Мобильная версия

Коморбідний ендокринологічний пацієнт

Международный эндокринологический журнал Том 16, №5, 2020

Обґрунтування застосування натуральних засобів у лікуванні автоімунного тиреоїдиту з різними ступенями гіпотиреозу

Авторы: Барабаш Н.Є.(1), Сімонова Є.В.(1), Тихонова Т.М.(1), Нечвоглод О.М.(2), Швець О.В.(3)
(1) — Харківський національний університет імені В.Н. Каразіна, м. Харків, Україна
(2) — Приватне підприємство «Консультативна поліклініка», м. Харків, Україна
(3) — Комунальне некомерційне підприємство «Міська лікарня № 8» Запорізької міської ради, м. Запоріжжя, Україна

Рубрики: Эндокринология

Разделы: Клинические исследования

Актуальність. Автоімунний тиреоїдит (АІТ) — найчастіша причина гіпофункції щитоподібної залози. Якщо тактика лікування маніфестного гіпотиреозу шляхом призначення замісної гормональної терапії є доволі однозначною, то питання щодо лікування пацієнтів із субклінічним гіпотиреозом залишається відкритим. Мета: визначення ефективності застосування комбінованого натурального препарату Тіреос при лікуванні АІТ без порушення функції на стадії субклінічного гіпотиреозу як монотерапії і в комплексній терапії маніфестного гіпотиреозу — в комбінації з левотироксином. Матеріали та методи. Обстежено 49 хворих на АІТ віком 48,26 ± 13,52 року, розподілених на три групи. До першої групи залучено 20 хворих на АІТ без порушення функції, до другої групи включено 16 хворих з уперше виявленим субклінічним гіпотиреозом, до третьої групи — 13 хворих, які попередньо отримували терапію L-тироксином з приводу маніфестного гіпотиреозу. Усім пацієнтам було призначено Тіреос по 1 капсулі двічі на добу на період 3 місяці як монотерапію (хворим першої і другої груп) або на додачу до замісної гормональної терапії (хворі третьої групи). Результати. При оцінці скарг виявлено, що через 3 місяці прийому препарату слабкість і швидку втомлюваність відзначали вірогідно менше хворих в усіх трьох групах (р < 0,05). Також вірогідно рідше після тримісячної терапії Тіреосом виявлялася скарга на сухість і випадіння волосся у хворих перших двох груп (р < 0,05). У результаті лікування сухість шкіри вірогідно зменшилась у хворих лише першої обстежуваної групи (р = 0,024). У хворих з уперше виявленим субклінічним гіпотиреозом визначено вірогідну динаміку рівня тиреотропного гормону (ТТГ). У хворих на маніфестний гіпотиреоз додавання Тіреосу до L-тироксину дозволило вірогідно зменшити рівень ТТГ і підвищити показник вільного тироксину без зміни дози замісної гормональної терапії. Усі обстежувані хворі добре переносили прийом препарату за відсутності будь-яких побічних реакцій. Висновки. За наявності субклінічного й маніфестного гіпотиреозу на тлі автоімунного тиреоїдиту цілком виправданим є використання комбінованого натурального засобу Тіреос. Препарат показав клінічно значущий позитивний ефект, що проявлявся в покращенні самопочуття й показників гормонального статусу хворих як у монотерапії при субклінічному гіпотиреозі, так і в комбінації з L-тироксином — при маніфестному. Попередні результати щодо здатності Тіреосу пригнічувати автоімунний процес у щитоподібній залозі потребують подальшого уточнення із залученням більшої кількості хворих і подовженням курсу лікування.

Актуальность. Аутоиммунный тиреоидит является наиболее частой причиной гипофункции щитовидной железы. Если тактика лечения манифестного гипотиреоза путем назначения заместительной гормональной терапии довольно однозначна, то вопрос по лечению пациентов с субклиническим гипотиреозом остается открытым. Целью данного исследования было определить эффективность использования комбинированного натурального препарата Тиреос при лечении аутоиммунного тиреоидита без нарушения функции на стадии субклинического гипотиреоза в качестве монотерапии и в комплексной терапии манифестного гипотиреоза — в комбинации с L-тироксином. Материалы и методы. Обследовано 49 больных аутоиммунным тиреоидитом в возрасте 48,26 ± 13,52 года, разделенных на три группы. В первую группу включены 20 больных аутоиммунным тиреоидитом без нарушения функции, во вторую группу — 16 больных с впервые выявленным субклиническим гипотиреозом, в третью группу — 13 больных, предварительно получавших терапию L-тироксином по поводу манифестного гипотиреоза. Всем пациентам был назначен Тиреос по 1 капсуле два раза в сутки на период 3 месяца в качестве монотерапии (больным первой и второй групп) или в дополнение к заместительной гормональной терапии (больным третьей группы). Результаты. При оценке жалоб выявлено, что через 3 месяца приема препарата слабость и быструю утомляемость отмечали достоверно меньше больных во всех трех группах (р < 0,05). Также достоверно реже после трехмесячной терапии Тиреосом регистрировалась жалоба на сухость и выпадение волос у больных первых двух групп (р < 0,05). В результате лечения сухость кожи доказанно уменьшилась у больных только первой обследуемой группы (р = 0,024). У больных с впервые выявленным субклиническим гипотиреозом определена достоверная позитивная динамика ТТГ. У лиц с манифестным гипотиреозом добавление Тиреоса к терапии L-тироксином позволило существенно снизить уровень тиреотропного гормона (ТТГ) и повысить показатель свободного тироксина без изменения дозы заместительной гормональной терапии. Все обследуемые больные хорошо переносили прием препарата, какие-либо побочные реакции отсутствовали. Выводы. При наличии субклинического и манифестного гипотиреоза на фоне аутоиммунного тиреоидита полностью оправданным является использование комбинированного натурального препарата Тиреос. Он показал клинически значимый положительный эффект, который проявлялся в улучшении самочувствия и показателей гормонального статуса больных как в монотерапии при субклиническом гипотиреозе, так и в комбинации с L-тироксином — при манифестном. Предварительные результаты по эффективности Тиреоса в подавлении аутоиммунного процесса в щитовидной железе требуют дальнейшего уточнения с привлечением большего числа больных и удлинением курса лечения.

Background. Autoimmune thyroiditis is the most common cause of hypothyroidism. If the therapy of overt hypothyroidism by prescribing hormone replacement therapy is quite clear, then the problem of treating the patients with subclinical hypothyroidism remains open. The purpose of this study was to determine the effectiveness of using the combined natural drug Thyreos in the treatment of autoimmune thyroiditis without thyroid dysfunction, at the stage of subclinical hypothyroidism as monotherapy and in the comprehensive therapy of overt hypothyroidism in the combination with L-thyroxine. Materials and methods. Forty-nine patients aged 48.26 ± 13.52 years with autoimmune thyroiditis were examined. All individuals were divided into 3 groups. Group 1 included 20 patients with autoimmune thyroiditis without thyroid dysfunction, group 2 consisted of 16 people with newly diagnosed subclinical hypothyroidism, and group 3 included 13 patients, who previously received L-thyroxine therapy for overt hypothyroidism. All patients were prescribed Thyreos 1 capsule twice a day for a period of 3 months as monotherapy (groups 1 and 2) or in addition to hormone replacement therapy (group 3). Results. When evaluating complaints, it was found that after 3 months of taking the drug, weakness and rapid fatigue were observed in a significantly smaller number of patients in all three groups (p < 0.05). Complaints of dryness and hair loss in individuals of the first two groups (p < 0.05) were also probably less frequent after 3 months of therapy with Thyreos. As a result of treatment, dry skin was significantly reduced in patients of only the first examined group (p = 0.024). In people with newly diagnosed subclinical hypothyroidism, a significant dynamics of thyroid-stimulating hormone level was determined. In patients with overt hypothyroidism, the supplementation of Thyreos to L-thyroxine significantly reduced thyroid-stimulating hormone content and increased free thyroxine level without changing the dose of hormone replacement therapy. All examined individuals tolerated the drug well, without any adverse reactions. Conclusions. In the presence of subclinical and overt hypothyroidism on the background of autoimmune thyroiditis, the use of a combined natural remedy Thyreos is quite justified. The drug showed a clinically significant positive effect, which manifested itself in the improvement of well-being and hormonal status parameters of patients, both as monotherapy in subclinical hypothyroidism and in combination with L-thyroxine — in overt one. Preliminary results of Thyreos effect on the suppression of the autoimmune process in the thyroid gland need further clarification with the involvement of more patients and extension of treatment.

Ключевые слова

щитоподібна залоза; автоімунний тиреоїдит; гіпотиреоз; лікування; Тіреос

щитовидная железа; аутоиммунный тиреоидит; гипотиреоз; терапия; Тиреос

thyroid gland; autoimmune thyroiditis; hypothyroidism; treatment; Thyreos

doi: http://dx.doi.org/10.22141/2224-0721.16.5.2020.212744

Вступ

Автоімунний тиреоїдит (АІТ) на сьогодні є одним з найбільш поширених ендокринних захворювань як в Україні, так і в усьому світі. Унаслідок автоімунної агресії проти тканини щитоподібної залози (ЩЗ) розвивається дифузне ущільнення органа, його лімфоцитарна інфільтрація як результат дії високого титру антитиреоїдних антитіл. Зазначене призводить до деструкції фолікулярних клітин ЩЗ і, як результат, до загибелі структурно-функціональних одиниць, розвитку гіпотиреозу. Саме потенційний розвиток гіпотиреозу на тлі автоімунної агресії обумовлює важливість вчасного виявлення АІТ і проведення заходів щодо профілактики порушення функції ЩЗ.

АІТ — поліетіологічне захворювання. У його розвитку відіграють роль як генетичні фактори, так і чинники зовнішнього середовища. АІТ, який перебігає без порушення функції ЩЗ, не має самостійного клінічного значення. Лише на етапі, коли його хронічний перебіг призводить до відхилень у нормальній роботі ЩЗ і розвитку гіпотиреозу, хворі потребують ретельної уваги лікаря з метою своєчасного призначення адекватної терапії, що дозволяє звести до мінімуму патологічний вплив нестачі тиреоїдних гормонів на функціонування практично всіх органів і систем організму.

АІТ є найчастішою причиною гіпофункції ЩЗ, яка виявляється приблизно в 5 % дорослого населення [1] і уражає в першу чергу центральну нервову й серцево-судинну системи, опорно-руховий апарат, гастроінтестинальний тракт, репродуктивну вісь, а у дитячому віці порушує психосоматичний розвиток.

Основними труднощами в діагностиці гіпотиреозу є неспецифічність симптомів і їх висока поширеність при інших соматичних і психічних захворюваннях. Необхідно звернути увагу на наявність так званого синдрому неендокринної патології. Наприклад, зниження загального трийодтироніну (Т3) може виявлятися при ішемічній хворобі серця й стенокардії; зниження загального тироксину (Т4) спостерігається в реанімаційних пацієнтів і хворих, які постійно отримують терапію глюкокортикоїдами; підвищення Т4 може супроводжувати цироз печінки, вірусні гепатити й психічні розлади. Між тим одночасне лабораторне визначення вільного Т4 (Т4в), вільного Т3 (Т3в) і тиреотропного гормону (ТТГ) дозволяє провести диференціальну діагностику неендокринної патології і порушень функціонального стану ЩЗ.

Субклінічний гіпотиреоз являє собою стан, який можна діагностувати лише лабораторно — при підвищенні рівня ТТГ від 4,0 до 10 мМО/л у поєднанні з нормальними рівнями власне тиреоїдних гормонів і відсутністю будь-яких клінічних проявів гіпотиреозу. Такі хворі можуть мати певні скарги, проте вони не є специфічними для гіпотиреозу й не дозволяють поставити попередній діагноз, спираючись лише на клінічну картину.

Ведення пацієнтів із маніфестним гіпотиреозом доволі однозначне й передбачає застосування препаратів левотироксину як замісної терапії. У той же час тактика лікування субклінічного гіпотиреозу відзначається індивідуальним підходом до призначення замісної терапії. Остання застосовується у випадку зростання ТТГ у динаміці спостереження на тлі високих титрів антитиреоїдних антитіл. Варто також зауважити, що замісна гормональна терапія субклінічного гіпотиреозу в пацієнтів літнього віку (61–80 років) може бути небезпечною внаслідок розвитку побічних ефектів з огляду на наявність коморбідної патології. Серед цих ефектів варто згадати відчуття серцебиття, тахікардію, аритмії, стенокардію. Крім того, левотироксин протипоказаний хворим на гострий інфаркт міокарда (що вказано в офіційній інструкції із застосування препарату), хоча наявність супутнього гіпотиреозу ускладнює перебіг судинних катастроф і негативно позначається на ефективності невідкладної терапії, що проводиться.

Відповідно до настанов Європейської тиреоїдної асоціації (ЕТА) терапія хворих на субклінічний гіпотиреоз й досі залишається дискутабельним питанням [2]. З одного боку, гіпотиреоз сам по собі потребує замісної гормональної терапії. У літературі навіть є опис клінічного випадку гіпотиреоїдної коми, що розвинулась у хворої на субклінічний гіпотиреоз [3]. З іншого боку, є численні свідоцтва того, що менеджмент субклінічного гіпотиреозу відрізняється від маніфестного, і необхідність призначення препаратів левотироксину при рівні ТТГ менше ніж 10 мМО/мл залишається на розгляд лікаря-ендокринолога. Так, А. Grossman зі співавт. на основі спостереження за майже 2000 пацієнтів із субклінічним гіпотиреозом стверджують, що лікування левотироксином асоційоване зі значно підвищеним ризиком смерті у хворих віком понад 65 років [4]. Підтримуючи цю точку зору, G.E. Bekkering зі співавт. після ретельного аналізу переваг і недоліків призначення замісної гормональної терапії субклінічного гіпотиреозу протягом 1,5-річного спостереження за хворими дійшли висновку, що таким пацієнтам не показане призначення левотироксину [5].

Усе вищезгадане викликає необхідність пошуку альтернативних лікарських засобів, які можна було б використовувати як у ситуаціях, коли неможливо призначити терапію левотироксином, так і за умови субклінічного гіпотиреозу, коли абсолютних показань до замісної гормональної терапії ще немає, але постає питання профілактики погіршення стану хворих і переходу субклінічного гіпотиреозу в маніфестний.

Протягом існування людства були винайдені і до сьогодні застосовуються лікарські рослини, компоненти яких позитивно впливають на функціонування багатьох органів і систем. Від синтетичних лікарських засобів їх відрізняють майже повна відсутність побічних ефектів і протипоказань для використання. Деякі трави та спеції, які люди вживають у їжу, також мають корисні для здоров’я якості.

Останніми роками значно зросла зацікавленість медиків лікарськими рослинами, особливо тими, що застосовуються в традиційних медичних системах Індії, таких як аюрведа, йога, натуропатія, юнані, сидха, гомеопатія, сова ригпа, з огляду на їх багатовікову історію і визнання в усьому світі [6]. Вважається, що препарати, отримані з рослин, набагато безпечніші й демонструють неабияку ефективність при лікуванні різних недуг. Народні лікарські традиції відіграють визначну роль у взаємодії людини й довкілля.

Поширеність дисфункції ЩЗ в усьому світі зростає зі страхітливою швидкістю. В Індії протягом багатьох століть при лікуванні хворих на зоб широко застосовуються рослинні препарати [7]. Серед них гідне місце посів Тіреос — комбінація рослинних і натуральних компонентів [8].

Основним компонентом Тіреосу є бакопа монері (250 мг в одній капсулі), що містить алкалоїди, флавоноїди, бакозиди, сапоніни, апігенін, кверцетин, стероли. В експерименті на мишах було показано, що бакопа в дозі 200 мг/кг протягом 15 діб приводила до збільшення концентрації Т4 на 41 % [9], тобто стимулювала секреторну активність ЩЗ. При цьому концентрація Т3 у сироватці крові суттєво не змінилася. Додатково до стимулюючого впливу на секрецію гормонів ЩЗ бакопа монері має антиоксидантну активність [10].

Другим за вмістом компонентом препарату Тіреос є гугул (Commiphora mukul) (200 мг в одній капсулі). Експериментальними дослідженнями на мишах [9] також доведений стимулюючий вплив гугулстеронів — активного інгредієнта смоли, що продукується стеблом рослини — на функцію ЩЗ. Крім цього, даний компонент дає місцевий протинабряковий ефект, проявляє антиоксидантну, гіполіпідемічну активність і посилює трансформацію Т4 у Т3 в печінці, тим самим підвищуючи концентрацію активних гормонів у сироватці крові і за механізмом зворотного зв’язку знижуючи рівень ТТГ, тобто сприяє компенсації гіпотиреозу [11]. Варто зауважити, що компоненти препарату, крім власного позитивного впливу, потенціюють дію один одного.

Лапчатка біла (інші назви — перстач білий, п’ятилисник) — унікальна за своїм складом рослина, що використовується для лікування різноманітних хвороб. В одній капсулі Тіреосу знаходиться 50 мг лапчатки, яка містить елементарний йод, аніон йодистої кислоти, мікро- і макроелементи (Mn, Cu, Zn, Se, Co, Fe, Si тощо). Щодо функції ЩЗ унікальність цієї рослини полягає в тому, що вона може використовуватися для компенсації обміну речовин як при гіпо-, так і при гіпертиреозі. Це можливо завдяки біологічно активній сполуці альбініну, що міститься в підземній частині рослини й проявляє тиреотропну активність [12].

Ефект колеусу (Coleus forskohlii), якого в капсулі Тіреосу 30 мг, опосередкований його похідним форсколіном, що здатен безпосередньо (минаючи рецептори) активувати аденілатциклазу й підвищувати рівень циклічного аденозинмонофосфату (цАМФ) у клітині. ЦАМФ є важливим вторинним посередником у внутрішньоклітинних сигнальних каскадах, які забезпечують дію багатьох гормонів і нейромедіаторів, а також він необхідний для міжклітинної взаємодії в осі «гіпоталамус — гіпофіз — ЩЗ» для забезпечення негативного зворотного зв’язку. Отже, форсколін із колеусу покращує функцію ЩЗ, імітуючи дію ТТГ шляхом підвищення рівня цАМФ.

Як відомо, для синтезу тиреоїдних гормонів необхідними компонентами є незамінна амінокислота тирозин і йод. В одній капсулі Тіреосу міститься 70 мг L-форми тирозину — L-тирозину і джерело йоду — ламінарія солодка (20 мг). Ці два компоненти Тіреосу безпосередньо беруть участь у синтезі тироксину й трийодтироніну.

Піпалі (Piper longum) і марич (Piper nigrum), яких у кожній капсулі Тіреосу по 10 мг, дають ефект завдяки алкалоїду піперину. За рахунок пригнічення ферментів детоксикації, що розщеплюють ліки (наприклад, CYP3A4), і збільшення всмоктування лікарських речовин у кишечнику піперин підвищує біодоступність інших компонентів Тіреосу. Крім того, сам піперин має гіполіпідемічний ефект, особливо важливий у хворих на гіпотиреоз із супутніми захворюваннями серцево-судинної системи.

У роботі ЩЗ особливу роль відіграє селен, що впливає на синтез тиреоїдних гормонів опосередковано через селенопротеїни [13–17]. Головним чином на тиреоїдний статус діють селеновмісні дейодинази, які переводять неактивну форму тиреоїдних гормонів (Т4) в активну (Т3) шляхом видалення одного атома йоду із зовнішнього кільця [18]. Але цим не обмежується роль селену в роботі ЩЗ. Так, селенопротеїн глутатіонпероксидаза захищає ЩЗ від оксидативного стресу [19]. Саме з огляду на ці ефекти 50 мкг селену включено до складу капсули Тіреосу.

Отже, лікарські рослини, амінокислоти й мінерали, що містяться в препараті Тіреос, беруть участь у покращенні роботи ЩЗ завдяки вмісту безпосередніх попередників синтезу гормонів і різноманітних компонентів, які синергічно дають свої ефекти.

Отже, на сьогодні залишається відкритим питання щодо терапії пацієнтів із субклінічним гіпотиреозом на тлі АІТ, адже в консенсусі немає однозначної позиції з цього приводу. Крім того, при замісному гормональному лікуванні маніфестного гіпотиреозу, коли при контрольному обстеженні рівень ТТГ знаходиться близько верхньої межі референтних значень, перед лікарем постає питання про підвищення дози левотироксину, що за вказаних умов може призвести до передозування й розвитку відповідних симптомів. Щодо цього перспективним видається використання Тіреосу з огляду на його потенційну ефективність у лікуванні гіпотиреозу.

З урахуванням усього вищезазначеного стосовно відсутності єдиної точки зору щодо лікування АІТ і субклінічного гіпотиреозу цілком обґрунтованим є проведення дослідження щодо оцінки ефективності комбінованого натурального засобу Тіреосу з огляду на його склад.

Отже, метою даного дослідження було визначити ефективність призначення препарату Тіреос при лікуванні АІТ без порушення функції на стадії субклінічного гіпотиреозу як монотерапії і при лікуванні маніфестного гіпотиреозу — в комбінації з левотироксином.

Матеріали та методи

Під спостереженням перебували 49 хворих на АІТ, середній вік — 48,26 ± 13,52 року. АІТ діагностувався за наявності підвищеного титру антитіл до тиреоїдної пероксидази (АТ-ТПО) і змін дифузного характеру за даними ультразвукової діагностики (УЗД) ЩЗ. Усіх хворих було розподілено на три групи. До першої групи залучено 20 хворих на АІТ без порушення функції, до другої групи включено 16 хворих з уперше виявленим субклінічним гіпотиреозом, до третьої групи — 13 хворих, які попередньо отримували терапію левотироксином із приводу маніфестного гіпотиреозу. Усім пацієнтам було призначено Тіреос по 1 капсулі двічі на добу на період 3 місяці в монотерапії (хворим першої і другої груп) або на додачу до існуючої замісної гормональної терапії (особам третьої групи). Клінічну характеристику хворих наведено в табл. 1.

Обстеження хворих включало оцінку скарг (у першу чергу слабкості, швидкої втомлюваності, сухості шкіри, випадіння й ламкості волосся і нігтів, збільшення ваги), анамнезу захворювання (тривалість захворювання на АІТ і гіпотиреоз, попередня терапія), даних об’єктивного обстеження (у тому числі динаміки ваги та індексу маси тіла, стану шкірних покривів і наявності набряків). Лабораторне й інструментальне обстеження включало звичайний набір тестів, доступний лікарю в умовах поліклінічної практики: ТТГ, Т4 вільний, Т3 вільний, АТ-ТПО, УЗД ЩЗ. Усі обстеження проводились на першому візиті й повторно оцінювались через 3 місяці після завершення курсу терапії.

При статистичному аналізі даних перевірку розподілу кількісних ознак на відповідність закону Гаусса проводили, розраховуючи показники асиметрії та ексцесу. Формування баз даних виконано в програмі Excel. Отримані дані клінічних і гормонально-імунологічних досліджень проаналізовано методами параметричної і непараметричної статистики. Поглиблене визначення статистично значущих відмінностей між групами здійснювалося за допомогою критерію Вілкоксона (W). Для оцінки асоціації між ознакою і групами, що порівнювались, використовувався критерій χ2 з урахуванням числа ступенів свободи (df). Отримані результати подані у вигляді n; M ± m; Ме [Min-Max], де n — кількість спостережень, M — середнє арифметичне, m — середнє відхилення, Ме — медіана, Min — мінімальне значення показника у вибірці, Max — максимальне значення показника у вибірці.

Результати

Ефективність терапії Тіреосом оцінювалася окремо для кожної групи з урахуванням даних, отриманих до початку лікування і через 3 місяці лікування.

На першому етапі проводився аналіз скарг.

Незважаючи на те, що скарги на слабкість, швидку втомлюваність, сухість шкіри, сухість і випадіння волосся є більш характерними для хворих на некомпенсований гіпотиреоз, вони відзначалися доволі часто в усіх обстежуваних хворих. Через 3 місяці терапії слабкість і швидку втомлюваність відзначали вірогідно менше хворих в усіх трьох групах: у першій групі — р = 0,0000 (df = 1; χ2 = 11,396), у другій групі — р = 0,013 (df = 1; χ2 = 6,125), у третій групі — р = 0,044 (df = 1; χ2 = 4,062). Також вірогідно рідше після тримісячної терапії Тіреосом виявлялася скарга на сухість і випадіння волосся у хворих перших двох груп: р = 0,034 (df = 1; χ2 = 4,514) у пацієнтів першої групи та р = 0,031 (df = 1; χ2 = 4,664) в осіб, що були залучені до другої групи. У той же час у хворих на АІТ із маніфестним гіпотиреозом, які отримували терапію Тіреосом на тлі попередньо призначеної замісної гормональної терапії левотироксином, виявлено лише тенденцію до зменшення поширеності проблем із волоссям: р < 0,1 (df = 1; χ2 = 2,462). У результаті лікування сухість шкіри вірогідно зменшилась у хворих лише першої обстежуваної групи (df = 1; χ2 = 5,104; р = 0,024).

Отже, вірогідна позитивна динаміка скарг продемонстрована саме в першій групі (пацієнти без порушення функції ЩЗ).

На другому етапі аналізувалися показники гормонального статусу (дані в динаміці наведені в табл. 2).

У хворих першої групи гормональні показники суттєво не змінилися, що пов’язано з первинно нормальними їх рівнями в цієї когорти хворих і відсутністю впливу досліджуваного препарату на незмінену функцію ЩЗ.

У хворих на вперше виявлений субклінічний гіпотиреоз визначено вірогідну динаміку ТТГ, що було очікуваним результатом використання Тіреосу. При цьому необхідно зауважити, що до лікування ТТГ > 4,0 мМО/л визначався в усіх хворих другої групи, у той час як після прийому Тіреосу — у 7 хворих (43,75 %).

Обговорення

У хворих із маніфестним гіпотиреозом додавання Тіреосу до левотироксину дозволило вірогідно зменшити рівень ТТГ і підвищити показник Т4 вільного без зміни дози замісної гормональної терапії, що, імовірно, пов’язано з прямим стимулюючим впливом компонентів препарату на функцію ЩЗ.

Мірою активності автоімунного процесу у ЩЗ вважається титр АТ-ТПО, початковий рівень яких був підвищений у всіх обстежуваних хворих. У динаміці спостереження зменшення цього показника виявлено у 85 % хворих, проте ступінь позитивного впливу Тіреосу на автоімунну агресію проти нормальних тиреоїдних клітин потребує подальшого вивчення із залученням більшої кількості хворих і подовженням періоду спостереження.

Важко судити про динаміку структурних змін у ЩЗ за даними УЗД у зв’язку з неможливістю вірогідного покращання стану органа за 3 місяці прийому препарату. Теоретичний аналіз комплексного впливу компонентів Тіреосу на більшість ланок патогенезу АІТ дозволяє припустити ймовірність його позитивного впливу не лише на функцію, але й безпосередньо на тканину ЩЗ.

Усі обстежувані хворі добре переносили прийом препарату. Протягом 3 місяців використання Тіреосу не виявлено жодних побічних ефектів або симптомів передозування.

Висновки

1. За наявності субклінічного й маніфестного гіпотиреозу на тлі АІТ цілком виправданим є використання комбінованого натурального засобу з комплексним механізмом дії, що має ефект стимуляції функції ЩЗ, — Тіреосу.

2. Препарат Тіреос компанії SHIVMED виробництва Lactonova nutripharm (Індія) показав клінічно значущий позитивний ефект при АІТ, що проявлявся в покращанні самопочуття, а також показників гормонального статусу хворих як у монотерапії при субклінічному гіпотиреозі, так і в комбінації з левотироксином — при маніфестному.

3. Попередні результати щодо здатності Тіреосу пригнічувати автоімунний процес у ЩЗ потребують подальшого уточнення із залученням більшої кількості хворих і подовженням курсу лікування більше ніж 3 місяці.

4. На тлі тримісячного використання Тіреосу жодних побічних ефектів визначено не було.

Конфлікт інтересів. Не заявлений.

Список литературы

Chiovato L., Magri F., Carlé A. Hypothyroidism in context: where we’ve been and where we’re going. Adv. Ther. 2019. 36(2). 47-58. DOI: 10.1007/s12325-019-01080-8.
Wilmar M. Guidance in subclinical hyperthyroidism and subclinical hypothyroidism: are we making progress? Eur. Thyroid J. 2015. 4. 143-148. DOI: 10.1159/000438909.
Mallipedhi A., Vali H., Okosieme O. Myxedema coma in a patient with subclinical hypothyroidism. Thyroid. 2011. 21(1). DOI: 10.1089/thy.2010.0175.
Grossman A., Feldhamer I., Meyerovitch J. Treatment with levothyroxin in subclinical hypothyroidism is associated with increased mortality in the elderly. Eur. J. Intern. Med. 2018. 50. 65-68. DOI: 10.1016/j.ejim.2017.11.010.
Bekkering G.E., Agoritsas T., Lytvyn L. et al. Thyroid hormones treatment for subclinical hypothyroidism: a clinical practice guideline. BMJ. 2019. 365. DOI: https://doi.org/10.1136/bmj.l2006.
Kottaimuthu R. Ethnobotany of the Valaiyans of Karandamalai, Dindigul District, Tamil Nadu, India. Ethnobotanical Leaflets. 2008. 12. 195-203.
Bharthi V., Kavya N., Shubhashree M.N., Bhat S. Herbal approach to management of thyroid disease — a review. Journal of Ayurvedic and Herbal Medicine. 2017. 3(1). 51-55.
Neupane N., Kaur M., Prabhakar Р.K. Treatment of Hashimoto’s thyroiditis with herbal medication. International Journal of Green Pharmacy. 2017. 11(3). 343-347. DOI: 10.22377/ijgp.v11i03.1140.
Kar A., Bharti S. Relative efficacy of three medicinal plant extracts in the alteration of thyroid hormone concentrations in male mice. Journal of Ethnopharmacology. 2002. 81(2). 281-285. DOI: 10.1016/s0378-8741(02)00048-x.
Tripathi S., Pathak A.K., Choudhary M., Joshi D.K., Mahdi A.A. Bacopa monneira (brahmi) modulate altered thyroid hormones in Aluminum induced alzheimer’s like rat model. Int. Res J. Pharm. App. Sci. 2013. 3(2). 51-53. URL: www.irjpas.com.
Stansbury J., Saunders P., Winton D. Promoting health thyroid function with iodine, bladderwrack, guggul and iris. J. Restorative Med. 2012. 1. 83-90.
Каминский А.В., Киселева И.А., Теплая Е.В. Клинические возможности применения лапчатки белой в профилактике и лечении больных с патологией щитовидной железы. Врачебное дело. 2013. 8. 99-108.
Ventura M., Melo M., Carrilho F. Selenium and thyroid disease: from pathophysiology to treatment. Int. J. Endocrinol. 2017. 1297658. DOI: 10.1155/2017/1297658.
Drutel A., Francoise A., Philippe C.D. Selenium and the thyroid gland: more good news for clinicians. Clin. Endocrinol. 2013. 78(2). 155-164. DOI: 10.1111/cen.12066.
Гончарова О.А. Селен и щитовидная железа (обзор литературы и данные собственных исследований). Ендокринологія. 2014. 19(2). 149-155.
Guastamacchia E., Giagulli V.A., Licchelli B., Triggiani V. Selenium and iodine in autoimmune thyroiditis. Endocr. Metab. Immune Disord. Drug Targets. 2015. 15(4). 288-92. DOI: 10.2174/1871530315666150619094242.
Duntas L.H. The role of iodine and selenium in autoimmune thyroiditis. Horm. Metab. Res. 2015. 47(10). 721-6. DOI: 10.1055/s-0035-1559631.
Гончарова О.А., Ильина И.М. Селенодефицит и возрастозависимая патология (в фокусе дейодиназы). Международный эндокринологический журнал. 2015. 4(68). 87-92.
Шестакова Т.П. Использование селена в медицинской практике. РМЖ. 2017. 22. 1654-1659.