Журнал "Гастроэнтерология" Том 52, №4, 2018

Вступ

Сьогодні хронічні дифузні захворювання печінки (ХДЗП) набувають все більшого поширення в усьому світі, у зв’язку з чим питання гальмування запальних і фібротичних процесів, профілактика розвитку ускладнень залишаються актуальними [1].

У багатьох дослідженнях вивчається функціонування імунної системи при захворюваннях органів травлення. Наукові дослідження останніх років виявили тісний зв’язок порушень в імунній системі й формування патології гепатобіліарної системи [2, 3, 4].

Найбільш гострі й хронічні захворювання печінки характеризуються запальними процесами з підвищеною експресією різних про- і протизапальних цитокінів у печінці. Ці цитокіни є рушійною силою багатьох запальних захворювань печінки, що часто призводять до фіброзу й цирозу. Цитокіни продукуються у великих кількостях різними типами клітин під час запальних реакцій, а баланс цитокінів визначає результат імунної відповіді [5].

У відповідь на пошкодження гепатоцитів і утворення в них антигенів імунна система запускає запалення й фіброгенез за допомогою гуморальних факторів (комплемент, інтерферони) та активності лейкоцитів — нейтрофілів, моноцитів, лімфоцитів і спеціалізованих макрофагів, що забезпечують секрецію медіаторів запалення [6].

До активації системи цитокінів веде будь-яка реакція системи імунного захисту організму на інфекційну агресію або інші чинники, що викликають запалення гепатоцитів [7]. За даними багатьох авторів, серед медіаторів запалення найбільшу роль у патогенезі гепатитів відіграє фактор некрозу пухлини альфа (Tumor necrosis factor alpha — TNF-α). TNF-α — це поліпептидний цитокін, який вважають головним чинником ініціації багатьох патофізіологічних відповідей організму. Вплив TNF-α на клітини реалізується через рецептори, розташовані на поверхні більшості клітин людини [8].

Взаємодія TNF-α з рецепторами зумовлює активацію факторів транскрипції, що є регуляторами генів широкого спектра медіаторів, таких як інтерлейкіни й фактори росту, серед яких фактор росту гепатоцитів є найбільш важливим щодо регулювання регенеративних процесів печінки [9, 10].

Мета дослідження: оцінити стан основних показників клітинного імунітету й рівень цитокінів у хворих на ХДЗП залежно від етіологічних факторів при формуванні й прогресуванні стеатозу й фіброзу печінки.

Матеріали та методи

Для реалізації мети й виконання поставлених завдань обстежено 68 хворих на ХДЗП. Хворі перебували на стаціонарному лікуванні у відділенні захворювань печінки та підшлункової залози ДУ «Інститут гастроентерології НАМН України». Серед обстежених хворих було 42,6 % чоловіків і 57,4 % жінок, середній вік становив (47,1 ± 0,2) року.

Усі обстежені хворі були розподілені на групи залежно від етіологічних факторів формування й прогресування стеатозу й фіброзу печінки: І групу становили 36 хворих на неалкогольну жирову хворобу печінки (НАЖХП); ІІ група — 13 хворих на хронічний вірусний гепатит, асоційований із вірусом С; у ІІІ групу увійшли 14 пацієнтів з алкогольною хворобою печінки; у ІV групу — 5 пацієнтів із токсичним гепатитом. Контрольну групу становили 30 практично здорових осіб.

Оцінку імунного статусу проводили згідно з рекомендаціями Р.В. Петрова. Мононуклеарні клітини виділяли із периферичної венозної крові пацієнтів у градієнті щільності 1,077 г/см.

Субпопуляційний склад лімфоцитів визначали за допомогою моноклональних антитіл фірми «Сорбент ТМ» до молекул СD3, СD19, СD4, СD8, СD16. Циркулюючі імунні комплекси (ЦІК) визначали за методом V. Haskova. Уміст інтерлейкіну (ІЛ) 6, ІЛ-10 і TNF-α у сироватці крові визначали імуноферментним методом із використанням наборів реактивів фірми «Вектор-БЕСТ» (м. Новосибірськ). Імуноферментний аналіз проводили за допомогою аналізатора Stat Fax 303 Plus (США).

Усі вихідні дані, отримані при виконанні роботи, з метою оптимізації математичної обробки вводились в базу даних, побудовану за допомогою електронних таблиць Microsoft Excel. Статистична обробка даних проводилася з використанням програми SPSS 16.0. Для статистичного аналізу даних використовувались: М — середнє значення показника, m — помилка визначення середнього, порівняння середніх значень змінних здійснювали за допомогою параметричного методу (t-критерію Стьюдента) за нормального розподілу даних ознак, що виражені в інтервальній шкалі. Відповідність виду розподілу ознак закону нормального розподілу перевіряли за допомогою методу Шапіро — Уїлка. В інших випадках використовували непараметричний метод (U-критерій Манна — Уїтні). Різниця середніх значень показників вважалася вірогідною при р < 0,05.

Результати

Аналіз отриманих даних (табл. 1) показав, що у хворих І групи кількість лейкоцитів знижено в 5,6 % (2 із 36 хворих) і підвищено в 19,4 % (7 із 36 хворих), тоді як у ІІ групі обстежених цей показник знижено в 15,4 % (2 із 13 хворих) і підвищено у 23,1 % (3 із 13 хворих), у ІІІ групі пацієнтів — знижено у 7,1 % (1 із 14 хворих) і підвищено в 35,8 % (5 із 14 хворих), у ІV групі хворих — знижено у 20,0 % (1 із 5 хворих). Вірогідно знижений відносний вміст загальних Т-лімфоцитів встановлено в 75,0 % випадків у І групі (27 із 36 хворих), у 61,6 % (8 із 13 хворих) ІІ групи й 71,4 % (10 із 14 хворих) ІІІ групи. Тоді як у ІV групі ці зміни були не вірогідні.

Відносний вміст Т-хелперної субпопуляції у 83,3 % (30) хворих І групи, 76,9 % (10) хворих ІІ групи, у половини хворих ІІІ групи й 60,0 % (3) хворих ІV групи був знижений. Треба відзначити, що в І, ІІ та ІІІ групах це зниження було вірогідним порівняно з контрольною групою. У 55,6 % хворих І групи, у 46,2 % ІІ групи й половини хворих ІІІ групи кількісний склад СD8+-клітин виходить за верхню межу норми.

Зниження рівня СD4+-лімфоцитів і майже незмінний рівень СD8+-лімфоцитів приводять до вірогідного зниження імунорегуляторного індексу у хворих ІІ групи.

У хворих І, ІІ та ІІІ груп визначена тенденція до зниження СD16+. Тоді як у ІV групі хворих встановлено вірогідне зниження його рівня в 1,4 та 1,6 раза відносно І і контрольної групи відповідно (р < 0,05).

У 55,6 % хворих І групи, у всіх обстежених ІІ групи й 78,6 % пацієнтів ІІІ групи рівень циркулюючих імунних комплексів був вірогідно підвищеним (р < 0,05). При цьому у ІІ групі рівень ЦІК був вірогідно підвищеним в 2,0 раза відносно І групи (р < 0,05) і в 2,1 раза — порівняно з ІV групою (р < 0,05).

Проведені дослідження показали, що концентрація TNF-α у І, ІІ і ІV групах була вірогідно вищою в 6,9; 7,9 і 11,0 раза відповідно (р< 0,05) порівняно з групою контролю (табл. 2).

Уміст ІЛ-6 у хворих І групи був вірогідно вищий в 2,1 раза (р < 0,05) і 3,9 раза (р < 0,05) порівняно з контрольною та ІV групою хворих відповідно. Підвищення рівня ІЛ-6, який, як відомо, є прозапальним медіатором і регулятором росту гепатоцитів, вказує на підвищення проліферативної активності гепатоцитів при НАЖХП.

Також у хворих усіх груп спостерігалось вірогідне зниження вмісту ІЛ-10: у 2,6 раза — у хворих І групи, у 1,7 раза — в ІІ групі й у 2,3 раза — в ІІІ групі. Найбільш низький вміст ІЛ-10 визначався в ІV групі — у 10,2 раза.

Обговорення

Отже, в результаті проведених досліджень встановлене зниження відносного вмісту лімфоцитів СD3+, СD4+, СD8+ та індексу імунорегуляції (СD4/СD8), яке свідчить про недостатність клітинного імунітету у хворих на ХДЗП, що може сприяти формуванню стеатозу. У 69,2 % хворих ІІ групи встановлені більш глибокі порушення імунорегуляції, які вказують на персистенцію вірусу гепатиту С і, як наслідок, розвиток фіброзу.

Слід зазначити, що імунна відповідь організму на деструкцію тканин ніколи не розвивається за типом клітинної реакції в чистому вигляді. Паралельно з розвитком клітинних реакцій завжди відбувається синтез антитіл, активується продукція цитокінів, що можуть модифікувати клітинну відповідь. Цитотоксична імунна відповідь повинна активувати неспецифічну ланку — СD16+ і антиген-неспецифічну ланку — цитотоксичні лімфоцити, що повинно забезпечувати захист організму від внутрішньоклітинних патогенів, у тому числі від вірусів. У хворих І, ІІ і ІІІ груп визначена тенденція до зниження СD16+. Тоді як у ІV групі хворих встановлено вірогідне зниження його рівня у 1,4 та 1,6 раза (р < 0,05) відносно І групи й контролю відповідно. Отже, активація В-лімфоцитів вказує на активацію гуморальної ланки імунітету, що, однак, не призводить до елімінації патогену у хворих ІІ групи. Надлишок антитіл сприяє посиленню цитотоксичних реакцій і призводить до імунокомплексного ураження печінки. Ліпопротеїнові мембрани гепатоцитів можуть набути властивості чужорідного антигену, який індукує атаку Т-кілерів, що закінчується лізисом клітин-мішеней, тобто паренхіми печінки.

Підвищення рівня TNF-α у хворих на ХДЗП свідчить про значні зміни системи імунної відповіді при цих захворюваннях; як відомо, ступінь підвищення вмісту даного цитокіну в сироватці крові корелює з тяжкістю захворювання, крім того, слід брати до уваги також рівень патоморфологічної активності й біохімічних перетворень, які відбуваються в організмі в умовах перебігу запального процесу в паренхімі печінки.

Збереження високого рівня TNF-α протягом тривалого часу пригнічує активність Т-хелперів 1-го типу, а відповідно, і клітинну імунну відповідь. З одного боку, TNF-α є необхідним для проліферації гепатоцитів і запобігання їх апоптозу при регенерації печінки, а з іншого — є медіатором гепатотоксичності при бактеріальних, вірусних і токсичних впливах.

Підвищений рівень прозапальних цитокінів у крові хворих на ХДЗП не індукує секрецію протизапальних цитокінів (ІЛ-10), що приводить до надмірної активації макрофагів, підтримки імунопатологічного процесу й прогресування ХДЗП.

Висновки

1. У 83,3 % хворих І групи, у 76,9 % хворих ІІ групи й половини хворих ІІІ групи спостерігаємо значне зниження Т-хелперної субпопуляції. Недостатність клітинного імунітету у хворих І групи сприяє формуванню стеатозу у хворих із ХДЗП. У 69,2 % хворих ІІ групи встановлені порушення імунорегуляції вказують на персистенцію вірусу гепатиту С і, як наслідок, розвиток фіброзу.

2. У І, ІІ і ІV групах концентрація TNF-α вірогідно перевищує контрольні значення в 6,9; 7,9 і 11,0 раза відповідно (р < 0,05). Рівень ІЛ-6 вірогідно вищий у 3,9 раза (р < 0,05) у хворих І групи порівняно із ІV групою хворих. Це вказує на прогресування імунопатологічного процесу і є патогенетичною ознакою неадекватності функціонування імунної системи при ХДЗП.

Конфлікт інтересів. Автори заявляють про відсутність конфлікту інтересів при підготовці даної статті.