Мобильная версия

Коморбідний ендокринологічний пацієнт

Международный эндокринологический журнал Том 14, №8, 2018

Вміст греліну та лептину в плазмі крові в дітей та підлітків із дисфункцією гіпоталамуса

Авторы: Большова О.В., Маліновська Т.М.
ДУ «Інститут ендокринології та обміну речовин імені В.П. Комісаренка НАМН України», м. Київ, Україна

Рубрики: Эндокринология

Разделы: Клинические исследования

Мета дослідження — проведення порівняльного аналізу рівнів лептину та греліну в плазмі крові дітей і підлітків залежно від форми та ступеня ожиріння на тлі дисфункції гіпоталамуса. Матеріали та методи. Обстежено 39 дітей віком від 10 до 18 років із дисфункцією гіпоталамуса. Серед них 16 пацієнтів (41,03 %) — із вісцероабдомінальним ожирінням, 23 пацієнти (58,97 %) — із глютеофеморальним ожирінням та 14 здорових дітей відповідного віку та статі. У всіх пацієнтів проводили вивчення анамнезу життя, оцінку антропометричних параметрів (маса тіла, індекс маси тіла, окружність талії та стегон, їх співвідношення). Рівень лептину у крові визначали імуноферментним методом із використанням наборів фірми Roche Diagnostics GmbH Mannheim (Німеччина). Рівень греліну визначали радіоімунологічним методом із використанням наборів фірми DLAsource ImmunoAssays S.A. (Бельгія). Результати. Надлишкова маса тіла встановлена у 15 із 39 пацієнтів (38,5 %), ожиріння I ступеня — у 8 дітей (20,5 %), II ступеня — у 10 дітей (25,6 %), III ступеня — у 6 дітей (15,4 %). Середній рівень лептину в дітей із вісцероабдомінальним ожирінням становив 47,20 ± 5,54 нг/мл (індекс маси тіла — 35,20 ± 5,07 кг/м2) і виявився вірогідно вищим, ніж у дітей у групі з глютеофеморальним ожирінням (26,50 ± 7,13 нг/мл, p < 0,05) у поєднанні з аналогічними метаболічними порушеннями. Рівень греліну в дітей з ожирінням був вірогідно нижчим, ніж у контрольній групі, і залежав від ступеня ожиріння. При ожирінні III ступеня рівень греліну був найнижчим — 582,58 ± 59,37 нг/мл. Висновки. Ожиріння на тлі дисфункції гіпоталамуса в дітей та підлітків супроводжується низьким рівнем греліну та високим рівнем лептину в плазмі крові. Незалежно від статі в дітей і підлітків гіперлептинемія та гіпогрелінемія значною мірою пов’язані зі ступенем та формою ожиріння. При вісцероабдомінальній формі ожиріння (порівняно з глютеофеморальною формою) зафіксовано істотно нижчий рівень греліну та вищий рівень лептину.

Цель исследования — проведение сравнительного анализа уровней лептина и грелина в плазме крови детей и подростков с различными формами ожирения на фоне дисфункции гипоталамуса. Материалы и методы. Обследованы 39 детей в возрасте от 10 до 18 лет с дисфункцией гипоталамуса. Среди них 16 пациентов (41,03 %) — с висцероабдоминальной формой ожирения, 23 пациента (58,97 %) — с глютеофеморальным ожирением и 14 здоровых детей соответствующего возраста и пола. У всех пациентов проводили изучение анамнеза жизни, оценку антропометрических параметров (масса тела, индекс массы тела, окружность талии и бедер, их соотношение). Уровень лептина в крови определяли иммуноферментным методом с использованием наборов фирмы Roche Diagnostics GmbH Mannheim (Германия). Уровень грелина определяли радиоиммунологическим методом с использованием наборов фирмы DLAsource ImmunoAssays S.A. (Бельгия). Результаты. Избыточная масса тела выявлена у 15 из 39 пациентов (38,5 %), ожирение I степени — у 8 детей (20,5 %), II степени — у 10 детей (25,6 %), III степени — у 6 детей (15,4 %). Средний уровень лептина у детей с висцероабдоминальным ожирением составлял 47,20 ± 5,54 нг/мл (индекс массы тела — 35,20 ± 5,07 кг/м2) и оказался достоверно выше, чем у детей в группе с глютеофеморальным ожирением (26,50 ± 7,13 нг/мл, p < 0,05) в сочетании с аналогичными метаболическими нарушениями. Уровень грелина у детей с ожирением был достоверно ниже, чем в контрольной группе, и зависел от степени ожирения. При ожирении III степени уровень грелина был самым низким — 582,58 ± 59,37 нг/мл. Выводы. Ожирение на фоне дисфункции гипоталамуса у детей и подростков сопровождается низким уровнем грелина и высоким уровнем лептина в плазме крови. Независимо от пола у детей и подростков гиперлептинемия и гипогрелинемия в значительной мере связаны со степенью и формой ожирения. При висцероабдоминальной форме ожирения (по сравнению с глютеофеморальной формой) зафиксирован статистически низкий уровень грелина и высокий уровень лептина.

Background. The purpose of the study was to carry out a comparative analysis the levels of leptin and ghrelin in the blood plasma of children and adolescents with hypothalamic dysfunction and various forms of obesity. Materials and methods. Thirty nine children aged 10 to 18 years with hypothalamic dysfunction were examined: 16 patients (41.03 %) with visceroabdominal obesity, 23 patients (58.97 %) with gluteofemoral obesity, and 14 healthy children of the same age and gender. History of life, anthropometric parameters (body mass index, waist and hip circumference were evaluated in all patients. The level of leptin in the blood was determined by the enzyme immunoassay using the kit of Roche Diagnostics GmbH (Mannheim, Germany). The ghrelin level was determined by the radioimmunological method using the DIAsource ImmunoAssays SA kit (Belgium). Results. Overweight was found in 15 of 39 patients (38.5 %), obesity degree I — in 8 (20.5 %), degree II — in 10 (25.6 %), degree III — in 6 (15.4 %) children. The average leptin level in children with visceroabdominal obesity was 47.20 ± 5.54 ng/ml (body mass index 35.20 ± 5.07 kg/m2) and was significantly higher than in children with gluteofemoral obesity (26.50 ± 7.13 ng/ml, p < 0.05) associated with similar metabolic disorders. The level of ghrelin in obese children was significantly lower than in the control group, and depended on the degree of obesity. With obesity degreee III, the level of ghrelin was lowest — 582.58 ± 59.37 ng/ml. Conclusions. Obesity associated with hypothalamic dysfunction in children and adolescents is accompanied by a low level of ghrelin and a high level of leptin in the blood plasma. Regardless of sex, hyperleptinemia and hypoghrelinemia in children and adolescents are largely associated with the degree and form of obesity. In visceroabdominal obesity (as compared to the gluteofemoral form), a statistically low level of ghrelin and a high level of leptin were recorded.

Ключевые слова

діти; підлітки; дисфункція гіпоталамуса; ожиріння; лептин; грелін

дети; подростки; дисфункция гипоталамуса; ожирение; лептин; грелин

children; adolescents; hypothalamic dysfunction; obesity; leptin; ghrelin

doi: http://dx.doi.org/10.22141/2224-0721.14.8.2018.154849

Вступ

Протягом багатьох років ожиріння серед дітей та підлітків України стабільно посідає друге місце за поширеністю та рівнем захворюваності в структурі дитячої ендокринної патології і залишається значною медико-соціальною проблемою. Щорічно в Україні вперше реєструють до 20 тис. нових випадків ожиріння в осіб віком 0–17 років. Серед підлітків поширеність ожиріння зросла майже в 2,5–3 рази за останні 15 років і викликає особливу тривогу. Так, якщо у 2001 р. поширеність ожиріння в підлітків (15–17 років) становила 8,9 на 1 тис., то у 2015 році цей показник зріс до 28,3 на 1 тис. [1, 2]. Захворюваність на 01.01.2016 р. становила 2,72 на 1 тис., поширеність — 13,50 на 1 тис. серед осіб віком 0–17 років (рис. 1).

Підліткове ожиріння, пов’язане в багатьох випадках із дисфункцією гіпоталамуса (ДГ), асоціюється з високим ризиком розвитку артеріальної гіпертензії, атеросклерозу, цукрового діабету, порушенням статевої функції тощо [1, 3]. Захворювання трапляється в 4 % підлітків і юнаків віком 11–18 років [3].

За сучасними уявленнями, ДГ — це нейроендокринний синдром, обумовлений дисфункцією гіпоталамо-гіпофізарної системи, що проявляється головним чином гормонально-обмінними порушеннями і вегетативно-судинними розладами [1, 3].

Збільшення маси тіла (МТ) може бути обумовлене порушенням синтезу або продукції гормонів, що беруть участь у регуляції харчової поведінки. Існує дві основні групи гормонів, що регулюють харчову поведінку: орексигенні (збільшують споживання їжі) й анорексигенні (зменшують споживання їжі) [4] (табл. 1).

До гормонів з анорексигенним ефектом належить лептин — один із найбільш вивчених до сьогодні адипокінів, гормон пептидної природи, основним місцем синтезу якого є біла жирова тканина [5, 6]. Підвищення МТ супроводжується збільшенням секреції лептину, рівень якого прямо корелює з масою жирової тканини [7]. На сьогодні доведена пряма залежність концентрації лептину від індексу маси тіла (ІМТ), товщини підшкірної жирової клітковини в різних ділянках тіла [8].

За даними наукових досліджень відомо, що фізіологічними ефектами лептину є також зниження апетиту, підвищення тонусу симпатичної та зниження тонусу парасимпатичної нервової системи, підвищення витрати енергії, активація метаболізму жирів та глюкози [7, 11]. Крім того, лептин безпосередньо або опосередковано впливає на гемопоез, імунітет, термогенез, ріст та статевий розвиток [9, 10]. Доведеним є факт, що при підвищенні рівня лептину стимулюється вироблення соматотропного та статевих гормонів, а також гормонів щитоподібної залози [9]. Фактором, що визначає рівень лептину в різні вікові періоди (включаючи внутрішньоутробний), є жирова тканина [6]. Самостійна продукція лептину плодом розпочинається з 18-го тижня внутрішньоутробного розвитку та суттєво збільшується після 34-го тижня гестації. Дані літератури свідчать, що рівень лептину в пуповинній крові тісно корелює з МТ дітей, масою жирової тканини. Крім того, доведено, що рівень лептину знижується в недоношених дітей, новонароджених із затримкою внутрішньоутробного розвитку та підвищується у новонароджених із великою МТ при народженні [7, 9]. Деякі автори встановили, що низький рівень лептину в пуповинній крові відображає недостатність запасів жиру при народженні та є важливим предиктором високих темпів прибавки МТ та росту в ранньому дитячому віці [9]. Однак, на думку інших авторів, підвищення вмісту лептину спостерігається вже до кінця першого місяця життя дитини [7].

Рівень лептину корелює з кількістю жирової маси [8, 9]. Негативний енергетичний баланс організму, викликаний обмеженням споживання їжі або голодуванням, призводить до зменшення концентрації лептину, тоді як позитивний, спричинений переїданням, підвищує його рівень [12]. Глюкокортикоїди, інсулін, естрогени, фактор некрозу пухлини α, інтерлейкін-1 стимулюють синтез і секрецію лептину адипоцитами. При негативному енергетичному балансі зростає рівень нейропептиду Y в аркуатному і паравентрикулярному ядрах гіпоталамуса. Секреція нейропептиду Y викликає гіперфагію і гіперінсулінемію. Відзначається паралельна активація гіпоталамус-гіпофіз-наднирникової системи зі збільшенням викиду в кров кортикостероїдів. Гіперінсулінемія стимулює накопичення жирової тканини, а підвищений рівень кортизолу стримує утилізацію глюкози. Комбінація гіперінсулінемії і гіперкортизолемії збільшує продукцію адипоцитами лептину [13, 14].

Пік секреції лептину припадає приблизно на полудень, а мінімальний рівень реєструють о 22:00–03:00 [14]. Крім того, вплив лептину на регуляцію апетиту може бути пов’язаний із його прямою дією на смакові рецептори. Вважають, що при ожирінні виникає компенсаторна резистентність гіпоталамуса до центральної дії лептину, що в подальшому (згідно з механізмом негативного оберненого зв’язку) призводить до гіперлептинемії [13].

До гормонів з орексигенним ефектом належить грелін (Ghr) — пептидний гормон, що має властивості рилізинг-гормона росту, а також впливає на синтез різних ферментів, процеси травлення, кров’яний тиск, рівень цукру в крові, інсуліну, ефективність роботи серця і багато інших фізіологічних показників [15]. Ghr часто називають гормоном голоду — підвищення рівня Ghr у плазмі крові асоціюється з виникненням почуття голоду. До кінця не встановлена участь греліну в етіопатогенезі ожиріння при ДГ у дитячому та підлітковому віці [16].

Грелін відіграє важливу роль у регуляції біохімічних процесів, пов’язаних із травленням, в основному шляхом впливу на синтез різних ферментів. Грелін регулює рівень адреналіну (гормон стресу) у крові [17, 18]. Коли людина голодує, рівень Ghr підвищується, і він, імовірніше, відіграє роль антидепресанту. Виявилося, що Ghr впливає ще й на кров’яний тиск, рівень цукру в крові, інсуліну, ефективність роботи серця і багато інших фізіологічних показників. Концентрація Ghr у крові має обернену кореляцію з ІМТ, жировою масою тіла, розміром адипоцитів, концентрацією лептину, обестатину, з позитивним енергетичним балансом [19, 20]. У дітей із метаболічним синдромом порушені добові ритми секреції Ghr: його рівень натще значно знижений [21]. Визначена обернена залежність грелінемії та інсулінорезистентності (ІР) як у дорослих, так і в дітей: чим нижчий його рівень, тим більш виражена ІР [22, 23].

Метою роботи було проведення порівняльного аналізу рівнів лептину та греліну в плазмі крові дітей і підлітків залежно від форми та ступеня ожиріння на тлі дисфункції гіпоталамуса.

Матеріали та методи

Обстежено 39 дітей (із них 14 хлопчиків та 25 дівчаток) віком від 10 до 18 років із ДГ (середній вік — 15,1 ± 1,4 року), які пройшли обстеження та лікування у відділі дитячої ендокринної патології ДУ «Інститут ендокринології та обміну речовин ім. В.П. Комісаренка НАМН України». Серед них у 16 пацієнтів (41,03 %) встановлено наявність вісцероабдомінального ожиріння (ВАО), у 23 пацієнтів (58,97 %) — глютеофеморальну форму ожиріння (ГФО).

У всіх пацієнтів проводили вивчення анамнезу життя, оцінку антропометричних параметрів (МТ, ІМТ, окружність талії (ОТ) та стегон (ОС), їх співвідношення ОТ/ОС). Критерієм абдомінального ожиріння вважали ОТ > 80 см у дівчаток і ОТ > 94 см у хлопчиків. При значеннях ОТ/ОС > 0,85 у дівчаток та > 0,9 у хлопчиків констатували абдомінально-вісцеральну або андроїдну (верхню) форму ожиріння; індекс ОТ/ОС, менший вказаних значень, відповідав глютеофеморальному або гіноїдному (нижньому) типу ожиріння. Пацієнти з надлишком МТ і ожирінням були розподілені на дві групи залежно від показника індексу ОТ/ОС: І група — 16 пацієнтів (41,03 %) з вісцероабдомінальним типом жировідкладення, ІІ група — 23 (58,97 %) пацієнти з глютеофеморальним типом жировідкладення.

Рівень лептину у крові визначали імуноферментним методом із використанням наборів фірми Roche Diagnostics GmbH Mannheim (Німеччина). Нормальними показниками вважали значення для хлопчиків від 2,0 до 5,6 нг/мл, для дівчаток — 3,7 до 11,1 нг/мл (ІМТ — від 18,5 до 24,9 кг/м²). Рівень греліну визначали радіоімунологічним методом із використанням наборів фірми DLAsource ImmunoAssays S.A. (Бельгія).

Контрольну групу становили 14 здорових дітей відповідного віку та статі (середній вік — 14,6 ± 1,2 року).

Результати

Надлишкова маса тіла встановлена у 15 із 39 пацієнтів (38,5 %), ожиріння I ступеня — у 8 дітей (20,5 %), II ступеня — у 10 дітей (25,6 %), III ступеня — у 6 дітей (15,4 %).

Згідно з даними літератури в дорослих з ожирінням рівень лептину прямо корелює з ІМТ [9, 12]. У нашому дослідженні в основній групі обстежених дітей та підлітків отримана статистично вірогідна залежність лептину від ІМТ, а також від форми ожиріння.

Середній рівень лептину в дітей із ВАО становив 47,20 ± 5,54 нг/мл (ІМТ — 35,20 ± 5,07 кг/м²) і виявився вірогідно вищим, ніж у дітей у групі з ГФО (26,50 ± 7,13 нг/мл, p < 0,05) у поєднанні з аналогічними метаболічними порушеннями (ІМТ при цьому становив 28,7 ± 2,4 кг/м²) (табл. 3).

Останнім часом доведено, що золотим стандартом для діагностики ІР є розрахунок індексу HOMA-IR. Він суттєво підвищений (р < 0,05) у дітей з ожирінням. У 15 з 39 (38,5 %) пацієнтів з ожирінням виявлено підвищення середніх значень індексу HOMA-IR порівняно з контрольною групою, що свідчить про наявність ІР у дітей з ожирінням. Рівень гіперінсулінемії та ІР зростав залежно від ступеня ожиріння (рис. 2).

Рівень Ghr у дітей з ожирінням був вірогідно нижчим, ніж в осіб контрольної групи, і залежав від ступеня ожиріння. При ожирінні III ступеня рівень Ghr був найнижчим — 582,58 ± 59,37 нг/мл (рис. 3).

Рівень греліну був вірогідно нижчим (p < 0,05) у пацієнтів із ВАО, ніж із ГФО (656,63 ± 113,16 нг/мл та 1212,13 ± 114,60 нг/мл відповідно) (табл. 3).

Обговорення

Ожиріння є сукупністю метаболічних порушень, у результаті яких відбувається накопичення жирової тканини. Жирова тканина, зі свого боку, становить собою не просто резервуар для жирних кислот і жиророзчинних вітамінів, вона також є й ендокринним органом, здатним секретувати різні біологічно активні сполуки, які відіграють значну роль у гомеостазі організму і розвитку захворювань [6].

Лептин як анорексигенний гормон і грелін як орексигенний гормон беруть участь у регуляції енергетичного обміну, харчової поведінки [4]. Рівні циркулюючого греліну мають обернений корелятивний зв’язок із позитивним енергетичним балансом, ІМТ, вмістом жирової тканини, а також із розмірами адипоцитів і рівнем лептину [22]. Грелін також регулює вироблення інсуліну: вважається, що низькі концентрації греліну пригнічують синтез інсуліну, а високі — стимулюють [21]. Зі свого боку, клінічні дослідження показали, що інсулін, а також глюкоза можуть пригнічувати секрецію греліну в людей із надмірною масою тіла.

У відповідь на збільшення МТ збільшується секреторна активність інсулярного апарату підшлункової залози. Чим вищий ступінь ожиріння, тим більше інсуліну в крові пацієнтів з ожирінням [22, 23]. Вважають, що метаболізм глюкози й інсуліну може впливати на концентрацію греліну в плазмі. У здорових осіб виявлений обернений взаємозв’язок між рівнем греліну і вмістом інсуліну та ІР.

У дітей, хворих на ожиріння, рівень греліну обернено пропорційний вмісту інсуліну та ІР. Одночасно з цим така гіперлептинемія відіграє роль компенсаторного механізму, оскільки лептин сприяє гальмуючій дії інсуліну на глюконеогенез у печінці, підсилюючи активність фосфоенолпіруваткарбоксикінази, пригнічуючи фосфорилювання тирозину — субстрату інсулінового рецептора в м’язовій тканині і стимульований інсуліном транспорт глюкози в жировій тканині [20].

Високий вміст інсуліну в крові при практично нормальних показниках глюкози у хворих із вісцеральним типом розподілу підшкірно-жирової клітковини свідчить про більш високий ступінь ІР у хворих із ДГ та вісцеральним типом ожиріння, ніж із глютеофеморальним [22, 23].

Таким чином, і лептин, і грелін беруть участь у регуляції харчової поведінки, підвищуючи або знижуючи апетит, в енергетичному обміні, що може відігравати роль у розвитку ожиріння. Можна припустити, что гіпогрелінемія обумовлена гіперінсулінемією та ІР та, відповідно, бере участь у розвитку гормонально-метаболічних порушеннях при ожирінні в цій категорії хвороб. Дані гормони відкриті відносно недавно, їх ефекти і властивості потребують подальшого детального вивчення з метою визначення можливості їх застосування як профілактики і лікування пацієнтів із патологічною масою тіла.

Висновки

1. Ожиріння на тлі дисфункції гіпоталамуса в дітей та підлітків супроводжується низьким рівнем греліну та високим рівнем лептину в плазмі крові.

2. У дітей та підлітків з ожирінням вміст греліну пов’язаний зі ступенем та формою ожиріння, вмістом лептину та інсуліну в крові.

3. Незалежно від статі в дітей і підлітків гіперлептинемія та гіпогрелінемія значною мірою пов’язані зі ступенем та формою ожиріння. При вісцероабдомінальній формі ожиріння (порівняно з глютеофеморальною формою) зафіксовано істотно нижчий рівень греліну.

Конфлікт інтересів. Автори заявляють про відсутність конфлікту інтересів при підготовці даної статі.

Список литературы

Bol’shova OV. Obesity in childhood and adolescence. Zdorov’ja Ukrai’ny. Pediatrija. 2008;(18-1):50-53. (in Ukrainian).
Zelins’ka NB, Rudenko NG, Rudenko OV, authors; Zabolot’ko VM, editor. Statystychno-analitychnyj dovidnyk dytjachogo endokrynologa za 2016 rik [Statistical and analytical reference book of the children’s endocrinologist for 2016]. Kyiv; 2017. 102 p. (in Ukrainian).
Malinovs’ka TM. Clinical and hormonal changes in children and adolescents with hypothalamic syndrome of puberty period (review of literature and own data). Pediatrija, akusherstvo ta ginekologija. 2008;(429):25-30. (in Ukrainian).
Druce M, Bloom SR. The regulation of appetite. Arch Dis Child. 2006 Feb;91(2):183-7. doi: 10.1136/adc.2005.073759.
Klok MD, Jakobsdottir S, Drent ML. The role of leptin and ghrelin in the regulation of food intake and body weight in humans: a review. Obes Rev. 2007 Jan;8(1):21-34. doi: 10.1111/j.1467-789X.2006.00270.x.
Galic S, Oakhill JS, Steinberg GR. Adipose tissue as an endocrine organ. Mol Cell Endocrinol. 2010 Mar 25;316(2):129-39. doi: 10.1016/j.mce.2009.08.018.
Huang L, Li C. Leptin: a multifunctional hormone. Cell Res. 2000 Jun;10(2):81-92. doi: 10.1038/sj.cr.7290038.
Dietz WH, Robinson TN. Use of the body mass index as a measure of overweight in children and adolescents. J Pediatr. 1998 Feb;132(2):191-3.
Considine RV, Sinha MK, Heiman ML, et al. Serum immunoreactive-leptin concentrations in normal-weight and obese humans. N Engl J Med. 1996 Feb 1;334(5):292-5. doi: 10.1056/NEJM199602013340503.
Huang KC, Lin RC, Kormas N, et al. Plasma leptin is associated with insulin resistance independent of age, body mass index, fat mass, lipids, and pubertal development in nondiabetic adolescents. Int J Obes Relat Metab Disord. 2004 Apr;28(4):470-5. doi: 10.1038/sj.ijo.0802531.
Ahima RS, Saper CB, Flier JS, Elmquist JK. Leptin regulation of neuroendocrine systems. Front Neuroendocrinol. 2000 Jul;21(3):263-307. doi: 10.1006/frne.2000.0197.
Tershakovec AM, Kuppler KM, Zemel BS, et al. Body composition and metabolic factors in obese children and adolescents. Int J Obes Relat Metab Disord. 2003 Jan;27(1):19-24. doi: 10.1038/sj.ijo.0802185.
Myers MG Jr, Leibel RL, Seeley RJ, Schwartz MW. Obesity and leptin resistance: distinguishing cause from effect. Trends Endocrinol Metab. 2010;21(11):643-51. doi: 10.1016/j.tem.2010.08.002.
Kempf AM, Strother ML, Li C, Kaur H, Huang TT. Leptin as a marker of body fat and hyperinsulinemia in college students. J Am Coll Health. 2006 Nov-Dec;55(3):175-80. doi: 10.3200/JACH.55.3.175-180.
Dimaraki EV, Jaffe CA. Role of endogenous ghrelin in growth hormone secretion, appetite regulation and metabolism. Rev Endocr Metab Disord. 2006 Dec;7(4):237-49. doi: 10.1007/s11154-006-9022-0.
Malinovs’ka TM. Grelin: structure, functions and its role in an organism (review of literature). Endokrynologia. 2009;14(1):146-151. (in Ukrainian).
Kojima M, Hosoda H, Date Y, Nakazato M, Matsuo H, Kangawa K. Ghrelin is a growth-hormone-releasing acylated peptide from stomach. Nature. 1999 Dec 9;402(6762):656-60. doi: 10.1038/45230.
Sato T, Nakamura Y, Shiimura Y, Ohgusu H, Kangawa K, Kojima M. Structure, regulation and function of ghrelin. J Biochem. 2012 Feb;151(2):119-28. doi: 10.1093/jb/mvr134.
Kirchner H, Heppner KM, Tschöp MH. The role of ghrelin in the control of energy balance. Handb Exp Pharmacol. 2012;(209):161-84. doi: 10.1007/978-3-642-24716-3_7.
Varela L, Vázquez MJ, Cordido F, et al. Ghrelin and lipid metabolism: key partners in energy balance. J Mol Endocrinol. 2011;46(2):R43-63. doi: 10.1677/JME-10-0068.
Barazzoni R, Zanetti M, Ferreira C, et al. Relationships between desacylated and acylated ghrelin and insulin sensitivity in the metabolic syndrome. J Clin Endocrinol Metab. 2007 Oct;92(10):3935-40. doi: 10.1210/jc.2006-2527.
Purnell JQ, Weigle DS, Breen P, Cummings DE. Ghrelin levels correlate with insulin levels, insulin resistance, and high-density lipoprotein cholesterol, but not with gender, menopausal status, or cortisol levels in humans. J Clin Endocrinol Metab. 2003 Dec;88(12):5747-52. doi: 10.1210/jc.2003-030513.
Bol’shova OV, Malinovs’ka TM. Serum Ghrelin level in adolescents with hypothalamic dysfunction associated with obesity. In: International Conference on Childhood Obesity. 2017 July 5-8; Lisbon, Portugal. Lisbon; 2017. 89 p.