Мобильная версия

Журнал "Гастроэнтерология" Том 54, №2, 2020

Ефективність біорегуляційного підходу в комплексній корекції ендогенної інтоксикації при хронічних ураженнях панкреатогепатобіліарної системи

Авторы: Бабінець Л.С., Криськів О.І., Шайген О.Р., Хомин Г.О.
ДВНЗ «Тернопільський національний медичний університет імені І.Я. Горбачевського МОЗ України», м. Тернопіль, Україна

Рубрики: Гастроэнтерология

Разделы: Клинические исследования

Актуальність. Пошук методів корекції ендогенної інтоксикації (ЕІ) є актуальним, незважаючи на велику кількість існуючих методів терапії захворювань панкреатогепатобіліарної системи (ПГБС). Мета роботи: вивчити характер змін показників синдрому ЕІ у хворих на хронічні ураження панкреатогепатобіліарної системи у процесі біорегуляційної терапії (БРТ). Матеріали та методи. Обстежено 72 хворих на хронічний панкреатит у фазі нестійкої ремісії віком 18–62 роки, серед яких 15 чоловіків і 57 жінок. За наявністю супутньої патології ПГБС пацієнтів розподілили на три групи: хронічний вірусний гепатит С вперше діагностовано у 26 хворих (І група), хронічний безкам’яний холецистит — у 25 (II група), дискінезію жовчовивідних шляхів — у 21 (III група). Усім пацієнтам призначали курс препаратів базової терапії та одночасно — курс комплексного біорегуляційного коректора зовнішньосекреторної недостатності підшлункової залози і комплексного біорегуляційного гепатотропного препарату. Для оцінки ендотоксикозу вивчали динамічні зміни (до БРТ і після неї) середньомолекулярних пептидів (СМП), циркулюючих імунних комплексів (ЦІК) і лейкоцитарного індексу інтоксикації (ЛІІ). Результати. Після проведеного курсу БРТ поряд із зникненням або зменшенням больового синдрому, диспептичних явищ, нормалізацією діяльності кишечника й іншими клінічними ознаками покращення відбулось вірогідне зниження рівня ЕІ (р < 0,05). Згідно з даними визначення СМП, ЦІК та ЛІІ після проведеного комплексного лікування з включенням курсу БРТ, незначні ознаки ендотоксикозу виявляли лише в 33,6 % хворих. Висновки. Вищеописані зміни показників ЕІ можна розцінити як фізіологічні адаптаційні процеси, що відбуваються в організмі людини під впливом біорегуляційного лікування і сприяють формуванню детоксикаційного і саногенного ефектів БРТ.

Актуальность. Поиск методов коррекции эндогенной интоксикации (ЭИ) является актуальным, несмотря на большое количество существующих методов терапии заболеваний панкреатогепатобилиарной системы (ПГБС). Цель работы: изучить характер изменений показателей синдрома ЭИ у больных с хроническими поражениями панкреатогепатобилиарной системы в процессе биорегуляционной терапии (БРТ). Материалы и методы. Обследовано 72 больных с хроническим панкреатитом в фазе нестойкой ремиссии в возрасте 18–62 лет, среди которых 15 мужчин и 57 женщин. При наличии сопутствующей патологии ПГБС пациентов разделили на три группы: хронический вирусный гепатит С впервые диагностирован у 26 больных (I группа), хронический бескаменный холецистит — у 25 (II группа), дискинезию желчевыводящих путей — у 21 (III группа). Всем пациентам назначали курс препаратов базовой терапии и одновременно — курс комплексного биорегуляционного корректора внешнесекреторной недостаточности поджелудочной железы и комплексного биорегуляционного гепатотропного препарата. Для оценки эндотоксикоза изучали динамические изменения (до БРТ и после нее) среднемолекулярных пептидов (СМП), циркулирующих иммунных комплексов (ЦИК) и лейкоцитарного индекса интоксикации (ЛИИ). Результаты. После проведенного курса БРТ наряду с исчезновением или уменьшением болевого синдрома, диспептических явлений, нормализацией деятельности кишечника и другими клиническими признаками улучшения состоялось достоверное снижение уровня ЭИ (р < 0,05). Согласно данным определения СМП, ЦИК и ЛИИ после проведенного комплексного лечения с включением курса БРТ, незначительные признаки эндотоксикоза проявлялись лишь у 33,6 % больных. Выводы. Вышеописанные изменения показателей ЭИ можно расценить как физиологические адаптационные процессы, которые проходят в организме человека под воздействием биорегуляционного лечения и способствуют формированию детоксикационного и саногенного эффектов БРТ.

Background. The search for methods of correcting endogenous intoxication is relevant, despite the large number of existing methods for the treatment of diseases of the pancreatohepatobiliary system. The purpose of the research is to study the nature of changes in endogenous intoxication syndrome in patients with chronic pancreatohepatobiliary system lesions during bioregulation therapy (BRT). Materials and methods. Seventy-two patients with chronic pancreatitis in the phase of unstable remission aged 18–62 years were examined, including 15 men and 57 women. Depending on the presence of concomitant pancreatohepatobiliary pathology, the patients were divided into three groups: chronic viral hepatitis C was first diagnosed in 26 patients (group I), chronic acalculous cholecystitis — in 25 (group II), biliary dyskinesia — in 21 people (group III). All patients were prescribed a course of basic therapy and at the same time a combination bioregulatory corrector of exocrine pancreatic insufficiency and a combination bioregulatory hepatotropic drug. Dynamic changes (before and after during BRT) of middle-molecular weight peptides, circulating immune complexes and leukocyte intoxication index were studied to evaluate endotoxicosis. Results. After the course of BRT, along with the elimination or reduction of pain syndrome, dyspepsia, normalization of bowel activity and other clinical signs of improvement, there was a significant decrease in the level of endogenous intoxication (p < 0.05). According to the middle-molecular weight peptides, circulating immune complexes, and leukocyte intoxication index data, only 33.6 % of patients showed mild signs of endotoxicosis after comprehensive treatment with inclusion of BRT course. Conclusions. The above changes in endogenous intoxication parameters can be regarded as physiological adaptation processes that take place in the human body under the influence of bioregulatory treatment and contribute to the formation of detoxification and sanogenic effects of BRT.

Ключевые слова

ураження панкреатогепатобіліарної системи; біорегуляційна терапія; ендогенна інтоксикація

поражение панкреатогепатобилиарной системы; биорегуляционная терапия; эндогенная интоксикация

lesions of the pancreatohepatobiliary system; bioregulation therapy; endogenous intoxication

doi: http://dx.doi.org/10.22141/2308-2097.54.2.2020.206225

Вступ

Важливим патогенетичним синдромом порушення гомеостазу при практично всіх захворюваннях є ендогенна інтоксикація (ЕІ) — інтегральне поняття, що включає низку складових: накопичення проміжних продуктів порушеного обміну речовин і метаболітів, ендогенних і бактерійних токсинів, агресивних біологічно активних речовин, факторів запалення в поєднанні з гіпоксією і розладами мікроциркуляції [5].

Порушення протеолізу поряд із змінами загального ферментного гомеостазу організму — один з основних шляхів утворення середньомолекулярних пептидів (СМП) [2]. Він тією чи іншою мірою має місце як при багатьох патологічних станах, так і в умовах дії більшості лікувальних методів (лікування мінеральними водами, голкорефлексотерапія, дренажні біорегуляційні методики та ін.) [7]. Поява в крові недоокислених продуктів ліпідного обміну (ацетону, ацетооцтової і β-оксимасляної кислот), зростання рівня кетонів, катехоламінів, біогенних амінів, кінінів, СМП, циркулюючих імунних комплексів (ЦІК) зумовлює розвиток клінічної картини синдрому ЕІ.

У той же час очевидна важлива роль печінки як органа метаболічної детоксикації у процесі формування ЕІ в організмі. Адже при захворюваннях печінки, що супроводжуються певними метаболічними порушеннями, відбуваються ультраструктурні зміни, особливо в ендоплазматичному ретикулумі. Це призводить до порушення клітинно-тканинного обміну речовин, появи значної кількості агресивних активних речовин, зниження процесів інактивації та елімінації токсинів, що накопичуються в організмі хворого, а це призводить до розвитку ендотоксикозу [7]. Недостатньо вивченим є також синдром ЕІ при хронічному панкреатиті (ХП), нез’ясованою залишається роль підшлункової залози у цьому процесі, особливо при торпідному латентному перебігу ХП та поєднаних станів [3, 6]. Пошук методів корекції ендотоксикозу є актуальним, незважаючи на велику кількість існуючих методів терапії захворювань панкреатогепатобіліарної системи (ПГБС).

Мета роботи: вивчити характер змін показників синдрому ЕІ у хворих на хронічні ураження панкреатогепатобіліарної системи у процесі біорегуляційної терапії (БРТ).

Матеріали та методи

Обстежено 72 хворих на ХП у фазі нестійкої ремісії віком 18–62 роки, серед яких 15 чоловіків і 57 жінок. За наявністю супутньої патології ПГБС пацієнтів розподілили на три групи: хронічний вірусний гепатит С (ХВГС) вперше діагностовано у 26 хворих (І група), хронічний безкам’яний холецистит (ХБХ) — у 25 (II група), дискінезію жовчовивідних шляхів (ДЖШ) — у 21 (III група). Тривалість захворювання — від 8–10 місяців до 10 років і більше. Клінічні діагнози верифіковані за актуальними сучасними клінічними протоколами на основі результатів об’єктивного обстеження, загальноприйнятих лабораторних показників, багатомоментного фракційного дуоденального зондування, ультразвукової ехолокації органів ПГБС.

Усім пацієнтам призначали курс препаратів базової терапії (ферментні препарати чистого панкреатину (креон по 25–40 тис. од. під час кожного прийому їжі), за вимогою — спазмолітики та/або прокінетики, інгібітори протонної помпи (пантопразол по 40 мг однократно), алюмінійвмісні антациди, гепатопротектори) і одночасно — курс комплексного біорегуляційного коректора зовнішньосекреторної недостатності підшлункової залози (Momordica Compositum: по 1 ампулі 2,2 мл внутрішньом’язово 3 рази на тиждень № 10) та комплексного біорегуляційного гепатотропного препарату (Hepeel: по 1 табл. сублінгвально 3 рази на день за 15–20 хв до їжі або через 1 год після їжі впродовж 1 місяця).

Для оцінки ендотоксикозу вивчали динамічні зміни (до БРТ і після неї) СМП, ЦІК і лейкоцитарного індексу інтоксикації (ЛІІ). Для вивчення СМП використано методику М.І. Габріеляна та В.І. Ліпатової (1984). На спектрофотометрі в ультрафіолетовому світлі при довжині хвилі 280 нм визначали СМП1, які містять ароматичні амінокислоти, а при 254 нм — СМП2, або нуклеотиди. Вміст ЦІК визначали за методикою К.А. Максимовича та В.В. Желтвай (1985). ЛІІ вираховували за формулою В.В. Островського та співавт. (1983).

Результати та обговорення

Пул СМП1 містить ароматичні амінокислоти, серед яких значне місце займають тирозин і триптофан. Останні входять до складу альбуміну, γ-глобуліну, колагенових волокон і як пептидні фактори аналогічні дрібнодисперсним білковим фрагментам сироватки крові. Збільшення вмісту СМП1 може свідчити про активацію катаболічних процесів [7]. До лікування у хворих на ХП і ХВГС рівень СМП1 був у 1,5 раза, у хворих на ХП і ХБХ — в 1,4 раза, а в пацієнтів з ХП і ДЖШ — в 1,2 раза вище, ніж у здорових (р < 0,001).

СМП2 — пул, який являє собою фрагменти нуклеїнових кислот, вищих жирних кислот, їх ефірів, холестерину, фосфоліпідів, похідних олігоспиртів та глюкуронової кислоти [7]. Ця фракція СМП застосовується як скринінг азотемії (Габріелян М.І., Ліпатова В.І., 1984). На початку лікування БРТ виявлено збільшення концентрації СМП2 в сироватці крові в усіх групах, але у пацієнтів І та II груп вказаний показник був найвищим. У III групі хворих рівень СМП2 був вірогідно вище (р < 0,001) від рівня здорових; але нижче від параметрів І та II груп (р < 0,001).

Проведення БРТ супроводжувалось посиленням протеолізу в усіх пацієнтів першого тижня. Свідченням цьому було зростання рівня СМП1 і СМП2. Найвищі показники для пулу СМП2 зафіксовані у хворих на ХВГС (в 1,3 раза більше від норми), найнижчі — у хворих на ДЖШ (в 1,1 раза більше від норми). Проміжне місце зайняла II група хворих. Вказана закономірність простежилась і в отриманих даних стосовно СМП1. Зазначимо, що рівень СМП2 був вірогідно вищим, ніж рівень СМП1: у І групі — р < 0,001, у II — р < 0,02, у III — р < 0,05. Темп зростання вмісту СМП на початку лікування біорегуляційними препаратами протягом першого тижня був практично однаковим, незалежно від нозології. Це свідчить про однотипність реагування організму, який під впливом БРТ перебуває у стані незначної активізації процесу, яка при продовженні лікування краще піддається дренажній детоксикаційній дії БРТ.

Після закінчення лікування з включенням БРТ (комплексний біорегуляційний коректор зовнішньосекреторної недостатності підшлункової залози та комплексний біорегуляційний гепатотропний препарат) за запропонованою схемою відбулось вірогідне зниження рівня СМП стосовно вихідного їх рівня. Найбільш виражене воно було в динаміці СМП2 і стосувалось усіх груп хворих. Кількість пацієнтів, в яких при надходженні рівень СМП2 перевищив контрольний на 50–70 %, зменшилась з 21,8 до 10,9 % після курсу БРТ, а з нормальним вмістом СМП2 — збільшилась з 6,5 до 27,3 %. Констатовано також вірогідне (р < 0,01) зниження рівня СМП1 в II групі, нормалізація — в III і тенденція до зниження — у І групі. Аналіз індивідуальних показників виявив, що кількість хворих з нормальною концентрацією СМП1 збільшилась з 8,7 до 20,8 %, з підвищеною на 60–70 % — зменшилась з 27,3 до 17,6 %.

Фізіологічна детоксикаційна реакція в організмі людини представлена також утворенням ЦІК. Накопичення їх у підвищених концентраціях служить індикатором ЕІ [1, 4, 6, 8, 9]. До початку лікування було виявлено збільшення вмісту ЦІК у 64,3 % обстежених. У хворих І групи концентрація ЦІК перевищила контрольний показник у 1,4 раза, у III — залишилась нормальною. Наприкінці лікування відбулось зменшення концентрації ЦІК в крові: вміст ЦІК у хворих на ХП із ДЖШ і на ХП із ХБХ був нормальним, а у хворих на ХВГС — зменшився в 1,3 раза. Кількість пацієнтів з нормальним рівнем ЦІК збільшилась з 31,7 до 59,2 %.

Про вираженість синдрому ЕІ свідчив і ЛІІ. Високий рівень ЛІІ при надходженні встановлено в усіх хворих. Виражений саногенний ефект БРТ проявився в мобілізації захисних сил організму, нормалізації відсоткового співвідношення в лейкограмі і, як наслідок, вірогідним зниженням ЛІІ після лікування. Кількість хворих з нормальним показником ЛІІ збільшилась з 13,1 до 27,3 %, а з показником ЛІІ понад 1,8 — зменшилась з 46 до 14,1 %.

Коливання вмісту білірубіну мали адаптаційний характер. До лікування спостерігали незначне підвищення вмісту загального білірубіну (за рахунок його непрямої фракції) у 29,4 % хворих. Після лікування відбулась нормалізація вмісту його у всіх хворих. Отже, динамічні зміни білірубіну були неспецифічними в оцінці розвитку ЕІ. Тому визначення СМП, рівень яких значно зростає порівняно із вказаними кінцевими метаболітами, більш надійно свідчило про ступінь ЕІ.

Виявлений високий початковий рівень СМП, ЦІК, ЛІІ свідчив про наявність у 76,1 % обстежених синдрому ЕІ. Вираженість останнього залежала від наявних патологічних змін у ПГБС. Було виявлено чітку динаміку вмісту СМП та ЦІК під впливом лікування: незначне зростання на початку лікування і вірогідне зниження стосовно вихідного рівня — після закінчення лікування з включенням БРТ. Вони більш повно характеризували зміну співвідношень між анаболічними та катаболічними процесами в динаміці БРТ, ніж ЛІІ. Незначна динаміка ЛІІ під впливом лікування, на нашу думку, засвідчила незначне прогресування запального процесу і активацію захисних сил організму.

Висновки

Після проведеного курсу БРТ поряд із зникненням або зменшенням больового синдрому, диспептичних явищ, нормалізацією діяльності кишечника й іншими клінічними ознаками покращення відбулось вірогідне зниження рівня ЕІ (р < 0,05). Згідно з даними визначення СМП, ЦІК та ЛІІ після проведеного комплексного лікування з включенням курсу БРТ, незначні ознаки ендотоксикозу виявляли лише в 33,6 % хворих. Вищеописані зміни показників ЕІ можна розцінити як фізіологічні адаптаційні процеси, що відбуваються в організмі людини під впливом біорегуляційного лікування і сприяють формуванню детоксикаційного і саногенного ефектів БРТ.

Перспективи подальших досліджень. Подальше поглиблене вивчення механізмів дії запропонованої схеми біорегуляційної терапії для лікування пацієнтів з патологією панкреатогепатобіліарної системи.

Конфлікт інтересів. Автори заявляють про відсутність конфлікту інтересів та власної фінансової зацікавленості при підготовці даної статті.

Інформація про фінансування. Науково-дослідна робота виконувалась на базі Тернопільського національного медичного університету імені І.Я. Горбачевського МОЗ України, м. Тернопіль, Україна.

Список литературы

Бабінець Л.С., Шайген О.Р., Хомин Г.О. Клініко-патогенетичні аспекти хронічного панкреатиту у поєднанні із вірусним гепатитом С в амбулаторній практиці. Гастроентерологія. 2018. № 2. С. 50-54.
Молюк Е.Д., Процюк А.В. Деякі аспекти ендогенної інтоксикації. Клінічна хірургія. 1993. № 1. С. 56-58.
Решетилов Ю.И., Токаренко А.И., Дмитриева С.Н., Кузнецова Л.Ф., Сурмило Н.Н., Проценко Н.Н., Клавдиева Е.Ю., Кремзер А.А. Инфекции и их место среди других причин возникновения панкреатита. Cучасна гастроентерологія. 2002. № 2(8). С. 24-29.
Шайген О.Р., Бабінець Л.С. Етіологічне значення вірусу гепатиту С серед інших інфекційних чинників хронічного панкреатиту. Вестник клуба панкреатологов. 2019. № 1. С. 41-45.
Чаленко В.В., Кугушев Ф.Х. Эндогенная интоксикация в хирургии. Вестник хирургии. 1990. Т. 144. № 4. С. 3-8.
Babinets L.S., Kytsai K.J., Krys’kiv O.I. State of indicators of the kallikrein-kinin system in patients with chronic biliary pancreatitis combined with obesity. Achievements of Clinical and Experimental Medicine. 2016. № 2(26). С. 105. DOI: 10.11603/1811-2471.2016.v26.i2.6298 (in Ukrainian).
Вabinets L., Kytsai K., Kotsaba Yu. et al. Improvement of the complex medical treatment for the patients with chronic biliary pancreatitis. Wiadomości Lekarskie. 2017. № 70(2). P. 213-216. PMID: 28511162.
Liliya S. Babinets, Olena R. Shaihen, Halyna Ol. Homyn, Iryna M. Halabitska. Specific aspects of clinical course in case of combination of chronic pancreatitis and concomitant viral hepatitis C. Wiadomości Lekarskie. 2019. Vol. LXXII. № 4. P. 595-599.
Patrice Cacoub, Cloe Comarmond, Fanny Domont, Léa Savey, Anne C. Desbois, David Saadoun. Extrahepatic manifestations of chronic hepatitis C virus infection. Therapeutic Advances in Infectious Disease. 2016. № 3(1). P. 3-14.