Інформація призначена тільки для фахівців сфери охорони здоров'я, осіб,
які мають вищу або середню спеціальну медичну освіту.

Підтвердіть, що Ви є фахівцем у сфері охорони здоров'я.

Мобильная версия

Регистрация Забыли пароль?


Коморбідний ендокринологічний пацієнт
Коморбідний ендокринологічний пацієнт

Международный эндокринологический журнал Том 18, №3, 2022

Вернуться к номеру

Комплексний підхід в лікуванні ожиріння: ефективність застосування агоніста глюкагоноподібного пептиду 1 та дозованого фізичного навантаження

Комплексний підхід в лікуванні ожиріння: ефективність застосування агоніста глюкагоноподібного пептиду 1 та дозованого фізичного навантаження

Авторы: Дінець А.В. (1, 2), Горобейко М.Б. (1, 3), Здорна В.В. (1, 4), Хоперія В.Г. (1), Льовін А.В. (1)
(1) — Інститут біології та медицини, Київський національний університет імені Тараса Шевченка, м. Київ, Україна
(2) — Національний науковий центр «Інститут бджільництва імені П.І. Прокоповича», м. Київ, Україна
(3) — Verum Expert Clinic, м. Київ, Україна
(4) — Медичний центр «Андроцентр», м. Київ, Україна

Рубрики: Эндокринология

Разделы: Клинические исследования

Версия для печати


Резюме

Актуальність. В Україні ожиріння визначають у 24,8 % населення (тобто близько 10 млн осіб), надлишок маси тіла — у 34,3 %. Серед причин, що сприяють ожирінню, є спадковість, переїдання, у тому числі споживання простих вуглеводів, а також малорухомий спосіб життя. Для лікування ожиріння застосовується комплексний підхід, що полягає в дотриманні адекватної харчової поведінки, дозованому фізичному навантаженні та застосуванні фармакологічної корекції, зокрема агоніста глюкагоноподібного пептиду 1 (аГПП-1). На сьогодні недостатньо вивченими серед українських пацієнтів є роль та ефективність застосування аГПП-1 у комбінації з адекватним за обсягом фізичним навантаженням у лікуванні ожиріння. Метою цього дослідження було визначити та оцінити роль аГПП-1 у комбінації з дозованим фізичним навантаженням для зниження маси тіла у пацієнтів з ожирінням, порівняти ефективність такої комбінації з лікуванням ожиріння із застосуванням метформіну та інгібіторів натрійзалежного котранспортера глюкози 2-го типу (іНЗКТГ-2). Матеріали та методи. У проспективне дослідження були залучені 155 пацієнтів з ожирінням, серед яких дані зі спостереження були доступні у 49 пацієнтів. Основну групу становили 30 пацієнтів, які отримували в комплексній терапії аГПП-1 ліраглутид (основна група аГПП-1) у дозах від 1,2 до 3 мг на добу. Контрольна група становила 19 пацієнтів, які отримували комплексну терапію із застосуванням метформіну в щоденних дозах від 500 до 2000 мг, іНЗКТГ-2 в щоденних дозах від 10 до 12,5 мг. У пацієнтів в цьому дослідженні визначали індекс маси тіла (ІМТ), окружність талії (ОТ), окружність стегон та співвідношення ОТ/OC. Кількість щоденних кроків визначали за допомогою педометрів, вбудованих у смартфони або смарт-годинники. Оцінка отриманих даних проводилась із застосуванням непараметричних методів статистики. Результати. В основній групі маса тіла до лікування була в середньому 104,6 кг, після лікування — 96,36 кг (р = 0,000007), у середньому пацієнти втратили 7,8 % (діапазон 1–23,71 %) від початкової маси тіла. ІМТ до лікування в середньому 37,1 кг/м2, після лікування — 34,11 кг/м2 (р = 0,000006). У контрольній групі маса тіла до лікування становила в середньому 99,4 кг, після лікування — 91,74 кг (р = 0,000196), у середньому пацієнти втратили 7,73 % (діапазон 0–16,9 %) від початкової маси тіла. ІМТ до лікування в середньому 35,6 кг/м2, після лікування — 34,11 кг/м2 (р = 0,000196). У всій когорті до початку лікування щоденна кількість кроків > 5000 на день визначалась у 25 (51 %) пацієнтів, після лікування — у 48 (98 %); щоденна кількість кроків > 10 000 на день до лікування визначалась у 6 (11 %) пацієнтів, після лікування була в 5 разів більше — у 31 (63 %) пацієнта. Ці результати свідчать про вірогідну інтенсифікацію фізичного навантаження і високу мотивацію щодо втрати маси тіла в обох групах дослідження. Висновки. Встановлена висока ефективність застосування для зниження маси тіла аГПП-1, метформіну та іНЗКТГ-2 у комбінації з щоденним високим фізичним навантаженням, а саме ходьбою > 5000 кроків на день, що є елементом модифікації способу життя.

Background. The obesity is found in 24.8 % (approximately 10 million people) and overweight in 34.3 % of the population of Ukraine, mainly in females. Obesity is associated with hereditary factors, overeating as well as a sedentary lifestyle. An integrated approach is applied to treat obesity such as combination of adequate eating behavior, high physical activity and administration of pharmacological correction, including glucagon-like peptide 1 agonist (GLP-1). Currently, the little is known about utility and effectiveness of GLP-1 in combination with adequate physical activity for obesity management among Ukrainian patients. The purpose of this study was to determine and evaluate the role of GLP-1 in combination with high physical activity for weight loss in obese patients and to compare with obese patients receiving treatment with metformin and sodium-glucose cotransporter 2 inhibitors (SGLT2i). Materials and methods. A prospective study included 155 obese patients, and follow-up data were available of 49 patients. The study group GLP-1 consisted of 30 patients receiving combination therapy GLP-1 liraglutide in daily doses of 1.2 to 3 mg per day. The control group consisted of 19 patients receiving complex therapy with metformin in daily do­ses from 500 to 2000 mg, and SGLT2i in daily doses from 10 to 12.5 mg. Body mass index (BMI), waist circumference (WC), hip circumference (HC), and WC/HC ratio were evaluated. Number of daily steps was determined using pedometers built into smartphones or smartwatches. Evaluation of the obtained data was performed using non-parametric statistical methods. Results. In study group GLP-1 the mean weight before the treatment was 104.6 kg, after treatment 96.36 kg (p = 0.000007), the mean weight lost was 7.8 % (range 1–23.71 %) of initial body weight. Mean BMI before treatment was 37.1 kg/m2, after treatment 34.11 kg/m2 (p = 0.000006). In the control group, the mean weight before the treatment was 99.4 kg, after treatment 91.74 kg (p = 0.000196), the mean weight lost was 7.73 % (range 0–16.9 %) of initial body weight. Mean BMI before treatment was 35.6 kg/m2, after treatment 34.11 kg/m2 (p = 0.000196). Analyses of the entrie chorot showed that before treatment, the daily number of steps > 5000/day was determined in 25 (51 %) patients, after treatment in 48 (98 %); the daily number of steps > 10,000/day before treatment was determined in 6 (11 %) patients, after treatment it was 5 times more frequent in 31 (63 %) patients. These results indicate a significant intensification of physical activity, and high motivation for weight loss in both study groups. Conclusions. Our findings suggest that weight loss in obese people is effective in case of administration of GLP-1, metformin, SGLT2i in combination with high physical activities of daily steps > 5000, which is part of life style intervention.


Ключевые слова

ожиріння; агоністи глюкагоноподібного пептиду 1; метформін; інгібітори натрійзалежного котранспортера глюкози 2-го типу; модифікація способу життя

obesity; glucagon-like peptide 1 agonist; metformin; sodium-glucose cotransporter 2 inhibitors; life style intervention

doi: http://dx.doi.org/10.22141/2224-0721.18.3.2022.1161

Вступ

Ожиріння посідає провідне місце в структурі неінфекційних хвороб з тенденцією до щорічного збільшення випадків цієї хвороби [1]. Всесвітня організація охорони здоров’я (ВООЗ) визначає ожиріння як хворобу, при якій відбувається аномальне або надмірне накопичення жирової тканини, що асоціюється з ризиком для здоров’я. Станом на 2022 рік у всьому світі ожиріння визначається в 1 млрд осіб, серед яких 650 млн дорослого населення, згідно з даними ВООЗ. В Україні ожиріння відзначають у 24,8 % населення (тобто близько 10 млн осіб), а надлишок ваги діагностується у 34,3 % населення, з превалюванням жінок [2, 3]. Серед причин, що сприяють ожирінню, є спадковість, переїдання, у тому числі споживання простих вуглеводів, а також малорухомий спосіб життя, що підтверджують результати багатьох досліджень [4–7]. 
З огляду на зазначені фактори ризику доцільним вбачається проведення заходів з нормалізації харчової поведінки та спонукання пацієнтів до фізичного навантаження. Адекватним за обсягом фізичним навантаженням є фізична активність більше 150 хв на тиждень (активних вправ або виконання понад 5000 кроків на день) [4–7]. Фізичне навантаження є одним із компонентів модифікації способу життя та відіграє важливу роль не тільки у лікуванні ожиріння, але й в комплексній терапії цукрового діабету (ЦД), що відображають сучасні стандарти лікування, які щорічно оновлює Американська діабетична асоціація (АДА) [4]. Результати досліджень свідчать про вірогідне 5-річне зниження ваги, асоційоване з цим зменшення таких параметрів, як індекс маси тіла (ІМТ), окружність талії (ОТ) та стегон (ОС), а також зниження інсулінорезистентності (ІР). Ці показники визначалися у різних когортах, проте у дорослих українських пацієнтів вони залишаються все ще малодослідженими в контексті об’єктивізації та конкретизації обсягу фізичного навантаження, зокрема за кількістю кроків [6, 8, 9]. Оцінка фізичної активності за підрахунком кількості щоденних кроків дозволяє визначати пацієнтів з малорухомим способом життя, що відіграє важливу роль у рутинній клінічній практиці, оскільки такі рекомендації базуються на результатах науково-дослідних проєктів, тобто є втіленням засад доказової медицини [7]. 
В опублікованому в 2022 році метааналізі 15 проспективних досліджень було виявлено, що вища кількість щоденних кроків асоціюється не тільки зі зниженням маси тіла, але й зі зниженням смертності від хронічних хвороб. Це також вказує на необхідність елемента фізичного навантаження для пацієнтів у заходах з профілактики та лікування ожиріння [10]. 
Профілактика та лікування ожиріння є важливими, оскільки ця хвороба підвищує ризик ЦД 2-го типу, онкологічних захворювань, синдрому обструктивного апное cну, неалкогольної жирової хвороби печінки, справляє негативний вплив на репродуктивну функцію жінок та чоловіків. Ожиріння чинить негативну дію на жирові клітини, на центральні, периферичні та тестикулярні фактори, які сприяють погіршенню функціонування гіпоталамо-гіпофізарно-гонадної осі [9, 11, 12]. Жирова тканина є гормонально активним органом, що синтезує понад 600 різних гормонів та біологічно активних речовин та справляє при ожирінні негативний вплив на центральну регуляцію апетиту та голоду через синтез лептину, греліну і, як результат, сприяє розвитку лептинорезистентності та ІР [13]. 
Консервативне лікування ожиріння є комплексним, включно з призначенням фармакологічних засобів для зниження інсуліно- та лептинорезистентності, модифікацією способу життя. Це передбачає адекватну харчову поведінку з відповідним стилем харчування та дозоване фізичне навантаження. Подібний підхід дозволяє досягти зниження ваги на 5–15 % від вихідної маси протягом 4–6 місяців, що відповідає темпу втрати 0,5–1 кг на тиждень. Завдяки подібному підходу досягається зменшення білої жирової тканини, зокрема вісцерального жиру. У рутинній клінічній практиці частою проблемою консервативного лікування є необхідність тривалої терапії та підтримка мотивації пацієнта до схуднення. 
Однією з основних проблем консервативного лікування ожиріння є необхідність зміни харчових звичок та підвищення фізичної активності, що асоціюється з суттєвим психологічним навантаженням на пацієнта, необхідністю зміни звичок. Проте з появою нових фармакологічних засобів, що мають більш виражений ефект на білу жирову тканину, на регуляцію апетиту та голоду, схеми лікування ожиріння суттєво покращились. На сьогодні застосовуються агоністи глюкагоноподібного пептиду 1 (аГПП-1) — група препаратів, які знижують моторику шлунка, відчуття голоду через центральну регуляцію центрів голоду та насичення, зменшують уміст вісцерального жиру, знижують ІР. Також аГПП-1 стимулюють секрецію інсуліну при підвищенні глюкози крові, при цьому відбувається пригнічення вивільнення глюкагону. Такий ефект дозволяє уникати розвитку гіпоглікемії [14]. Серед інших препаратів, що можуть застосовуватись в комплексній програмі лікування ожиріння, виділяють також інгібітори натрійзалежного котранспортера глюкози 2 (іНЗКТГ-2), метформін і їх комбінації. Зараз остаточно не з’ясовані механізми, через які іНЗКТГ-2 впливають на зниження маси тіла при ожирінні. Проте дані досліджень припускають, що іНЗКТГ-2 стимулюють зниження ваги через підвищення втрати енергії при екскреції глюкози із сечею та помірний осмотичний діурез [15, 16]. Ще одним фармакологічним засобом, який використовується в терапії пацієнтів з ожирінням та ІР, є метформін. Метформін знижує ІР, стимулює окиснення жирних кислот та ліпофагію, що сприяє зниженню оксидативного стресу та, відповідно, жирової маси [17]. Застосування аГПП-1 для лікування ожиріння як монотерапії, так і в комбінації з іншими ліками широко практикується в усьому світі, включаючи Україну [18]. 
На сьогодні недостатньо вивченими серед українських пацієнтів є роль та ефективність застосування аГПП-1 у комбінації з адекватним за обсягом фізичним навантаженням у лікуванні ожиріння.
Мета дослідження: визначити та оцінити роль аГПП-1 у комбінації з дозованим фізичним навантаженням для зниження маси тіла у пацієнтів з ожирінням, а також порівняти ефективність такої комбінації з лікуванням із застосуванням метформіну та іНЗКТГ-2.

Матеріали та методи

У проспективне дослідження були залучені 155 пацієнтів з ожирінням, які проходили лікування на клінічних базах кафедри хірургії Інституту біології та медицини Київського національного університету імені Тараса Шевченка, у клініках «Верум Експерт» (м. Київ), «Андроцентр» (м. Київ, м. Обухів) з 01.01.2020 по 23.02.2022.
Основна група пацієнтів отримувала в комплексній терапії аГПП-1 ліраглутид (основна група аГПП-1) у щоденних дозах від 1,2 до 3 мг на добу. Початкова доза аГПП-1 становила в перший тиждень 0,6 мг, з щотижневим підвищенням дози на 0,6 мг та доведенням до 1,8 мг. Підвищення дози до 2,4 або 3 мг проводилось у разі відсутності зниження маси тіла принаймні на 0,5 кг на тиждень протягом 60 днів від початку терапії. Титрування дози ліраглутиду проводили за допомогою телемедицини (різні засоби зв’язку) протягом періоду спостереження під контролем наявності чи відсутності побічних дій, наявності зниження маси тіла. Контрольна група отримувала комплексну терапію із застосуванням метформіну в щоденних дозах від 500 до 2000 мг, іНЗКТГ-2 у щоденних дозах від 10 до 12,5 мг. При підборі препаратів та відповідно залучення пацієнта до однієї з груп дослідження брався до уваги соціальний стан пацієнта у зв’язку з високою вартістю окремих груп фармакологічних засобів в Україні, включаючи ліраглутид, та зниженого фінансування галузі охорони здоров’я [19]. 
Критерієм включення в дослідження була наявність ожиріння, що визначалось при ІМТ > 30 кг/м2, або ОТ у жінок > 80 см, чоловіків > 94 см, або співвідношення ОТ/ОС > 0,85 у жінок, > 0,9 у чоловіків [3]. Вимірювання ОТ, ОС, ОТ/ОС проводили відповідно до рекомендації ВООЗ за допомогою рулетки з еластичною стрічкою в сантиметрах та ростоміру для визначення росту в метрах [20]. Критерії стандарту АДА застосовувались для діагностики та лікування предіабету і ЦД [4]. Предіабет визначався за рівнем глікованого гемоглобіну (HbA1c) у межах від 5,7 до 6,4 %. 
Пацієнтам проводили гормональні дослідження, включаючи визначення рівня кальцитоніну, біохімічні дослідження крові. Кількість кроків визначалась із застосуванням програм у смартфонах або смарт-годинниках. Усі пацієнти отримали рекомендації щодо харчової поведінки та дотримання стилю харчування з обмеженням простих вуглеводів відповідно до рекомендацій з дієтотерапії при ожирінні [5], а також щодо дозованого фізичного навантаження: проходження щоденно принаймні 10 000 кроків. При оцінці отриманих результатів враховували кількість кроків від 5000 до 6999 як низький рівень фізичної активності, від 7000 до 9999 — як середній рівень фізичної активності, 10 000 кроків та більше — як високу фізичну активність відповідно до рекомендацій Tudor-Locke та співавт. [21]. Лікування супутньої патології проводилось відповідно до українських та міжнародних настанов. 
Лікування патології щитоподібної та прищитоподібних залоз проводилось відповідно до стандартів. Усі обстеження проводили на початку дослідження та принаймні через два місяці від його початку з використанням підходу, який застосовувався нашою науково-дослідною групою в попередніх дослідженнях [22–26]. 
Дослідження схвалене комісією з біомедичної етики Київського національного університету імені Тараса Шевченка (протокол № 2 від 26.02.2021).
Статистична обробка даних здійснювалася за допомогою програмного забезпечення із застосуванням непараметричних статистичних методів: тесту Вілкоксона, Манна — Уїтні, точного тесту Фішера (two-tailed). Статистична різниця між досліджуваними параметрами вважалася вірогідною при показнику р < 0,05.

Результати

Із 155 пацієнтів з ожирінням 49 (32 %) осіб звернулись на повторний огляд. Відповідно результати цього спостереження були застосовані для подальшого аналізу. Аналіз основних досліджуваних параметрів відображено в табл. 1. 
Спостереження в середньому тривало 4,39 місяця, у пацієнтів в основній групі використання аГПП-1 становило 4,2 місяця, у контрольній групі метформіну й іНЗКТГ-2 — 4,68 місяця (p > 0,05). Пацієнти основної групи отримували ліраглутид: 6 (20 %) — у дозі 1,8 мг, 20 (67 %) — 2,4 мг, 4 (13 %) — у дозі 3 мг щоденно. У 4 (13 %) пацієнтів основної групи під час спостереження визначались диспептичні прояви (нудота) протягом перших чотирьох тижнів від початку прийому ліраглутиду (р < 0,05). Інших можливих побічних дій, включаючи підвищення кальцитоніну, не визначалось у пацієнтів на початку дослідження та на момент контрольного огляду. Можливі побічні дії від фармакологічних препаратів, включаючи гіпоглікемію, не визначались в обох досліджуваних групах.
В основній групі було 30 (61 %) пацієнтів, контрольна група становила 19 (39 %) пацієнтів. При аналізі анамнезу пацієнтів основної групи виявлено, що всі пацієнти мали низьку пропорцію зниження ваги при застосуванні різних схем корекції стилю харчування в комбінації із різними дозами метформіну. Ожиріння було діагностовано в обох групах, при цьому ступені ожиріння не показали статистичної різниці в обох групах до початку лікування та на момент спостереження після проведеного курсу лікування (табл. 2).
В обох групах переважали жінки: в основній групі жінок було 27 (90 %), чоловіків — 3 (10 %), у контрольній групі жінок було 17 (89 %), чоловіків — 2 (11 %), що демонструє відсутність статистичної різниці (p > 0,05). Середній вік у пацієнтів основної групи становив у середньому 38,6 року, що вірогідно нижче порівняно з контрольною групою, де середній вік був 54,5 року (р = 0,000002).
Показник росту в обох групах був статистично однаковим: в основній групі лікування становив у середньому 1,68 м (діапазон 1,56–1,87 м), у контрольній групі — 1,67 м (діапазон 1,56–1,82 м). В основній групі маса тіла до лікування була в середньому 104,6 кг, після лікування — 96,36 кг (р = 0,000007), у середньому пацієнти втратили 7,8 % (діапазон 1–23,71 %) від початкової маси тіла. ІМТ до лікування в середньому 37,1 кг/м2, після лікування — 34,11 кг/м2 (р = 0,000006) (рис. 1). У контрольній групі маса тіла до лікування становила в середньому 99,4 кг, після лікування — 91,74 кг (р = 0,000196), у середньому пацієнти втратили 7,73 % (діапазон 0–16,9 %) від початкової маси тіла. ІМТ до лікування в середньому 35,6 кг/м2, після лікування — 34,11 кг/м2 (р = 0,000196) (рис. 2). В основній групі за період спостереження зниження маси тіла відзначалося у 100 % пацієнтів, в контрольній групі — у 18 (95 %) пацієнтів.
Аналіз отриманих даних в основній групі до та після лікування показав вірогідне зниження: ОТ 111,2 vs. 104,1 cм (р = 0,000046), ОС 118,39 vs. 108,7 cм (р = 0,000004); cпіввідношення OT/OC не показало вірогідної різниці. Аналогічні результати було отримано при дослідженні показників у контрольній групі до та після лікування: ОТ 113,2 vs. 107,5 cм (р = 0,000421), ОС 115,1 vs. 108,4 cм (р = 0,000852); cпіввідношення OT/OC було статистично однаковим. Слід зазначити, що cпіввідношення OT/OC було 0,94 в основній групі, що вірогідно нижче порівняно з контрольною групою, де цей показник до лікування становив 0,96. При цьому на тлі проведеного лікування під час спостереження статистична різниця cпіввідношення OT/OC в обох групах не спостерігалась, що свідчить про рівномірне зниження маси тіла в обох досліджуваних групах. Показники маси, ІМТ, OC, OT статистично не відрізнялись між групами пацієнтів до та після курсу лікування (p > 0,05).
В обох досліджуваних групах пацієнтам була рекомендована модифікація способу життя: підвищення дозованого фізичного навантаження. 
Аналіз даних показав, що в обох групах у більшості пацієнтів ходьба перевищувала 5000 кроків як до лікування, так і на момент контрольного спостереження. У середньому до початку дослідження пацієнти основної групи щоденно проходили 5516,7 кроку, а після курсу лікування — 9800 кроків.
В основній групі кількість кроків > 5000 на день до лікування була у 16 (53 %) пацієнтів, а після лікування визначалась у 29 (97 %) пацієнтів (р = 0,0031). Кількість кроків > 10 000 на день до лікування була у 4 (13 %) пацієнтів, а після лікування — у 20 (67 %) пацієнтів (р = 0,00044). Дані свідчать, що більшість пацієнтів основної групи виконували рекомендації щодо модифікації способу життя (рис. 3, 4). 
У контрольній групі кількість кроків > 5000 на день до лікування була у 9 (47 %) пацієнтів, а після лікування визначалась у 19 (100 %) пацієнтів (р = 0,051). Щодо кількості кроків понад 7000 на день, то в обох групах вірогідно визначалась більша частка пацієнтів порівняно з початком лікування. У контрольній групі кількість кроків > 10 000 на день до лікування була у 2 (11 %) пацієнтів, а після лікування — у 11 (67 %) пацієнтів (р = 0,0163), як показано в табл. 1. Дані свідчать, що більшість пацієнтів контрольної групи виконували рекомендації щодо модифікації способу життя. Вірогідна різниця між основною та контрольною групами за кількістю кроків до та після лікування не визначалась (p > 0,05).
Аналіз даних щодо підвищення дозованого фізичного навантаження у всій когорті показав, що до початку лікування щоденна кількість кроків > 5000 на день визначалась у 25 (51 %) пацієнтів, після лікування — у 48 (98 %); щоденна кількість кроків > 10 000 на день до лікування визначалась у 6 (11 %) пацієнтів, після лікування була в 5 разів частіше — у 31 (63 %) пацієнта. Отримані результати свідчать про вірогідну інтенсифікацію фізичного навантаження і високу мотивацію щодо втрати маси тіла в обох групах дослідження. Це підтверджують дані статистичного аналізу, який показав відсутність вірогідної різниці щодо щоденної кількості кроків до та після лікування при порівнянні цих показників у досліджуваних групах (р > 0,05). Переважна більшість пацієнтів в обох групах статистично вірогідно підвищила рівень фізичної активності (щоденно > 5000 кроків та > 7000 кроків).

Обговорення

У цьому унікальному проспективному дослідженні вперше у українських пацієнтів була доведена вірогідна роль дозованого фізичного навантаження (ходьба більше ніж 5000 кроків на день) у комбінації з фармакологічною корекцією ліраглутидом для зниження маси тіла. Такий підхід у лікуванні ожиріння відповідає сучасним настановам щодо лікування цієї хвороби [14]. У дослідженні було продемонстровано високу ефективність такої комбінації, що підтверджують також результати інших досліджень [27, 28]. 
Як і інші автори, зокрема Jоhansen та співавт., ми ідентифікували важливу роль інтенсифікації дозованого фізичного навантаження, зокрема підвищення кількості щоденних кроків більше ніж 5000, що у переважної більшості пацієнтів як основної, так і контрольної групи призвело до вірогідного зниження маси тіла більше ніж 7 % [29]. 
Частота побічної дії від застосування ліраглутиду в цьому дослідженні становила 13 %, при цьому пацієнти відзначали зниження відчуття нудоти після чотирьох тижнів застосування препарату, що відповідає загальним тенденціям терапії аГПП-1 [30]. Переважно в досліджуваних групах були жінки, що можна пояснити більшим накопиченням у них жирової тканини (20–25 % від маси тіла), ніж у чоловіків (10–15 %) [31]. Аналіз клінічних випадків продемонстрував вірогідне зниження маси тіла більше ніж 7 % в обох досліджуваних групах. Також в обох групах було досягнуто вірогідне зниження ваги більше ніж 5 %, при цьому в основній групі було продемонстровано вищу частоту випадків зниження ваги (8 %), ніж у контрольній (7,63 %), хоча вірогідної різниці між групами порівняння не було виявлено. Слід зазначити, що подібні дані можна пояснити можливою високою мотивацією більшості пацієнтів щодо втрати ваги і, відповідно, сумлінним виконанням рекомендацій щодо харчової поведінки та щоденного фізичного навантаження: у всіх пацієнтів, які приймали аГПП-1, спостерігалось зниження маси тіла порівняно з контрольною групою, хоча і без статистичної вірогідності. З іншої сторони, ми спостерігаємо вірогідну різницю при порівнянні даних в обох групах до та після лікування як щодо зниження ваги, так і щодо зменшення параметрів ОТ/ОС, що, безумовно, є позитивним фактором. 
У цьому оригінальному дослідженні було продемонстровано, що до початку лікування в обох групах у пацієнтів кількість кроків була вищою за 5000, при цьому на момент контрольного огляду кількість щоденних кроків вірогідно зросла як в основній групі аГПП-1, так і в контрольній, що також опосередковано свідчить про вищу мотивацію щодо схуднення в досліджуваній когорті. Точка відсікання в 5000 кроків широко досліджена Tudor-Locke та співавт., які ввели термін «індекс малорухомості» (< 5000 кроків на день) та вважають нормальною фізичною активністю > 10 000 кроків на день [6]. Подібну практичну цінність щоденного підрахунку кроків з метою проходити більше ніж 10 000 кроків щодня, і принаймні більше 5000, також показано в дослідженні Sisson та співавт. [7]. Дані цього дослідження підтверджують також результати, опубліковані іншими авторами, в українських когортах пацієнтів, зокрема у вагітних з ожирінням, а також у пацієнтів із хронічними захворюваннями шлунково-кишкового тракту [9, 32].
Ми визнаємо, що наше дослідження має певні обмеження. Звертає на себе увагу також кількість пацієнтів, дані яких вивчались на цьому етапі дослідження: більша кількість пацієнтів є важливою в плані статистичного аналізу, проте в проспективних дослідженнях завжди високий ризик повторної неявки пацієнтів через різні причини (зміна місця проживання, відмова від лікування тощо). Це описано в інших роботах, включаючи наше попереднє проспективне дослідження [25, 33], що можна розглядати як лімітуючий фактор.

Висновки

Отримані результати свідчать про високу ефективність застосування для зниження маси тіла аГПП-1, метформіну та іНЗКТГ-2 у комбінації з щоденним високим фізичним навантаженням: ходьбою > 5000 кроків на день, що є елементом модифікації способу життя.
Конфлікт інтересів. Автори заявляють про відсутність конфлікту інтересів та власної фінансової зацікавленості при підготовці даної статті.
Інформація про фінансування. Дослідження не отримало фінансування.
Інформація про внесок кожного автора. Дінець А.В. — аналіз отриманих даних, критична вичитка тексту рукопису; Горобейко М.Б. — концепція і дизайн дослідження, критична вичитка тексту рукопису; Здорна В.В. — залучення пацієнтів у дослідження, збирання матеріалів, створення електронної бази даних пацієнтів, обробка клінічних даних, карт амбулаторного пацієнта, статистична обробка матеріалу, пошук та аналіз літератури, написання тексту; Хоперія В.Г. — аналіз та інтерпретація даних, пошук та аналіз літератури; Льовін А.В. — аналіз та інтерпретація даних, пошук та аналіз літератури, створення таблиць.
 
Отримано/Received 15.04.2022
Рецензовано/Revised 06.05.2022
Прийнято до друку/Accepted 11.05.2022

Список литературы

  1. Chooi Y.C., Ding C., Magkos F. The epidemiology of obesity. Metabolism. 2019. 92. 6-10. Epub 20180922. doi: 10.1016/j.metabol.2018.09.005. PubMed PMID: 30253139.
  2. Organization W.H. STEPS prevalence of noncommunicable disease risk factors in Ukraine 2019. World Health Organization. Regional Office for Europe, 2020.
  3. Yumuk V., Tsigos C., Fried M., Schindler K., Busetto L., Micic D., et al. European Guidelines for Obesity Management in Adults. Obes. Facts. 2015. 8(6). 402-24. Epub 20151205. doi: 10.1159/000442721. PubMed PMID: 26641646; PubMed Central PMCID: PMC5644856.
  4. ADA. Introduction: Standards of Medical Care in Diabetes-2022. Diabetes Care. 2022. 45(Suppl 1). S1-S2. doi: 10.2337/dc22-Sint. 
  5. Orlyk O.S. Dietary changes in patients with diabetes mellitus in combination with gout. International Journal of Endocrinology (Ukraine). 2016. 3(75). 133-135. (in Ukrainian)
  6. Tudor-Locke C., Craig C.L., Thyfault J.P., Spence J.C. A step-defined sedentary lifestyle index: <5000 steps/day. Appl. Physiol. Nutr. Metab. 2013. 38(2). 100-14. 
  7. Sisson S.B., Camhi S.M., Tudor-Locke C., Johnson W.D., Katzmarzyk Р.T. Characteristics of step-defined physical activity categories in U.S. adults. Am. J. Health Promot. 2012. 26(3). 152-9. doi: 10.4278/ajhp.100326-QUAN-95. 
  8. Dwyer T., Ponsonby A.-L., Ukoumunne O.C., Pezic A., Venn A., Dunstan D., et al. Association of change in daily step count over five years with insulin sensitivity and adiposity: population based cohort study. BMJ. 2011. 342. doi: https://doi.org/10.1136/bmj.c7249.
  9. Kharchenko N.V., Anokhina G.A., Kharchenko V.V., Yakubovskaya I.A. Impact of personified nutrition and dosed physical activity in treatment of gall bladder chronic diseases with concomitant obesity. Problems of aging and longevity. 2016. 25(1). 173-80. (in Ukrainian)
  10. Paluch A.E., Bajpai S., Bassett D.R., Carnethon M.R., Ekelund U., Evenson K.R., et al. Daily steps and all-cause mortality: a meta-analysis of 15 international cohorts. Lancet Public Health. 2022. 7(3). e219-e28. doi: 10.1016/S2468-2667(21)00302-9. 
  11. Bellastella G., Menafra D., Puliani G., Colao A., Savastano S., Obesity Programs of nutrition E, Rеsearch and Assessment (OPERA) Group. How much does obesity affect the male reproductive function? Int. J. Obes. Suppl. 2019. 9(1). 50-64. doi: 10.1038/s41367-019-0008-2. 
  12. Lee K., Kruper L., Dieli-Conwright C.M., Mortimer J.E. The Impact of Obesity on Breast Cancer Diagnosis and Treatment. Curr. Oncol. Rep. 2019. 21(5). 41. doi: 10.1007/s11912-019-0787-1.
  13. Kwok K.H., Lam K.S., Xu A. Heterogeneity of white adipose tissue: molecular basis and clinical implications. Exp. Mol. Med. 2016. 48. e215. doi: 10.1038/emm.2016.5. 
  14. Velychko V., Mankovskyi B., Tatarchuk T., Lahoda D., Todurov I., Lishchyshyna O. A modern view on the treatment of obesity in adults: A review of the literature. Reproductive Endocrinology. 2021. 61. 45-50. http://dx.doi.org/10.18370/2309-4117.2021.61.45-50 (in Ukrainian)
  15. Lingli X., Wenfang X. Characteristics and molecular mechanisms through which SGLT2 inhibitors improve metabolic disea–ses: A mechanism review. Life Sci. 2022. 120543. doi: 10.1016/j.lfs.2022.120543. 
  16. Zheng H., Liu M., Li S., Shi Q., Zhang S., Zhou Y., et al. Sodium-Glucose Co-Transporter-2 Inhibitors in Non-Diabetic Adults With Overweight or Obesity: A Systematic Review and Meta-Analysis. Front. Endocrinol. (Lausanne). 2021. 12. 706914. doi: 10.3389/fendo.2021.706914. 
  17. Pu R., Shi D., Gan T., Ren X., Ba Y., Huo Y., et al. Effects of metformin in obesity treatment in different populations: a meta-analysis. Ther. Adv. Endocrinol. Metab. 2020. 11. 2042018820926000. doi: 10.1177/2042018820926000. 
  18. Naumova L., Milevska-Vovchuk L., Boiko Y., Naumova U., Gruba S. Cоmbined treatment of patients with grade 2 obesity. Bulletin of Medical and Biological Research. 2020. 4. 49-52. DOI 10.11603/bmbr.2706-6290.2020.4.11433 (in Ukrainian)
  19. Dinets A., Nykytiuk O., Gorobeiko M., Barabanchyk O., Khrol N. Milestones and pitfalls in strategic planning of healthcare in capital city in transition. Georgian Med. News. 2021. 315. 189-95. PMID: 34365449.
  20. WHO. Waist circumference and waist-hip ratio: report of a WHO expert consultation, Geneva, 8-11 December 2008. 2011.
  21. Tudor-Locke C., Craig C.L., Brown W.J., Clemes S.A., De Cocker K., Giles-Corti B., et al. How many steps/day are enough? For adults. Int. J. Behav. Nutr. Phys. Act. 2011. 8. 79. doi: 10.1186/1479-5868-8-79. 
  22. Gorobeiko M., Dinets A., Hoperia V., Abdalla K. Improved intraoperative verification of parathyroid glands by determining their autofluorescence in the infrared spectrum. International Journal of Endocrinology. 2021. 17(6). http://dx.doi.org/10.22141/2224-0721.17.6.2021.243207.
  23. Gorobeiko M., Dinets A. Intraoperative detection of parathyroid glands by autofluorescence identification using image-based system: report of 15 cases. J. Med. Case Rep. 2021. 15(1). 414. doi: 10.1186/s13256-021-03009-8. 
  24. Marchenko O., Gorobeiko M., Yuzvenko T.Y., Krushinska Z. Evaluation of the life quality in patients with diabetic foot syndrome before treatment and in the late period. Surgery of Ukraine. 2019. 2. 56-60. DOI: https://doi.org/10.30978/SU2019-2-56 (in Ukrainian)
  25. Tsymbaliuk I., Unukovych D., Shvets N., Dinets A. Cardiovascular complications secondary to Graves’ disease: a prospective study from Ukraine. PLoS One. 2015. 10(3). e0122388. doi: 10.1371/journal.pone.0122388. 
  26. Ogorodnik T.O., Mishalov V.H., Dinets A.V. Analysis of simultaneous operations in patients with hyperglycemia. Surgery of Ukraine. 2019. 1. DOI: https://doi.org/10.30978/SU2019-1-57.
  27. McCafferty B.J., Hill J.O., Gunn A.J. Obesity: Scope, Lifestyle Interventions, and Medical Management. Tech. Vasc. Interv. Radiol. 2020. 23(1). 100653. doi: 10.1016/j.tvir.2020.100653. 
  28. Brown E., Wilding J.P.H., Barber T.M., Alam U., Cuthbertson D.J. Weight loss variability with SGLT2 inhibitors and GLP-1 receptor agonists in type 2 diabetes mellitus and obesity: Mechanistic possibilities. Obes. Rev. 2019. 20(6). 816-28. doi: 10.1111/obr.12841. 
  29. Johansen M.Y., Karstoft K., MacDonald C.S., Hansen K.B., Ellingsgaard H., Hartmann B., et al. Effects of an intensive lifestyle intervention on the underlying mechanisms of improved glycaemic control in individuals with type 2 diabetes: a secondary analysis of a randomised clinical trial. Diabetologia. 2020. 63(11). 2410-22. doi: 10.1007/s00125-020-05249-7. 
  30. Iqbal J., Wu H.X., Hu N., Zhou Y.H., Li L., Xiao F., et al. Effect of glucagon-like peptide-1 receptor agonists on body weight in adults with obesity without diabetes mellitus — a systematic review and meta-analysis of randomized control trials. Obes. Rev. 2022. e13435. doi: 10.1111/obr.13435. 
  31. Benza T. Obesity: modern approaches to rational therapy. Liky Ukrainy. 2019. 3. 4-9. (in Russian)
  32. Kovalenko T.M., Zhabchenko I.A., Lyannoy T.M. Program of complex rehabilitation of pregnant women with alimentary-constitutional obesity in the third trimester. Pedagogy, psychology and medical-biological problems of physical education and sports. 2011. 3. 79-83. (in Ukrainian)
  33. Ferreira J.C., Patino C.M. Loss to follow-up and missing data: important issues that can affect your study results. J. Bras. Pneumol. 2019. 45(2). e20190091. doi: 10.1590/1806-3713/e20190091.

Вернуться к номеру