Інформація призначена тільки для фахівців сфери охорони здоров'я, осіб,
які мають вищу або середню спеціальну медичну освіту.

Підтвердіть, що Ви є фахівцем у сфері охорони здоров'я.



СІМЕЙНІ ЛІКАРІ ТА ТЕРАПЕВТИ
день перший
день другий

НЕВРОЛОГИ, НЕЙРОХІРУРГИ, ЛІКАРІ ЗАГАЛЬНОЇ ПРАКТИКИ, СІМЕЙНІ ЛІКАРІ

КАРДІОЛОГИ, СІМЕЙНІ ЛІКАРІ, РЕВМАТОЛОГИ, НЕВРОЛОГИ, ЕНДОКРИНОЛОГИ

СТОМАТОЛОГИ

ІНФЕКЦІОНІСТИ, СІМЕЙНІ ЛІКАРІ, ПЕДІАТРИ, ГАСТРОЕНТЕРОЛОГИ, ГЕПАТОЛОГИ
день перший
день другий

ТРАВМАТОЛОГИ

ОНКОЛОГИ, (ОНКО-ГЕМАТОЛОГИ, ХІМІОТЕРАПЕВТИ, МАМОЛОГИ, ОНКО-ХІРУРГИ)

ЕНДОКРИНОЛОГИ, СІМЕЙНІ ЛІКАРІ, ПЕДІАТРИ, КАРДІОЛОГИ ТА ІНШІ СПЕЦІАЛІСТИ

ПЕДІАТРИ ТА СІМЕЙНІ ЛІКАРІ

АНЕСТЕЗІОЛОГИ, ХІРУРГИ

"Emergency medicine" №2(97), 2019

Back to issue

Застосування місцевих анестетиків у складі анестезіологічного забезпечення та інтенсивної терапії пацієнтів з гострою тонкокишковою непрохідністю

Authors: Ліпич О.П., Лісецький В.А.
Українська військово-медична академія, м. Київ, Україна

Categories: Medicine of emergency

Sections: Medical forums

print version

Вступ. Гостра кишкова непрохідність (ГКН) становить в екстреній хірургії 9,4–14,1 % усіх хірургічних захворювань (Воробей А.В., 2012). Гостра тонкокишкова непрохідність (ГТКН) — близько 80–85 % у структурі ГКН (Elroy P.W., 2017). Згідно з даними М.И. Кузьмін-Крутецького та співавт. (2016), летальність при ГТКН в післяопераційному (п/о) періоді становить 9–21 %. Тому важливим є здійснення адекватного анестезіологічного забезпечення таких пацієнтів не лише під час оперативного втручання (ОВ), а й в п/о періоді. Мета: вивчення впливу та ефективності епідурального введення місцевих анестетиків (МА) під час і після операції для п/о знеболювання та відновлення моторно-евакуаторної функції (МЕФ) кишечника у хворих, прооперованих з приводу ГТКН, порівняно з опіатами та НПЗП. Матеріали та методи. Ретроспективний аналіз 40 пацієнтів, прооперованих шляхом лапаротомії з приводу ГТКН на базі НВМКЦ «ГВКГ». У 20 осіб (контрольна група) операція проходила під багатокомпонентною внутрішньовенною анестезією з інтубацією трахеї та штучною вентиляцією легень, а п/о знеболювання проводилось опіатами (промедол) та НПЗП (кейвер). В інших 20 (дослідна група) ОВ здійснювалось аналогічно, а для знеболювання вводили епідурально 1% р-н лідокаїну (4–6 мл/год) під час і після ОВ 2 дні. Досліджувані групи репрезентативні. Результати. У хворих, яким п/о знеболювання здійснювалось опіатами та НПЗП, рівень болю в перші години після ОВ був вищим, ніж у пацієнтів з епідуральною аналгезією (ЕА), 13 хворих із 20 (65 %) потребували додаткового знеболювання промедолом зразу п/о та 7 (35 %) — у першу п/о добу. При застосуванні промедолу парез кишечника зберігався 4–5 днів, пацієнти скаржилися на нудоту, блювання та біль при рухах. У хворих з ЕА відзначено добре знеболювання і появу перистальтики на 2-гу добу п/о періоду. Глікемія плазми крові пацієнтів до ОВ була майже однаковою, а в п/о періоді отримано: через 6 год п/о при застосуванні опіатів рівень глікемії крові 7,64 ± 0,39 ммоль/л, а при використанні МА — 6,24 ± 0,52 ммоль/л. Через добу — 7,20 ± 0,38 ммоль/л і 5,32 ± 0,24 ммоль/л; на третю добу — 6,42 ± 0,28 ммоль/л та 5,02 ± 0,23 ммоль/л відповідно. Висновки. Застосування МА під час ОВ і в п/о періоді у пацієнтів, прооперованих з приводу ГТКН, дозволяє забезпечити добре знеболювання, якнайшвидше відновити МЕФ кишечника та зменшити прояви стрес-реакції організму (показник глікемії плазми крові) порівняно з використанням опіатів та НПЗП.



Back to issue