Международный эндокринологический журнал Том 15, №1, 2019

Вступ

В Україні спостерігається зниження показників частоти неінфекційних хвороб, але різниця з країнами, що мають високий рівень розвитку, велика. Європейські розвинені країни досягли суттєвих позитивних результатів завдяки модернізації системи охорони здоров’я, що була спрямована на профілактику, враховуючи фактори ризику захворювань [1]. У даний час в Україні понад 40 % дорослого населення віком від 18 до 65 років мають принаймні одне хронічне захворювання [2].

Ендокринні хвороби в структурі захворювань посідають одне з провідних місць, причому не тільки за поширеністю, але й за хронічним перебігом патологічного процесу. Останніми роками зросли показники поширеності ендокринних хвороб серед дорослого населення, в тому числі працездатного [3], що може сприяти зростанню інвалідності та смертності. Значна частка ендокринопатій припадає на захворювання щитоподібної залози (ЩЗ). Так, тривалий стійкий дефіцит гормонів ЩЗ призводить до розвитку гіпотиреозу, на який страждає 2–3 % населення Європи [4]. Фактори середовища життєдіяльності також можуть бути причиною захворювань ЩЗ, у тому числі й гіпотиреозу. Відомо, що дефіцит селену та йоду в організмі людини, генетична схильність, несприятливі соціальні (стрес, куріння, алкоголь тощо) та інші чинники сприяють розвитку тиреоїдних патологічних станів [5–9]. У свою чергу, гіпотиреоз може бути причиною розвитку інших захворювань, зокрема серцево-судинної системи [10–14], органів чуття, нервової системи, ожиріння тощо [6].

Отже, профілактика захворювань ЩЗ сприятиме зниженню рівня поширеності гіпотиреозу, що дозволить запобігти серцево-судинним захворюванням, які посідають як в Україні, так і в Європі перше місце за поширеністю та смертністю.

В України у даний час відбувається розбудова, реформування системи охорони здоров’я, основним напрямком якої є профілактика, що базується на виявленні та усуненні факторів ризику. Тож актуальною проблемою залишається встановлення пріоритетних захворювань за епідеміологічними показниками, факторами ризику та соціальною значущістю.

Зважаючи на це, метою роботи став епідеміологічний аналіз гіпотиреозу та визначення провідних факторів ризику його поширення у Харківській області.

Матеріали та методи

У роботі використано статистичні дані МОЗ України та Харківської області за 2004–2017 роки (ф. 12 «Звіти про захворювання, зареєстровані у хворих, які мешкають у районі обслуговування лікувально-профілактичного закладу»). Проведено аналіз захворюваності та поширеності ендокринних хвороб, у тому числі серед вікових та соціальних груп населення, у Харківській області порівняно з аналогічними показниками в Україні.

Провідні фактори ризику розвитку гіпотиреозу визначали за допомогою модифікованого методу Delphi [15], що передбачає аналіз та оцінку результатів опитування фахівців з ендокринології.

В анкету опитування вводили можливі причини розвитку гіпотиреозу [16], які розподілили на три групи: фактори середовища життєдіяльності (перша група), спосіб життя та фізіологічний стан (друга група) і патологічний стан (третя група). До першої групи включили йодний дефіцит, дефіцит селену, застосування ¹³¹I з лікувальною метою, рентгенотерапію та інші види зовнішнього опромінення ділянки голови та шиї, надлишок фтору, вірусні та бактеріальні інфекції, прийом цитостатиків, антиаритмічних препаратів (кордарон), препаратів і речовин з антитиреоїдними властивостями (тиреостатики, йод); до другої — куріння, вживання алкоголю, вагітність та обтяжену спадковість.

Автоімунний тиреоїдит (атрофічна або гіпертрофічна форми); операції на ЩЗ (субтотальна або тотальна тиреоїдектомія) з приводу вузлового або багатовузлового зоба, тиреотоксикозу, а також раку ЩЗ; інфільтративні захворювання ЩЗ (амілоїдоз, склеродермія); агенез або дизгенез ЩЗ; уроджений дефект біосинтезу тиреоїдних гормонів (дефект захвату або транспорту йоду, дефект дейодинази, дефект синтезу тиреоглобуліну та тиронінів); пухлини і травми гіпоталамо-гіпофізарної ділянки; судинні порушення (аневризми внутрішньої сонної артерії, ішемія, геморагії); хронічний лімфоцитарний (автоімунний) гіпофізит; уроджені порушення функції гіпофіза (гіпоплазія, септооптична дисплазія); мутації генів, що кодують Pit-1 або β-рТТГ; застосування значних доз глюкокортикоїдів або дофаміну; пухлини (гліома, краніофарингіома, менінгіома, нейробластома); інфільтративні та інфекційні захворювання (гістіоцитоз, саркоїдоз, лейкемія, менінгіт, туберкульоз); набуті порушення розвитку (супраселярна, арахноїдальна кіста, колоїдна кіста третього шлуночка, внутрішньошлуночкові крововиливи); підгострий тиреоїдит; післяпологовий тиреоїдит; гіпотиреоз, що розвивається після припинення прийому левотироксину у хворих без тиреоїдної патології; резистентність до тиреоїдних гормонів; гемангіома новонароджених та ожиріння були включені до третьої групи.

В опитуванні брали участь 14 лікарів-ендокринологів, які навчалися на передатестаційному циклі «Ендокринологія» на базі Харківської медичної академії післядипломної освіти. Підрахунки проводили за п’ятибальною шкалою (від 0 до 5 балів).

Перевірку нормальності розподілу поширеності та захворюваності на ендокринні хвороби проводили з використанням критерію Колмогорова — Смирнова з поправкою Ліллієфорса та критерію Шапіро — Уїлка. Була доведена відповідність нормальному розподілу показників, тому статистичну обробку даних проводили за допомогою параметричних методів, використовуючи уніфіковану комп’ютерну програму ОреnOffice. Багаторічну тенденцію визначали за показниками теоретичної лінії тенденції, яку розраховували вирівнюванням фактичної кривої методом найменших квадратів по прямій. Середній темп приросту (Тпр) або зниження захворюваності оцінювали за такими критеріями: тенденцію від 0 до ±1 % вважали стабільною; від ±1,1 до ±5 % — помірною; більше ±5 % — вираженою. Для кореляційного аналізу використовували критерій Пірсона (r_xy). Вірогідність одержаних результатів та ступінь різниці між показниками дослідження оцінювали за t-критерієм Стьюдента [17].

Результати

За 2004–2017 рр. у Харківській області та Україні відбулося зростання рівня поширеності ендокринних хвороб, відповідно, від 6155,2 до 8518,6 та від 7348,1 до 8676,0 на 100 тис. населення. Середній багаторічний показник поширеності цих хвороб був дещо нижчим у Харківській області (7336,9 на 100 тис. населення), ніж в Україні (8012,0 на 100 тис. населення) (рис. 1).

У Харківській області за період дослідження більше ніж на 1 % зросла частка ендокринних хвороб у структурі зареєстрованих випадків загалом в Україні.

У структурі ендокринних хвороб на захворювання ЩЗ припадало в середньому 26,5 % (Харківська область) та 40,2 % (Україна). Частка гіпотиреозу в структурі захворювань ЩЗ становила відповідно 15,6 та 11,0 %. За 2008–2017 рр. спостерігалося суттєве зростання випадків гіпотиреозу в області — від 10,6 ± 0,1 до 19,6 ± 0,2 % (p < 0,01) та в Україні — від 8,60 ± 0,02 до 13,50 ± 0,02 % (p < 0,01).

Поширеність гіпотиреозу в Харківській області перебувала в межах від 224,9 до 535,5 на 100 тис. населення, тоді як в Україні — від 228,9 до 461,8 на 100 тис. населення. Виявлено тенденцію до зростання поширеності гіпотиреозу, про що свідчать розраховані темпи приросту, які в області становили +8,5 %, а в Україні — +4,6 % (рис. 2).

Щорічно в Харківській області реєструється майже тисяча випадків гіпотиреозу, а в Україні — близько 16 тисяч. В області встановлено збільшення вперше виявлених випадків на 23,5 %, в Україні — на 13,8 %. Багаторічні показники захворюваності на гіпотиреоз в області та в Україні були майже однаковими й становили відповідно 35,2 та 35,6 на 100 тис. населення. Наявна тенденція до зростання захворюваності на гіпотиреоз (рис. 3).

У Харківській області випадки гіпотиреозу реєструвалися переважно у дорослого населення (98,4 %), при цьому на працездатне населення припадало 56,1 %. Аналізуючи поширеність гіпо–тиреозу серед різних вікових та соціальних груп, встановлено у 12 разів вищий показник серед дорослих (18 років та старше), ніж серед дітей (0–17 років). Показники поширеності гіпотиреозу серед дорослих перебували в межах від 261,3 до 614,3 на 100 тис. дорослого населення, а серед дітей — від 27,1 до 41,8 на 100 тис. дитячого населення. Серед працездатного населення поширеність гіпотиреозу становила в середньому 317,7 на 100 тис. осіб цієї групи.

Аналіз 14 карт щодо оцінки впливу різноманітних факторів на розвиток гіпотиреозу показав, що найбільше балів (54 бали) припадало на спадковість та АІТ. Але серед 36 можливих причин розвитку гіпотиреозу значущими (перевищують середнє число балів) за розрахованими балами у першій групі можна вважати йодний дефіцит, дефіцит селену, бактеріальні інфекції та препарати й речовини з антитиреоїдними властивостями (тиреостатики, йод); у другій — вагітність та спадковість; у третій — АІТ (атрофічна або гіпертрофічна форми); операції на ЩЗ (субтотальна або тотальна тиреоїдектомія) з приводу вузлового або багатовузлового зоба, тирео–токсикозу, а також раку ЩЗ; інфільтративні захворювання ЩЗ (амілоїдоз, склеродермія); агенез або дизгенез ЩЗ; природжений дефект біосинтезу тиреоїдних гормонів (дефект захвату або транспорту йоду, дефект дейодинази, дефект синтезу тиреоглобуліну і тиронінів); пухлини гіпоталамо-гіпофізарної ділянки; хронічний лімфоцитарний (автоімунний) гіпофізит; мутації генів, що кодують Pit-1 або β-рТТГ; резистентність до тиреоїдних гормонів.

Обговорення

Незважаючи на нижчі показники поширеності ендокринних хвороб у Харківській області, ніж загалом в Україні, багаторічні показники поширеності гіпотиреозу в області виявилася вищими (в середньому 380,2 та 345,3 на 100 тис. населення відповідно). Про ускладнення в області ситуації щодо гіпотиреозу свідчать тенденція до зростання з вираженим темпом приросту (+8,5 %) та збільшення вперше виявлених випадків на 23,5 %, тоді як загалом в Україні — 13,8 %.

Більшість авторів [12–14] зазначають, що ендокринні хвороби, якщо їх не лікувати, сприяють розвитку захворювань серцево-судинної системи, що було підтверджено кореляційним аналізом. Так, виявили сильні кореляційні зв’язки між показниками захворюваності на хвороби системи кровообігу (I00-I99) та показниками захворюваності на ендокринні хвороби (E00-E90) в області та загалом в Україні (r_xy = 0,96 та 0,97 відповідно), а також між показниками захворюваності на хвороби системи кровообігу (І00-І99) та показниками захворюваності на хвороби, що пов’язані з ЩЗ (r_xy = 0,75 та 0,98 відповідно).

Проведені в Україні дослідження, зокрема в Одеській, Сумській та Харківській областях, свідчать про недостатність селену в організмі жінок. Причому в Харківській області частка жінок з дефіцитом селену була найвищою та становила 96,8 % [7]. Також встановлені провідні фактори ризику розвитку гіпотиреозу в області є підтвердженням проведених іншими фахівцями досліджень [6, 9], але дефіцит селену можна вважати найбільш значущим для населення області.

Отже, серед основних причин розвитку гіпотиреозу, яких можна уникнути або упередити їх вплив, є дефіцит селену та йоду, а також деякі неспадкові захворювання. Тож, доки не будуть вирішені вищезазначені проблеми, що сприяють розвитку гіпотиреозу, неможливо буде досягти певних успіхів щодо інших неінфекційних хвороб.

Висновки

1. У Харківській області та загалом в Україні спостерігається зростання поширеності ендокринних хвороб. Залежність рівня захворюваності на хвороби системи кровообігу від захворюваності на ендокринні хвороби, в тому числі від показників захворюваності, що пов’язані з щитоподібною залозою, підтверджено сильними прямими кореляційними зв’язками.

2. Відбувається зростання поширеності та захворюваності на гіпотиреоз, причому у Харківській області тенденція до зростання виражена (+8,5 %), а в Україні — помірна (+4,6 %). Групою ризику є дорослі, переважно працездатного віку.

3. Опитування фахівців щодо визначення провідних факторів ризику гіпотиреозу показало, що найбільш значущими є спадковість та автоімунний тиреоїдит. Але серед факторів, які теж можна вважати значущими, є дефіцит селену, що становить проблему для Харківської області.

4. Своєчасне виявлення захворювань, пов’я–заних з патологією щитоподібної залози, їх лікування та проведення профілактичних заходів сприятиме зниженню захворюваності на гіпотиреоз, що, в свою чергу, позитивно впливатиме на рівень поширеності та смертності від інших неінфекційних захворювань, у тому числі хвороб серцево-судинної системи.

Перспективи подальшого дослідження. Продовжити вивчення факторів ризику розвитку гіпотиреозу в інших областях України для встановлення провідних причин на конкретній території.

Конфлікт інтересів. Автори заявляють про відсутність конфлікту інтересів при підготовці даної статті.