Інформація призначена тільки для фахівців сфери охорони здоров'я, осіб,
які мають вищу або середню спеціальну медичну освіту.

Підтвердіть, що Ви є фахівцем у сфері охорони здоров'я.

Мобильная версия

Регистрация Забыли пароль?


Коморбідний ендокринологічний пацієнт
Коморбідний ендокринологічний пацієнт

Международный эндокринологический журнал Том 17, №3, 2021

Вернуться к номеру

Антитиреоїдні антитіла при екстратиреоїдних автоімунних захворюваннях

Антитиреоїдні антитіла при екстратиреоїдних автоімунних захворюваннях

Авторы: Сорокман Т.В., Гінгуляк М.Г., Макарова О.В.
Буковинський державний медичний університет, м. Чернівці, Україна

Рубрики: Эндокринология

Разделы: Клинические исследования

Версия для печати


Резюме

У цьому огляді узагальнені дані про частоту автоімунних захворювань та висвітлена поширеність антитиреоїдних антитіл при екстратиреоїдних автоімунних захворюваннях. У світі близько 5–7 % населення страждають від того чи іншого типу автоімунних хвороб. Серед шести найчастіших автоімунних захворювань переважають хвороби щитоподібної залози й асоційовані з ними захворювання. Висока поширеність автоімунних захворювань щитоподібної залози викликає питання щодо потенційної ролі антитиреоїдних антитіл у перебігу позатиреоїдних автоімунних захворювань. Вважається, що автоімунні захворювання є результатом взаємодії між тригерами, автоантигенами, генетичною схильністю, порушеннями толерантності автоантигенів і механізмами апоптозу. Серед відомих на сьогодні антитиреоїдних автоантитіл варто виділити антитіла до тиреоглобуліну (АТ-ТГ), антитіла до тиреоїдної пероксидази (АТ-ТПО), а також біспецифічні — АТ-ТГ і АТ-ТПО одночасно. До категорій функціонально значущих автоантитіл, що імітують функцію гормона та провокують розвиток автоімунної патології в результаті зв’язування з рецептором та подальшої стимуляції тиреоцитів, відносяться антитіла до рецепторів тиреотропного гормона (АТ-рТТГ). Циркулюючі антитіла проти антигенів щитоподібної залози не обмежуються тільки автоімунними захворюваннями щитоподібної залози, але також виявляються при інших автоімунних захворюваннях. Найчастіше при ревматоїдному артриті, цукровому діабеті типу 1 та целіакії. Зв’язок з іншими імунними патологіями додатково підтверджує те, що АТ-TПO також виявляли в 15 % пацієнтів, які страждали на астму, у 10–29 % пацієнтів з ідіопатичною пурпурою та вітиліго. Поширеність АТ-TПO трохи вища, ніж АТ-ТГ, а АТ-рТТГ рідко реєструються при нетиреоїдних імунологічних захворюваннях.

This review summarizes data on the incidence of autoimmune diseases and examines the prevalence of antithyroid antibodies in extrathyroid autoimmune diseases. In the world, about 5–7 % of the population suffers from one or another type of autoimmune diseases. Among the six most common autoimmune diseases, thyroid and associated diseases predominate. The high prevalence of autoimmune thyroid diseases raises questions about the potential role of antithyroid antibodies in the course of extrathyroid autoimmune diseases. It is believed that autoimmune di­seases are the result of interactions between triggers, autoantigens, genetic predisposition, impaired tolerance of autoantigens and mechanisms of apoptosis. Among the currently known antithyroid autoantibodies, antibodies to thyroglobulin (TgAb), thyroid peroxi­dase (TPO), as well as bispecific autoantibodies to thyroglobulin and thyroid peroxidase are of particular importance. Categories of functionally significant autoantibodies that mimic hormone function and provoke the development of autoimmune pathology as a result of binding to the receptor and subsequent stimulation of thyrocytes include antibodies to thyroid-stimulating hormone receptor (rTSH-Ab). Circulating antibodies against thyroid antigens are not limited to autoimmune diseases of the thyroid gland, but are also found in other autoimmune diseases, most often in rheumatoid arthritis, type 1 diabetes mellitus and celiac disease. The association with other immune pathologies further confirms that TPO antibodies were also detected in 15 % of patients with asthma, in 10–29 % of those with idiopathic purpura and vitiligo. The prevalence of TPO antibodies is slightly higher than TgAb, and rTSH-Ab are rarely registered in non-thyroid immunological diseases.


Ключевые слова

антитиреоїдні антитіла; автоімунні захворювання; щитоподібна залоза; огляд

antithyroid antibodies; autoimmune diseases; thyroid gland; review

doi: http://dx.doi.org/https://doi.org/10.22141/2224-0721.17.3.2021.232653
Серед хвороб людини налічують близько 100 автоімунних захворювань (АІЗ), у той час як число автоімунних реакцій і синдромів може досягати декількох сотень. За поширеністю виділяють часті АІЗ (0,1–1 %), рідкісні (0,01–0,001 % популяції) та дуже рідкісні (0,001 % популяції) [1]. Серед шести найчастіших АІЗ переважають хвороби щитоподібної залози (ЩЗ) і асоційовані з ними захворювання, такі як вітиліго, автоімунний гастрит, ревматоїдний артрит і псоріаз. Узагальнена поширеність цих шести захворювань не перевищує 5 % популяції [2]. Переважну більшість АІЗ відносять до рідкісних патологій. Дуже рідкісні АІЗ мають тяжкий перебіг та асоціюються зі смертю хворого (синдром Гудпасчера, катастрофічний антифосфоліпідний синдром, гострі полірадикулоневрити тощо). 
Епідеміологія АІЗ залежить від багатьох расових, географічних, національних, кліматичних і культурних чинників. Декілька досліджень з епідеміології АІЗ, проведених упродовж останніх кількох десятиліть, обговорюються в науковій літературі [3–5]. Вирішальним фактором у вивченні поширеності АІЗ є наявність систематизованого та неупередженого джерела даних, репрезентативних для загальної сукупності [6]. Нечисленні дослідження, проведені для загальної популяції, засновані на лабораторному скринінгу і, отже, зосереджуються лише на АІЗ, що виявляються за допомогою лабораторних досліджень [7]. Загальна поширеність АІЗ за нозологічною структурою подана в табл. 1 [8]. У вітчизняній літературі є лише окремі публікації, присвячені вивченню АІЗ, однак вірогідні дані щодо їх поширеності відсутні [9, 10].
Характерною особливістю АІЗ є їх часте поєднання один з одним. Наприклад, синдром Шегрена трапляється при захворюваннях сполучної тканини, ревматоїдному артриті, АІЗ печінки і запальних захворюваннях кишечника. Автоімунний гастрит трапляється при автоімунному тиреоїдиті (АІТ) і ревматоїдному артриті. Для пацієнтів із хворобою Грейвса характерне поєднання з такими АІЗ, як автоімунний гастрит (2,8 %), хвороба Аддісона (0,9 %), вітиліго (2,7 %), ревматоїдний артрит (2,4 %), целіакія (1,4 %). Найчастіше траплялися такі комбінації АІЗ: АІТ + автоімунний гастрит + вітиліго + цукровий діабет типу 1 (2,2 %) та АІТ + автоімунний гастрит + ревматоїдний артрит + цукровий діабет типу 1 (1,9 %) [11]. Список таких поєднань можна продовжувати. На підставі таких поєднань АІЗ між собою виділяють кілька характерних нозологічних кластерів, у кожен із яких входять по декілька форм [11] (табл. 2).
Вважається, що АІЗ є результатом взаємодії між тригерами, автоантигенами, генетичною схильністю, порушеннями толерантності автоантигенів і механізмами апоптозу [12–15]. Виділяють дві загальні групи АІЗ: органоспецифічні (автоантитіла реагують з антигенами, специфічними для конкретної тканини) і системні (автоантитіла реагують з антигенами, які є поширеними в організмі), до яких належать дифузні захворювання сполучної тканини. У патогенезі АІЗ надзвичайно велике значення генетичних факторів, таких як гени головного комплексу гістосумісності (MHC), антиген-4-цитотоксичних Т-лімфоцитів (CTLA-4), фактор некрозу пухлини, ген поверхневого антигена CD40, рецептора альфа для інтерлейкіну-2 (ILR2A), лімфоїдної тирозинової фосфатази типу 22 (PTPN22) тощо. Порушення в цих генах, однонуклеотидні заміни, делеції й інші мутації можуть призводити до порушення нормального функціонування ланок імунної системи. При цьому важливо відзначити, що фенотипові прояви подібних генетичних порушень відрізняються в окремих етнічних групах, що зумовлює пошук нових маркерів схильності до АІЗ у конкретних популяціях. Характеристика антитиреоїдних антитіл наведена в табл. 3.
Спектр антитиреоїдних автоантитіл включає родину канонічних автоантитіл (антитіла до тиреоглобуліну (АТ-ТГ), тиреоїдної пероксидази (АТ-ТПО)), комбіновані або біспецифічні автоантитіла до ТГ і ТПО одночасно (АТ-ТГ-ТПО) та родину автоантитіл із функціональним ресурсом (антитіла до рецептора тиреотропного гормона (АТ-рТТГ)), антитіла до протеази [17].
У 55–90 % спостережень антитиреоїдні автоантитіла виявляються як в осіб із порушенням функцій ЩЗ (гіпер- або гіпотиреозом), так і в 3–8 % осіб з еутиреозом. У мінімальній кількості автоантитіла можуть бути присутні і у 2–4 % клінічно здорових осіб. Так, були виявлені АТ-TПO у 13 % та АТ-TГ в 11,5 % здорових людей [18]. 
Залежно від того чи іншого захворювання автоімунної природи поява антитиреоїдних антитіл має специфічну послідовність. При АІТ, наприклад, спочатку утворюються низькоспецифічні та низької імуногенності ранні автоантитіла «попередження» (рrе-еаrlу). Пізні автоантитіла є високоспецифічними та чинять високоцитотоксичну дію [19]. Із найбільшою частотою антитиреоїдні автоантитіла зустрічаються в моноваріантах. При цьому такі антитіла схильні до групування в серологічних кластерах, що відбивають феномен мультисеропозитивності. Найбільш схильна до утворення кластерів пара АТ-ТГ — АТ-ТПО. При цьому майже в половині випадків відзначена поява серологічного триплета, що складається з АТ-ТГ, АТ-ТПО, АТ-ТГ-ТПО.
До категорій функціонально значущих автоантитіл, що імітують функцію гормона та провокують розвиток автоімунної патології в результаті зв’язування з рецептором та подальшої стимуляції тиреоцитів, відносяться АТ-рТТГ [20–22]. У популяції АТ-рТТГ представлені як ТТГ-стимулюючі автоантитіла, що посилюють секрецію тиреоїдних гормонів, так і ТТГ-блокуючі автоантитіла, що забезпечують активацію рецепторів та участь у розвитку гіпотиреозу та атрофії ЩЗ [23, 24]. Частина антитиреоїдних автоантитіл, що мають функціональний (каталітичний) ресурс (абзими), належать до досконалої нової групи фізіологічно активних сполук із дуальними властивостями, об’єднаними у структуру єдиної функціонально активної молекули [25]. Так, зокрема, АТ-ТГ та АТ-ТПО здатні специфічно розширювати відповідні субстрати, проявляючи вихідну активність класичних протеаз [26]. Також, хоча й рідко, виявляються антитіла проти антигенів ЩЗ, такі як карбоангідраза-2, мегалін, симпортер йодистого натрію та пендрин [27]. Циркулюючі антитіла проти антигенів ЩЗ не обмежуються тільки автоімунними захворюваннями ЩЗ, але також виявляються при інших АІЗ (табл. 4). 
У дослідженні [28] виявлена поширеність АТ-ТПО у 16 % та АТ-ТГ у 12,3 % хворих на ревматоїдний артрит. 39,6 % пацієнтів із ЦД 1-го типу мали АТ-ТПО та 30 % — АТ-TГ. В іншому дослідженні повідомляється про варіації від 7 до 40 % для АТ-TПO і близько 15 % — для АТ-TГ у хворих на ЦД 1-го типу [29]. Цю відносно високу частоту виявлення антитиреоїдних антитіл у хворих на ЦД не можна пояснити тим фактом, що глікозилювання білка TГ підвищувало антигенність або імуногенність білка [30].
Про тісну взаємодію між целіакією та автоімунними розладами ЩЗ свідчило зменшення антитиреоїдних антитіл після переходу на безглютенову дієту [31]. За даними S. Mihailova et al. [32], у 44,4 % хворих на ревматоїдний артрит діагностований АІТ, у тому числі: 85,2 % перебували в стані еутиреозу, 11,1 % мали субклінічний гіпотиреоз та в 3,7 % діагностований зоб Хашимото. При обстеженні 66 хворих виявлені антитиреоїдні антитіла у 14 % випадків. Дослідження 66 дітей із ревматоїдним артритом, проведені L. Harel еt al. [33], показали кореляцію олігоартикулярного варіанта ревматоїдного артриту з підвищеною частотою пошкодження ЩЗ та з високою ймовірністю виявлення позитивних антинуклеарних антитіл.
Зв’язок з іншими імунними патологіями додатково підтверджується тим фактом, що АТ-TПO також виявляли в 15 % пацієнтів, які страждали на бронхіальну астму [34], у 10–29 % пацієнтів з ідіопатичною пурпурою [35], вітиліго [36].
Екстратиреоїдні прояви хвороби Грейвса, які включають офтальмопатію та дермопатію Грейвса, реєструють у 25 % пацієнтів із цією хворобою [37]. Це єдина позатиреоїдна патологія, при якій роль антитиреоїдних антитіл відносно добре відома. Рівні АТ-рTТТ корелюють із ступенем тяжкості позатиреоїдних проявів, і, навпаки, реєструється відсутність кореляції між тяжкістю перебігу та рівнем гормонів ЩЗ [38]. У даний час енцефалопатія Хашимото вважається окремим імуноопосередкованим розладом. 
Гіпотези включають автоімунні васкуліти або інші запальні процеси, які можуть призвести до порушення мозкових мікросудин. Хоча прямого зв’язку з концентрацією атитиреоїдних антитіл не встановлено, порушення функції було пов’язане зі збільшенням АТ-ТПО без виявлення патогенного механізму [39, 40]. 
Дискутується значення антитиреоїдних антитіл при безплідності, передчасних пологах та викиднях. Так, є дані, що в жінок із АТ-TПO та АТ-TГ, яким було здійснено запліднення in vitro (інтрацитоплазматична ін’єкція сперми (ЕКО/ICSI), кількість викиднів та передчасних пологів була більшою [41, 42]. Підозрюється, що АТ-TПO спричиняють плацентарні ускладнення, такі як гіпертонус, еклампсія, передчасне відшарування плаценти, післяпологові крововиливи, та післяпологовий тиреоїдит. 
Отже, особи з дерегульованою імунною системою найбільш схильні до секреції антитиреоїдних антитіл. Поширеність АТ-TПO трохи вища, ніж АТ-ТГ, а АТ-рТТГ рідко реєструються при нетиреоїдних імунологічних захворюваннях. Останні спостерігаються лише в осіб з автоімунними захворюваннями ЩЗ [39]. Мабуть, антитіла в осіб із тиреоїдитом Хашимото та іншими автоімунними захворюваннями більш схожі, ніж антитіла в пацієнтів із хворобою Грейвса та тиреоїдитом Хашимото. Хоча присутність антитиреоїдних антитіл при інших імунних захворюваннях є відносно частою, пацієнти з автоімунними захворюваннями ЩЗ виробляють антитіла проти позатиреоїдних органів рідше (10–15 %). 

Висновки

Наявні дані літератури досить неоднорідні, що може бути пов’язане з відмінностями в дизайні і методології робіт, включенням у низці випадків у дослідження недостатньо великих вибірок пацієнтів, особливостями географічних регіонів і факторів навколишнього середовища, що впливають на хворих. Однак наведені дані доводять доцільність інформування лікарів про можливості асоціації антитиреоїдних антитіл з автоімунною патологією, необхідність проведення своєчасного обстеження хворих, особливо груп, які мають фактори ризику, та зумовлюють необхідність проведення подальших досліджень із метою уточнення поширеності та структури коморбідної автоімунної патології.
Конфлікт інтересів. Автори заявляють про відсутність конфлікту інтересів та власної фінансової зацікавленості при підготовці даної статті.
 
Отримано/Received 01.02.2021
Рецензовано/Revised 25.02.2021
Прийнято до друку/Accepted 02.03.2021

Список литературы

  1. Sardu C., Cocco E., Mereu A., Massa R., Cuccu A., Marrosu M.G., Contu P. Population based study of 12 autoimmune diseases in Sardinia, Italy: prevalence and comorbidity. PLoS One. 2012. 7(3). e32487. doi: 10.1371/journal.pone.0032487. 
  2. Ferrari S.М., Fallahi P., Antonelli A., Benvenga S. Environmental Issues in Thyroid Diseases. Front Endocrinol (Lausanne). 2017. 8. 50. doi: 10.3389/fendo.2017.00050.
  3. Tolentino Júnior D.S., de Oliveira C.M., de Assis E.M. Population-based Study of 24 Autoimmune Diseases Carried Out in a Brazilian Microregion. J. Epidemiol. Glob. Health. 2019. 9(4). 243-251. doi: 10.2991/jegh.k.190920.001.
  4. Lerner A. The World Incidence and Prevalence of Autoimmune Diseases is Increasing. Journal of Timely Topics in Clinical Immunology. 2018. 2. 42. doi: 10.12691/ijcd-3-4-8.
  5. Júnior D.S.T. Environmental and individual factors associated with protection and predisposition to autoimmune diseases. Int. J. Health Sci. (Qassim). 2020. 14(6). 13-23. PMID: 33192227. PMCID: PMC7644454.
  6. Leso V., Vetrani I., De Cicco L. et al.  The Impact of Thyroid Diseases on the Working Life of Patients: A Systematic Review. Int. J. Environ. Res. Public Health. 2020. 17(12). 4295. doi: 10.3390/ijerph17124295. 
  7. Cooper G.S., Bynum M.L., Somers E.C. Recent insights in the epidemiology of autoimmune diseases: improved prevalence estimates and understanding of clustering of diseases. J. Autoimmun. 2009. 33. 197-207. doi: 10.1016/j.jaut. 2009.09.00.
  8. Sisó-Almirall A., Kostov B., Martínez-Carbonell E. et al. The prevalence of 78 autoimmune diseases in Catalonia (MASCAT-PADRIS Big Data Project). Autoimmun. Rev. 2020. 19(2). 102448. doi: 10.1016/j.autrev.2019.102448. 
  9. Komisarenko Y.І., Bobryk M.I. Vitamin D Deficiency and Immune Disorders in Combined Endocrine Pathology. Front. Endocrinol. (Lausanne). 2018. 9. 600. doi: 10.3389/fendo.2018.00600. 
  10. Tronko M.D., Brenner A.V., Olijnyk V.А. et al. Autoimmune thyroiditis and exposure to iodine 131 in the Ukrainian cohort study of thyroid cancer and other thyroid diseases after the Chornobyl accident: results from the first screening cycle (1998–2000). J. Clin. Endocrinol. Metab. 2006. 91(11). 4344-51. doi: 10.1210/jc.2006-0498. 
  11. Krishna M.T., Subramanian A., Adderley N.J., et al. Allergic diseases and long-term risk of autoimmune disorders: longitudinal cohort study and cluster analysis. Eur. Respir. J. 2019. 54(5). 1900476. doi: 10.1183/13993003.00476-2019. 
  12. Bartalena L., Masiello E., Magri F. et al. The phenotype of newly diagnosed Graves’ disease in Italy in recent years is milder than in the past: results of a large observational longitudinal study. J. Endocrinol. Invest. 2016. 39. 1445-1451. doi: 10.1007/s40618-016-0516-7.
  13. Seldin M.F. The genetics of human autoimmune disease: A perspective on progress in the field and future directions. J. Autoimmun. 2015. 64. 1-12. doi: 10.1016/j.jaut.2015.08.015.
  14. De Luca F., Shoenfeld Y. The microbiome in autoimmune diseases. Clin. Exp. Immunol. 2019. 195(1). 74-85. doi: 10.1111/cei.13158.
  15. Fallahi P., Ferrari S.М., Ruffilli I. et al.  The association of other autoimmune diseases in patients with autoimmune thyroiditis: Review of the literature and report of a large series of patients. Autoimmun. Rev. 2016. 15(12). 1125-1128. doi: 10.1016/j.autrev.2016.09.009. 
  16. Fröhlich E., Wahl R. Thyroid Autoimmunity: Role of Anti-thyroid Antibodies in Thyroid and Extra-Thyroidal Diseases. Front. Immunol. 2017. 8. 521. doi: 10.3389/fimmu.2017.00521.
  17. Gleicher N., Barad D., Weghofer A. Functional autoantibodies, a new paradigm in autoimmunity? Autoimmun. Rev. 2007. 7(1). 42-45. doi: 10.1016/j.autrev.2007.06.001.
  18. Cárdenas Roldán J., Amaya-Amaya J., Castellanos-de la Hoz J. et al. Autoimmune thyroid disease in rheumatoid arthritis: a global perspective. Arthritis. 2012. 2012. 864907. doi: 10.1155/2012/864907. 
  19. Walsh S.J., Rau L.M. Autoimmune diseases: a leading cause of death among young and middle-aged women in the United States. Am. J. Public Health. 2000. 90. 1463-1466. doi: 10.2105/ajph.90.9.1463.
  20. Latrofa F., Ricci D., Grasso L. et al. Characterization of thyroglobulin epitopes in patients with autoimmune and non-autoimmune thyroid diseases using recombinant human monoclonal thyroglobulin autoantibodies. J. Clin. Endocrinol. Metab. 2008. 93(2). 591-6. doi: 10.1210/jc.2007-1199. 
  21. Kahaly G.J., Diana T., Olivo P.D. TSH receptor antibodies: relevance & utility. Endocr. Pract. 2020. 26(1). 97-106. doi: 10.4158/EP-2019-0363. 
  22. Subekti I., Boedisantoso A., Moeloek N.D., Waspadji S., Mansyur M. Association of TSH receptor antibody, thyroid stimula–ting antibody, and thyroid blocking antibody with clinical activity score and degree of severity of Graves ophthalmopathy. Acta Med. Indones. 2012. 44(2). 114-21. PMID: 22745141.
  23. Diana T., Kahaly G.J. Thyroid Stimulating Hormone Receptor Antibodies in Thyroid Eye Disease-Methodology and Clinical Applications. Ophthalmic. Plast. Reconstr. Surg. 2018. 34(4S Suppl. 1). S13-S19. doi: 10.1097/IOP.0000000000001053. 
  24. Xie L.D., Gao Y., Li M.R., Lu G.Z., Guo X.H. Distribution of immunoglobulin G subclasses of anti-thyroid peroxidase antibody in sera from patients with Hashimoto’s thyroiditis with different thyroid functional status. Clin. Exp. Immunol. 2008. 154. 172-6. doi: 10.1111/j.1365-2249.2008.03756.x.
  25. Liu C., Hermsen D., Domberg J. et al. Comparison of M22-based ELISA and human-TSH-receptor-based luminescence assay for the measurement of thyrotropin receptor antibodies in patients with thyroid diseases. Horm. Metab. Res. 2008. 40(7). 479-83. doi: 10.1055/s-2008-1077051. 
  26. Li Y., Teng D., Guan H. et al. Dynamic Changes in Antithyroperoxidase and Antithyroglobulin Antibodies Suggest an Increased Risk for Abnormal Thyrotropin Levels. Front. Endocrinol. (Lausanne). 2020. 11. 521. doi: 10.3389/fendo.2020.00521.
  27. Hutfless S., Matos P., Talor M.V., Caturegli P., Rose N.R. Significance of prediagnostic thyroid antibodies in women with autoimmune thyroid disease. J. Clin. Endocrinol. Metab. 2011. 96(9). E1466-71. doi: 10.1210/jc.2011-0228. 
  28. Li L., Liu S., Yu J. Autoimmune thyroid disease and type 1 diabetes mellitus: same pathogenesis: new perspective? Ther. Adv. Endocrinol. Metab. 2020. 11. 2042018820958329. doi: 10.1177/2042018820958329.
  29. Kyritsi E.М., Kanaka-Gantenbein C. Autoimmune Thyroid Disease in Specific Genetic Syndromes in Childhood and Adolescence. Front. Endocrinol. (Lausanne). 2020. 11. 543. doi: 10.3389/fendo.2020.00543.
  30. Hatzioannou A., Kanistras I., Mantzou E. et al. Effect of Advanced Glycation End Products on Human Thyroglobulin’s Antigenicity as Identified by the Use of Sera from Patients with Hashimoto’s Thyroiditis and Gestational Diabetes Mellitus. Int. J. Endocrinol. 2015. 2015. 849615. doi: 10.1155/2015/849615. 
  31. Kalyoncu D., Urganci N. Antithyroid antibodies and thyroid function in pediatric patients with celiac disease. Int. J. Endocrinol. 2015. 276575. doi: 10.1155/2015/276575.
  32. Mihailova S., Ivanova M., Mihaylova A. et al. Pro- and anti-inflammatory cytokine gene polymorphism profiles in Bulgarian multiple sclerosis patients. J. Neuroimmunol. 2005. 168(1-2). 138-43. doi: 10.1016/j.jneuroim.2005.06.020. 
  33. Harel L., Prais D., Uziel Y. et al. Increased prevalence of antithyroid antibodies and subclinical hypothyroidism in children with juvenile idiopathic arthritis. J. Rheumatol. 2006. 33(1). 164-6. PMID: 16395764.
  34. Fekri M., Shokoohi M., Gozashti M. et al. Association between anti-thyroid peroxidase antibody and asthma in women. Iran J. Allergy Asthma Immunol. 2012. 11. 241-5. doi: 10.1016/j.ejcdt.2015.08.018.
  35. Ruggeri R.M., Imbesi S., Saitta S. et al. Chronic idiopa–thic urticaria and Graves’ disease. J. Endocrinol. Invest. 2013. 36(7). 531-6. doi: 10.3275/8940. 
  36. Biondi B., Kahaly G.J., Robertson R.P. Thyroid Dysfunction and Diabetes Mellitus: Two Closely Associated Disorders. Endocr. Rev. 2019. 40(3). 789-824. doi: 10.1210/er.2018-00163.
  37. Bartalena L., Fatourechi V. Extrathyroidal manifestations of Graves’ disease: 2014 update. J. Endocrinol. Invest. 2014. 37. 691-700. doi: 10.1007/ s40618-014-0097-2.
  38. Pankiv I. The Impact of Vitamin D Status and Supplementation on Thyroid Autoimmunity. International journal of endocrinology (Ukraine). 2020. 16(8).  doi: 10.22141/2224-0721.16.8.2020.222889.
  39. Woo Y.J., Jang S.Y., Lim T.Н., Yoon J.S. Clinical association of thyroid stimulating hormone receptor antibody levels with disease severity in the chronic inactive stage of Graves’ orbitopathy. Korean J. Ophthalmol. 2015. 29. 213-9. doi: 10.3341/kjo.2015.29.4.213 118.
  40. Chiarella G., Tognini S., Nacci A. et al. Vestibular disorders in euthyroid patients with Hashimoto’s thyroiditis: role of thyroid autoimmunity. Clin. Endocrinol. (Oxf). 2014. 81(4). 600-5. doi: 10.1111/cen.12471. 
  41. Plowden T.С.,  Schisterman E.F., Sjaarda L.А. et al. Subclinical Hypothyroidism and Thyroid Autoimmunity Are Not Associated With Fecundity, Pregnancy Loss, or Live Birth. J. Clin. Endocrinol. Metab. 2016. 101(6). 2358-65. doi: 10.1210/jc.2016-1049. 
  42. Busnelli A., Paffoni A., Fedele L., Somigliana E. The impact of thyroid autoimmunity on IVF/ICSI outcome: a systematic review and meta-analysis. Hum Reprod. 2016. 22(6). 775-90. doi: 10.1093/humupd/dmw03.

Вернуться к номеру