Інформація призначена тільки для фахівців сфери охорони здоров'я, осіб,
які мають вищу або середню спеціальну медичну освіту.

Підтвердіть, що Ви є фахівцем у сфері охорони здоров'я.

Мобильная версия

Регистрация Забыли пароль?


Коморбідний ендокринологічний пацієнт
Коморбідний ендокринологічний пацієнт

Международный эндокринологический журнал Том 16, №8, 2020

Вернуться к номеру

Ренін-ангіотензинова система в регуляції екскреторної функції нирок за експериментального цукрового діабету

Ренін-ангіотензинова система в регуляції екскреторної функції нирок за експериментального цукрового діабету

Авторы: Оленович О.А.
Буковинський державний медичний університет, м. Чернівці, Україна

Рубрики: Эндокринология

Разделы: Клинические исследования

Версия для печати


Резюме

Метою дослідження було вивчення ролі ренін-ангіотензинової системи в порушенні екскреторної функції нирок у динаміці алоксан-індукованого експериментального цукрового діабету. Матеріали та методи. Дослідження виконані на 78 нелінійних статевозрілих самцях білих щурів з 11-, 26- та 46-денним експериментальним цукровим діабетом, викликаним внутрішньоочеревинним введенням алоксану (160 мг/кг), на тлі фармакологічної блокади внутрішньониркової ренін-ангіотензинової системи, індукованої внутрішньоочеревинним введенням каптоприлу (10 мг/кг). Вивчення екскреторної функції нирок здійснювали кліренс-методом за умов водного індукованого 2-годинного діурезу з визначенням кліренсу ендогенного креатиніну, швидкості клубочкової фільтрації, відносної реабсорбції води, умісту білка в сечі, його екскреції. Результати. Аналіз змін функції нирок після фармакологічної блокади ренін-ангіотензинової системи у щурів на 11-й день алоксанового діабету показав вірогідне зростання діурезу, швидкості клубочкової фільтрації, концентраційного індексу ендогенного креатиніну, а також екскреції білка. При цьому фармакологічна блокада ренін-ангіотензинової системи практично не впливала на інтенсивність відносної реабсорбції води в алоксан-діабетичних щурів. На 26-й день розвитку алоксанового діабету після введення каптоприлу спостерігалося незначне зменшення об’єму кінцевої сечі, інтенсивності гломерулярної фільтрації, відносної реабсорбції води, концентраційного індексу ендогенного креатиніну. Разом із тим каптоприл не викликав антипротеїнуричного ефекту, а екскреція білка навіть виявила тенденцію до зростання. На 46-й день алоксан-індукованого діабету після введення каптоприлу вірогідно зменшувалися діурез щурів, кліренс ендогенного креатиніну та швидкість клубочкової фільтрації, а також концентрація білка в сечі та його екскреція. Висновки. Результати дослідження дозволяють дійти висновку, що початковий етап формування ренальних порушень за алоксан-індукованого експериментального діабету пов’язаний із гемодинамічно-гіперперфузійним характером функціонування нирок за збереженого ниркового функціонального резерву та структури клубочково-канальцевого апарату нирки, авторегуляторних механізмів. Зазначені компенсаторно-функціональні зміни функцій нирок поступово ускладнюються виснаженням ниркового функціонального резерву та патологічною активацією внутрішньониркової ренін-ангіотензинової системи з подальшим прогресуванням гіперперфузійно-ішемічного ураження нирок, зменшенням маси функціонуючих нефронів.

Целью исследования было изучение роли ренин-ангиотензиновой системы в нарушении экскреторной функции почек в динамике аллоксан-индуцированного экспериментального сахарного диабета. Материалы и методы. Исследования выполнены на 78 нелинейных половозрелых самцах белых крыс с 11-, 26- и 46-дневным экспериментальным сахарным диабетом, вызванным внутрибрюшинным введением аллоксана (160 мг/кг), на фоне фармакологической блокады внутрипочечной ренин-ангиотензиновой системы, индуцированной внутрибрюшинным введением каптоприла (10 мг/кг). Изучение экскреторной функции почек осуществляли клиренс-методом в условиях водного индуцированного 2-часового диуреза с определением клиренса эндогенного креатинина, скорости клубочковой фильтрации, относительной реабсорбции воды, содержания белка в моче, его экскреции. Результаты. Анализ изменений функции почек после фармакологической блокады ренин-ангиотензиновой системы у крыс на 11-й день аллоксанового диабета показал достоверное возрастание диуреза, скорости клубочковой фильтрации, концентрационного индекса эндогенного креатинина, а также экскреции белка. При этом фармакологическая блокада ренин-ангиотензиновой системы практически не влияла на интенсивность относительной реабсорбции воды у аллоксан-диабетических крыс. На 26-й день развития аллоксанового диабета после введения каптоприла наблюдалось незначительное уменьшение объема конечной мочи, интенсивности гломерулярной фильтрации, относительной реабсорбции воды, концентрационного индекса эндогенного креатинина. Вместе с тем каптоприл не вызывал антипротеинурического эффекта, а экскреция белка даже продемонстрировала тенденцию к увеличению. На 46-й день аллоксан-индуцированного диабета после введения каптоприла достоверно снижались диурез крыс, клиренс эндогенного креатинина и скорость клубочковой фильтрации, а также концентрация белка в моче и его экскреция. Выводы. Результаты исследования позволяют сделать вывод о том, что начальный этап формирования ренальных нарушений при аллоксан-индуцированном экспериментальным сахарным диабетом связан с гемодинамически-гиперперфузионным характером функционирования почек при сохранном почечном функциональном резерве и структуре клубочково-канальцевого аппарата почки, авторегуляторных механизмов. Указанные компенсаторно-функциональные изменения функций почек постепенно осложняются истощением почечного функционального резерва и патологической активацией внутрипочечной ренин-ангиотензиновой системы с последующим прогрессированием гиперперфузионно-ишемического поражения почек, уменьшением массы функционирующих нефронов.

Background. The purpose of the study was to explore the role of the renin-angiotensin system in the disturbance of renal excretory function in the dynamics of alloxan-induced experimental diabetes mellitus. Materials and methods. The experiments were carried out on 78 white non-linear mature male rats with 11-, 26- and 46-day long experimental diabetes mellitus caused by intraperitoneal administration of alloxan (160 mg/kg), against the background of pharmacological blockade of intrarenal renin-angiotensin system, induced by intraperitoneal administration of сaptopril (10 mg/kg). The study of excretory function of the kidneys was provided by the clearance method under the condition of induced water 2-hour diuresis to determine the clearance of endogenous creatinine, glomerular filtration rate, relative water reabsorption, protein content in urine, its excretion. Results. Analysis of changes in renal function after pharmacological blockade of the renin-angiotensin system in rats on day 11 of alloxan diabetes showed a significant increase in diuresis, glomerular filtration rate, endogenous creatinine concentration index, and protein excretion. The pharmacological blockade of the renin-angiotensin system had practically no effect on the intensity of the relative reabsorption of water in alloxan-diabetic rats. On day 26 of alloxan diabetes after captopril administration, there was a slight decrease in final urine volume, glomerular filtration rate, relative water reabsorption, and endogenous creatinine concentration index. At the same time, captopril did not cause an antiproteinuric effect, and protein excretion even demonstrated a tendency to increase. On day 46 of alloxan-induced diabetes after administration of captopril, there was a significant reduction in diuresis, endogenous creatinine clearance and glomerular filtration rate of rats, as well as in urinary protein concentration and excretion. Conclusions. The results of the study allow us to conclude that the initial stage of renal disorders formation in alloxan-induced experimental diabetes is associated with hemodynamic-hyperperfusion nature of renal functioning with preserved renal functional reserve and the structure of the glomerular-tubular apparatus of the kidney, autoregulatory mechanisms. Mentioned compensatory-functional changes in renal function are gradually complicated by an exhaustion of renal functional reserve and pathological activation of intrarenal renin-angiotensin system with subsequent progression of hyperperfusion-ischemic kidney damage, a decrease in the number of functioning nephrons.


Ключевые слова

експериментальний цукровий діабет; алоксан; каптоприл; екскреторна функція нирок; внутрішньониркова ренін-ангіотензинова система

экспериментальный сахарный диабет; аллоксан; каптоприл; экскреторная функция почек; внутрипочечная ренин-ангиотензиновая система

experimental diabetes mellitus; alloxan; сaptopril; excretory renal function; intrarenal renin-angiotensin system

doi: http://dx.doi.org/https://doi.org/10.22141/2224-0721.16.8.2020.222880

Вступ

З огляду на твердження щодо відносної універсальності каскаду патологічних процесів, що ініціюються за будь-яких нефропатій, незважаючи на специфічність механізмів, обумовлених безпосередньо характером захворювання, та, у свою чергу, визначають перебіг хвороби нирок, дослідженню значущості зазначених патофізіологічних каскадів надається пріоритетне значення, що вимагає детального вивчення ролі кожного з них на різних стадіях розвитку нефропатії. Належність ренін-ангіотензинової системи (РАС) до провідних регуляторних систем організму людини, що мають першочергове значення в патогенезі хронічної патології нирок, визначає необхідність дослідження наслідків її впливу на розвиток ренопатій на тлі різноманітних захворювань.
Загальновизнаним є факт як захисної, так і пошкоджувальної ролі РАС у розвитку та прогресуванні нефропатій. У нирках надзвичайно високими є концентрації ангіотензиногену й найвищі в організмі концентрації ангіотензин-перетворювального ферменту (АПФ). Установлено, що інтраренальний ангіотензин ІІ (Ang II) — основний ефектор РАС формується з ангіотензину І, що потрапляє з кровотоку, й утворюється в самій нирковій тканині. Основним джерелом Ang II у внутрішньонирковій РАС є гломерулярні подоцити, а також гломерулярні мезангіальні клітини та клітини проксимальних звивистих канальців. Тому вміст Ang II значно зростає в нирках навіть за умов зниженого в плазмі крові рівня реніну, причому внутрішньониркова його концентрація в тисячі разів більша, ніж рівень циркулюючого Ang II [1].
Ang II має велике самостійне значення у пошкодженні нирок. Більшість із його пошкоджуючих ефектів реалізуються через АТ1-рецептори [2]. Так, гемодинамічний ефект Ang II через дію на судинний тонус, і зокрема на модуляцію тонусу артеріол, сприяє підтримці клубочкової фільтрації у нефроні, а при зменшенні кількості діючих нефронів — розвитку внутрішньоклубочкової гіпертензії й гіперфільтрації [3]. З іншого боку, негемодинамічні ефекти забезпечують дію Ang II як потужного індуктора факторів росту: він посилює експресію в подоцитах і мезангіальних клітинах клубочків трансформуючого фактора росту бета, судинного епітеліального і тромбоцитарного факторів росту, унаслідок чого прискорюються апоптоз, патологічна структурно-функціональна перебудова ниркових клітин, їх ріст та проліферація [4]. Таким чином, Ang II збільшує експресію і синтез позаклітинного матриксу, що призводить до його накопичення й подальшого розвитку фіброзу [3, 5, 6].
Крім того, одним із механізмів розвитку дисфункції нирок вважають активацію макрофагів і фагоцитозу під впливом Ang II, що посилює запальний компонент прямого гемодинамічного пошкодження подоцитів і мезангіальних клітин при гіперреактивності ренальної РАС [5]. Нарешті, Ang II стимулює утворення наднирниками мінералокортикоїду альдостерону, який (як і ендотелін-1) залучається до процесу ремоделювання нирок. Більше того, установлено прямий вплив Ang II на проникність клубочкової мембрани і розвиток протеїнурії — незалежного і вельми значущого фактора прогресування ренальної патології. 
Отже, з огляду на провідну роль гемодинамічних та негемодинамічних ефектів внутрішньониркової РАС в ініціації та прогресуванні нефросклерозу й тубулоінтерстиціального фіброзу [2, 7–10] особливої уваги потребує вивчення характеру залучення внутрішньониркової РАС до розвитку одного з найсерйозніших мікроваскулярних ускладнень цукрового діабету — діабетичного ураження нирок, частка якого серед причин термінальної ниркової недостатності щороку невпинно зростає [11]. У комплексному патогенезі діабетичної нирки, що, окрім гормональних та гемодинамічних, включає спадковий, метаболічний, імунний та інші компоненти, беззаперечною залишається роль гіперглікемії як основного ініціювального фактора в ланцюгу реакцій, що призводять до структурних та функціональних ренальних розладів [11]. Водночас компенсація вуглеводних порушень на окремих стадіях захворювання не здатна забезпечити нормалізацію ниркових функцій. Синхронна взаємодія гіперглікемії та активації РАС може посилювати вплив на різні сигнальні шляхи, що, зрештою, призводить до виникнення та прогресування діабетичного ураження нирок [12]. 
З огляду на це метою нашого дослідження стало вивчення ролі РАС у порушенні екскреторної функції нирок в динаміці алоксан-індукованого експериментального цукрового діабету. 

Матеріали та методи

Дослідження проведені на 78 статевозрілих нелінійних самцях білих щурів, масою 0,18–0,20 кг, яких утримували за ідентичних стандартних умов віварію. Експериментальний цукровий діабет (ЕЦД) моделювали шляхом одноразового внутрішньоочеревинного введення 48 тваринам розчину алоксану (Alloxan monohydrate, «Acros Organics», Бельгія) 160 мг/кг маси тіла після попередньої 12-годинної депривації їжі при збереженому доступі до води. Через 10, 25 та 45 діб після уведення діабетогенної речовини 24 щури виводили з експерименту (група 1). З метою визначення ролі РАС у патогенезі ренальних дисфункцій на тлі цукрового діабету 24 алоксан-діабетичним щурам (група 2) на 11, 26 та 46-й день експерименту (по 8 тварин у кожній підгрупі) внутрішньоочеревинно вводили водний розчин інгібітора ангіотензинперетворюючого ферменту (іАПФ) каптоприлу (Kaptopril, КРКА, Словенія) 10 мг/кг маси тіла. Через 2 години після введення іАПФ всім щурам з алоксановим діабетом відповідної тривалості, а також 30 контрольним (інтактним) тваринам (по 10 у кожній групі на кожній стадії експерименту) проводили навантаження водою в об’ємі 5 % маси тіла, сечу збирали упродовж 2 годин, здійснювали евтаназію шляхом декапітації під легким ефірним знеболюванням. У пробах крові, відібраної в момент декапітації тварин, визначали рівень глюкози та враховували в подальшому лише показники щурів зі стійкою гіперглікемією, що перевищувала 7,0 ммоль/л.
Подальший аналіз проб сечі та плазми крові дозволив оцінити дію судинно-клубочкового апарату нирок кліренс-методом [13]. Після оцінки водного індукованого 2-годинного діурезу (в мл/100 г маси тіла за 2 години) розраховували значення відносної реабсорбції води, а також швидкість клубочкової фільтрації (ШКФ) за кліренсом ендогенного креатиніну [13], для чого концентрацію останнього визначали в реакції з пікриновою кислотою в сечі (за методикою Фоліна) та в плазмі крові (за методикою А.К. Мерзон). Уміст білка в сечі визначали сульфосаліциловим методом, показник екскреції білка співвідносили з одиницею діючого нефрона (абсолютні її величини перераховували на 100 мкл клубочкового фільтрату) [14]. 
Статистична обробка отриманих даних здійснювалась із визначенням середньої величини, стандартних відхилень. Для оцінки вірогідності різниці між досліджуваними групами застосовували непараметричний ранговий критерій Манна — Уїтні за алгоритмами, що реалізовані в комп’ютерній програмі Statistica for Windows, version 8.0.
Дослідження проводилися із дотриманням положень Директиви ЄЕС № 609 (1986) та наказу МОЗ України № 690 від 23.09.2009 р. «Про заходи щодо подальшого удосконалення організаційних норм роботи з використанням експериментальних тварин» та після позитивного висновку комісії з біомедичної етики при ВДНЗУ «Буковинський державний медичний університет» (протокол № 2 від 19.02.2020).

Результати

Аналіз змін функцій нирок після фармакологічної блокади внутрішньониркової РАС у щурів з 11-денною моделлю алоксанового діабету показав вірогідне зростання діурезу на 66,7 % щодо контролю та на 42,9 % — щодо алоксан-діабетичних щурів групи 1 (табл. 1). Подібна тенденція стосувалася і ШКФ, яка зростала у тварин цієї групи у 2,1 раза порівняно з інтактними щурами й в 1,5 раза — порівняно з алоксан-діабетичними щурами групи 1. При цьому слід зауважити, що фармакологічна блокада РАС практично не впливала на інтенсивність відносної реабсорбції води в алоксан-діабетичних щурів. Водночас концентраційний індекс ендогенного креатиніну у тварин після введення каптоприлу на 10,1 % зростав щодо відповідного показника алоксан-діабетичних щурів групи 1. 
Установлені нами вже на 11-ту добу після індукції алоксанового діабету ознаки гіперфільтрації [15–17] узгоджуються із загальновідомим для цукрового діабету гіпердинамічним функціональним станом нирок, коли клубочкова гіперфільтрація супроводжується зростанням об’єму кінцевої сечі. Гіперфільтрація не лише виникає за гемодинамічних та метаболічних порушень, а ще й слугує найбільш ранньою ознакою порушень внутрішньониркової гемодинаміки, що зберігаються навіть за умови ефективної етіотропної та патогенетичної терапії. За даними численних досліджень, гіперфільтрація є проявом внутрішньоклубочкової гіпертензії та зростання гідростатичного тиску в клубочку внаслідок дисбалансу системи регуляції тонусу аферентної та еферентної артеріол при цукровому діабеті, що визначає інтенсифікацію ШКФ [18–20]. 
Навіть якщо розглядати клубочкову гіперфільтрацію як гранично високий рівень ШКФ для окремої нирки, слід враховувати її здатність до ще більшої інтенсифікації клубочкової фільтрації під впливом відповідних стимулів (навантаження білком, уведення окремих амінокислот, глюкагону тощо) або за мінімізації обмежувальних впливів (фармакологічна блокада РАС). Таким чином, стимульована ШКФ може слугувати відображенням функціональної та анатомічної цілісності ниркової паренхіми, свідчить про наявність «ниркового функціонального резерву» (НФР). Обмеження або відсутність НФР (відсутність збільшення ШКФ або її обмеження у відповідь на стимуляцію) є маркером гіперфільтрації. 
Отже, приріст ШКФ та зростання водного індукованого діурезу з практично незмінною інтенсивністю реабсорбції води на 11-день ЕЦД, коли на тлі застосування каптоприлу пригнічуються обмежувальні впливи локально-ниркової РАС на тонус vas efferens, вказують на гемодинамічно-гіперперфузійний характер сечовиділення на початковій стадії розвитку ЕЦД за збереженого НФР. Саме функціональна гіпердинамічність нирок, а не патологічна активація внутрішньониркової РАС визначає характер клубочкової гіпертензії та гіперфільтрації, за яких значно зростає навантаження на тубулоцити, пов’язане з необхідністю посиленої реабсорбції компонентів надмірної кількості ультрафільтрату, у тому числі білків. Так, концентрація білка в сечі тварин після введення каптоприлу на 49,3 % перевищувала показник інтактних щурів, водночас екскреція білка з сечею за фармакологічної блокади РАС виявилася на 43,6 % вищою за відповідний показник алоксан-діабетичних щурів групи 1 та у 2,4 раза перевищувала контрольний рівень. Водночас приведення зазначеного показника до одиниці діючого нефрона вірогідних змін екскреції білка серед алоксан-діабетичних щурів обох груп не виявила. Таким чином, розвиваючись на тлі вираженої ренальної гіперфільтрації за умови мобілізації всіх функціонуючих нефронів на максимумі функціонального ниркового резерву, загальні втрати білка, які ми спостерігаємо в ранній період експериментального ЦД, є здебільшого наслідком збільшення швидкості клубочкової фільтрації із зростанням фільтраційного завантаження нефрона. Отже, виникає феномен перевантаження транспортних систем реабсорбції у проксимальних канальцях за їх структурної неушкодженості. 
Для функціонального стану нирок на 26-й день розвитку алоксанового діабету на тлі фармакологічної блокади РАС було характерне незначне зменшення об’єму кінцевої сечі, який, однак, залишався на 8,8 % більшим за показник інтактних тварин (табл. 2). Аналогічна тенденція стосувалася й інтенсивності гломерулярної фільтрації, яка, зменшуючись на 19,2 % після введення алоксан-діабетичним щурам каптоприлу, залишалась, однак, у 3,6 раза вищою за показник ШКФ інтактних тварин. Водночас вірогідно зменшувалась і відносна реабсорбція води на тлі фармакологічної блокади РАС (на 0,3 %). При цьому за дії каптоприлу концентраційний індекс ендогенного креатиніну у групі 2 тварин з 26-денним ЕЦД після введення каптоприлу був на 14,5 % меншим за відповідний показник алоксан-діабетичних тварин групи 1 (та у 3,3 раза нижчим за рівень контролю). 
Уведення тваринам з 26-денним алоксановим діабетом каптоприлу не супроводжувалося антипротеїнуричним ефектом: екскреція білка та концентрація білка в сечі тварин групи 2 вірогідно не відрізнялася від відповідних показників алоксан-діабетичних тварин групи 1 і навіть виявила тенденцію до зростання, значно перевищуючи контрольні значення (відповідно на 24,5 та 14,8 %). Разом із тим стандартизована за КФ двогодинна протеїнурія за дії каптоприлу підвищувалася на 25,0 % щодо її значення у групі 1, залишаючись, однак, на 65,3 % меншою за показник інтактних тварин.
Таким чином, тривала гіперфільтрація із залученням максимальної кількості дієвих нефронів переводить їх у несприятливий режим функціонування на межі функціональних можливостей з надлишковим навантаженням за рахунок розширення приносних судин, гіперперфузії клубочків, констрикції виносних артеріол, що викликає клубочкову гіпертензію. 

Обговорення

Декомпенсація авторегуляції ниркового кровотоку за принципом канальцево-клубочкового зворотного зв’язку посилює навантаження на залишкові функціональні нефрони з наступним зменшенням ренальної маси. Таким чином, обмеження ШКФ, концентраційного індексу ендогенного креатиніну та об’єму кінцевої сечі за 26-денного ЕЦД свідчить про виснаження НФР та патологічну активацію внутрішньониркової РАС, що не усувається застосуванням каптоприлу. За розвитку зазначених початкових проявів гіперперфузійного ураження нирок кожний діючий нефрон втрачає більше білка не лише тому, що на нього збільшується навантаження за рахунок фільтрації й виникає перевищення «порогу реабсорбції», а й унаслідок ушкодження клубочково-канальцевого бар’єра для білків та обмеження реабсорбційного потенціалу нефронів.
Для функціонального стану нирок на 46-й день алоксан-індукованого діабету після введення каптоприлу була характерна тенденція до обмеження сечовиділення — діурез алоксан-діабетичних тварин цієї групи зменшувався на 7,2 % і практично досягав рівня інтактних щурів, супроводжуючись зменшенням відносної реабсорбції води (табл. 3). Важливо відмітити, що ШКФ після введення каптоприлу хоча все ще перевищувала у 2,3 раза показник інтактних тварин, проте на 21,3 % знижувалася відносно рівня алоксан-діабетичних щурів групи 1. Після введення каптоприлу спостерігалося статистично невірогідне зменшення (на 10,3 %) концентраційного індексу ендогенного креатиніну відносно рівня алоксан-діабетичних щурів групи 1, який все ще у 2,5 раза перевищував контрольне значення.
Введення щурам з 46-денним алоксановим діабетом каптоприлу призвело до незначного зменшення концентрації білка в сечі (на 7,5 %). Антипротеїнуричну тенденцію у тварин цієї експериментальної групи підтверджує зменшення на 16,7 % екскреції білка з сечею, разом із тим приведена до одиниці діючого нефрона остання практично не відрізнялася від показника алоксан-діабетичних щурів групи 1.
Отже, тривалий вплив надмірної активності ниркової тканинної РАС, імовірно, супроводжується структурними змінами аферентних артеріол, що призводять до звуження їх просвіту та наростаючої гломерулярної та тубулоінтерстиційної ішемії. У частині залишкових нефронів зберігається феномен гіперфільтрації, котрий відображає компенсаторну реакцію, скеровану на збереження задовільного об’єму гломерулярної гемодинаміки та ШКФ. Однак компенсаторне збільшення гломерулярного тиску істотно змінює характер порушень ниркової авторегуляції у ішемічно неушкоджених нефронах, ініціюючи гіпертрофічні (проліферативні) процеси в них.

Висновки

Результати дослідження дозволяють дійти висновку, що початковий етап формування ренальних порушень за алоксан-індукованого ЕЦД пов’язаний із гемодинамічно-гіперперфузійним характером функціонування нирок за збереженого НФР та структури клубочково-канальцевого апарату нирки, авторегуляторних механізмів. Зазначені компенсаторно-функціональні зміни функцій нирок поступово ускладнюються виснаженням НФР та патологічною активацією внутрішньониркової РАС із подальшим прогресуванням гіперперфузійно-ішемічного ураження нирок, зменшенням маси функціонуючих нефронів. 
Конфлікт інтересів. Автор заявляє про відсутність конфлікту інтересів та власної фінансової зацікавленості при підготовці даної статті.

Список литературы

  1. Radchenko G.D., Torbas O.O., Sirenko Y.M. Predictors of high central blood pressure in young with isolated systolic hypertension. Vasc. Health Risk Manag. 2016. 12. 321-8. doi: 10.2147/VHRM.S97304. 
  2. Meyrier A. Nephrosclerosis: a term in quest of a disease. Nephron. 2015. 129(4). 276-82. doi: 10.1159/000381195. 
  3. Tomino Y. Pathogenesis and treatment of chronic kidney disease: a review of our recent basic and clinical data. Kidney Blood Press Res. 2014. 39(5). 450-89. doi: 10.1159/000368458. 
  4. Cerquozzi S., Tefferi A. Blast transformation and fibrotic progression in polycythemia vera and essential thrombocythemia: a literature review of incidence and risk factors. Blood Cancer J. 2015. 5(11). e366. doi: 10.1038/bcj.2015.95. 
  5. Meyer K.C. Diagnosis and management of interstitial lung disease. Transl. Respir. Med. 2014. 2. 4. doi: 10.1186/2213-0802-2-4.
  6. Hannedouche T., Krummel T., Parvez-Braun L. Nephroprotection: how to slow the progression of chronic renal insufficiency? Nephrol. Ther. 2005. 1(2). 135-44. (in French). doi: 10.1016/j.nephro.2005.05.003. 
  7. Atlas S.A. The renin-angiotensin aldosterone system: pathophysiological role and pharmacologic inhibition. J. Manag. Care Pharm. 2007. 13. 9-20. doi: 10.18553/jmcp.2007.13.s8-b.9. 
  8. Park Y.S. Renal scar formation after urinary tract infection in children. Korean J. Pediatr. 2012. 55(10). 367-70. doi: 10.3345/kjp.2012.55.10.367. 
  9. Ihm C.G. Hypertension in Chronic Glomerulonephritis. Electrolyte Blood Press. 2015. 13(2). 41-5. doi: 10.5049/EBP.2015.13.2.41. 
  10. Sulaiman M.K. Diabetic nephropathy: recent advances in pathophysiology and challenges in dietary management. Diabetol. Metab. Syndr. 2019 Jan 23. 11. 7. doi: 10.1186/s13098-019-0403-4. 
  11. Alicic R.Z., Rooney M.T., Tuttle K.R. Diabetic Kidney Disease: Challenges, Progress, and Possibilities. Clin. J. Am. Soc. Nephrol. 2017. 12(12). 2032-2045. doi: 10.2215/CJN.11491116. 
  12. Bryukhanov V.M., Zverev Y.F., Lampatov V.V., Zharikov A.Yu. Methodical approaches to the study of renal function in animal experiments. Nephrology (Saint-Petersburg). 2009. 13(3). 52-62. (in Russian). https://doi.org/10.24884/1561-6274-2009-13-3-52-62
  13. Modern methods of experimental and clinical studies of the central research laboratory of Bukovinian State Medical Academy. Chernivtsi: Medical Academy, 2001. 42 p. (in Ukrainian).
  14. Pressler B.M. Clinical approach to advanced renal function testing in dogs and cats. Vet. Clin. North Am. Small Anim. Pract. 2013. 43(6). 1193-208. doi: 10.1016/j.cvsm.2013.07.011. Epub 2013 Aug 1. PMID: 24144085.
  15. Boychuk T.M., Olenovych O.A., Gozhenko A.I. Peculiarities of excretory renal function in the early period of alloxan-induced experimental diabetes. Herald of Marine Medicine. 2018. 3(80). 102-9. doi: http://dx.doi.org/10.5281/zenodo.1450849/
  16. Fu H., Liu S., Bastacky S.I., Wang X., Tian X.J., Zhou D. Diabetic kidney diseases revisited: A new perspective for a new era. Mol. Metab. 2019. 30. 250-263. doi: 10.1016/j.molmet.2019.10.005. 
  17. Lin Y.C., Chang Y.H., Yang S.Y., Wu K.D., Chu T.S. Update of pathophysiology and management of diabetic kidney disease. J. Formos Med. Assoc. 2018. 117(8). 662-675. doi: 10.1016/j.jfma.2018.02.007.
  18. Li L., Chen L., Zang J. et al. C3a and C5a receptor antagonists ameliorate endothelial-myofibroblast transition via the Wnt/β-catenin signaling pathway in diabetic kidney disease. Metabolism. 2015. 64(5). 597-610. doi: 10.1016/j.metabol.2015.01.014. 
  19. Bomsztyk K., Denisenko O., Wang Y. DNA methylation yields epigenetic clues into the diabetic nephropathy of Pima Indians. Kidney Int. 2018. 93(6). 1272-1275. doi: 10.1016/j.kint.2018.02.015. 
  20. Colombo M., Looker H.C. et al.; SUMMIT Investigators. Serum kidney injury molecule 1 and β2-microglobulin perform as well as larger biomarker panels for prediction of rapid decline in renal function in type 2 diabetes. Diabetologia. 2019. 62(1). 156-168. doi: 10.1007/s00125-018-4741-9.

Вернуться к номеру