Газета «Новости медицины и фармации» №14 (709), 2019

У конференції брали участь терапевти, кардіологи, гастроентерологи, пульмонологи, нефрологи, ендокринологи, лікарі загальної практики — сімейної медицини з м. Харкова, Львова та Львівської області.

Усього зареєстровано 92 делегати конференції.

До уваги учасників конференції були наведені сучасні наукові дані щодо нових методів діагностики, профілактики та лікування коморбідної патології.

Відкрив конференцію голова обласного товариства терапевтів Львівщини доктор медичних наук, професор, заві–дуючий кафедрою терапії № 1 та медичної діагностики факультету післядипломної освіти Львівського національного медичного університету ім. Данила Галицького, заслужений лікар України Євген Якович Скляров.

Свій виступ «Особливості лікування хронічної серцевої недостатності у хворих з коморбідною патологією» Юрій Степанович Рудик почав із того, що проблема коморбідності є надзвичайно актуальною як для лікарів–терапевтів, так і лікарів–кардіологів. У розвинених країнах світу захворювання органів дихання, зокрема хронічні обструктивні захворювання легень (ХОЗЛ), і серцево–судинна патологія посідають провідні місця серед причин смертності пацієнтів. Останнім часом клінічне значення таких коморбідних станів зростає. З іншої сторони, за наявності супутніх захворювань перебіг ХОЗЛ є значно тяжчим та супроводжується несприятливим прогнозом пацієнтів.

Згідно з даними епідеміологічних досліджень, провідною причиною летальності у хворих із ХОЗЛ є не дихальна недостатність, а ішемічна хвороба серця та хронічна серцева недостатність (ХСН). Особливу увагу привертає вказана коморбідність в умовах старіння населення, що пов`язано із значним погіршенням прогнозу таких пацієнтів. Взаємне прогресування ХСН і ХОЗЛ ґрунтується на спільних ланках патогенезу: системний запальний процес, оксидативний стрес, ендотеліальна дисфункція, гіперактивація ренін–ангіотензин–альдостеронової системи та ін. Поєднання ХОЗЛ і ХСН породжує низку діагностичних проблем, які на сьогодні ще не вирішені. Сучасні підходи в лікуванні ХОЗЛ і ХСН протягом останніх років дозволили досягнути певних успіхів у контролі цих захворювань та підвищити якість життя пацієнтів. Однак поєднаний перебіг зумовлює значні труднощі стандартної терапії таких хворих. Відомо, що деякі препарати, які традиційно застосовуються в терапії ХСН, можуть негативно впливати на перебіг ХОЗЛ, а бронхолітики, без яких складно уявити лікування обструктивного бронхіту, справляють негативний ефект на серцево–судинну систему. Тому вибір лікарських засобів, що використовуються при кардіальній патології, може бути значно обмежений при супутньому ХОЗЛ. Клінічна складність лікування пацієнтів із ХСН та ХОЗЛ може бути також пов’язана з ризиком взаємодії препаратів. Наприклад, у хворих із миготливою аритмією, які приймають варфарин, виникає потенційна небезпека надмірної гіпо–коагуляції під час повторних курсів антибіотикотерапії, які можуть проводитись при загостренні ХОЗЛ.

Таким чином, проблема поєднання ХСН і ХОЗЛ є складною та вимагає не тільки обсерваційних, але і відповідних, спеціально спланованих рандомізованих досліджень, які достатньою мірою відображають клінічні особливості даного контингенту хворих. Адекватне комбіноване призначення лікарських засобів хворим із цими коморбідними станами дасть можливість запобігти не тільки прогресуванню кожного із захворювань, а й покращити віддалений прогноз пацієнтів.

Другий доклад на тему «Сучасні уявлення про немедикаментозні способи лікування хворих із хронічними захворюваннями печінки» представила Олена Григорівна Курінна.

Захворювання печінки спостерігаються у 844 мільйонів осіб у всьому світі, що є причиною летального результату приблизно у 2 мільйонах випадків на рік: 1 мільйон — внаслідок ускладнень цирозу і 1 мільйон — внаслідок вірусних гепатитів та гепатоцелюлярної карциноми. На сьогодні цироз печінки є 11–ю найбільш поширеною світовою причиною летального результату, а рак печінки — 16–ю за значимістю причиною смерті; разом вони обумовлюють 3,5 % всіх смертей у всьому світі. У доповіді були висвітлені такі питання: чим характеризується стан харчування у хворих із хронічними захворюваннями печінки; як обстежити дану категорію хворих і які сучасні рекомендації з харчування і фізичної активності в даної категорії хворих?

Хронічні захворювання печінки, включаючи цироз печінки, — стани, що характеризуються підвищеним катаболізмом: у 15–30 % пацієнтів із цирозом печінки спостерігається зростання енерговитрат на основний обмін (розрахованих за формулою Харріса — Бенедикта) вище 120 % на тлі зниження надходження макро– і мікронутрієнтів з їжею внаслідок: зниження апетиту, мальабсорбції, функціонального стану печінки, розвитку ускладнень цирозу печінки: асциту і печінкової енцефалопатії, зниження рівня фізичної активності. Недостатнє надходження з їжею макро– і мікронутрієнтів може призводити до виснаження організму з формуванням недостатності харчування, важливим елементом якої є втрата м’язової маси — саркопенія. Зі свого боку, недостатність харчування істотно ускладнює лікування хворих із захворюваннями печінки, посилюючи соціоекономічні показники в даної категорії хворих.

Виділення груп хворих, які перебувають у групі ризику недостатності харчування і саркопенії, регламентовано рекомендаціями Європейської асоціації з вивчення печінки (EASL) і полягає у використанні як опитувальників, так й інструментальних методів обстеження.

Немедикаментозні методи лікування, які включають корекцію способу життя, зокрема харчування і фізичної активності, є важливою складовою лікувального алгоритму пацієнтів із хронічними захворюваннями печінки, становлять собою напрямок, що інтенсивно розвивається, і викликають значний науковий інтерес.

У доповіді були наведені узагальнені дані з харчування і фізичного навантаження у хворих із захворюваннями печінки, використання яких можливе в клінічній практиці. Було підкреслено, що порушення харчування і саркопенія є основними ускладненнями хронічних захворювань печінки, які впливають на прогноз і соціоекономічні наслідки. Виділено новий стан, який впливає на перебіг хронічних захворювань печінки — надлишкова маса тіла й ожиріння, що вимагає проведення немедикаментозних способів корекції і потребує подальшого вивчення.

На завершення доповіді автор підкреслив, що високоякісних досліджень у галузі харчування при захворюваннях печінки недостатньо. Причин тому безліч: нечіткість дефініцій, відсутність стандартизованих протоколів і дефіцит інтервенційних досліджень.

Слід зазначити, що протягом року в медичних закладах Львівської області було впроваджено 23 інноваційні розробки науковців Інституту терапії.

   ►    Учасниками конференції одностайно була прийнята резолюція з такими положеннями:

1. З метою ознайомлення лікарів первинної ланки охорони здоров’я з новітніми технологіями щодо профілактики, діагностики і лікування коморбідної патології та подальшого їх впровадження в клінічну практику вважати доцільним проведення науково–практичних конференцій у рамках Школи терапевтів імені Л.Т. Малої співробітниками ДУ «Національний інститут терапії імені Л.Т. Малої НАМНУ» на базі лікувальних закладів Львівської області.

2. Враховуючи складність проблеми поєднання хронічної серцевої недостатності та хронічного обструктивного захворювання легень, прогресуючий їх перебіг та велику частоту ускладнень, рекомендувати лікарям практичної охорони здоров’я застосовувати сучасні протоколи лікування з урахуванням клінічної особливості такої коморбідності.

3. З метою підвищення ефективності терапевтичних втручань хворим із хронічними захворюваннями печінки рекомендовано довести до лікарів первинної ланки, що немедикаментозні заходи лікування є важливою складовою інтервенційних схем у даної категорії хворих. При обстеженні пацієнтів слід використовувати опитувальники та інструментальні методи з метою визначення груп підвищеного ризику наявності недостатності харчування та саркопенії відповідно до рекомендації Європейської асоціації з вивчення печінки. При призначенні корекції харчування слід пам’ятати про достатню кількість білка й енергетичну цінність добового раціону.

Усі учасники конференції отримали сертифікати, які враховуються при атестації лікарів на присвоєння кваліфікаційної категорії.