Журнал «Травма» Том 22, №6, 2021

Актуальність. Пошук оптимального методу оцінки амплітуди розгинання в гомілковостопному суглобі (ГС) залишається актуальним предметом наукових дискусій. Мета роботи — провести порівняльний аналіз валідності гоніометричного та інклінометричного методів вимірювання обсягу розгинання у гомілковостопному суглобі порівняно із рентгенологічними показниками. Матеріали та методи. У дослідження ввійшло 25 здорових, фізично активних осіб (50 гомілковостопних суглобів), серед яких чоловіків було 18, жінок — 7; середній вік обстежуваних становив 25,8 ± 5,2 року; середнє значення індексу маси тіла — 25,01 ± 5,01. Обсяг розгинання у ГС вимірювали при навантаженні за допомогою двоплощинного гоніометра та інклінометра і порівнювали їх з рентгенологічними показниками. Результати вимірювань оцінювали методами описової статистики. Результати. Cередні значення розгинання у ГС, виміряні за допомогою двоплощинного гоніометра, становили 37,62 ± 5,56°; інклінометра — 40,61 ± 5,15°; рентгенологічні показники — 23,69 ± 7,25°. Різниця між середніми була вірогідною (p < 0,001). Середнє значення коефіцієнта варіації для рентгенологічного методу становило 0,31 і значно переважало показники гоніометричного (0,15) та інклінометричного (0,13) методів вимірювання (p < 0,001). Рентгенографія ГС при навантаженні при максимальному розгинанні стопи призводить до збільшення показників тало-1-метатарзального кута. Висновки. Значення кутових параметрів розгинання у ГС при гоніометричному та інклінометричному методах вимірювання суттєво перевищують рентгенологічні показники. Більший коефіцієнт варіації для рентгенологічного дослідження вказує на кращу відтворюваність інклінометрії та гоніометрії при оцінці розгинання у ГС. Навантажувальна рентгенограма ГС в положенні максимального розгинання демонструє збільшення тало-1-метатарзального кута порівняно із нормативними значеннями, що потрібно враховувати при інтерпретації результатів рентгенологічної оцінки розгинання у ГС.

Background. The search for an optimal method to assess the amplitude of ankle joint dorsiflexion remains topical for scientific discussions. The purpose of the research was to analyze the validity of goniometric and inclinometric methods for measuring the scope of ankle joint (AJ) dorsiflexion compared to radiological data. Materials and methods. The research included 25 healthy and physically active people (50 ankle joints), 18 men and 7 women with an average age of 25.8 ± 5.2 years; their mean body mass index was 25.01 ± 5.01 kg/m2. Ankle dorsiflexion measures were obtained in a weight-bearing lunge position using a double-plane goniometer and inclinometer, then compared with X-ray data. The measurement results were evaluated by descriptive statistics. Results. Mean values of AJ dorsiflexion obtained with a double-plane goniometer were 37.62 ± 5.56°; with an inclinometer — 40.61 ± 5.15°; radiological results — 23.69 ± 7.25°. Their difference was significant (p < 0.001). The mean variability index for the radiological method was 0.31 prevailing over goniometric (0.15) and inclinometric (0.13) methods (p < 0.001). X-ray ima-ging of a weight-bearing AJ at its maximum dorsiflexion raises the indicator of a talus-first metatarsal angle. Conclusions. The values of the dorsiflexion angle parameters of an AJ, measured using goniometric and inclinometric methods, significantly exceed those obtained by X-ray imaging. Higher variation index for radiological imaging demonstrates better reproducibility of inclinometry and goniometry when evaluating AJ dorsiflexion. A weight-bearing AJ radiogram at maximum extended position demonstrates an increase in a talus-first metatarsal angle compared to normal values that should be considered when interpreting the results of X-ray imaging of an AJ dorsiflexion.

гомілковостопний суглоб; гоніометрія; інклінометрія

ankle joint; goniometry; inclinometric method