Інформація призначена тільки для фахівців сфери охорони здоров'я, осіб,
які мають вищу або середню спеціальну медичну освіту.

Підтвердіть, що Ви є фахівцем у сфері охорони здоров'я.

Мобильная версия

Регистрация Забыли пароль?


Коморбідний ендокринологічний пацієнт
Коморбідний ендокринологічний пацієнт

Международный эндокринологический журнал Том 18, №1, 2022

Вернуться к номеру

Динаміка ендокринних та обмінних зрушень у пацієнтів з ішемічною хворобою серця, цукровим діабетом 2-го типу і метаболічним синдромом при лікуванні телмісартаном

Динаміка ендокринних та обмінних зрушень у пацієнтів з ішемічною хворобою серця, цукровим діабетом 2-го типу і метаболічним синдромом при лікуванні телмісартаном

Авторы: Чмир Н.В.
Львівський національний медичний університет імені Данила Галицького, м. Львів, Україна

Рубрики: Эндокринология

Разделы: Клинические исследования

Версия для печати


Резюме

Актуальність. Взаємозв’язок ренін-ангіотензинової та гіпоталамо-гіпофізарної систем — патогенетична ланка багатьох коморбідних захворювань, зокрема цукрового діабету (ЦД) 2-го типу та ішемічної хвороби серця (ІХС). Зацікавленість гормональних структур як гіпофіза, гіпоталамуса, так і периферичних органів ендокринної системи підтверджена в багатьох роботах. Наявність спільних ланок патогенезу й регулюючих чинників змушує шукати нові методи патогенетичного лікування, які б мали комплексну дію на коморбідну патологію. Одним із таких напрямків лікування є застосування телмісартану — блокатора рецепторів ангіотензину-2. Однак зміни гормонального статусу, ліпідного спектра, що характеризують стан пацієнта в процесі лікування, залишаються вивченими недостатньо, що й зумовлює доцільність проведення цього дослідження. Мета дослідження: вивчення динаміки ендокринних та обмінних зрушень у пацієнтів з ішемічною хворобою серця та цукровим діабетом 2-го типу на тлі метаболічного синдрому (МС) при лікуванні телмісартаном. Матеріали та методи. Обстежено 51 пацієнта (26 жінок, 25 чоловіків) з ІХС та ЦД 2-го типу, який виник на тлі метаболічного синдрому. Дослідження проводилось в умовах Львівського обласного державного клінічного лікувально-діагностичного ендокринологічного центру та КНП «П’ята міська клінічна лікарня м. Львова». Пацієнтів поділено на дві групи — дослідну та групу порівняння залежно від призначеного лікування. До дослідної групи (n = 27) увійшли хворі на ІХС та ЦД 2-го типу (на тлі МС) (жінок — 14, чоловіків — 13), які отримували телмісартан 80 мг/добу та стандартну терапію. Групу порівняння становили 24 хворі на ІХС та ЦД 2-го типу (на тлі МС) (жінок — 12, чоловіків — 12), які отримували стандартну терапію. До контрольної групи ввійшли 40 практично здорових осіб (чоловіків — 17 (42,5 %), жінок — 23 (57,5 %)). Обстеження проведене при надходженні до стаціонару й через один місяць після початку лікування. У пацієнтів визначали рівень пролактину, кортизолу, вільного тироксину та тиреотропного гормона, а також показники ліпідного спектра. Результати. У роботі досліджено динаміку рівнів пролактину, кортизолу, вільного тироксину й тиреотропного гормона у хворих на ІХС та ЦД 2-го типу, який виник на тлі МС, до лікування та через один місяць після початку прийому телмісартану. Згідно з результатами досліджень, виявлені такі зміни гормонального спектра та ліпідного обміну. Рівень кортизолу в дослідній групі при надходженні до стаціонару вірогідно не відрізнявся від контрольних величин, і через один місяць лікування відзначалася тенденція до його зниження порівняно з вихідним показником. У групі порівняння також була відзначена тенденція до зниження рівня кортизолу впродовж стандартного лікування порівняно з початковим показником. Отже, як лікування телмісартаном, так і стандартна терапія сприяють тенденції до зниження рівня кортизолу. Рівень пролактину в жінок дослідної групи до початку стаціонарного лікування статистично значуще не відрізнявся від значень контролю і через один місяць лікування вірогідно зростав, тоді як у жінок групи порівняння впродовж лікування відзначалася лише тенденція до його зростання. Рівень пролактину в чоловіків дослідної групи на початку спостереження був вірогідно вищим від значень контролю, упродовж лікування із застосуванням телмісартану статистично значуще підвищився, тоді як у групі порівняння показник цього гормона впродовж лікування вірогідно не змінювався. Отже, спостерігалось вірогідне зростання рівня пролактину в жінок та чоловіків у процесі лікування телмісартаном. Рівень тиреотропного гормона в пацієнтів дослідної групи до лікування був вірогідно вищим щодо контролю, статистично значуще знижувався впродовж лікування на відміну від пацієнтів групи порівняння, у яких рівень тиреотропного гормона при тенденції до підвищення на початку спостереження впродовж лікування вірогідно не змінювався. Вірогідне підвищення рівня вільного тироксину було характерне для пацієнтів дослідної групи впродовж лікування, тоді як показник вільного тироксину в пацієнтів групи порівняння в процесі лікування вірогідно не змінювався. Ліпідний спектр у пацієнтів і дослідної групи, і групи порівняння характеризувався вірогідним підвищенням рівня тригліцеридів, холестерину ліпопротеїдів дуже низької щільності та вірогідним зниженням показника холестерину ліпопротеїдів високої щільності. Застосування в складі стандартної терапії телмісартану супроводжувалось статистично значущим зниженням рівня загального холестерину (у межах референтних значень), тригліцеридів, холестерину ліпопротеїдів низької щільності та холестерину ліпопротеїдів дуже низької щільності. Висновки. Застосування телмісартану в складі комплексної терапії сприяє зниженню рівня кортизолу (р > 0,05), вірогідному підвищенню значень пролактину в жінок та чоловіків (у межах референтних значень), вірогідному зростанню вТ4 та, відповідно, зменшенню рівня тиреотропного гормона, що свідчить про участь телмісартану в корекції порушень метаболізму, зокрема проявів субклінічного гіпотиреозу. Телмісартан сприятливо впливає на ліпідний спектр крові, вірогідно знижуючи значення загального холестерину, тригліцеридів, холестерину ліпопротеїдів низької щільності, а також холестерину ліпопротеїдів дуже низької щільності.

Background. The correlation between renin-angiotensin system and hypothalamic-pituitary system is a pathogenetic link leading to many comorbid diseases, particularly type 2 diabetes mellitus (DM) and coronary artery disease (CAD). Several studies have been dedicated to the hormones of the pituitary gland, hypothalamus as well as peripheral organs of the endocrine system. The presence of common links between pathogenesis and regula­ting factors forces us to search for new methods of treatment which should have an overall effect on comorbid diseases. The use of telmisartan, which is a blocker of angiotensin II receptors, is among various treatment options. Nevertheless, the changes in hormonal status and lipid spectrum, which are characteristic of the patient’s condition in the course of treatment, remain to be insufficiently researched. This is the reason that justifies the expediency of our research. The study is aimed at scrutinizing the dynamics of endocrine and metabolic changes in patients suffering from coro­nary artery disease, type 2 diabetes mellitus caused by metabo­lic syndrome (MS) while treating with telmisartan. Materials and methods. Fifty-one patients (26 female and 25 male patients) suffering from coronary artery disease and type 2 diabetes mellitus triggered by metabolic syndrome were examined in Lviv Regional State Clinical Medical Treatment and Diagnostic Endocrinology Center and CNE “City Clinical Hospital 5 in Lviv”. The patients were divided into two groups: experimental group and comparison group depending on the treatment prescribed. The experimental group consisted of patients (n = 27) suffering from CAD, type 2 DM and MS (women — 14, men — 13) who were prescribed with telmisartan 80 mg/day and standard therapy. The comparison group consisted of 24 patients with CAD and type 2 DM caused by MS (women — 12, men — 12) who were prescribed with standard therapy. The control group consisted of 40 healthy individuals (men — 17 (42.5 %), women — 23 (57.5 %)). The first examination was conducted on admission to an inpatient department and the second one was performed in a month after the beginning of treatment. Patients’ levels of prolactin, cortisol, free thyroxine, and thyroid-stimulating hormone as well as lipid spectrum para­meters were defined. Results. The dynamics of the changes of prolactin, cortisol, free thyroxine, and thyroid-stimulating hormone levels in patients suffering from CAD, type 2 DM caused by MS was studied before and a month after the start of treatment with telmisartan. The results of the study demonstrated the changes in hormonal spectrum and lipid metabolism after the beginning of treatment with telmisartan. The cortisol level in the experimental group was not significantly different from the control values on admission to the inpatient department. Within a month of treatment, the cortisol level exhibited a tendency to decrease in comparison with its initial level. The cortisol level in the comparison group also tended to reduce in standard therapy if compared to its initial level. Therefore, both treatment with Telmisartan and standard therapy contributed to the reduction of the cortisol level. Before the start of treatment in the inpatient department, the prolactin level in wo­men of the experimental group was not significantly different from the control values and kept increasing substantially within a month of treatment, whereas the prolactin level in females of the compa­rison group exhibited only a growing tendency within the course of treatment. At the beginning of observation, the prolactin level in men of the experimental group was significantly higher than the control values. While treating with telmisartan, the level of prolactin in males of the experimental group increased significantly, whereas in the comparison group, it did not change dramatically. Therefore, a considerable increase of prolactin levels in males and females was observed in telmisartan treatment. The level of thyroid-stimulating hormone in patients of the experimental group was significantly higher if compared with the control values before the beginning of treatment. The level of the above-mentioned hormone kept decreasing considerably wit­hin the course of treatment unlike the thyroid-stimulating hormone level in patients of the comparison group which tended to increase at the beginning of observation and did not change dramatically in the course of treatment. The major increase in free thyroxine level was typical for the patients in the experimental group within the course of treatment, while the level of free thyroxine in the patients of the comparison group did not change significantly in the course of treatment. A dramatic increase in levels of triglycerides as well as very-low density lipoprotein cholesterol and a significant decrease in high-density lipoprotein cholesterol were typical for the lipid spectrum in patients of both experimental and comparison groups. The use of telmisartan as a part of standard therapy was accompanied by a significant decrease in total cholesterol (within the refe­rence values), triglycerides, low density lipoprotein cholesterol and very-low density lipoprotein cholesterol. Conclusions. The use of telmisartan as a part of combined therapy facilitates the reduction of the cortisol level (p > 0.05) and leads to a signifi­cant rise in male and female prolactin levels (within the range of refe­rence va­lues). It triggers an apparent increase in free thyroxine and decrease in thyroid-stimulating hormone. These findings reveal the impact of telmisartan on the correction of metabolic di­sorders, particularly the effect on the manifestations of subclinical hypothyroidism. Telmisartan has a beneficial effect on the lipid spectrum of blood. It greatly reduces the levels of total cholesterol, triglycerides, low density lipoprotein cholesterol as well as very-low density lipoprotein cholesterol.


Ключевые слова

телмісартан; кортизол; пролактин; тиреотропний гормон; ішемічна хвороба серця; цукровий діабет 2-го типу

telmisartan; cortisol; prolactin; thyroid-stimulating hormone; coronary artery disease; type 2 diabetes mellitus

doi: http://dx.doi.org/10.22141/2224-0721.18.1.2022.1142

Вступ

Ренін-ангіотензинова система (РАС) — об’єкт численних досліджень як регулятор водно-сольового обміну та артеріального тиску [1]. Системний вплив РАС обумовлений локалізацією ангіотензинових рецепторів у багатьох органах і системах. Гомеостаз РАС підтримується завдяки наявності двох типів рецепторів до ангіотензину II: рецепторів першого типу, які сприяють вазоконстрикції та мають антинатрійуретичний та прозапальний ефекти, та рецепторів другого типу, що відповідають за вазодилатацію, натрійурез, мають протизапальний ефект і протилежну — захисну дію в регуляції артеріального тиску [2]. Дисбаланс між впливом на ці дві ланки регуляції сприяє виникненню серцево-судинних, автоімунних захворювань та системного запалення [3]. 
Ангіотензин ІІ генерується як «місцевими», незалежними ренін-ангіотензиновими системами, локалізованими в судинах, жировій тканині, підшлунковій залозі, корі наднирників тощо, так і «центральною» РАС [4].
Добре відомий взаємозв’язок ренін-ангіотензинової та гіпоталамо-гіпофізарної систем. Шляхом активації рецепторів до ангіотензину I типу, що розташовані в структурах головного мозку, відбувається активація гормонів гіпоталамо-гіпофіз-наднирникової осі і регулюються стресові та запальні реакції [5]. 
Відомо, що ангіотензин II бере участь у регуляції секреції пролактину. Експресією компонентів ренін-ангіотензинової системи в адипоцитах жирової тканини пояснюється її патогенетичний взаємозв’язок з ожирінням шляхом синтезу низки біологічно активних речовин, особливо ангіотензиногену адипоцитами, що призводить до артеріальної гіпертензії та МС [6].
З огляду на специфічну дію, блокатори рецепторів ангіотензину ІІ є препаратами патогенетичного лікування в осіб з цукровим діабетом (ЦД) 2-го типу та ішемічною хворобою серця (ІХС) [7]. Недостатньо дослідженим вважають зміни гормонального спектра на фоні цього лікування, які відображають реакцію цілісного організму. 
Мета: вивчення динаміки ендокринних та обмінних зрушень у пацієнтів з ішемічною хворобою серця та цукровим діабетом 2-го типу на тлі метаболічного синдрому (МС) при лікуванні телмісартаном.

Матеріали та методи

Після отримання письмової згоди на проведення обстеження згідно з принципами Гельсінської декларації, Конвенції Ради Європи про права людини та біомедицину й відповідними законами України у рандомізований спосіб із попередньою стратифікацією за наявністю ІХС та ЦД 2-го типу на тлі МС проведено комплексне обстеження 51 пацієнта (26 жінок, 25 чоловіків), які лікувались у Львівському обласному державному клінічному лікувально-діагностичному ендокринологічному центрі та КНП «П’ята міська клінічна лікарня м. Львова». 
Дослідження схвалене до виконання комісією з питань етики наукових досліджень, експериментальних розробок і наукових творів ЛНМУ імені Данила Галицького (22.05.2019 р., протокол № 5).
Хворих поділено на групи залежно від призначеного лікування. До першої групи увійшли 27 хворих на ІХС та ЦД 2-го типу на тлі МС (дослідна група: жінок — 14, чоловіків — 13), які приймали блокатор рецепторів ангіотензину ІІ телмісартан 80 мг/добу та стандартну терапію. Обстеження проведено при надходженні пацієнтів у стаціонар і через 1 міс. після початку такого лікування. Групу порівняння становили 24 хворі на ІХС та ЦД 2-го типу, що виник на тлі МС (жінок — 12, чоловіків — 12), які приймали стандартну терапію. 
До контрольної групи увійшли 40 практично здорових осіб (чоловіків — 17 (42,5 %), жінок — 23 (57,5 %)).
Критеріями виключення були наявність у пацієнтів іншої супутньої патології, у тому числі гострих та хронічних захворювань у стадії маніфестації клінічних проявів, онкологічної патології тощо. 
Критеріями включення пацієнтів у дослідження були верифіковані ІХС та ЦД 2-го типу, що виник на тлі МС (з наявністю ожиріння ІІ–ІІІ ступеня).
Діагноз МС встановлювали згідно з діагностичними критеріями International Diabetes Federation (IDF). Верифікацію ожиріння проводили згідно з рекомендаціями European Association for the Study of Obesity.
Діагноз ІХС встановлено на основі клінічних даних, відповідно до рекомендацій Європейського товариства кардіологів, а також Американської асоціації серця. Включені у дослідження пацієнти мали стабільну (згідно з результатами проби з фізичним навантаженням — велоергометрії) стенокардію І–ІІ ФК (за класифікацією Канадської асоціації кардіологів) та серцеву недостатність І–ІІ ФК (згідно з NYHA). 
Діагноз ЦД 2-го типу встановлювали відповідно до сумісних рекомендацій American Diabetes Association та Європейської асоціації з вивчення ЦД щодо критеріїв діагностики ЦД: при рівні глікемії натще 7,0 ммоль/л і вище та рівні глікозильованого гемоглобіну вище від 6,5 %. Критерієм диференціації ЦД на компенсовану та декомпенсовану стадії був рівень глікозильованого гемоглобіну, згідно з рекомендаціями IDF.
Для оцінки стану ліпідного обміну визначали показники загального холестерину (ЗХС), холестерину ліпопротеїдів низької щільності (ХС ЛПНЩ), холестерину ліпопротеїдів високої щільності (ХС ЛПВЩ), тригліцеридів (ТГ). ХС ЛПНЩ обчислювали за формулою W.T. Friedwald: ХС ЛПНЩ = ЗХС – (ХС ЛПВЩ + + ТГ/2,2), ммоль/л.
У всіх пацієнтів досліджено вміст кортизолу, пролактину, вT4, ТТГ. Кортизол визначали методом імуноферментного аналізу (ІФА) за допомогою набору реактивів «ДС-ІФА-Стероїд-Кортизол» із застосуванням моноклональних антитіл. Рівні ТТГ, вT4 вивчали методом твердофазного імуноферментного аналізу з набором реактивів «ДС-ІФА-Тироїд-ТТГ». Пролактин визначали набором реагентів «ДСУ-ІФА-Пролактин» методом ІФА.
Статистичну обробку проведено з допомогою програми Microsoft Excel. При порівнянні параметрів у двох незалежних групах використано U-критерій Манна — Уїтні. Статистичні характеристики подано у вигляді медіани, нижнього та верхнього квартилів. Рівень значимості приймали за умови р < 0,05. 

Результати

Результати дослідження особливостей гормонального статусу при надходженні у стаціонар і через 1 міс. після початку лікування наведено в табл. 1.
Отже, результати, наведені в табл. 1, вказують на характерні зміни гормонального статусу після лікування телмісартаном.
Рівень кортизолу дослідної групи до лікування становив 150,93 [123,79; 177,67] нг/мл і вірогідно не відрізнявся від контрольних значень — 159,68 [115,32; 188,51] нг/мл (р = 0,88). Упродовж лікування у пацієнтів цієї групи спостерігалась тенденція до зниження рівня кортизолу — до 142,7 [125,74; 228,72] нг/мл порівняно з його рівнем до лікування (р = 0,82). Група порівняння також характеризувалась тенденцією до зниження рівня кортизолу після лікування (146,0 [133; 147,1] нг/мл) порівняно з його значенням до лікування (156,47 [110,01; 195,87] нг/мл) (p = 0,45).
Рівень пролактину у жінок дослідної групи до лікування становив 10,96 [6,94; 12,91] нг/мл, був на рівні контролю (10,9 [7,7; 15,4] нг/мл) (p = 0,36) і після лікування вірогідно підвищився до 19,02 [13,64; 19,65] нг/мл (p = 0,007). Рівень пролактину у жінок групи порівняння після лікування вірогідно не змінювався (11,6 [8,87; 14,42] нг/мл, p = 0,69) щодо його рівня до лікування (11,07 [9,35; 17,30] нг/мл) і щодо контролю (р > 0,05). Слід відмітити, що значення пролактину у жінок дослідної групи після лікування вірогідно перевищували такі у жінок групи порівняння (p = 0,002). Отже, упродовж лікування із застосуванням телмісартану спостерігалось вірогідне підвищення рівня пролактину у жінок.
Рівень пролактину у чоловіків дослідної групи до лікування становив 9,58 [8,16; 13,77] нг/мл, був вірогідно вищим порівняно з контролем (7,15 [6,70; 9,50] нг/мл, p = 0,0003), після лікування телмісартаном підвищився до 12,42 [11,79; 18,24] нг/мл (p < 0,05). У пацієнтів групи порівняння рівень пролактину впродовж лікування вірогідно не змінювався (8,86 [7,6; 10,97] нг/мл) щодо його рівня до лікування (8,04 [7,62; 10,28] нг/мл, p = 0,53) і був нижчим порівняно з таким після лікування у дослідній групі (p = 0,0029). 
Отже, упродовж лікування телмісартаном у чоловіків теж спостерігалось вірогідне підвищення рівня пролактину.
Рівень тиреотропного гормона в пацієнтів дослідної групи до лікування становив 2,92 [1,78; 3,76] мкОд/дл, був вищим щодо контролю (1,91 [0,97; 2,94] мкОд/дл, p < 0,05), знижувався впродовж лікування до 1,96 [1,14; 3,11] мкОд/дл (p = 0,04). У пацієнтів групи порівняння рівень тиреотропного гормона після лікування (2,67 [1,45; 3,94] мкОд/дл) вірогідно не змінювався щодо його рівня до лікування (2,61 [1,83; 3,09] мкОд/дл, p = 0,88).
Пацієнти дослідної групи характеризувались підвищенням рівня вільного тироксину після лікування (1,39 [1,24; 1,7] нг/дл, p = 0,02) щодо його рівня до лікування (1,16 [1,01; 1,3] нг/дл) (останній був нижчим від контрольних значень — 1,38 [1,20; 1,50] нг/дл, p < 0,05). Вірогідно не змінювався рівень вільного тироксину впродовж лікування (1,0 [0,97; 1,07] нг/дл) у пацієнтів групи порівняння щодо його рівня до лікування (0,93 [0,85; 1,41] нг/дл), залишаючись нижчим після лікування порівняно з таким дослідної групи (p = 0,001).
Динаміку ліпідного спектра крові на тлі лікування телмісартаном відображено в табл. 2. 
Рівень загального холестерину у пацієнтів дослідної групи до лікування становив 5,2 [4,51; 5,41] ммоль/л і мав тенденцію до підвищення порівняно з контролем (4,8 [3,89; 5,19] ммоль/л, р > 0,05). Зниження його значень до 4,01 [3,36; 4,45] ммоль/л спостерігалось на тлі лікування телмісартаном (p = 0,02), останні були вірогідно нижчими порівняно з контролем (4,8 [3,89; 5,19] ммоль/л, р < 0,05). Група порівняння характеризувалась лише незначною тенденцією до зниження рівня загального холестерину впродовж лікування: з 5,17 [4,21; 6,2] ммоль/л до 5,10 [4,05; 6,0] ммоль/л (р > 0,05). Порівнюючи результати лікування, слід відзначити вірогідно нижчі показники загального холестерину у пацієнтів дослідної групи щодо групи порівняння (p = 0,04).
Підвищений щодо контролю рівень тригліцеридів (1,89 [1,62; 2,6] ммоль/л, р < 0,05) у пацієнтів дослідної групи вірогідно знижувався впродовж лікування телмісартаном — до 1,57 [1,18; 2,0] ммоль/л (р = 0,02). Уміст тригліцеридів у пацієнтів групи порівняння (1,9 [1,41; 2,47] ммоль/л до лікування) не змінювався впродовж лікування, залишаючись на рівні 1,93 [1,49; 2,12] ммоль/л (р > 0,05).
Рівень ХС ЛПВЩ у пацієнтів дослідної групи до лікування (0,98 [0,55; 1,1] ммоль/л) був вірогідно нижчим порівняно з контролем (1,25 [1,03; 1,54] ммоль/л, р = 0,00018), упродовж лікування із телмісартаном вірогідно не змінився (0,98 [0,81; 1,16] ммоль/л, р = 0,6477) і залишався вірогідно нижчим, ніж у контрольній групі (1,25 [1,03; 1,54] ммоль/л, р = 0,0000065).
Рівень ХС ЛПНЩ у пацієнтів дослідної групи до лікування телмісартаном (3,42 [2,89; 4,04] ммоль/л) вірогідно не відрізнявся від контролю (3,24 [1,87; 3,54] ммоль/л, р > 0,05), після лікування вірогідно знизився до 2,0 [1,5; 2,84] ммоль/л. Група порівняння характеризувалась значеннями ХС ЛПНЩ до лікування на рівні 3,47 [2,55; 4,09] ммоль/л, після лікування — на рівні 3,44 [2,91; 4,65] ммоль/л (р = 0,6). Показники ХС ЛПНЩ після лікування у дослідній групі були вірогідною нижчими (2,0 [1,5; 2,84] ммоль/л) щодо групи порівняння після лікування (3,44 [2,91; 4,65] ммоль/л, р = 0,001).
Рівень холестерину ліпопротеїдів дуже низької щільності (ХС ЛПДНЩ) у пацієнтів дослідної групи до лікування становив 0,9 [0,74; 1,25] ммоль/л, був вірогідно вищим порівняно з контролем (0,39 [0,31; 0,43] ммоль/л, р < 0,05), вірогідно знижувався впродовж лікування телмісартаном (до 0,71 [0,54; 0,9] ммоль/л), тоді як рівень ХС ЛПДНЩ пацієнтів групи порівняння мав лише тенденцію до зниження — з 0,86 [0,64; 1,13] ммоль/л до 0,83 [0,68; 0,96] ммоль/л (р = 0,42).

Обговорення

У пацієнтів дослідної групи впродовж лікування телмісартаном спостерігали тенденцію до зниження рівня кортизолу та вірогідне підвищення рівня пролактину (у межах референтних значень) — як у жінок, так і в чоловіків. 
Тенденція до зниження рівня кортизолу була відмічена і в групі порівняння. Це позитивний результат як відповідь на загальноприйняте лікування, телмісартан на динаміку кортизолу не впливав. Наші результати порівнянні з результатами, отриманими іншими дослідниками [8]. 
Суперечливим у численних наукових дослідженнях [9] є трактування ролі різних значень пролактину за наявності стабільної ІХС [10], ЦД 2-го типу [11], його впливу на ліпідний та вуглеводний обмін [12]. Наявність широкого діапазону нормальних значень пролактину (1–25 мкг/л) певною мірою пояснює ті протиріччя, які виникають при клінічній інтерпретації різних значень цього гормона. Пролактин поряд з кортизолом є гормоном стресу, значення його зростають при гострих станах, зокрема при гострому коронарному синдромі [13]. Вплив телмісартану на рецептори ангіотензину ІІ, локалізовані на рівні «гіпоталамус — гіпофіз», зумовлює модулюючу дію на секрецію гормонів гіпофіза [14].
Телмісартан має специфічну тропність до діенцефальних структур через ангіотензинові рецептори І типу, вибірково блокуючи їх та діючи комплексно через нормалізацію співвідношення активності основних гормонів гіпофіза, а саме адренокортикотропіну, тиреотропіну, пролактину [15]. 
Ці регуляторні процеси безпосередньо впливають на вегетативні функції. Водночас пролактин регулює і підтримує метаболічний гомеостаз. Його фізіологічно високі рівні як адаптивна реакція для захисту від метаболічних розладів вивчені при ожирінні. Досліджено, що функціональне транзиторне підвищення рівня пролактину є фізіологічною реакцією на метаболічні зміни [16]. Отже, результати нашого дослідження можуть свідчити про сприяння телмісартану зростанню рівня пролактину (у межах референтних значень) з метою корекції наявних порушень метаболізму.
Тиреоїдний статус дослідної групи у вигляді підвищення ТТГ і зниження вТ4 (у референтних межах) підтверджує результати клінічних досліджень, що розцінюють гіпотиреоз як ключову ланку патогенезу МС [17]. Порушення периферичної конверсії тиреоїдних гормонів, що супроводжує синдром нетиреоїдної патології, досліджено саме в осіб з МС [18].
Зниження ТТГ і підвищення вТ4 (у межах референтних значень) у нашому дослідженні можна трактувати як корекцію субклінічного гіпотиреозу.
Дослідження ліпідного спектра впродовж лікування телмісартаном виявило позитивні зрушення ліпідного спектра завдяки зниженню рівня ЗХС (у межах референтних значень), тригліцеридів, ХС ЛПНЩ та ХС ЛПДНЩ. Це, очевидно, зумовлене впливом телмісартану на експресію генів-мішеней PPAR-γ [19], ядерний рецептор яких має здатність підвищувати чутливість до інсуліну, рівень ХС ЛПВЩ, зменшувати системне запалення, симптоми окиснювального стресу, рівень жирних кислот та тригліцеридів [20].
Отже, застосування телмісартану в складі комплексного лікування, очевидно, справляє позитивний вплив на стан РАС, що, у свою чергу, сприяє покращенню функціонального стану гіпоталамо-гіпофізарної системи, функції ендокринних органів (щитоподібної залози, наднирників), нормалізації ліпідного обміну.

Висновки

1. Застосування телмісартану в складі комплексної терапії сприяє зниженню рівня кортизолу (р > 0,05), вірогідному підвищенню значень пролактину у жінок та чоловіків (у межах референтних значень), вірогідному зростанню вТ4 та, відповідно, зменшенню рівня ТТГ, що свідчить про участь телмісартану в корекції порушень метаболізму, зокрема проявів субклінічного гіпотиреозу. 
2. Телмісартан сприятливо впливає на ліпідний спектр крові, вірогідно знижуючи значення загального холестерину, тригліцеридів, ХС ЛПНЩ, а також ХС ЛПДНЩ.
Конфлікт інтересів. Автори заявляють про відсутність конфлікту інтересів та власної фінансової зацікавленості при підготовці даної статті.
Інформація про фінансування. Фінансуючі організації не відігравали жодної ролі при написанні статті або в рішенні подати звіт для публікації. Дослідження є частиною науково-дослідної роботи кафедри пропедевтики внутрішньої медицини ЛНМУ імені Данила Галицького «Особливості клінічного перебігу хронічної патології з врахуванням коморбідності» (УДК 616.1+616.3)-056.52-039.51; шифр: ІН.25.01.0002.016).
 
Отримано/Received 05.01.2022
Рецензовано/Revised 28.01.2022
Прийнято до друку/Accepted 05.02.2022

Список литературы

  1. Ocaranza M.P., Riquelme J.A., García L., Jalil J.E. Counter-regulatory renin-angiotensin system in cardiovascular disease. Nat. Rev. Cardiol. 2020. 17(February). doi: 10.1038/s41569-019-0244-8.
  2. Takimoto-Ohnishi E., Murakami K. Renin-angiotensin system research: from molecules to the whole body. J. Physiol Sci. 2019. 69. 581-7. doi: 10.1007/s12576-019-00679-4.
  3. Dikha Ayu Kurnia, Yulia Yu. Understanding food selectionand dieting patterns: type 2 diabetes mellitus patients and their families. International Journal of Endocrinology (Ukraine). 2021. 17(6). 456-458. doi: 10.22141/2224-0721.17.6.2021.243204.
  4. Falalyeyeva T., Mamula Y., Scarpellini E., Leshchenko I., Humeniuk A., Pankiv I., Kobyliak N. Probiotics and obesity associated disease: an extended view beyond traditional strains. Minerva Gastroenterology. 2021. 67(4). 348-356. doi: 10.23736/S2724-5985.21.02909-0.
  5. Villapol S., Saavedra J.M. Neuroprotective effects of angiotensin receptor blockers. Am. J. Hypertens. 2015 Mar. 28(3). 289-99. doi: 10.1093/ajh/hpu197. 
  6. Bochar O.M., Sklyarova H.Y., Abrahamovych K.Y., Hromnats’ka N.M., Bochar V.T., Sklyarov E.Y. Metabolic syndrome, overweight, hyperleptinemia in children and adults. Wiad Lek. 2021. 74(2). 313-6. doi: 10.36740/WLek202102126.
  7. Chen T., Xing J., Liu Y. Effects of telmisartan on vascular endothelial function, inflammation and insulin resistance in patients with coronary heart disease and diabetes mellitus. Exp. Ther. Med. 2018 Jan. 15(1). 909-913. doi: 10.3892/etm.2017.5451.
  8. Huang Y., Li Y., Liu Q., Zhang J., Zhang Z., Wu T. et al. Telmisartan attenuates obesity-induced insulin resistance via suppression of AMPK mediated ER stress. Biochem. Biophys. Res. Commun. 2020. 523(3). 787-94. doi: 10.1016/j.bbrc.2019.12.111.
  9. Macotela Y., Triebel J., Clapp C. Time for a New Perspective on Prolactin in Metabolism. Trends Endocrinol. Metab. 2020. 31(4). 276-86. doi: 10.1016/j.tem.2020.01.004.
  10. Therkelsen K.E., Abraham T.M., Pedley A., Massaro J.M., Sutherland P., Hoffmann U., Fox C.S. Association between Prolactin and Incidence of Cardiovascular Risk Factors in the Framingham Heart Study. J. Am. Heart Assoc. 2016 Feb 23. 5(2). e002640. doi: 10.1161/JAHA.115.002640.
  11. Li J., Rice M.S., Huang T., Hankinson S.E., Clevenger C.V., Hu F.B., Tworoger S.S. Circulating prolactin concentrations and risk of type 2 diabetes in US women. Diabetologia. 2018 Dec. 61(12). 2549-2560. doi: 10.1007/s00125-018-4733-9.
  12. Ponce A.J., Galván-Salas T., Lerma-Alvarado R.M., Ruiz-Herrera X., Hernández-Cortés T., Valencia-Jiménez R., Cárdenas-Rodríguez L.E. et al. Low prolactin levels are associated with visceral adipocyte hypertrophy and insulin resistance in humans. Endocrine. 2020 Feb. 67(2). 331-343. doi: 10.1007/s12020-019-02170-x.
  13. Popović D., Damjanović S., Djordjević T., Martic D., Ignjatović S., Milinković N., Banović M. et al. Stress hormones at rest and following exercise testing predict coronary artery disease severity and outcome. Stress. 2017 Sep. 20(5). 523-531. doi: 10.1080/10253890.2017.1368488.
  14. Rawish E., Nickel L., Schuster F., Stölting I., Frydrychowicz A., Saar K. et al. Telmisartan prevents development of obesity and normalizes hypothalamic lipid droplets. J. Endocrinol. [Internet]. 2020. 244. 95-110. doi: 10.1530/JOE-19-0319. Available from: https://joe.bioscientifica.com
  15. Abo-Youssef A.M., Khallaf W.A., Khattab M.M., Messiha B.A.S. The anti-Alzheimer effect of telmisartan in a hyperglycemic ovariectomized rat model; role of central angiotensin and estrogen receptors. Food Chem. Toxicol. 2020 Aug. 142. 111441. doi: 10.1016/j.fct.2020.111441.
  16. Liu J., Zhang L., Fu J., Wang Q., Wang G. Circulating Prolactin Level Is Increased in Metabolically Healthy Obesity. Endocr. Connect. [Internet]. 2021. 10(4). 484-91. doi: 10.1530/EC-21-0040.
  17. Calissendorff J., Falhammar H. To Treat or Not to Treat Subclinical Hypothyroidism, What Is the Evidence? Medicina (Kaunas). 2020 Jan 19. 56(1). 40. doi: 10.3390/medicina56010040. 
  18. Pankiv V.I., Yuzvenko T.Yu., Pankiv I. Type 2 diabetes mellitus and subclinical hypothyroidism: focusing on the role of cholecalciferol. Problems of Endocrine Pathology. 2019. 2. 46-51. doi: 10.21856/j-PEP.2019.2.07.
  19. Chen H., Li M., Liu L., Zhu D., Tian G. Telmisartan improves myocardial remodeling by inhibiting leptin autocrine activity and activating PPARγ. Exp. Biol. Med. (Maywood). 2020 Apr. 245(7). 654-666. doi: 10.1177/1535370220908215. 
  20. Wang Y., Xue J., Li Y., Zhou X., Qiao S., Han D. Telmisartan protects against high glucose/high lipid-induced apoptosis and insulin secretion by reducing the oxidative and ER stress. Cell. Biochem. Funct. 2019 Apr. 37(3). 161-168. doi: 10.1002/cbf.3383.

Вернуться к номеру