. Уміст відновленого глутатіону (ВГ) глутатіонпероксидази, глутатіонтрансферази в крові визначали за методом О.В. Травіної в модифікації І.Ф. Мещишена, І.В. Петрової [9].
Доcлiдження цитокінів у cироватцi кровi (інтерлейкіну-10 та -18) та матриліну-3 виконано твердофазовим iмуноферментним методом Platinum ELISA згiдно з iнcтрукцiєю виробника у cертифiкованiй лабораторiї iмуноферментних доcлiджень Чернiвецької облаcної дитячої лiкарнi № 2 на iмуноферментному аналiзаторi «Stat Fax 303» (CША).
Ліпідний спектр крові досліджували за вмістом у крові загального ХС (ЗХС), тригліцеридів (ТГ), ХС ліпопротеїдів низької щільності (ЛПНЩ), ХС ліпопротеїнів дуже низької щільності (ХС ЛПДНЩ) та ХС ліпопротеїдів високої щільності (ЛПВЩ) із використанням діагностичних стандартних наборів (PZ Cormay, Польша).
За популяційну норму ліпідів приймали показники, що відповідали вітчизняним, європейським та загальносвітовим стандартам згідно з чинними євро–пейськими (ESC, ESH, 2013) [10, 11] та вітчизняними рекомендаціями [12]. Брали до уваги наявність коморбідних захворювань — АГ, ЦД 2, АО: для ЗХС — < 4,5 ммоль/л для осіб високого серцево-судинного ризику (ССР), < 4,0 ммоль/л — для осіб украй високого ССР; для ХС ЛПНЩ — < 2,5 ммоль/л для осіб із високим ССР, < 1,8 ммоль/л — із вкрай високим ССР; для ТГ — < 1,7 ммоль/л; для ХС ЛПВЩ — > 1,04 ммоль/л для чоловіків, > 1,29 ммоль/л для жінок. За цільовий коефіцієнт атерогенності (КА) для осіб віком до 30 років приймали < 2,5 ум.од., понад 30 років < 3,5 ум.од.
Для визначення поліморфних варіантів C592A гена IL-10 (rs1800872) [13] використовували модифіковані протоколи з олігонуклеотидними праймерами із застосуванням методу ПЛР та наступним аналізом поліморфізму довжини рестрикційних фрагментів [14].
Медикаментозна базова терапія хворих на ОА включала: симптомомодифікуючі (швидкодіючі) та структурно-модифікуючі (повільнодіючі) препарати.
При АГ призначали інгібітори АПФ: лізиноприл у дозі 5–10 мг на добу у 2 прийоми, або еналаприл у дозі 2,5–20 мг на добу у 2 прийоми, або раміприл у дозі 5–10 мг на добу у 2 прийоми.
Поряд із стандартним лікуванням призначали засоби метаболічного спрямування, до яких відносили аторвастатин та L-аргінін для отримання метаболічного ефекту [15].
Для покращення ендотеліальної функції, впливу на ліпідний обмін використовували L-аргінін та аторвастатин. L-аргінін 4,2% 100 мл призначали внутрішньо–венно краплинно № 10, із подальшим переходом на пероральний прийом L-аргініну аспартату по 5 мл тричі на добу протягом одного місяця, аторвастатин 20 мг на добу, під контролем функціональних проб печінки, курсом 3 місяці.
Статистичну обробку проводили за допомогою прикладних програм MS® ExcelTM 2010, Primer of Biostatistics® 6.05 та Statistica™ 7.0 (Statsoft® Inc). Комп’ютерний реєстр (база даних) отриманих показників створювали в системі Microsoft Exсel. Вірогідність даних вираховували із застосуванням двовибіркового (для незалежних вибірок) чи парного (для залежних) t-критерію Student при розподілі, близькому до нормального. Статистично вірогідними вважали відмінності при р < 0,05.
Результати та обговорення
Оцінка ефективності лікування проводилася згідно з аналізом динаміки клінічної картини ОА в усіх клінічних групах, функціональних теcтiв, що характеризували cтупiнь порушення рухової активності cуглобiв, динаміки больового й запального компонентів, зміни маси тіла, динаміки АТ у 116 хворих упродовж уcього перiоду спостереження, у тому числі з урахуванням генотипів генів протизапального інтерлейкіну-10.
Включення до терапевтичного комплекcу комбінації аторвастатину та L-аргініну значно поліпшило клінічний перебіг ОА. Наприкiнцi 3-мicячного курcу лiкування у хворих основної групи споcтерiгали вірогідну позитивну динамiку больового синдрому за WOMAC. За cумою вciх iндекciв вираженicть ОА пicля лiкування зменшилаcя в cередньому на 61,4 %. Бiль при пiдйомi cходами зменшивcя на 32,0 %, при cпуcку cходами — на 34,1 %, під час ходьби по рівній місцевості — на 59,7 %, при вcтаваннi з положення cидячи — на 47,5 %. Пацiєнти оcновної групи вiдмiчали покращення cамопочуття у нiчнi години, їх cон cтав бiльш cтабiльним. При оцiнці результатів за візуальною аналоговою шкалою бiль у cпокої у хворих оcновної групи зменшивcя на 57,3 %, що було вірогідним (р < 0,05) і відмічалося самими хворими (біль став меншим за вихідний рівень на 49,5 %) (табл. 1).
Наприкiнцi курcу лiкування хворi, які на початку мали підвищену масу тіла, констатували, що за 3 мicяцi вона зменшилаcя в середньому на 0,5–1,5 кг. ІМТ знизився на 11, 7 %, індекс НОМА зменшився у 27 пацієнтів ІІІ групи на 20%.
У динаміці лікування офicнi трикратнi вимiрювання артеріального тиску (АТ) у всіх пацієнтів не виявляли великого перевищення коливань АТ щодо норми (139/89 мм рт.cт.). Проте за даними добового моніторування АТ наприкінці 3-го місяця спостереження цільовий рівень систолічного і діастолічного АТ було досягнуто у 28,4 % хворих, в основному у ІІ групі. В інших пацієнтів, які не досягли цільового рівня АТ (частіше це хворі ІІІ та ІV груп), він був для кожного індивідуально стабільним.
У динаміці лікування інтенсивність пероксидації ліпідів, активність С-реактивного білка, прозапальних та протизапальних цитокінів, атерогенної дисліпідемії та матриліну-3 зменшувалася вірогідно в пацієнтів І та ІІ груп. А за поліморбідності ОА з ЦД 2 типу, ожирінням та АГ ефективність була слабшою, тобто це вка–зувало на доцільність продовжувати термін лікування з акцентом на засоби протизапального спрямування та такі препарати, що затримували прогресування дегенеративних змін у суглобах.
Для аналізу ефективності лікування залежно від генотипів генів протизапального інтерлейкіну-10 проводили поділ обстежених на групи з урахуванням цих генотипів. У носіїв А-алелі гена IL-10 рівень сироваткового MATN3 був найнижчим в обстеженій популяції, у зв’язку з чим провели корекцію дози хондропротекторної терапії та кальцієвого обміну відповідно до отриманих даних. Окрім того, саме в пацієнтів із А-алеллю активність оксидативного стресу за рівнем малонового діальдегіду (МДА) була вищою, із невірогідно вищими показниками антиоксидантного захисту, що зумовило також корекцію дози донатора оксиду азоту та статину відповідно.
З урахуванням поліморфних варіантів гена IL-10 (C592A) хворих розподілили на такі групи: пацієнти з СС-генотипом — 39 осіб, із СА-генотипом — 28 осіб та АА-генотипом гена IL-10 (C592A) — 7 пацієнтів.
Аналіз змін ліпідного обміну під впливом лікування хворих на остеоартроз з урахуванням генотипів гена IL-10 (C592A) наведено в табл. 2.
У всіх хворих із генотипом гена IL-10 (C592A) після лікування вірогідно зменшився вміст ЗХС та ХС ЛПНЩ із вірогідною міжгруповою різницею показників із носіями АА- та СА-генотипу IL-10 (C592A).
Установлено, що вміст ТГ серед носіїв АА-генотипу після лікування зменшувався, але залишався найвищим: порівняно з носіями СС-генотипу — на 29,3 % (рСС = 0,029) та на 43,9 % — порівняно з носіями СА-генотипу (р = 0,006). Уміст ЛПНЩ вірогідно зменшувався за наявності СС-генотипу в 1,27 раза (р = 0,003) та АА-генотипу – приблизно удвічі (р = 0,0002), із вірогідною міжгруповою різницею показників із носіями АА- та СС-генотипу (рСС = 0,0001) і СА-генотипу (рСА = 0,001) IL-10 (C592A). Натомість показники ХС ЛПДНЩ змінювалися незначно з вірогідною міжгруповою різницею показників із носіями АА- та СС-генотипу (рСС = 0,039).
У пацієнтів з АА-генотипом після застосування комплексного лікування за призначення аторвастатину індекс атерогенності значно знижувався (в 1,66 раза, р = 0,002). Щодо інших генотипів, то зміни були невірогідними.
Результати активності пероксидації ліпідів та системи протиоксидантного захисту в хворих на остеоартроз з ожирінням та ЦД 2 типу після лікування з урахуванням генотипів гена IL-10 (C592A) наведені в табл. 3.
У динаміці лікування встановлено зменшення вмісту малонового альдегіду в еритроцитах (МАер) хворих із СС-генотипом на 12,12 % (р = 0,0001), СА-генотипом — на 16,11 % (р = 0,217) та на 7,42 % (р = 0,43) — у пацієнтів із АА-генотипом. На тлі зниження МАер пропорційно зменшувався і рівень МА плазми — на 18,28 і 18,85 % (р < 0,05) відповідно із тенденцією до зменшення в носіїв АА-генотипу — на 14,72 % (р > 0,05).
Після лікування встановили незначне зростання рівнів відновленого глутатіону в носіїв СС-генотипу гена IL-10 (C-592A) — на 9,68 %, СА-генотипу — на 11,27 %, АА-генотипу — на 5,8 % (р > 0,05). Активність ГП, навпаки, знижувалася в процесі лікування, однак статистично незначущо — на 5,26, 13,11 та 8,98 % (р > 0,05) відповідно. Активність глутатіон-S-трансферази також мала тенденцію до зниження під впливом терапії: у носіїв СС-генотипу гена IL-10 (C-592A) — на 17,09 %, СА-генотипу — на 12,48 %, АА-генотипу — на 5,72 % (р > 0,05).
Під впливом проведеного лікування встановили вірогідне зниження активності показників пероксидації ліпідів (ефективніше в носіїв С-алелі гена IL-10 (C592A)) на тлі невірогідного зростання протиоксидантного захисту, що не залежало від поліморфних варіантів гена IL-10 (rs1800872).
Під впливом терапії концентрація прозапального цитокіну IL-18 у хворих на остеоартроз зменшувалась у носіїв СС-генотипу на 25,6 %, СА-генотипу — на 18,58 %, АА-генотипу — на 15,37 % (р > 0,05). А вміст протизапального IL-10, навпаки, зріс — на 11,69, 18,0 та 23,08 % (р > 0,05) відповідно (табл. 4).
Під впливом лікування встановили незначне підвищення позаклітинного матриксного білка матриліну-3: у носіїв СС-генотипу — на 4,4 %, СА-генотипу — на 13,5 % та АА-генотипу — на 13,8 % (р > 0,05). Тобто більшою мірою поліпшувалися показники матриліну-3 в пацієнтів з АА-генотипом гена IL-10 (C592A). Саме в цих хворих зростав і вміст протизапального IL-10 (на 23,08 %, р > 0,05).
Висновки
Додаткове використання в лікуванні хворих із метаболічним синдромом та остеоартрозом аторвастатину (по 20 мг на добу впродовж 3 місяців) у комбінації з L-аргініном (по 5 мл тричі на добу впродовж одного місяця) сприяло зменшенню больових відчуттів на 70,6 %, поліпшило рухливість у суглобах, зменшило індекс НОМА більше ніж у 20 % хворих у ІІІ групі, суттєво не впливаючи на добовий артеріальний тиск.
Після лікування вміст ЗХС та ХС ЛПНЩ вірогідно зменшився в носіїв АА- та СА-генотипу IL-10 (C592A). У носіїв АА-генотипу гена IL-10 (C592A) вміст ТГ після лікування був найвищим, але індекс атерогенності значно знижувався (в 1,66 раза, р = 0,002). Установлено вірогідне зниження активності показників пероксидації ліпідів (ефективніше в носіїв С-алелі гена IL-10 (C592A)) на тлі невірогідного зростання протиоксидантного захисту, що не залежало від поліморфних варіантів гена IL-10 (rs1800872), концентрація IL-18 зменшувалась у носіїв СС- та СА-генотипу, а вміст IL-10, навпаки, зростав у носіїв АА-генотипу гена IL-10 (C592A). Саме в цих хворих поліпшувалися показники матриліну-3.
Подальше дослідження буде стосуватися вивчення впливу запропонованого способу лікування на стан протеолітичної та колагенолітичної активності в пацієнтів із метаболічним синдромом та остеоартрозом.
Конфлікт інтересів. Автор заявляє про відсутність конфлікту інтересів при підготовці даної статті.
/52-1.jpg)
/53-1.jpg)