Журнал «Почки» Том 9, №1, 2020
Вернуться к номеру
Порушення вазорегулюючої функції ендотелію у хворих на системний червоний вовчак: асоціація з ураженням нирок, маркерами запалення та автоантитілами
Авторы: Матіящук І.Г., Амосова К.М., Яременко О.Б., Захарова В.І., Коляденко Д.І.
Національний медичний університет імені О.О. Богомольця, м. Київ, Україна
Рубрики: Нефрология
Разделы: Клинические исследования
Версия для печати
Актуальність. Провідною причиною смертності у хворих на системний червоний вовчак (СЧВ) є серцево-судинні захворювання внаслідок раннього атеросклерозу. Одним із маркерів субклінічного атеросклерозу вважається порушення функції ендотелію. Мета роботи: оцінити вазорегулюючу функцію ендотелію у хворих на СЧВ та її зв’язок із клініко-лабораторними особливостями СЧВ. Матеріали та методи. Проведено визначення ендотелійзалежної (ЕЗВД) й ендотелійнезалежної вазодилатації (ЕНВД) плечової артерії в 100 хворих на СЧВ. Результати. ЕЗВД у хворих на СЧВ була знижена в середньому на 31,5 % порівняно зі здоровими особами (р < 0,001). Середні величини ЕНВД у групі хворих на СЧВ (20,03 ± 0,80 %) і в групі здорових осіб (21,4 ± 0,7 %) вірогідно не відрізнялись (р > 0,05). Наявність люпус-нефриту асоціювалась зі значним погіршенням ЕЗВД (на 42,5 % порівняно з контролем та на 25,8 % порівняно з альтернативною групою, р < 0,001 і р < 0,05 відповідно). Середні значення ЕЗВД у хворих із підвищеним рівнем С-реактивного білка (СРБ) були знижені на 35,1 % порівняно з контролем (р < 0,001), а у хворих із нормальним рівнем СРБ — на 25,9 % (р < 0,001; різниця між підгрупами невірогідна). Значущої кореляційної залежності між величинами СРБ і ЕЗВД виявлено не було (r = 0,10, р > 0,05). У хворих, позитивних за антинуклеарним фактором (АНФ) й антитілами до нативної ДНК (АТ-нДНК), значення ЕЗВД були відповідно на 32,0 і 35,2 % нижчими, ніж у контрольній групі (р < 0,001). Водночас у негативних за АНФ і АТ-нДНК хворих різниця з контролем була невірогідною (p > 0,05). Згідно з результатами множинного лінійного регресійного аналізу незалежними детермінантами ЕЗВД були вік хворого (р < 0,001), наявність нефриту (незалежно від його форми) (р = 0,001), поліартриту (р = 0,019) і синдрому Рейно (р = 0,045). Висновки. Для хворих на СЧВ характерним є порушення вазорегулюючої функції ендотелію, особливо за наявності люпус-нефриту та підвищених титрів АНФ і АТ-нДНК. ЕЗВД не корелює з рівнем СРБ у хворих на СЧВ.
Актуальность. Ведущей причиной смертности у больных системной красной волчанкой (СКВ) являются сердечно-сосудистые заболевания вследствие раннего атеросклероза. Одним из маркеров субклинического атеросклероза считается нарушение функции эндотелия. Цель работы: оценить состояние вазорегулирующей функции эндотелия у больных СКВ и ее связь с клинико-лабораторными особенностями СКВ. Материалы и методы. Проведено определение эндотелийзависимой (ЭЗВД) и эндотелийнезависимой вазодилатации (ЭНВД) плечевой артерии у 100 больных СКВ. Результаты. ЭЗВД у больных СКВ была снижена в среднем на 31,5 % по сравнению со здоровыми лицами (р < 0,001). Средние величины ЭНВД в группе больных СКВ (20,03 ± 0,80 %) и в группе здоровых лиц (21,4 ± 0,7 %) достоверно не отличались (р > 0,05). Наличие люпус-нефрита ассоциировалось со значительным ухудшением ЭЗВД (на 42,5 % по сравнению с контролем и на 25,8 % по сравнению с альтернативной группой, р < 0,001 и р < 0,05 соответственно). Средние значения ЭЗВД у больных с повышенным уровнем С-реактивного белка (СРБ) были снижены на 35,1 % по сравнению с контролем (р < 0,001), а у больных с нормальным уровнем СРБ — на 25,9 % (р < 0,001; разница между подгруппами недостоверна). Значимой корреляционной зависимости между величинами СРБ и ЭЗВД обнаружено не было (r = 0,10, р > 0,05). У больных, позитивных по антителам к нативной ДНК (АТ-нДНК) и антинуклеарному фактору (АНФ), значения ЭЗВД были соответственно на 35,2 и 32,0 % ниже, чем в контрольной группе (р < 0,001). В то же время у больных, негативных по АТ-нДНК и АНФ, разница с контролем была недостоверной (p > 0,05). Согласно результатам множественного линейного регрессионного анализа независимыми детерминантами ЭЗВД были возраст больного (р < 0,001), наличие нефрита (независимо от его формы) (р = 0,001), полиартрита (р = 0,019) и синдрома Рейно (р = 0,045). Выводы. Для больных СКВ характерно нарушение вазорегулирующей функции эндотелия, особенно при наличии люпус-нефрита, повышенных титров АНФ и АТ-нДНК. ЭЗВД не коррелирует с уровнем СРБ у больных СКВ.
Background. The leading cause of death in patients with systemic lupus erythematosus (SLE) is cardiovascular diseases due to early atherosclerosis. Endothelial dysfunction is considered one of the markers of subclinical atherosclerosis. The work aimed at assessing the endothelial vasoregulatory function in patients with SLE and its relationship with clinical and laboratory features of SLE. Materials and methods. We studied endothelium-dependent (EDVD) and endothelium-independent vasodilation (EIVD) of the brachial artery in 100 patients with SLE. Results. EDVD in patients with SLE was reduced by an average of 31.5 % compared with healthy individuals (p < 0.001). The average values of EIVD in the group of patients with SLE (20.03 ± 0.80 %) and in the group of healthy individuals (21.4 ± 0.7 %) did not significantly differ (p > 0.05). The presence of lupus nephritis was associated with a significant deterioration in EDVD (42.5 % compared with the control group and 25.8 % compared with the alternative group, p < 0.001 and p < 0.05, respectively). The average values of EDVD in patients with elevated levels of C-reactive protein (CRP) were reduced by 35.1 % compared with the control group (p < 0.001), and in patients with normal levels of CRP — by 25.9 % (p < 0.001; the difference between the subgroups is unreliable). No significant correlation between the values of CRP and EDVD was found (r = 0.10, p > 0.05). In patients with positive antinuclear factor (ANF) and antibodies to native DNA (anti-nDNA), the values of EDVD were 32.0 and 35.2 % lower, respectively, than in the control group (p < 0.001). At the same time, in patients with negative ANF and anti-nDNA, the difference with the control group was unreliable (p > 0.05). According to the results of multiple linear regression analysis, the independent determinants of EDVD were the patient’s age (p < 0.001), the presence of nephritis (regardless of its form) (p = 0.001), polyarthritis (p = 0.019), and Raynaud’s syndrome (p = 0.045). Conclusions. SLE patients have impaired vasoregulatory function of the endothelium, especially in the presence of lupus nephritis, elevated titers of ANF and anti-nDNA. EDVD does not correlate with CRP level in patients with SLE.
системний червоний вовчак; ендотелій; ендотелійзалежна вазодилатація; нефрит; автоантитіла
системная красная волчанка; эндотелий; эндотелийзависимая вазодилатация; нефрит; аутоантитела
systemic lupus erythematosus; endothelium; endothelium-dependent vasodilation; nephritis; autoantibodies
Вступ
Серцево-судинні захворювання (ССЗ) внаслідок раннього атеросклерозу є провідною причиною смертності у хворих на системний червоний вовчак (СЧВ), що не можна повністю пояснити традиційними факторами ризику ССЗ, прийомом глюкокортикоїдів (ГК) й активністю запального процесу. Жінки віком 35–44 роки, хворі на СЧВ, мають у 50 разів більший ризик інфаркту міокарда порівняно зі здоровими жінками [1]. Ранній атеросклероз у 6 разів частіше спостерігається у хворих на СЧВ порівняно із загальною популяцією [2]. Однак клітинні і молекулярні механізми, що лежать в основі раннього атеросклерозу при СЧВ, досі не є повністю визначеними [3]. Маркером раннього атеросклерозу вважається ендотеліальна дисфункція (ЕД) — потенційно оборотна втрата нормальної судинної реактивності, що виникає через порушення кліренсу апоптичних клітин, активацію В- і Т-клітин, розвиток неконтрольованого цитокінового каскаду й оксидативного стресу [2, 4–7]. Результати недавнього метааналізу підтверджують, що хворі на СЧВ без ознак ССЗ мають порушення функції ендотелію, пов’язане з різними факторами ризику, зокрема з ураженням нирок, цукровим діабетом, підвищенням діастолічного артеріального тиску [8]. Системне запалення, антитіла до нативної ДНК (АТ-нДНК), рибонуклеопротеїну, ендотеліальних клітин, фосфоліпідів, циркулюючі імунні комплекси, активовані компоненти комплементу, дефіцит вітаміну D, дисліпідемія теж сприяють виникненню ЕД. Також доведено асоціацію ЕД зі змінами при капіляроскопії нігтьового ложа в пацієнтів із тривалістю СЧВ менше 5 років, низькою активністю захворювання і відсутністю синдрому Рейно та факторів ризику ССЗ [2].
Останнім часом особливу увагу приділяють значенню ураження нирок у виникненні ЕД [9, 10]. За даними A. Munteanu et al. (2013), у хворих із вовчаковим нефритом спостерігається більш виражена ЕД порівняно з пацієнтами без ураження нирок [11]. Оскільки гломерулярні ендотеліальні клітини безпосередньо взаємодіють з імунними клітинами крові та з подоцитами і мезангіальними клітинами клубочків нирок, вони можуть бути центральними внутрішньонирковими учасниками запальних процесів [11]. P. Dimou et al. виявили, що в умовах запального середовища in vitro, створеного наявністю ФНП-a, IЛ-1b, IЛ-13 та IФН-g, людські гломерулярні ендотеліоцити починають продукувати прозапальні цитокіни, хемокіни, фактори росту та молекули адгезії, які можуть сприяти інфільтрації імунними клітинами клубочків і прогресуванню ураження нирок [12].
З метою стратифікації ризику виникнення і прогресування ССЗ у хворих на СЧВ залишаються актуальними пошук й уточнення факторів, що потенційно можуть впливати на стан ендотелійзалежної вазорегуляції.
Мета роботи: оцінити вазорегулюючу функцію ендотелію у хворих на СЧВ та її зв’язок із клініко-лабораторними особливостями СЧВ.
Матеріали та методи
Були обстежені 100 хворих із діагнозом СЧВ відповідно до критеріїв Американської колегії ревматологів (1997) [13]. Критеріями включення були I і II ступені активності СЧВ за критеріями класифікації Асоціації ревматологів України (2004) [14], тривалість прийому ГК не менше 1 року. Критеріями невключення були ІІІ ступінь активності СЧВ, швидкість клубочкової фільтрації < 60 мл/хвилину, фракція викиду лівого шлуночка < 45 %, підвищення рівнів аланінової й аспарагінової амінотрансфераз більше ніж у 3 рази від верхньої межі норми, гіпотиреоз, міопатія.
Серед обстежених пацієнтів були 90 жінок (90,0 %) та 10 чоловіків (10,0 %). Вік хворих становив 40,9 ± 1,4 року, тривалість захворювання — 9,9 ± 0,9 року. Вік хворих на початку захворювання становив 30,6 ± 1,3 року. Усі хворі отримували перорально ГК протягом 7,6 ± 0,8 року. Середня добова доза ГК за преднізолоном на час обстеження становила 11,3 ± 0,5 мг. Протягом захворювання в лікуванні 18 пацієнтів (18 %) застосовували пульс-терапію метилпреднізолоном за стандартною схемою, 22 пацієнти (22 %) протягом захворювання приймали цитостатичні імуносупресанти (циклофосфамід — 20 %, азатіоприн — 2 %), 14 пацієнтів (14 %) — амінохінолінові препарати, в усіх випадках — довше 1 року. У дослідженні брали участь хворі переважно з хронічним перебігом, І ступенем активності СЧВ (79 %). Для кількісної оцінки активності СЧВ підраховували індекс активності хвороби — SLEDAI. Середня величина SLEDAI становила 11,77 ± 0,64. Проведено оцінку залучення різних органів і систем: нефрит із сечовим синдромом — у 38 %, із нефротичним синдромом (НС) — у 8 % пацієнтів.
Контрольну групу становили 32 практично здорові особи, порівнянні з основною групою. Середній вік становив 38,4 ± 2,4 року, із них 26 жінок (81,3 %) і 6 чоловіків (18,7 %). В обстежених груп відсутня вірогідна різниця за віком та статтю (р > 0,05).
Оцінку функції ендотелію всім хворим проводили за модифікованою методикою, запропонованою D.S. Celermajer et al. [15] на УЗ-сканері Aloka 5000 Pro Sound (Японія) лінійним датчиком із робочою частотою 13 МГц. Сканування правої плечової артерії проводили на 2–10 см вище ліктьового згину, манжету тонометра накладали на плече вище місця локації артерії. У вихідному стані вимірювали діаметр плечової артерії та швидкість кровотоку. Діаметр плечової артерії визначали як відстань між передньою і задньою стінками артерії на межі «інтима судини/потік». Вимірювання діаметра проводили в кінцево-діастолічній фазі кровотоку, яку визначали в момент появи зубця R на електрокардіограмі, синхронізованій з УЗ-зображенням. Ендотелійзалежну вазодилатацію (ЕЗВД) визначали на 90-й секунді після 5 хвилин компресії плечової артерії тиском на 50 мм рт.ст. вище рівня cистолічного артеріального тиску хворого шляхом розрахунку відсотка зміни діаметра артерії порівняно з вихідним значенням. Ендотелійнезалежну вазодилатацію (ЕНВД) визначали як відсоток максимального розширення артерії протягом 5 хвилин після сублінгвального прийому 0,5 мг нітрогліцерину.
Статистичну обробку результатів проводили за допомогою ліцензійних програм Microsoft Excel та SPSS. Для оцінки значущості різниці середніх величин у досліджуваних групах використовувався критерій Стьюдента. Різницю вважали вірогідною при р < 0,05. Для визначення відповідності (узгодженості чи відмінності) розподілу показників (частоти виявлення) у досліджуваних групах використовували критерій c2. Його розрахунок здійснювали за чотирипольною таблицею згідно з встановленою формулою [16]. Коли хоча б один із показників був менше чотирьох, у формулу вводилась поправка Єйтса. Якщо до того ж загальна кількість спостережень була менше 30, застосовувався критерій Фішера. Оцінка отриманого показника критеріїв c2 та Фішера проводилась за таблицею [16]. Різниця показників вважалась вірогідною при c2 > 3,84.
Для вивчення лінійних зв’язків між показниками застосовували кореляційний аналіз. Зв’язок, що відповідав значенню коефіцієнта кореляції r < 0,3 вважали слабким, r > 0,3, але < 0,7 — середньої сили, r > 0,7 — сильним.
Для вивчення предикторів погіршення функції ендотелію використовували метод множинного лінійного регресійного аналізу [17], що дозволяє оцінити силу зв’язку між різними показниками та дає можливість прогнозування значення залежної змінної від значення кількох незалежних змінних. Рівняння регресії для прогнозування значення залежної змінної виглядає так: b1 ´ x1 + b2 ´ x2 + … + bn ´ xn + a, де n — кількість незалежних змінних, позначених як x1 і xn, а — певна константа, b — коефіцієнти, розрахунок яких є завданням множинної лінійної регресії.
Результати та обговорення
Як показали отримані нами результати, у вихідному стані діаметр плечової артерії в групі хворих на СЧВ (3,2 ± 0,1 мм) і в контрольній групі (3,4 ± 0,1 мм) суттєво не відрізнявся. У пробі з реактивною гіперемією виявлено значне порушення вазорегулюючої функції ендотелію у хворих на СЧВ: ЕЗВД була знижена на 31,5 % порівняно зі здоровими особами (відповідно 7,95 ± 0,49 % та 11,6 ± 0,3 %, p < 0,001). Згідно з аналізом індивідуальних показників у групі хворих на СЧВ зниження ЕЗВД спостерігалось у 89 (89 %) хворих, а серед здорових осіб — лише у 2 (6,25 %, p < 0,001).
Середні величини ЕНВД у групі хворих на СЧВ (20,03 ± 0,80 %) і в групі здорових осіб (21,4 ± 0,7 %) вірогідно не відрізнялись (р > 0,05).
Суттєве зниження ЕЗВД у хворих на СЧВ виявлене багатьма дослідниками [18–21]. Цими ж дослідниками не виявлено погіршення ЕНВД у хворих на СЧВ порівняно з групою контролю, що збігається з нашими даними.
Аналіз стану ЕЗВД і ЕНВД залежно від клініко-лабораторних особливостей СЧВ (табл. 1) показав, що найбільш значне погіршення вазорегулюючої функції ендотелію спостерігалось при більшій тривалості захворювання, наявності нефриту та синдрому Рейно.
/27-1.jpg)
Так, у хворих із тривалістю СЧВ більше 10 років величини ЕЗВД були на 43,2 % меншими порівняно з контрольною групою (р < 0,001) та на 24,5 % меншими порівняно з підгрупою хворих із тривалістю захворювання від 6 до 10 років (р < 0,05). При кореляційному аналізі виявлено обернений кореляційний зв’язок середньої сили між тривалістю захворювання і ЕЗВД (r = –0,32, р < 0,01).
Наявність люпус-нефриту асоціювалась зі значним погіршенням ЕЗВД (на 42,5 % порівняно з контролем та на 25,8 % порівняно з альтернативною групою, р < 0,001 і р < 0,05 відповідно). У підгрупі хворих із НС цей показник був нижчим у 1,8 раза порівняно з контролем та в 1,4 раза порівняно з хворими без нефриту (р < 0,001 і р < 0,05 відповідно). Ураження нирок, у тому числі при СЧВ, є добре відомим фактором ризику розвитку ЕД й атеросклерозу і реалізує свою дію шляхом підвищення артеріального тиску, рівнів фібриногену, імунних комплексів, антифосфоліпідних антитіл, окислених форм ліпопротеїнів низької щільності [22, 23]. При цьому пошкодження ендотеліоцитів супроводжується зниженням секреції оксиду азоту та відносним або абсолютним збільшенням синтезу судинозвужуючих, агрегаційних та проліферативних факторів [23].
Найбільш виражені порушення вазорегулюючої функції ендотелію спостерігались у хворих із синдромом Рейно: середні величини ЕЗВД були знижені у 2,0 і 1,7 раза порівняно з контролем та альтернативною підгрупою відповідно (р < 0,001). На відміну від інших категорій хворих на СЧВ за наявності синдрому Рейно в пробі з нітрогліцерином виявлено вірогідне зниження і ЕНВД (в 1,3 раза порівняно зі здоровими особами і в 1,4 раза порівняно з хворими без синдрому Рейно, р < 0,001).
Відомо, що підвищення рівня СРБ є важливим незалежним фактором розвитку ЕД й атеросклерозу. Деякі автори [24, 25] знаходили у хворих на СЧВ обернену залежність між рівнями СРБ та значеннями потікзалежної вазодилатації. Наші дані лише частково підтверджують цю закономірність: середні значення ЕЗВД у хворих із підвищеним рівнем СРБ були знижені на 35,1 % порівняно з контролем (р < 0,001), а у хворих із нормальним рівнем СРБ — на 25,9 % (р < 0,001; різниця між підгрупами невірогідна). Не виявлено також значущої кореляційної залежності між величинами СРБ і ЕЗВД (r = 0,10, р > 0,05). Можливо, поточні значення СРБ у хворих, які отримують лікування, недостатньо чітко відображають вплив хронічного запального процесу на формування ЕД або ж цей вплив маскується іншими факторами.
Згідно з отриманими нами даними наявність маркерів імунологічної активності СЧВ асоціюється з розвитком ЕД: у хворих, позитивних за АНФ і АТ-нДНК, значення ЕЗВД були відповідно на 32,0 і 35,2 % нижчими, ніж у контрольній групі (р < 0,001). Водночас у негативних за АНФ і АТ-нДНК хворих різниця з контролем була невірогідною (p > 0,05). Разом із тим кореляційна залежність між титрами АНФ, АТ-нДНК і значеннями ЕЗВД була несуттєвою (відповідно r = –0,02 и r = –0,10, р > 0,05). Ці наші результати не збігаються з даними, що були отримані в невеликому (12 хворих на СЧВ) дослідженні A. Caraba et al., в якому автори виявили сильну обернену кореляцію між ЕЗВД та активністю СЧВ за SLEDAI та АТ-нДНК [18].
Наступний етап дослідження полягав у проведенні множинного лінійного регресійного аналізу з метою визначення чинників, які мають незалежний вплив на стан ЕЗВД. До аналізу ймовірних прогностичних факторів впливу на стан ЕЗВД у хворих на СЧВ були включені як демографічні, так і клініко-лабораторні характеристики обстежених пацієнтів. Згідно з результатами множинного лінійного регресійного аналізу незалежними детермінантами ЕЗВД були вік хворого (р < 0,001), наявність нефриту (незалежно від його форми) (р = 0,001), поліартриту (р = 0,019) і синдрому Рейно (р = 0,045). Прогнозована величина ЕЗВД (%) розраховується за формулою:
ЕЗВД = 19,53 – 0,13 ´ вік – 3,05 (нефрит) – 4,73 (поліартрит) – 1,89 (синдром Рейно).
Наші результати відрізняються від поодиноких даних літератури щодо можливих клініко-ятрогенних детермінант ЕД при СЧВ. Так, за даними М.К. Piper зв’язку ЕЗВД з ушкодженням будь-яких органів підтверджено не було [21]. D.S. Lima при обстеженні пременопаузальних жінок, хворих на СЧВ, також не виявив зв’язку ЕЗВД із тривалістю захворювання, кумулятивною дозою преднізолону, застосуванням антималярійних препаратів, наявністю артеріальної гіпертензії, синдрому Рейно, васкуліту й активністю СЧВ [20].
Висновки
Отже, для хворих на СЧВ характерним є порушення вазорегулюючої функції ендотелію, що проявляється зниженням ЕЗВД (у середньому на 32 % порівняно зі здоровими особами). Найвираженіші порушення ЕЗВД спостерігаються у хворих з ураженням нирок, особливо з НС, і синдромом Рейно. Порушення функції ендотелію поглиблюється зі збільшенням тривалості захворювання, а також у разі позитивності за АНФ та АТ-нДНК. ЕЗВД не корелює з рівнем СРБ у хворих на СЧВ.
Конфлікт інтересів. Автори заявляють про відсутність конфлікту інтересів та власної фінансової зацікавленості при підготовці даної статті.
1. Munteanu A., Caraba A., Romosan I. Endothelial dysfunction in lupus nephritis. Annals of RSCB. 2013. 18(2). Р.86-90.
2. Cavazzana I., Piantoni S., Sciatti E., Fredi M., Taraborelli M., Bonadei I. et al. Relationship between endothelial dysfunction, videocapillaroscopy and circulating CD3+CD31+CXCR4+ lymphocytes in systemic lupus erythematosus without cardiovascular risk factors. Lupus. 2019. 28(2). Р. 210-216. doi: 10.1177/0961203318821161.
3. Yao G., Qi J., Zhang Z., Huang S., Geng L., Li W. et al. Endothelial cell injury is involved in atherosclerosis and lupus symptoms in gld.apoE−/− mice. Int. J. Rheum. Dis. 2018. 22(3). Р. 488-496. doi:10.1111/1756-185x.13458.
4. Atehortúa L., Rojas M., Vásquez G.M., Castaño D. Endothelial Alterations in Systemic Lupus Erythematosus and Rheumatoid Arthritis: Potential Effect of Monocyte Interaction. Mediators of inflamm. 2017. 9680729. doi: 10.1155/2017/9680729.
5. Atehortúa L., Rojas M., Vásquez G.M., Muñoz-Vahos C.H., Vanegas-García A., Posada-Duque R.A. et al. Endothelial activation and injury by microparticles in patients with systemic lupus erythematosus and rheumatoid arthritis. Arthritis Res & Ther. 2019. 21(1). P. 34. doi: 10.1186/s13075-018-1796-4.
6. Mauro D., Nerviani A. Endothelial Dysfunction in Systemic Lupus Erythematosus: Pathogenesis, Assessment and Therapeutic Opportunities. Rev. Recent. Clin. Trials. 2018. 13(3). Р. 192-198. doi:
10.2174/1574887113666180314091831.
7. Taraborelli M., Sciatti E., Bonadei I., Terlizzi V., Fredi M., Zani R. et al. Endothelial Dysfunction in Early Systemic Lupus Erythematosus Patients and Controls Without Previous Cardiovascular Events. Arthritis Care Res (Hoboken). 2018. 70(9). Р. 1277-1283. doi: 10.1002/acr.23495.
8. Mak A., Kow N.Y., Schwarz H., Gong L., Tay S.H., Ling L.H. Endothelial dysfunction in systemic lupus erythematosus — a case-control study and an updated meta-analysis and meta-regression. Sci. Rep. 2017. 7(1). Р. 7320. doi: 10.1038/s41598-017-07574-1.
9. Nawata A., Hisano S., Shimajiri S., Wang K.Y., Tanaka Y., Nakayama T. Podocyte and endothelial cell injury lead to nephrotic syndrome in proliferative lupus nephritis. Histopathology. 2018. 72(7). P. 1084-1092. doi: 10.1111/his.13454.
10. Yuan M., Tan Y., Wang Y., Wang S.X., Yu F., Zhao M.H. The associations of endothelial and podocyte injury in proliferative lupus nephritis: from observational analysis to in vitro study. Lupus. 2019. 28(3). P. 347-358. doi: 10.1177/0961203319828509.
11. Deng W., Xu M., Meng Q., Li Z., Qiu X., Yin S. et al. CD8+CD103+ iTregs inhibit the progression of lupus nephritis by attenuating glomerular endothelial cell injury. Rheumatology (Oxford). 2019. 58(11). Р. 2039-2050. doi: 10.1093/rheumatology/kez112.
12. Dimou P., Wright R.D., Budge K.L., Midgley A., Satchell S.C., Peak M. et al. The human glomerular endothelial cells are potent pro-inflammatory contributors in an in vitro model of lupus nephritis. Sci. Rep. 2019. 9(1). P. 8348. doi: 10.1038/s41598-019-44868-y.
13. Hochberg M.C. Updating the American College of Rheumatology revised criteria for the classification of systemic lupus erythematosus. Arthritis Rheum. 1997. 40(9). P. 1725. doi: 10.1002/1529-0131(199709)40:9<1725::aid-art29>3.0.co;2-y.
14. Kovalenko V.M., Shuba N.M., Gajko G.V. Nomenclature, classification, diagnostic criteria and treatment programs for rheumatic diseases. Ukrainian Association of Rheumatologists, Ukrainian Association of Orthopaedists and Traumatologists. Kyiv, 2004. P. 156. (In Ukrainian).
15. Celermajer D.S., Sorensen K.E., Bull C., Robinson J., Deanfield J.E. Endothelium-dependent dilation in the systemic arteries of asymptomatic subjects relates to coronary risk factors and their interaction. J. Amer. Coll. Cardiology. 1994. 24(6). P. 1468-1474. doi: 10.1016/0735-1097(94)90141-4.
16. Voronenko Ju.V., Moskalenko V.F. Social medicine and health care organization. Ternopil’: Ukrmedknyga, 2000. P. 680. (In Ukrainian).
17. Bjujul’ A., Cëfel’ P. SPSS: the art of processing information. Transl. from German. Moscow, 2005. P. 608. (In Russian).
18. Caraba A., Savoiu G., Crisan V. Endothelial dysfunction in systemic lupus erythematosus. Romanian J. Biophys. 2008. 18(3). P. 237-244.
19. El Magadmi M., Bodill H., Ahmad Y., Durrington P.N., Mackness M., Walker M. et al. Systemic lupus erythematosus: an independent risk factor for endothelial dysfunction in women. Circulation. 2004. 110(4). P. 399-404. doi: 10.1161/01.CIR.0000136807.78534.50.
20. Lima D.S., Lima V.C., Miranda F. Jr, Hatta F.H. Brachial endothelial function is impaired in patients with systemic lupus erythematosus. J. Rheumatol. 2002. 29(2). P. 292-297. PMID: 11842823.
21. Piper M.K., Raza K., Nuttal S.L., Stevens R., Toescu V., Heaton S. et al. Impaired endothelial function in systemic lupus erythematosus. Lupus. 2007. 16(2). P. 84-88. doi: 10.1177/0961203306074842.
22. Falaschi F., Revelli A., Martignoni A., Migliavacca D., Sartori M., Pistorio A. et al. Nephrotic-range proteinuria, the major risk factor for early atherosclerosis in juvenile-onset systemic lupus erythematosus. Arthritis Rheum. 2000. 43(6). P. 1405-1409.
23. Frostegard J., Svenungsson E., Wu R., Gunnarsson I., Lundberg I.E., Klareskoq L. et al. Lipid peroxidation is enhanced in patients with systemic lupus erythematosus and is associated with arterial and renal disease manifestations. Arthritis Rheum. 2005. 52(1). P. 192-200. doi: 10.1002/art.20780.
24. Karadag O., Calguneri M., Atalar E., Yavuz B. Novel cardiovascular risk factors and cardiac event predictors in female inactive systemic lupus erythematosus patients. Clin. Rheumatol. 2007. 26. P. 695-699. doi: 10.1007/s10067-006-0376-1.
25. Wright S.A., O’Prey F.M., Rea D.J., Plumb R.D., Gamble A.G., Leahey W.J. et al. Microcirculatory hemodynamics and endothelial dysfunction in systemic lupus erythematosus. Arteriosclerosis, Thrombosis, and Vascular Biology. 2006. 26(10). P. 2281-2287. doi: 10.1161/01.ATV.0000238351.82900.7f.