Журнал «Здоровье ребенка» Том 15, №5, 2020

Вступ

Синдром вегетативної дисфункції (СВД) є однією з найпоширеніших патологій серед популяції дітей, що зустрічається у кожної третьої дитини, а у 17–20 % дітей з часом може стати основою розвитку артеріальної гіпертензії, ішемічної хвороби серця, бронхіальної астми, частих респіраторних інфекцій (Абатуров О.Є., 2020). У 33,3 % дітей вегетативні порушення, незважаючи на проведене лікування, зберігаються впродовж багатьох років, а в 17–20 % дітей можуть прогресувати, спричиняючи розвиток тяжких соматичних захворювань.

Порушення моторної функції спостерігається більше ніж у 30 % хворих дітей з патологією органів травлення (Белоусова О.Ю., 2019; Dupont C., Вenhamou P., 2019).

Часта відсутність органічних причин в основі порушень моторної функції травного каналу вказує на їх дисрегуляторний характер. При цьому більшість дослідників схиляється до думки про важливу роль порушень вегетативної регуляції діяльності сфінктерів в генезі моторно-евакуаторних порушень травного каналу у дітей (Белоусова О.Ю., 2019).

Також одним із чинників виникнення моторно-евакуаторних порушень верхнього відділу травного каналу (ВВТК) є розлади вегетативної нервової системи у вигляді синдрому вегетативних дисфункцій. Виникаючи на тлі порушень з боку вегетативної нервової системи, моторні розлади шлунково-кишкового тракту сприяють більш тривалому й тяжкому перебігу захворювань верхнього відділу травного каналу.

Мета: визначення клінічних особливостей порушень моторної функції верхнього відділу травного каналу у дітей із синдромом вегетативної дисфункції.

Матеріали та методи

Нами було проведено комплексне клінічне, лабораторне й інструментальне обстеження 109 дітей віком 6–16 років із вегетативною дисфункцією. Було вивчено симптоматику захворювань з урахуванням скарг та анамнестичних даних, результатів об’єктивного обстеження, загального клінічного дослідження крові й сечі, біохімічного дослідження крові, дослідження калу на яйця гельмінтів, даних електрокардіографії, консультацій лікарів-спеціалістів (лор, невролог, офтальмолог), ультразвукового дослідження органів черевної порожнини.

Стан слизової оболонки шлунка та дванадцятипалої кишки й наявність моторно-евакуаторних порушень у вигляді рефлюксу оцінювались за даними езофагогастродуоденоскопії, яку проводили за допомогою фіброскопів Richard Wolf 2163 та Оlympus CLE 10, з наступним дослідженням біоптатів слизової оболонки шлунка та дванадцятипалої кишки.

Визначення евакуаторної функції шлунка проводилося під час ультразвукового обстеження методом наповнення.

Результати

Обстежено 109 дітей із синдромом вегетативної дисфункції віком 6–16 років, які були розподілені на 2 репрезентативні групи. Основна група — 87 дітей із синдромом вегетативної дисфункції і порушеннями моторної функції верхнього відділу травного каналу та група порівняння — 22 дитини із синдромом вегетативної дисфункції без порушень моторної функції верхнього відділу травного каналу (табл. 1).

Нами не було визначено вірогідної різниці між розподілом дітей за статтю та віком в основній групі та групі порівняння.

За результатами проведення ультразвукового дослідження шлунка з наповненням в обстежених дітей був визначений тип порушень моторної функції верхнього відділу травного каналу. У 63,3 % дітей було визначено уповільнення моторної функції, у 16,5 % — прискорення моторної функції та 20,2 % дітей мали нормальну моторну функцію верхнього відділу травного каналу (рис. 1).

Для прогнозування розвитку порушень моторної функції верхнього відділу травного каналу в обстежених дітей нами була розроблена математична модель, що включає розрахунок прогностичних коефіцієнтів.

За результатами математичної моделі був визначений високий вплив на виникнення порушень мотор–ної функції верхнього відділу травного каналу таких чинників, як обтяжений перинатальний анамнез та обтяжена спадковість за захворюваннями органів шлунково-кишкового тракту. Застосування математичної моделі на первинній ланці надання медичної допомоги дітям і підліткам дозволяє проводити активне виявлення групи ризику виникнення порушень моторної функції верхнього відділу травного каналу з подальшим їх обстеженням і лікуванням для запобігання розвитку в них органічної патології органів травлення (табл. 2).

При вивченні чинників ризику розвитку порушень моторної функції верхнього відділу травного каналу у дітей із синдромом вегетативної дисфункції встановлено, що віковій розподіл обстежених дітей був майже однаковим — 50,6 % хлопчиків та 49,4 % дівчаток. Віковий розподіл дітей виявив, що 63,2 % становили діти віком від 11 до 16 років та 36,8 % — від 6 до 10 років.

Обтяжена спадковість за синдромом вегетативної дисфункції в родині була визначена у 65,5 % дітей основної групи та у 58,8%  дітей групи порівняння. Обтяжений перинатальний анамнез (токсикоз вагітності, багатоплідна вагітність, захворювання матері під час вагітності, тривалий перебіг та ускладнення під час пологів, пологова травма, асфіксія) визначався у 72,4 % дітей основної групи та у 67,2 % дітей групи порівняння. Обтяжений гастроентерологічний анамнез мали 52,8 % дітей основної групи та 34,5 % дітей групи порівняння.

Також вивчався характер вигодовування дітей на першому році життя. За отриманими результатами, більшість дітей у грудному віці перебували на природному вигодовуванні (55,2 %), також 27,6 % дітей були на штучному і 17,2 % дітей — на змішаному вигодовуванні. При цьому вивчався також характер харчування дітей у шкільному віці. Більшість дітей (60,9 %) мали незадовільний характер харчування (відсутність режиму харчування, небажання дитини їсти в шкільній їдальні, часте відвідування ресторанів швидкого харчування, порушення дієти та ін.).

При вивченні впливу психогенного чинника на виникнення моторних розладів верхнього відділ травного каналу ми визначили, що у 78,2 % дітей основної групи та 73,4 % дітей групи порівняння у повсякденному житті має місце наявність постійних стресів (у школі та в родині).

За результатами вивчення спадковості за захворюваннями органів травлення у батьків дітей основної групи та групи порівняння було визначено, що 38 % дітей основної групи та 22 % дітей групи порівняння мали обтяжену спадковість за функціональною диспепсією, 13 % дітей основної групи та 6 % дітей групи порівняння — за хронічним дуоденітом, 9 % дітей основної групи та 3 % дітей групи порівняння — за хронічним гастритом, 4 % дітей основної групи та 1 % дітей групи порівняння — за виразковою хворобою шлунка, 4 % дітей основної групи та групи порівняння — за гастроезофагеальною рефлюксною хворобою (ГЕРХ) і 32 % дітей основної групи та 20 % групи порівняння мали необтяжену спадковість (табл. 3).

Аналіз скарг з боку органів травлення у дітей із СВД показав, що найчастіше вони скаржилися на біль у животі, а також був наявним диспептичний синдром — нудота, відрижка та розлади апетиту. Ці скарги були вірогідно частішими у дітей основної групи на відміну від дітей групи порівняння (табл. 4).

При проведенні аналізу розподілу хворих за тривалістю скарг з боку органів травлення було встановлено, що найчастішою була тривалість скарг від 1 до 3 років у дітей від 13 до 16 років. Отримані дані свідчать про найбільший вплив негативних чинників виникнення порушень моторної функції верхнього відділу травного каналу у дітей із СВД саме в цей період дитячого віку.

Больовий синдром у вигляді болю в животі мав місце у 81 (93,6 %) дитини. Найчастіше біль локалізувався в надчеревній ділянці — у 74 (85 %) дітей, у пілородуоденальній зоні — у 8 (9,5 %), у лівому підребер’ї — у 2 (2,8 %), у навколопупковій ділянці — у 3 (3,8 %).

За часом виникнення переважав голодний біль (59,1 %), біль після їжі виникав у 31,3 % хворих, зокрема відразу — у 15,6 %, через 1–2 год після їжі — у 10,4 %. Тупий біль спостерігався у 41,7 % дітей, ниючий — у 38,3 %, рідше біль був колючий — у 12,2 %, ріжучий — у 7,8 % хворих. Пацієнтів частіше турбував біль помірної інтенсивності (65,2 %), виражений біль мав місце у 26,9 % обстежуваних. У більшості випадків біль був короткотривалим: до 10 хв. У 14,8 % пацієнтів спостерігався довготривалий біль: до 1 год — у 20 % хворих, до 2 год — у 6,1 %. У більшості дітей біль зникав самостійно (66,1 %), рідше після їжі (31,3 %), а в деяких випадках купірувався лише після приймання спазмолітиків. У 89 % хворих із супутньою патологією з боку печінки і жовчного міхура, крім болю в надчеревній ділянці, відмічений біль у правому підребер’ї, який виникав частіше після фізичного навантаження чи порушень у дієті.

Під час об’єктивного обстеження болючість при пальпації в надчеревній ділянці виявлено в 72 (83 %) дітей, переважно середньої інтенсивності — у 69,6 %, рідше помірної — у 3 %, значної інтенсивності — у 17,4 % хворих. Болючість у пілородуоденальній ділянці спостерігалась у 8 (9,5 %) дітей, частіше помірної (20 %), середньої (15,6 %), рідше значної (1,8 %) інтенсивності. Болючість у проєкції підшлункової залози була визначена у 2 (2,8 %) хворих, у правому підребер’ї — у 5 (5,7 %). Біль при пальпації відділів кишечника відмічено у 29,6 % дітей, частіше помірної або середньої інтенсивності.

Диспептичний синдром було виявлено у 97 % хворих. Найчастіше спостерігались нудота, здебільшого зранку (81,6 %), відрижка (34,8 %): кислим (11,7 %), повітрям (16,3 %), їжею (2,4 %), гірким (2,8 %). Блювання виникало у 6,9 % пацієнтів, після попередньої нудоти, і після цього дитина відчувала покращення самопочуття. Розлади апетиту мали місце у 31,2 % дітей. Знижений апетит спостерігався у 25 % дітей, а в 6,2 % пацієнтів він був підвищений.

Вегетативні порушення та гастроентерологічна патологія були не єдиною патологію серед обстежуваних дітей. Крім цього відмічалися захворювання інших органів та систем (рис. 2). Найчастіше у них спостерігались вогнища хронічної інфекції. Карієс — у 58,7 % дітей, патологія серцево-судинної системи — у 13 % обстежених пацієнтів, при цьому значну частку становив пролапс мітрального клапана (12,8 %). Мали патологію органа зору 8 % дітей. У 10 % дітей — зміни з боку ендокринної системи, найчастіше у вигляді ожиріння. Патологія сечової системи була визначена у 7 % дітей, при цьому хронічний пієлонефрит у 4,6 % дітей.

Отже, у дітей із СВД та скаргами з боку органів травлення досить часто мало місце ураження інших органів і систем, що свідчить про значну роль порушень з боку вегетативної нервової системи в етіології не тільки патології шлунково-кишкового тракту, але й інших захворювань дитячого віку.

При проведенні езофагогастродуоденоскопії порушення моторної функції ВВТК було визначено у 18 (16,5 %) дітей із СВД та скаргами на біль у животі та диспептичні симптоми. Такі порушення спостерігались у вигляді дуоденогастрального рефлюксу. Ці діти за даними ультразвукового дослідження шлунка з наповненням мали прискорену евакуаторну функцію ВВТК.

При проведенні обстеження на H.рylori методом тесту на випорожнення позитивний H.рylori-статус був визначений у 31,1 % дітей основної групи і у 13,4 % дітей групи порівняння (табл. 5). Це свідчить про те, що H.рylori не впливає на виникнення порушень моторної функції верхнього ВВТК у дітей із СВД.

Обговорення

Можна зробити висновок, що порушення моторної функції ВВТК спостерігаються у 80 % дітей із СВД. У 63,3 % дітей визначається уповільнення моторної функції, у 16,5 % — прискорення цієї функції. Переважання уповільнення моторної функції у дітей з моторними порушеннями верхнього відділу травного каналу збігається з даними інших дослідників [11, 15, 18]. Це свідчить про певні особливості розладу моторики шлунково-кишкового тракту у дітей з вегетативними дисфункціями.

Найчастіше такі зміни спостерігаються, за нашими даними, однаково у хлопчиків та дівчаток віком 6–16 років на тлі обтяженого перинатального анамнезу та обтяженої спадковості щодо захворювань органів травного каналу. Спадковість за захворюваннями органів травлення у батьків дітей основної групи була вірогідно вища порівняно з дітьми групи порівняння. Інші дослідники також відмічають вплив спадковості на виникнення патології органів травлення, а саме на розвиток моторних розладів травного каналу [13, 16].

Клінічна симптоматика порушень моторної функції ВВТК у дітей із СВД характеризується наявністю больового абдомінального синдрому у 93,6 % та нудоти — у 81,6 % хворих. Переважання серед клінічних проявів моторних порушень верхнього відділу травного каналу болю в животі збігається з даними інших авторів [2, 4].

Методом тесту на випорожнення позитивний H.рylori-статус був виявлений у 31 % дітей з порушеннями моторної функції верхнього відділу травного каналу та синдромом вегетативної дисфункції, тобто він не має впливу на виникнення цієї патології дитячого віку, що збігається з даними інших дослідників [8, 17].

Висновки

1. При синдромі вегетативної дисфункції порушення моторної функції верхнього відділу травного каналу спостерігаються у 80 % дітей (у 49,4 % дівчаток, 50,6 % хлопчиків), що вказує на первинність розладу вегетативної регуляції у виникненні функціональних захворювань верхнього відділу травної системи.

2. У 63,3 % обстежених дітей було визначено уповільнення моторної функції, у 16,5 % — прискорення моторної функції та 20,2 % дітей мали нормальну моторну функцію верхнього відділу травного каналу, що свідчить про певні особливості моторних розладів у дітей із синдромом вегетативної дисфункції.

3. За результатами математичної моделі, високий вплив на виникнення порушень моторної функції верхнього відділу травного каналу мають такі чинники, як обтяжений перинатальний анамнез та обтяжена спадковість за захворюваннями органів шлунково-кишкового тракту.

4. Обтяжений гастроентерологічний анамнез визначався у 52,9 % дітей основної групи та у 34,5 % дітей групи порівняння, що вказує на його вплив на виникнення моторних розладів верхнього відділу травного каналу.

5. Найбільш поширені скарги з боку органів травлення у дітей із синдромом вегетативної дисфункції — це больовий абдомінальний синдром (93,6 %) та диспептичний синдром (97 %).

6. У дітей із синдромом вегетативної дисфункції та скаргами з боку органів травлення мало місце ураження інших органів і систем (карієс — у 58,7 % дітей, патологія серцево-судинної системи — у 13 % дітей), що свідчить про значну роль порушень з боку вегетативної нервової системи у виникненні не тільки патології шлунково-кишкового тракту, але й інших захворювань дитячого віку.

7. При синдромі вегетативної дисфункції H.рylori був виявлений у 31,03 % дітей з порушеннями моторної функції верхнього відділу травного каналу та у 13,63 % дітей без порушень цієї функції, що свідчить про відсутність впливу H.рylori на розвиток порушень моторної функції верхнього відділу травного каналу.

Конфлікт інтересів. Автор заявляє про відсутність конфлікту інтересів та власної фінансової зацікавленості при підготовці даної статті.